Що там у Коморі?

Друзі, ділимося з вами записом лекції-вебінару про графічну журналістику в межах проєкту «Графічні історії з Вірменії, Грузії та України»❤️Цього разу лекцію проводила Єва Хілгорст — нідерландська ілюстраторка та художниця коміксів, яка спеціалізується на графічній журналістиці. Її роботи публікувались у нідерландській газеті Trouw, бельгійському коміксному журналі Stripgids, у Apache Magazine, а також на цифрових новинних платформах, таких як De Correspondent і Symbolia. Вона є засновницею та головною редакторкою міжнародної платформи з графічної журналістики Drawing the Times, викладачкою в університетах мистецтв HKU та Sint Joost, а також експерткою та спікеркою в галузі графічної журналістики.«Графічні історії з Вірменії, Грузії та України» — проєкт, що пропонує низку навчальних сесій і вебінарів для художників коміксів та письменників, остаточним продуктом якого стане комікс з історіями трьох жінок-письменниць, по одній з кожної країни, в яких вони розкриють свою перспективу на війну, свою роль у ній та її вплив на їхнє життя.Дивіться запис лекції за посиланням. Мова лекції — англійська, а також доступні субтитри з українським перекладом.Цей захід організовано в рамках міжнародного проєкту, що фінансується програмою ЄС «Креативна Європа». Проєкт спрямований на розвиток жанру коміксів і графічної журналістики, а також на підтримку професійного зростання митців та письменників з Вірменії, Грузії та України.

​​Колись Екатеріне Тоґонідзе натрапила на фото американських сіамських близнючок — двох дівчат із одним тілом і двома головами. Це були Еббі та Бріттані Хенсел, народжені в 1990-х. Вони виросли, здобули освіту, почали працювати вчительками. І стали прикладом унікального співжиття: синхронного, взаємозалежного — і водночас повного внутрішньої сили.Їхня присутність у суспільстві — це не просто рідкість. Це запитання до кожного з нас: як ми дивимось на когось, хто хоч трохи відрізняється? Чи вміємо бачити далі, ніж зовнішність? Чи здатні розгледіти людину там, де наше уявлення про «норму» тріщить по швах?Це фото й стало поштовхом до написання «Асинхронії» — роману про вигаданих сіамських близнючок Ліну і Діану. Вони зростали зачинені вдома, приховані від світу. Поки обставини не змусили їх вийти з тіні.Близнючки Хензель стали образом, із якого виросла ця історія — про ідентичність і самотність, тілесність і невидимість. Про бажання бути почутими — і страх, що ніхто не почує.«Асинхронія» — це історія про тих, кого легше не помічати. Але після неї вже не хочеться відводити очі.

​​Краще за Ганну Улюру я не скажу: «Політичний трилер про чаклунок... Родинна сага про самітниць... Любовний роман про страх і стид… Інтелектуальний детектив про село…" Саме ця цитата продала мені книгу, тож за що купувала, за те і продаю.)))Все починається з того, що під час наукової розвідки у розсекречених архівах чеського КГБ Дора знаходить справу своєї тітки Сурмени. Потягнувши за цю ниточку, дівчина розплутує величезний клубок сімейних таємниць, сварок, образ та зречень.Житковськими богинями називали певну касту жінок, що жили в глухих регіонах Моравії, на схилах Білих Карпат. Ці жінки "боговати": лікувати травами, допомагали при пологах та травмах, вміли ворожити на воску, зазирати в минуле та майбутнє. Щось дуже схоже на наших українських ворожок-шептух. Та й самі копаничари дуже нагадували українських гуцулів, своєю обособленістю. Дора - одна з останніх представниць житковських богинь, але не перейняла знань і вмінь, та й не особливо вірить у "магічні здібності", закономірно вважаючи, що це більше знання лікувальних трав та людської психології. Однак розплутати таємниці свого роду їй цікаво, тож дівчина починає копати…Це прекрасно збалансована історія. Глибока сімейна сага, підкріплена історичним підгрунтям (бо житковські богині, як явище, існували насправді), приправлена детективною лінією, щоб додати динаміки, документалістикою, щоб підкреслити реалістичність і на сам кінець щедро здобрена магічним реалізмом. Авторка проробила колосальну роботу, щоб історія була справді живою і повнокровною.Ти заходиш в цю книжку, як в прохолодну воду, поступово, і сама не помічаєш, як історія накриває тебе з головою. На мій смак, любовна лінія була трохи зайвою, але то вже суто суб'єктивно.Буде в кращих року.Дякуємо нашій читачці Вікторії за відгук на роман «Житковські богині», який можна придбати на нашому сайті❤️

​​«Я думаю, що мало що може бути гірше, ніж знати, де твій дім, але не мати змоги бути там» «Походження» — Саша Станішич Від видавництва «Комора»368 с. 7/10 Хто ти, звідки і де твій дім, якщо навіть країни, у якій ти народився і жив уже не існує? Автор книги Саша Станішич народився у Югославії, яка проіснувала з 1918 до 1992 року. А після розпалась. Ще малим він мусив із мамою емігрувати до Німеччини через югославські війни. Тож часто роздумував про те, хто він, звідки походить і наскільки це взагалі важливо. Його книга «Походження» є автобіографічною. І в ній автор розмірковує про те, що називати домом: місце, де ти народився, виріс чи зрозумів, ким ти є? Чи, можливо, для кожної ситуації, життєвого етапу, людини — твоєю домівкою буде щось інше? Беручи книгу, я очікувала, що вона буде більше як рефлексія, книга-роздум, наповнена великою кількістю філософських думок. Однак насправді тут все ж таки більше спогадів автора та його рідних. І саме через ці спогади Саша Станішич намагається зрозуміти своє походження. Бо, можливо, саме наші спогади і є нашим домом? У книзі спогадів багато: веселі, сумні, дуже давні й свіжі, спогади автора і його бабусі, вигадані й правдиві. Межа дуже тонка. Взагалі книга написана не дуже легко для мене була. Вона не хронологічна, ніби пазлик, який треба скласти докупи, щоб побачити цілісну картинку. Тож, зізнаюсь, інколи мені читати було трохи важко і важко було зрозуміти автора, його думки, посил і до чого він це зараз? А інколи навпаки було дуже тепло, затишно, по-домашньому і важливо. Читати про досвід вимушеної еміграції та адаптацію до нових умов життя, як це бути біженцем — було нелегко. Автор ділиться своїм досвідом людини, яка змушена ховатися від війни на чужині і рефлексує про те, що тепер у його країні немає жодних місць, де були б безтурботні спогади. Що не сподобалось — кілька разів у книзі згадувались самі знаєте хто 🙄Інколи я відчувала, що мені не вистачає контексту, бо я не проживала того, що проживав автор і не так добре знаю історію Боснії і Герцоговини, югославських воєн та взагалі тих місць, про які каже автора. Що мені сподобалось — читачі стають частинкою розповіді. Адже в кінці книги у розділі «Лігво дракона» є класний інтерактив. Наприкінці кожної частинки ми можемо обирати один із кількох варіантів і переходити на ту сторінку, яка зазначена в нашому рішенні. Класний прийом, цікаво. А ще це показує, що кожен, кого ми зустрічаємо протягом нашого життя, впливає так чи так на нього. Тож кінцівка буде залежати від того, яке рішення ухвалите саме ви. 👉До речі, у 2019 році Саша Станішич отримав «Німецьку книжкову премію» за книгу «Походження». 💭А ви вже читали цю книгу, плануєте? Для вас важливе питання вашого походження? Як думаєте, що таке походження? Можливо, читали ще подібні книги? Читаєте взагалі автобіографії? #книжковий_відгук

Мандруємо з книжками видавництва «Комора»:🇬🇪Грузія: «Восьме життя (для Брільки)» Ніно ХаратішвіліЦей епічний роман охоплює події ХХ століття через історію шести поколінь однієї грузинської родини. Все починається у 1900 році, коли кондитер привозить із Відня рецепт особливого гарячого шоколаду, що приносить не лише насолоду, а й фатальні наслідки. Сімейна сага переплітає особисті долі з бурхливою історією Грузії та Європи🇨🇿Чехія: «Житковські богині» Катержини ТучковоїНа кручах Білих Карпат здавна жили жінки, яких називали «богинями» — цілительки, віщунки, порадниці. Дора Ідесова, одна з останніх представниць цього роду, повертається до їхньої історії, намагаючись з’ясувати, що насправді з ними сталося. Роман поєднує містичне, особисте й політичне, відлунюючи болючі моменти чеської історії🇪🇸Іспанія: «Ніщо» Кармен ЛафоретПісля громадянської війни 18-річна Андреа приїздить до Барселони, щоб навчатися в університеті. На неї чекає занепалий будинок, дивна рідня і самотність у місті, що повільно відходить від жахів війни. Роман став голосом нового покоління, а Кармен Лафорет — одним із найяскравіших імен іспанської літератури ХХ століття🇨🇭Швейцарія: «Швейцарське плато» Петера ШтаммаДесять оповідань, зібраних у цій книжці, пов’язані спільною географією — Швейцарським плато — і тихою емоційною напругою. Це історії про звичайних людей у буденних ситуаціях, які намагаються впоратись зі своєю самотністю, сумнівами, втраченими шансами. Петер Штамм майстерно оголює ледь вловимі порухи душі, роблячи з малого — великеДо якої країни ви б зараз «вирушили» з книжкою?

​​«найбільше ціную книжки, які говорять про жіночі досвіди, не намагаючись грати на емоціях та жалю, тож само собою виходить правдиво, болюче. ця історія – саме така.«Квітнева відьма» хоч і має в собі містичну складову, але вона не грає тут головної ролі, а скоріше є містком, який поєднує чотирьох зранених сестер. принагідно, що в усій історії від початку і до кінця центральними справді є жіночі персонажки, чоловіки тут скоріше увиразнюють жіночий біль та пустоту, але не є рушіями. саме тому ми отримуємо історію, яка відгукується до чогось всередині і говорить до простого жіночого бажання отримувати любов по жіночій лінії, навіть якщо люди, котрі мали б цю любов давати, замість неї тільки ранять і копирсаються у зроблених ранах іржавим ножем.книга про спадковість болю, спадковість травм, спадковість відсутності любові і невміння любові, які перекреслюють навіть найбільш світлі життя. але водночас і про неймовірну жагу бути попри все, яка утримує фізично зломлене тіло.дуже давно мене тягнуло до цього роману і не дарма, бо разом із ним я отримала ту багатошаровість та глибину промовляння, яку я завжди і найбільше ціную в прозі.одна з найкращих книжок року💔📍«Можливо, саме так і варто починати; розповідь про кожне з наших життів – це також розповідь про тих, хто йшов перед нами»📍«Ми самі можемо вибрати собі життя, – часто думала вона в той час. – Ми не мусимо приймати те, що нам випало»Дякуємо нашій читачці Анастасії @fifth_sally за відгук❤Книжку придбати можна на нашому сайті.

​​«Не думала, що книжка про російські злочини може мене здивувати, але Софі Оксанен написала справді потужну річ. «В одну річку двічі» — це не просто аналіз російської політики чи пропаганди — це розбір самого кістяка імперської свідомості, де мізогінія, насильство й брехня – не просто побічні ефекти, а основа основ.Але тематика книжки виходить далеко за межі дослідження мізогінії. Оксанен аргументовано й холоднокровно розбирає багато цікавого, серед яких і популярні російські міфи про «Велику Вітчизняну», про «особливу російську душу», про «величну культуру». Вона показує, як Кремль маніпулює словами й образами, як виплекав покращений різновид homo sovieticus , а саме homo putinicus – людини, яка приймає насильство як норму. Як російська культура романтизує тюремний світ і чому навіть жінки підтримують війну, зґвалтування, грабіж і тортури.Особливо вражає, як авторка порівнює досвід України, Естонії та інших балтійських країн. Вона дає чітко зрозуміти: проблема не в Україні, не в наших прагненнях, а в самій імперії, яка не здатна змиритися зі свободою інших.Книжка в мене вся заліплена стікерами, і жоден відгук не охопить усього, що тут є і не передасть мого захвату і вдячності авторці. І ще якщо вам потрібно просвітити знайомих іноземців – шукайте англомовне видання й сміливо даруйте. Це сміливий, відвертий і дуже точний погляд на росію, яким варто поділитися.Однозначно раджу і якби могла, то навіть наполягала б — прочитайте цю книжку».Дякуємо за відгук dim_iz_liter ❤️Придбати книжку можна на нашому сайті

"За що вони борються?.." — на жаль, за одинадцять років російської війни проти України це запитання й досі можна почути від іноземців, далеких від українського контексту. Український ПЕН та медіа "Сенсор" підготували перелік зі 100 книжок — з України або про Україну, — які видані після 1991 року, написані в різних жанрах на широке коло тем, кожна з яких у свій спосіб репрезентує українську ідентичність, а також перекладені іноземними мовами, зокрема англійською, німецькою та французькою мовами, тож їх можна порадити друзям і партнерам-іноземцям.До переліку включили відразу 4 книжки Оксани Забужко:"Польові дослідження з українського сексу", Оксана Забужко | Fieldwork in Ukrainian Sex, Oksana Zabuzhko (ENG, DE, FR)Один із найбільш знакових романів часів незалежности України. "Польові дослідження з українського сексу" — це історія особистого бунту однієї жінки, спровокованого головним літературним скандалом десятиліття. Роман, що закарбувався в історії літератури як феміністичний, розповідає історію складних стосунків між українською поеткою Оксаною та амбітним скульптором Миколою, а також є полотном саморефлексії головної героїні щодо її сексуальности, особистісного становлення, культурної та національної ідентичности."Музей покинутих секретів", Оксана Забужко | The Museum of Abandoned Secrets, Oksana Zabuzhko (ENG, DE)Охоплюючи шістдесят буремних років української історії та життя кількох поколінь, ця сага сплітає драматичну й заплутану павутину кохання, сексу, дружби та смерті. У центрі історії — три жінки, пов'язані покинутими таємницями минулого; звідси й назва роману, де "музей" — це сховище історій. Сюжет рухає розслідування загадкової смерті воячки Української повстанської армії (УПА). Авторка розкриває багатоаспектну природу існування в умовах складності історії та внутрішніх протистоянь людей, здійснюючи переходи між часами та поколіннями."Сестро, сестро", Оксана Забужко | Oh Sister, My Sister, Oksana Zabuzhko (ENG, DE)Інтенсивні стосунки між сестрами або дівчатами є центральною темою збірки малої прози "Сестро, сестро". Композиційно вона складається зі спогадів і оповідань про героїнь різного віку та в різних життєвих обставинах. Водночас в оповідях простежуються особисті та політичні наративи України з перспективи жінок-оповідачок, які зростали в різний час за різних життєвих обставин. Уперше видана у 2003 році, книжка вже стала сучасною класикою, як і чимало інших творів авторки.Selected Poems, Oksana Zabuzhko (ENG)Клітемнестра, яка планує вбивство свого чоловіка, Офелія, що критикує свого творця, та (зовсім несподівано) репортаж із Чорнобиля на наступній сторінці — це сюжети англомовної поетичної збірки видатної української письменниці Оксани Забужко. Її витончена дотепність та філософська проникливість нагадують Віславу Шимборську або Адама Загаєвського. Почергово актуальна та іронічна, її поезія стоїть поряд із найкращими та найважливішими творами Європи за останні пів століття.

211 років з Дня народження Тараса Шевченка — поета, художника, мислителя, значення постаті якого для української культури складно переоцінити. Його творчість продовжує впливати на національну ідентичність і осмислення свободи.Книга «Шевченків міф України. Спроба філософського аналізу» Оксани Забужко, що вперше вийшла друком 1997 року, стала справжньою літературною подією, викликавши бурхливу полеміку. Авторка підійшла до постаті Шевченка з незвичного філософського погляду, аналізуючи його творчість через призму національного міфу, колективної травми та культурної пам'яті.Метод інтерпретації класичних текстів сколихнув прихильників традиційного погляду на Шевченка, а дискусія довкола книжки швидко переросла у «битву за святині». Зараз, через майже тридцять років, це видання, доповнене добіркою літературної критики та публіцистики, дає змогу переосмислити не лише творчість Кобзаря, а й саму природу нашого національного канону.Книга для тих, хто готовий шукати нові смисли у знайомих текстах. Замовити тут.

​​«Вчора, після мільярду шахедів, які падали на голову нам з вами вночі, я вирішила почитати щось, що підтримає та надихне. Око впало на невеличку книгу «Дякую за кожний новий ранок» від Галини Павловської, яку я купила в далекому 2021 році, році, коли взагалі невідомо кому і, головне, за що треба було дякувати вранці.Але книга виявилась геть не про подяки та ранки. Це історія самої авторки, яка жила в Празі саме в період окупації радянською владою. Батько головної героїні був українцем, і до нього постійно приїздили гості з Неньки. Дуже цікаво спостерігати, як впродовж років мінявся одяг гостей та подарунків, з якими вони приїздили: такий чудовий стилістичний прийом, який передає історію українців....Багато гумору, не раз я посміхнулась, не раз здригнулась, що все воно з тією радянською владою однаково і вже так багато років.Дуже колоритний герой – це батько головної героїні. Цікаво, чи ходила авторка до психотерапевта після нього) Але була в ньому харизма. Наприклад, він виставив родичку з України за двері, коли вона на «куфор» сказала «чумайдан», відстоюючи кордони та чистоту рідної мови.Ось так випадково я прочитала книгу не про те. Проте, я знайшла в ній антишахедну цитату:– Що в людському житті є найважливішим?Відповіді пропонувалися різні: щастя, любов, задоволення від роботи.Я відкашлялась і сказала: «Життя».Дякуємо на життєствердний відгук нашій читачці origamiizsaliami😉 А книжку можна замовити на нашому сайті за 208 грн❤️