Книготерапія 📗

Тільки подивіться, яку красу мені надіслало видавництво "Уроборос"! 😍А саме книгу Ольги Фаль «Імена тих жінок» у жанрі true crime.І посилка, і обкладинка, і обгортка неймовірно красиві. А ще є малюнки в середині, а також наліпки. Роздивлятись і роздивлятись. А зріз… він навіть не просто кольоровий. Він якийсь космічний: з перламутровим блиском. Я не знаю, як це правильно описати словами, але виглядає просто вау ✨Контраст зі змістом разючий:"Це 17 проникливих портретів ув’язнених і працівниць пенітенціарної системи, побачених очима молодої українки, яка провела майже рік за ґратами в Польщі.Це історії, які жінки довіряють одна одній у тиші камери, коли згасає світло. Історії про справжнє обличчя життя ув’язнених — без прикрас і стереотипів. Про те, що приводить людей за ґрати, і які ролі вони обирають, щоби вижити: лідерки, жертви чи агресорки.У книжці — моторошні зізнання про вбивства, легковажні жарти про дрібниці, що коштували свободи, особисті трагедії, а також теплі й кумедні моменти, які радше нагадують епізоди з комедії, аніж сцени з тюремного життя." Зацікавили, але читатиму книгу трохи пізніше. Я ж щойно закінчила важкий текст про ув’язнених — «Сад Гетсиманський» (вчора був відгук), тож поки даю собі паузу в цій темі.Але до цієї книжки я точно повернуся. Чекайте 😉#кт_поповненняКниготерапія📗Підписатись

Попри блекаути, регулярна рубрика "Що подивитись у вікенд" за планом 🍿Топ книг, які зігріють зараз | Стасіневич, Чирков | Запах Слова / hromadske.зміст"Які книги зігріють, коли немає світла й холодно в кімнатах? Про це — у новому випуску подкасту «Запах Слова». Євгеній Стасіневич та Сергій Чирков діляться особистим досвідом і пропонують перелік книг, з якими стане тепліше. Чим зігріють британці? Що пропонують німці? Де шукати тепло у Стівена Кінга й Умберто Еко? Кого зігріють книги українських авторів? А також — про перезавантаження, силу книжкових клубів, особисті уподобання та внутрішній протест обставинам. Які книги зігрівають вас? Поділіться власним досвідом і підтримайте нас підписками та лайками. " ЗАРУЧИНИ З КУЛЕБОЮ. ЯК НЕ ВИХОВАТИ МАЖОРА? 55 ТИСЯЧ НА МІСЯЦЬ ЗА ШКОЛУ. ХТО В УКРАЇНІ ЕЛІТИ?Інтерв'ю з власницею #книголав, яке трохи наробило галасу ☺️Чому "Сага про Єсту Берлінга" Сельми Лаґерлеф удостоєна Нобелівки? | Шалені автор(к)и|Агеєва, Семків"Чи можна отримати Нобелівку за дебютний роман? Уявіть собі, так! Сельма Лаґерлеф - перша жінка, яка отримала Нобелівську премію з літератури в 1909 році за дебютний текст "Сага про Єсту Берлінга". Наша нова розмова - саме про неї!" Якщо дивилися щось із цього — поділіться враженнями.А якщо маєте свої рекомендації, що варто подивитись про книги, літературу й культурні процеси — з радістю заберу в нотатки ✍️#кт_щоподивитисьКниготерапія📗Підписатись

Показую нове книжкове поповнення. Це роман Анни Грувер "Її порожні місця" від Видавництва Старого Лева 🌟Це не новинка — роман вийшов ще у 2022 році. Але я дізналась про авторку в 2025, прочитавши її книгу "Нерухомість". Анна пише щемко, емоційно, з великою внутрішньою напругою. Тож вирішила придивитись і до дебютного роману.Книга "Її порожні місця" відзначена PEN Ukraine. Також мене зачепила анотація:"Анна і Сара — дві дівчинки з різних часів. Перша — сучасна підлітка, переселенка з Донецька, яка захоплюється музикою і має близькі взаємини із набагато старшим одруженим чоловіком. Друга — єврейська дівчинка, яка нічого не чує через ваду слуху, робить дивовижні колажі, веде щоденник упродовж 1938–1941 рр., і згодом цей щоденник вийде у світ окремою книжкою. Що ж поєднує двох дівчат із такими різними долями? І навіщо Анні щоденник Сари, яку правду вона хоче там відшукати?Ця книжка — про важливість помічати тих, хто поруч, про дорослішання та набуття самості й власного голосу, про складання із розрізнених фрагментів себе і свого цілісного світу, в якому немає порожніх місць. Врешті — про правду, стійкість, про дім, який завжди з нами, хай би де ми були." Тож не знаю, чи скоро, але точно читатиму 🔥#кт_поповненняКниготерапія📗Підписатись

Лора Підгірна «Міст», видавництво Пан Коцький Цей історичний український роман мене захопив. КГБ, шпигунські ігри, спецагенти, кохання, зради — на тлі системи, яка перемелює людей. "Дві епохи, одна таємниця й кохання, що спалахнуло пiд час холодної війни.Дві тисячі років тому на задвірках Римської імперії легіонери потрапляють у пастку, з якої є лише один вихід – збудувати міст.У радянському Києві архітекторка Ольга Воляницька намагається довести, що Замковий міст у Кам’янці-Подільському — давньоримський віадук. Ця гіпотеза викликає шалений спротив і підозри в антирадянщині. Водночас Ольгу втягують у світ шпигунських ігор, де небезпечне протистояння КДБ та ЦРУ може коштувати життя. Книга заснована на реальних подіях і присвячена пам’яті Ольги Пламеницької.Її написала історикиня і це відчувається: у деталях, у професійній оптиці, у точності того, як зображене життя людей, які намагалися мислити ширше, ніж дозволяла система 🔍Але будь-яке інакше мислення в СРСР було небезпечним:"— Бо так працює ця клята система, довірлива ти душе! — вигукнув Соломон Львович. — Так працює ця клята совєцька система! Не можна виділятися! Не можна показувати, що ти розумніша за інших! Чи, не дай Боже, талановитіша! А надто, дорога моя, не можна йти проти течії — проти усталених і устаканених, прописаних і затверджених істин! Так працює ця клята система, дівчинко!" В романі яскраво і достовірно показана дійсність науковців у 80-х роках в СРСР: закордонні конференції, на які відпускали зі скрипом, культурний шок, контраст між пропагандистською картинкою і реальною Європою. Звідки я знаю, що достовірно? Бо моя мама науковиця, і не раз розповідала про власні закордонні поїздки того періоду під наглядом, і як вони дивувались "загниваючому" Заходу 😳Та й взагалі було цікаво читати про атмосферу пізнього СРСР. Вже наче не так погано, як при сталині, але все ж таки страх, подвійні стандарти, лицемірство, абсурд. Побутові сцени — як у цьому діалозі про книжки — працюють краще за будь-який підручник з історії:"— Якщо Дюму, Вальтера Скотта чи Еміля Золя, — вела далі Любочка тим самим патетичним тоном, — то тільки через книгарні, за передплатою, щоб люди ночами в черзі стояли за тими томами! А як ось це гімно, — вона роздратовано тицьнула пальцем у блідо-блакитну обкладинку з Леною Вишневською, — то через кіоски «Союздруку»! Та ще й план нам поставили! Якщо не продамо, то нам їх замість зарплати дадуть! Ви тільки уявіть!" Головна героїня з її сміливими поглядами викликала в мене щиру симпатію. Її подружка-пристосуванка — протилежні почуття, але саме її доля найбільше шокує. Читаючи, я не раз ловила себе на думці: як добре, що я тоді тільки народилася і мені не довелося працювати всередині цієї системи.Це дебют видавництва — і, як на мене, дуже вдалий. Вони не пішли стандартним шляхом перевидання класики, а стартували з сучасного українського роману. Окремо хочу відзначити якість книги: приємний щільний папір, комфортний для очей шрифт, малюнки на форзацах, лясе. Книга зроблена з турботою про читача ❤️Тож якщо ви любите історичні романи з напругою, атмосферою часу і добре закрученим сюжетом — зверніть увагу на «Міст».P.S. Для підписників Книготерапії до 22.02 діє промокод knygoterapiya на знижку -10%. Користуйтеся! #кт_відгукКниготерапія📗Підписатись

Найближчим часом тут буде багато книжок від Віхоли, бо отримала немаленьку таку посилочку 🌟Першою покажу книгу Віри Агеєвої «Проти культурної амнезії. Есеї про національну пам'ять...»."«Проти культурної амнезії» — нова книжка літературознавиці Віри Агеєвої, у якій вона досліджує роль пам’яті у формуванні національної ідентичності.Віра Агеєва говорить про український досвід як постійну боротьбу за право пам’ятати в умовах, коли колонізатори забороняли нам самим розповідати про своє минуле й нав’язували вигідну їм інтерпретацію. Спротив політиці забування не припинявся ніколи. Розповідаючи захопливі історії, інтерпретуючи класичні й сучасні тексти, авторка показує, що збереження колективної пам’яті — це передумова виживання нації.Літературознавиця також наголошує: важливо не лише зберігати пам’ять, а й актуалізувати ті її сегменти й епізоди, які сьогодні звучать найвиразніше, найбільше відповідають сучасним викликам і потребам." Регулярно слухаю авторку як лекторку у litosvita, а також дивлюсь їх з Ростиславом Семківим канал. Тепер нарешті і почитаю. Впевнена, що буде цікаво 🔥Може хтось з вас читав?#кт_поповненняКниготерапія📗Підписатись

Отримала книгу Артура Дронь "Гемінґвей нічого не знає" від Видавництва Старого Лева.Дуже-дуже хотіла прочитати цю книгу. Я навіть не знаю, чи писати щось про неї. Впевнена, що ви всі про неї чули, а багато хто і читав 🔥"Ця книга короткої прози — свідчення солдата про досвід великої війни. Віра на фронті, братерство між військовими, страх і надія, смерть і Любов. Автор пропрацьовує власні травматичні спогади, але текст може стати психо­терапією не лише для нього, а й для читачів.Автор говорить про себе, переповідає реальність та сни, але передовсім фіксує життя на межі. Розповідає про людей великої Любові, на яких все й тримається. Тут обʼявляється Господь Окопний, починається Найновіший Завіт, стає опорою українська культура в рюкзаку, а визнані метри воєнної літератури не витримують випробування реальністю. Їм про нас, українців, нічого не відомо. Про себе можемо говорити тільки ми, бо на Східному фронті все змінилось. І Артур Дронь говорить про це відверто і прямо. Як говорять ті, які були на межі. І повернулися." Навіть від анотації сироти. Очікую багато.#кт_поповненняКниготерапія📗Підписатись

Що читали українці у 2025 році: підсумки VivatПовний текст статті тут, а якщо ніколи читати, то ось короткий зміст:2025 рік показав, що українські читацькі вподобання багато в чому збігаються зі світовими трендами, але мають важливу особливість — сильний запит на сенси, опору й осмислення досвіду війни.У художній літературі лідирують:психологічні трилери (абсолютний хіт — «Служниця» Фріди Мак-Фадден),мотиваційна проза («Кафе на краю світу»),романтичні романи нового покоління (Ана Хван, Ханна Грейс, Алі Гейзелвуд),фентезі й великі серії (Сара Дж. Маас та ін.).Читачі шукають емоційну напругу, сильні сюжети й історії про вибір, кохання, втрати та внутрішнє зростання.У нонфікшні домінують:сучасна історія й біографії («Залізний генерал» Людмили Долгоновської),книжки про лідерство та відповідальність,психологія, тілесність і ментальна стійкість (Ґоулман, ван дер Колк, Волінн, Лівін).Нонфікшн для українців — спосіб зрозуміти себе, пережити травматичний досвід і зберегти внутрішню рівновагу.Головний висновокУкраїнці читають не для втечі від реальності, а для опори. Книга стає простором діалогу — із собою, історією та майбутнім. Саме тому поруч зі світовими бестселерами таку вагу мають тексти про ідентичність, памʼять і психологічну витривалість.А ви в тренді? Чи віддавали перевагу чомусь іншому?Книготерапія📗Підписатись

І знову рубрика "Що подивитись у вікенд" 🍿У цій добірці — кілька дуже різних відео. Тут і Марко Вовчок у світовому жіночому контексті, і латиноамериканський роман про опір і землю, і розмова про різдвяні традиції, і погляд на книжку як на візуальний об’єкт."Народні оповідання": бунтарки Марко Вовчок на шляху до свободи | Шалені автор(к)и | Агеєва, Семків"Народні оповідання": бунтарки Марко Вовчок на шляху до свободи | Шалені автор(к)и | Агеєва, СемківМарко Вовчок - одна з найпопулярніших авторок на нашому каналі. То ж ми знову повертаємося до її текстів. І цього разу говоримо "Народні оповідання", вписуючи їх в контекст світової літератури, зокрема, написаної жінками: Жорж Санд, Мері Шеллі, Гарієтт Бічер-Стоу, Марко Вовчок... Як роман «Маїсові люди» ламає уявлення про літературу? | Обговорюємо з Алімом АлієвимЄ місцеве населення, що мирно мешкає на своїй землі. І є колонізатори, що приходять цю землю захопити. Знайома історія? На жаль, багато хто розділяє цей досвід.Події у романі Міґеля Астуріаса відбуваються у Ґватемалі, де Ґаспар Ілом піднімає повстання проти загарбників, а листоноша Нічо у пошуках дружини готовий перетнути межу між світами. «Маїсові люди» – текст із глибоким міфологічним підґрунтям і водночас – панорамна картина епохи. А розмова — про те, які амбівалентні почуття може викликати текст із настільки близькою нам усім темою. Дарія Анцибор про новорічні та різдвяні традиції | Ліричний бранчПід час заходу культурна менеджерка Надя Ліра говорила з гостею про різдвяні традиції, символи й те що робить наше Різдво унікальним; згадали цікаві факти з книги «Під подушку чи під ялинку», дізналися чому на святковому столі Дарʼї Анцибор бувають манти та обговорили ще чимало цікавих тем:▪️Дідух як символ: що насправді з ним робили наші предки й чому він не просто декор;▪️Меланка і Василь. Обряди та переодягання;▪️Найпопулярніші міфи про Різдво та зимові свята;▪️Святий Миколай, Санта Клаус, Дід Мороз чи Коза? Дарувальники подарунків;▪️Які свята святкувати, а які нам навʼязали? Про книжковий дизайн з Романою Романишин та Андрієм ЛесівимГості цього епізоду – Романа Романишин та Андрій Лесів, автори, дизайнери і співзасновники творчої майстерні Аґрафка.Поговорили про їхній шлях, пошук натхнення та творчий відчай, роботу з формою і паузами між сторінками. Про книжки як простір експерименту, про сміливість ламати «так прийнято» і про відповідальність перед читачем, навіть найменшим. Буде про дитячі книги, міжнародні дизайнерські тренди, співпрацю з видавцями і той момент, коли дизайн починає говорити голосніше за слова. ЩО і ЯК читають управлінці? Владислав Рашкован, Тетяна Лукинюк, Володимир Мудрий, Михайло КрікуновУ подкасті CEO Club управлінці говорять про читання як спосіб мислення, саморефлексії та розвитку в часи штучного інтелекту, кліпового контенту й економіки уваги. Чи замінює AI книжки? Що і як читають учасники розмови? Як обирати для себе книги? І як насправді формується читацька культура — особиста й організаційна. Якщо вже дивилися щось із цього — напишіть, що відгукнулося найбільше. Або порадьте щось своє. #кт_щоподивитисьКниготерапія📗Підписатись

А ось і перша отримана в новому році книга — роман "Міст" Лори Підгірної від видавництва "Пан Коцький". Люблю історичні романи. А цей зацікавив ще й тим, що його написала українська історикиня і дія відбувається переважно в Україні. А Замковий міст у Кам’янці-Подільському, який я пару років тому відвідувала — тут повноправний герой з цікавою історією 🏰"Дві епохи, одна таємниця й кохання, що спалахнуло пiд час холодної війни.Дві тисячі років тому на задвірках Римської імперії легіонери потрапляють у пастку, з якої є лише один вихід – збудувати міст.У радянському Києві архітекторка Ольга Воляницька намагається довести, що Замковий міст у Кам’янці-Подільському — давньоримський віадук. Ця гіпотеза викликає шалений спротив і підозри в антирадянщині. Водночас Ольгу втягують у світ шпигунських ігор, де небезпечне протистояння КДБ та ЦРУ може коштувати життя." Тож планую не відкладати надовго, а прочитати книгу найближчим часом. Чекайте на враження!P.S. А ще я в шоці, що видавництво надіслало мені купу подарунків! Що в коробочці поки не знаю, сказали в тексті буде натяк, коли її відкрити. Ну дуууже цікаво! 😃P.P.S. До речі, такий набір скоро буде розіграний в інстаграмі видавництва. Стежте за оновленнями. #кт_поповненняКниготерапія📗Підписатись

Іван Багряний "Чому я не хочу вертатись до СРСР?", АбукПотроху звикаю до аудіокниг — зрозуміла, що це дуже вдалий вибір в деяких обставинах. Наприклад, коли їдеш як пасажир в авто або в автобусі. Так я і прослухала цю книгу. «Чому я не хочу вертатись до СРСР?» (інша назва — «Чому я не хочу вертатися на „родіну“?») — лист-памфлет Івана Багряного, у якому викладено політичну декларацію національної гідності й прав людини, яка пережила примусову репатріацію, насильство, тортури, приниження як колишній в’язень, остарбайтер, полонений, позбавлений власного імені.Памфлет «Чому я не хочу вертатись до СРСР?» був написаний у 1946 в еміграції — і одразу перекладений багатьма європейськими мовами — як відповідь на облудні заклики радянської пропаганди і безсоромні дії західних урядів, котрі сприяли насильницькій репатріації (поверненню на батьківщину) біженців до СРСР: прямо в концтабори.У памфлеті Союз Радянських Соціалістичних Республік був представлений як «родіна-мать», що влаштувала геноцид проти власного народу, звідси й виникає інша уживана назва памфлету — «Чому я не хочу вертатися на „родіну“»? Багряний написав цей текст в еміграції. Насамперед він звернений до європейського читача — як спроба протистояти радянській пропаганді й пояснити, чому повернення «додому» насправді означає небезпеку, знищення, втрату свободи. У книзі багато про Голодомор, про геноцид власного народу, про механізми радянського терору. Є й автобіографічні спогади — про родину, особистий досвід, життя в СРСР та поза Україною."Більшовики зробили для 100 національностей єдину "совітську родіну" і навязують її силою, цю страшну тюрму народів, звану СРСР. Вони її величають "родіна" і ганяються за нами по цілому світу, щоб на аркані потягти нас на ту "родіну". При одній думці, що вони таки спіймають і повернуть, в мене сивіє волосся, і вожу з собою дозу ціанистого калію, як останній засіб самозахисту перед сталінським соціалізмом, перед тою "родіною"." "Тую "родіну" я пройшов від Києва до Чукотки, до Берингової протоки й назад. Пройшов під опікою опричників з ДПУ-НКВС, переходячи поступово через всі митарства, поки не втік сюди, в Європу. Це тривало вісім років: цебто половина мого свідомого життя проведена в тюрмах і концтаборах большевії. Ціла молодість похоронена там." "Мати може вмерти під дверима НКВС, благаючи про звістку про сина, але їй не скажуть нічого і не дадуть побачення, а ще будуть свердлити її рану в серці брудними інсинуаціами й погрозами й вимагатимуть від нещасної матері признатися, з ким був знайомий син, тощо…І тероризуватимуть темну неписьменну стареньку жінку, зганяючи її зі світу. Так загинула моя мати." "...отже, беручи до в’язниці батька родини і ще не вияснивши його провини, викидали його родину геть на вулицю, таврували їх ворогами народу, організовували цькування їх в суспільстві, позбавляли праці і засобів існування. Так загинули мої діти, як і діти багатьох моїх колег по тюрмах." Так, ми наче вже багато знаємо і про Голодомор, і про злочини радянського режиму. Але я переконана: такі тексти ніколи не бувають «зайвими». Їх потрібно перечитувати й переслуховувати знову і знову. Попри біль і сльози 😭Також боляче слухати фрагменти про сотні тисяч українців за кордоном, які тиняються світом, але не можуть повернутися додому. Та європейців (та й що вже мовчати, і українців!), які не знають та не бачать моторошної правди. Багато в цьому тексті моторошно впізнаваного й сьогодні. Мені дуже подобається, як пише Багряний — чітко, жорстко, без прикрас. Але чудовою мовою. Книга невелика, слухається швидко. Але ці 40 хвилин ви запам'ятаєте надовго. Тож щиро раджу слухати або читати. Книга справді сильна й важлива.До речі, в додатку Абук вона безкоштовна. Користуйтеся!#кт_відгукКниготерапія📗Підписатись