game of stories

​Ритуали та рутина письменників і письменниць Урсула Ле Ґвін Урсула Ле Ґвін починала писати о 7:15 після ситного сніданку. Писала без зупину до обіду. Потім читала, прибирала і листувалася з друзями.Авторка вірила, що шлях до успіху — це наполеглива праця і віра в себе:«Талант нічого не вартий без відданості. Я мала студентів, які писали дуже добре, але не хотіли взяти на себе зобов’язання — продовжувати писати й ставати кращими. А саме це і потрібно робити». Ось як вона описувала свій розклад: ◽️5:30 — прокидаюся і думаю.◽️6:15 — сніданок (багато).◽️7:15 — пишу, пишу, пишу.◽️12:00 — обід.◽️13:00–15:00 — читаю або слухаю музику.◽️15:00–17:00 — листуюся, прибираю.◽️17:00–20:00 — вечеряю.◽️Після 20:00 — стаю «дурною», про це ми не говоримо.Сильвія Плат Плат прокидалася о 4–5 ранку, щоб писати до того, як прокинуться діти. Тихі години ранку були її часом зосередження. Вона ретельно рахувала слова, ставила цілі, відчувала провину, коли не виконувала їх.«Якщо ти мене не любиш — люби моє письмо. Бо воно і є мною. Це не просто текст — це спосіб впорядкувати хаос життя. Я хочу писати, бо маю потребу досягати досконалості в єдиній формі — перекладі та вираженні життя», — її філософія. Гантер Томпсон Його день починався близько 15:00 із келихом Chivas Regal. Працював довго і хаотично — міг не спати дві ночі поспіль. Любив «правильну» машинку, папір потрібного кольору, віскі, сигарети і музику.Він створив стиль гонзо-журналістики — стираючи межу між автором і подіями.«Якби я писав лише правду, близько 600 людей уже сиділи б у в’язниці. Абсолютна правда — це небезпечний товар. Я ненавиджу писати. Це пекло. Але мушу це робити». Харукі Муракамі Коли пише роман, Муракамі встає о 4:00 ранку і працює 5–6 годин. Потім бігає 10 км або плаває, читає, слухає музику, лягає спати о 21:00. Дотримується цієї рутини щодня протягом усього періоду написання книги.Він порівнює письмо з підготовкою до марафону:«Повторення саме по собі стає головним. Це форма гіпнозу. Я гіпнотизую себе, щоб досягти глибшого стану свідомості». Не існує єдиного правильного способу писати. Хтось творить уночі, хтось — на світанку. Єдине, що справді важливо — просто писати.🤝Придбати мінікурс «Прокачай свій сторітелінг» 🎬Підпишись на game of stories

​Як писати по 10 000 слів щодня? Знайшов систему, яка допоможе писати регулярно: неважливо, треба вам 100, 1000 чи 10 000 слів, ця система допоможе створити звичку й писати регулярно. А вже від вас далі залежить, що з цього вийде. Отже, ось кілька порад: ◽️Підготуйтесь до ранкового письма ввечеріВитратьте 10–15 хвилин, щоб вирішити, про що будете писати зранку. Як кажуть: «Хто не готується — готується до провалу». ◽️Найважче пишіть першим Все, що потребує найбільше розумових зусиль, робіть відразу зранку. Так усі інші завдання стають легшими, а не складнішими протягом дня.◽️Підготуйте план перед тим, як писати Не сідайте писати одразу. Спочатку створіть структуру — назву, підзаголовки, блоки. Коли план готовий — записуйте ідеї в кожну частину. Пишіть вже тоді, коли маєте більшість матеріалу перед собою.Розділіть день на чотири (або скільки у вас є можливість) блоки для письмаНаприклад: • 6:00–8:30 • 9:30–12:00 • 13:00–15:00 • 19:00–21:00 (якщо залишились сили).Отже, висновок: 1️⃣ Підготуйтесь напередодні2️⃣ Почніть з найважчого.3️⃣ Завжди майте план. 4️⃣ Розділіть день на блоки та пишіть. 🤝Придбати мінікурс «Прокачай свій сторітелінг» 🎬Підпишись на game of stories

​Як створити лиходія для своєї історії Писати лиходіїв може бути цікаво — ти заглиблюєшся в те, що ними рухає. Але зробити лиходія по-справжньому страшним — це зовсім інше завдання. Ось кілька порад, які допоможуть це зробити: Створи відчуття жаху Щоб налякати, потрібно створити атмосферу, яка дозволить глядачеві/читачеві боятися того, що ось-ось станеться. Очікування жаху тримає його/її у напрузі, поки момент страху не настане.Мистецтво створення монстра Один із способів подати лиходія — через невизначеність і страх перед невідомим. Поступово підводь глядача до «дверей», нарощуючи напругу. Коли ми бачимо, що за тими дверима — таємничість зникає.Використовуй власний досвід Якщо показати власні переживання щиро — це зачепить глядача/читача. Не бійся вкласти у лиходія частинку себе та своїх страхів. Найкраще те, що ці страхи можна подолати разом із сильним головним героєм.Створюй напругу Ніщо не тривожить більше, ніж розуміння свідомості лиходія — і усвідомлення, що в ньому є щось від тебе самого.🤝Придбати мінікурс «Прокачай свій сторітелінг» 🎬Підпишись на game of stories

​Як від безробітної сценаристки дійти до статків в 240 мільйонів доларів? Це правила роботи Шонди Раймс. Вона написала серіали «Анатомія Ґрей», «Скандал», «Бріджертони: Історія королеви Шарлотти». А ще Раймс настільки прокачала свій сторітелінг, що Netflix уклав з нею контракт на 450 млн доларів. Одного разу Шонда прийшла до керівництва телеканалу АВС з ідеєю серіалу «Анатомія Ґрей». Там її послухали, почитали і сказали: «Ніхто не дивитиметься шоу про жінку, яка спить з чоловіком напередодні першого робочого дня». Але у підсумку — пілотний епізод глянули 16,25 мільйонів людей. І це була стратегія Шонди. Вона знала, що робить. І ось перше правило Шонди: Почни з середини історії. В пілотному епізоді «Анатомії Ґрей» героїня просинається після випадкової ночі з чуваком і запізнюється на свій перший робочий день хірургом. Без передісторії. Без підготовки. Тільки драма. Так одразу захоплюється увага глядачів.Друге правило про те, як створювати цікавих персонажів. Шонда Раймс використовує таку формулу: • Дай персонажу таємницю • Зроби його недосконалим • Постав перед неможливим вибором • Змушуй його розвиватисяНаступне правило — кожна сцена має значення.Серіали Раймс понад десять років домінували на ABC, бо вона дотримувалась одного принципу —закінчуй кожну сцену: • рішенням, • запитанням, • або відкриттям.Четверте правило — деталі важливі.Велика історія — це не абстрактні ідеї, а моменти, які здаються справжніми.У серіалі «Анатомія Ґрей» є сцена, де Крістіна каже Мередіт «You’re my person». І вона стала культовою, бо була щирою й емоційною. Саме деталі запам’ятовуються людям.П’яте правило — герої не повинні говорити, що вони відчувають.Найсильніші сцени — це підтекст, а не прямі слова. У серіалі «Скандал» найемоційніші моменти не у діалогах, а у тому, що не сказано. Це створює природну напругу, яка рухає історію вперед.А ось це прям дуже важливо для розуміння багатьох художніх історій: Критики закидували Раймс, що її серіали нереалістичні. Шонда відповідала майстерно: «Я не документую життя. Я створюю світи, в які люди хочуть втекти».Вона не намагалась показати реальність — вона створювала емоційний притулок для глядача.Ці правила допомогли їй побудувати імперію вартістю в 240 мільйонів доларів і підписати величезний контракт із Netflix. І ці правила універсальні. Вони не лише працюють як поради для сценаристів, це основа будь-якого сильного контенту: • Почни з «гачка», що привертає увагу • Створи історію, що викликає емоції • Покажи героїв, яким хочеться співпереживати.Ви теж можете використовувати ці правила у своїй роботі. 🤝Придбати мінікурс «Прокачай свій сторітелінг» 🎬Підпишись на game of stories

Тейлор Свіфт показала, як неймдропінґ допомагає просувати контент. Сьогодні вийшов новий альбом головної поп-співачки світу. І в пісні Wi$h Li$t є такий текст: They want a contract with Real Madrid. І це просто розірвало весь спортивний інтернет. Спочатку про це постили без зупинки пабліки та медіа про Реал Мадрид. Потім підхопили провідні футбольні акаунти та блогери. Просто одна згадка футбольного клубу й про це тисячі постів, а це додаткове просування, ще і на додаткову аудиторію, яка далеко не вся цільова для Тейлор Свіфт. Плюс до того, Реал Мадрид — це найпопулярніша спортивна команда в світі, кількість вболівальників клубу величезна й всі вони сьогодні радіють цій маленькій згадці й дехто (як я, наприклад) крутять по колу цю пісню. Тут ще варто згадати про те, що Тейлор Свіфт у 2024 році виступила на Сантьяґо Бернабеу — одному з найкращих футбольних стадіонів світу. Стадіону, який належить футбольному клубу Реал Мадрид і який там грає свої домашні матчі. 🤝Придбати мінікурс «Прокачай свій сторітелінг» 🎬Підпишись на game of stories

​Три речі, завдяки яким люди закохаються у вашу історію1. Початок, що захоплює.Легендарний серіал LOST, який в середині нульових змінив ставлення до серіалів, розпочинається з того, що нам показують наслідки авіакатастрофи. Нам відразу стає цікаво, що трапилось, куди вони потрапили та що чекає людей на цьому острові?Аудиторію треба захоплювати відразу.2. Персонажі, які запам’ятовуються.Майже будь-яка історія стає цікавою, коли там є такі ж персонажі. Персонажі стають сильнішими та кращими, коли мають чіткі цілі та бажання.Подумайте про свій улюблений фільм або книжку, згадайте які там персонажі — я певен, що вони точно цікаві та такі, які обов’язково запам’ятовуються.3. Концепція історії, що привертає увагу.На початку створення історії — поставте собі питання: чому людям це повинно бути цікавим? Чим ця історія може їх привабити?Наприклад, серіал «Тед Лассо» відразу привертає увагу тим, що тренер з американського футболу летить в Англію, щоб очолити клуб Англійської прем’єр-ліги та тренувати професійних футболістів. 🤝Придбати мінікурс «Прокачай свій сторітелінг» 🎬Підпишись на game of stories

«Інтерстеллар» — це не кіно про космос. Ви можете знайти цю історію Крістофера Нолана в купі добірок фільмів про космос. Але космос тут лише декорації та фон. Це кіно про найбільший страх батьківства — не побачити, як ростуть твої діти та не бути з ними поруч. Крістофер Нолан та його брат Джонатан, з яким він писав сценарій, використав космос, інші планети, фізику та продовольчі проблеми майбутнього життя на Землі для того, щоб кинути Купера (головного героя) в цю подорож та змусити його пройти цей шлях, і пропустити зростання своїх дітей. І тому ця легендарна сцена, де Купер дивиться відеопослання своїх дорослих дітей, — одна з найемоційніших в історії кіно. Батьку довелося залишити дітей заради їхнього майбутнього. Він живий, але далеко від них в часі та просторі. І саме в цей момент перегляду відео, він усвідомлює те, що втратив найдорожче, що мав. І це вже ніяк не повернути. Крістофер Нолан зняв велике кіно про найбільший страх батьківства й знайшов прекрасний спосіб розповісти цю історію. 🤝Придбати мінікурс «Прокачай свій сторітелінг» 🎬Підпишись на game of stories

​Середина 1980-х років. Керівник Columbia Records потрапив на семінар Гарвардської бізнес-школи. Там він дізнався, що компанії використовують дослідження ринку, щоб спробувати передбачити інтерес до нових продуктів.Він найняв команду для проведення аналогічних досліджень у музичній індустрії.І ось що вони дізналися: потенційні покупці віддавали перевагу «новим і сучасним» музикантам, а не «старим».Серед таких «старих» був легендарний Джонні Кеш. Біограф музиканта пише, що тоді лейбл його просто вигнав. «Я був у повній апатій», — згадує Кеш. Columbia Records відмовилась від співраці з Кешем після 28 років співпраці. Це був 1986 рік. Музикант залишався у вигнанні до 1993 року. Тоді музичний продюсер Рік Рубін, після низки успіхів у роботі з молодими музикантами, захотів працювати з кимось «чудовим і важливим, але тим, хто зараз не найкраще виконував свою роботу». Мета Рубіна — побачити, чи зможе він допомогти їм знову робити чудові речі. Кеш і Рубін зустрілися. Продюсер захотів дізнатися музичні смаки Джонні, тому попросив його зіграти кавер-версії кількох улюблених пісень музиканта. Так вони прийшли до ідеї зробити альбом, наповнений сольними акустичними каверами.Якби вони провели дослідження ринку, вони, ймовірно, виявили б, що сольний акустичний альбом вважається «старим і традиційним», а тому навряд чи викличе інтерес у аудиторії.Але ось що згадує Рубін: «Я не намагався шукати пісні, які б «приєднали» Джонні до аудиторії. Я намагався знайти пісні, які мали б сенс для нього та його голосу».Зрештою вони вибрали тринадцять пісень для альбому American Recordings. Його випустили 26 квітня 1994 року. Платівка стала популярною серед критиків і слухачів. А також альбом отримав «Греммі», а Rolling Stone пізніше помістив його до свого списку 500 найкращих альбомів усіх часів.Що можна тут сказати? Є відома фраза про дослідження ринку, яку часто приписують Генрі Форду: «Якби я запитав своїх клієнтів, чого вони хочуть, вони б сказали мені швидшого коня».А ще можна згадати іншу цитату письменника Елвіна Брукса Вайта: «Мистецтво можна розрізати, але тоді воно загине в процесі». Історія вигнання та подальшого відродження Кеша — це лише один із незліченних прикладів неможливості й абсурду спроб передбачити смаки аудиторії.🤝Придбати мінікурс «Прокачай свій сторітелінг» 🎬Підпишись на game of stories

В новому «Супермені» є доволі промовистий епізод: Коли оголосили евакуацію з Метрополіса, нам показують стареньку жіночку, яка взяла з собою рятувати маленьку черепаху. Джеймс Ґанн тут чітко показує людську емпатію: як ми рятуємо наших тваринок, наших друзів, навіть в страшних ситуаціях. Мені не подобаються такі порівняння, яке я зроблю далі, але це неможливо ігнорувати, тому що це частина нашого життя прямо тут і зараз. Сьогодні росіяни вдарили ракетами по селищу Ярова на Донеччині. В момент, коли люди отримували пенсії. Вже понад 20 загиблих. Переважно це старі жіночки, які не змогли врятувати ні себе, ні черепашку. Водночас з тим, як цивілізований світ показує такі сцени і вчить емпатії, відбувається ось таке. І відбувається у світі, де немає Супермена (який, до речі, рятує там також одну країну від агресії іншої). Який тут висновок? Та висновок завжди один: росія — країна-мразь, країна-терорист, і кожен росіянин і кожна росіянка в цьому винні. А Супермена ми можемо знайти лише на екрані, або на сторінках коміксів.

​Перш ніж почати писати історії та створювати мультфільми, компанія Pixar займалась програмним та апаратним забезпеченням.Команда комп’ютерників нічого не знала про сторітелінг. І в 1992 році кілька співробітників Pixar поїхали на триденний семінар. Там вони навчилися принципу сторітелінгу, який Pixar використовував для створення своїх хітів.У 1980-х роках The Graphics Group — команда з чотирьох розробників програмного забезпечення, які керували комп’ютерним підрозділом Lucasfilm — розробила комп’ютер для обробки графіки та редагування під назвою Pixar Imaging Computer. У 1986 році через фінансові проблеми Lucasfilm продала The Graphics Group Стіву Джобсу, який зареєстрував її як Pixar.Після створення кількох комп’ютерних анімаційних короткометражних фільмів і рекламних роликів у 1991 році Pixar уклала угоду з Disney на створення першого повнометражного комп’ютерного анімаційного фільму.Але було одне але. Ось що розповідає один зі співробітників Pixar: «Ми навіть не знали як зробити мультфільм, не кажучи про те, як його написати».Тож команда відвідала The STORY Seminar — 3-денний семінар зі сторітелінгу, який проводив сценарист і консультант з історій Роберт Маккі.Команда Pixar залишила семінар «як справжні віряни в доктрину Маккі про те, що персонаж постає найбільш реалістичним і переконливим із вибору, який робить у відповідь на свої проблеми. Це стало законом в Pixar».По суті, каже Маккі, це напруга, що керує всіма чудовими історіями: хтось чогось хоче, але щось стоїть на шляху його отримання.Керуючись цим принципом, команда Pixar почала писати історію про іграшку Вуді, який пишався тим, що був улюбленою іграшкою хлопчика Енді.«Світ Вуді похитнувся, коли на сцені з’явився новий блискучий суперник — космічний рейнджер Базз Лайтер, який став новим улюбленцем Енді».Ця напруга призвела до «Історії іграшок», яка вийшла в 1995 році і отримала чудові відгуки як від глядачів, так і від критиків.Після успіху «Історії іграшок» компанія Pixar неодноразово поверталася до цього принципу, до тієї напруги, яка рухає всі великі історії. Ось що говорить колишній керівник групи творчих розробок Pixar:«Наші фільми дуже звичайні з точки зору сюжетних умовностей, як-от арки персонажів. Якщо ви подивитеся на всі наші фільми, то там є головний герой, який відправляється в подорож і виходить з нею кращою людиною, або щуром, або рибою».🤝Придбати мінікурс «Прокачай свій сторітелінг» 🎬Підпишись на game of stories