Iniciar sesión Registro
Anuncios
Tu espacio publicitario
Reserva este slot exclusivo para el periodo elegido.
Comprar publicidad →
Logotipo de la comunidad de telegram - 🌻Довженко-Центр : Dovzhenko Centre🌻
Añadido 14 jul. 2024

🌻Довженко-Центр : Dovzhenko Centre🌻

@dovzhenko_centre
Número de suscriptores: 4 122
Fotos: 3,100
Videos: 467
Enlaces: 1,590
Descripción:
Канал Довженко-Центру, присвячений українському кіно (і не тільки) Питання і пропозиції: [email protected]

👥 Número de suscriptores

4 122
Promedio/Día:: -2
Promedio/Tiempo:: -1
Promedio/Mes:: +22

👁️ Vistas promedio por mensaje

803
Promedio/Día:: 693
Promedio/Tiempo:: 630
ERR: 19.48%

📊 Mensajes por Día

0.9
Último día: 1
Promedio semanal: 1
Promedio por día: 0.9

Historial de cambios de estado

Oficialmente no confirmado 2024-07-14

Muro

Estadísticas de telegram canal

СХОДЖЕННЯ ДО МАЙСТЕРНОСТІУ 1971 році Сергій Параджанов виступив у незвичній для себе ролі публічного кінокритика на сторінках журналу «Радянський екран». У статті «Сходження до майстерності» він ділився думками щодо останніх робіт Кіностудії Довженка — «Білого птаха з чорною ознакою» Юрія Іллєнка, «Живої води» Григорія Кохана і «Захара Беркута» Леоніда Осики.«"Захар Беркут" Леоніда Осики — картина благородна і чесна. Після "Камінного хреста" Осика тут вперше пробує себе у кольорі, широкому форматі, у великому постановному полотні.Він знову шукає себе і свій жанр у зовсім іншому, ніж раніше, матеріалі. А зустріч із новим завжди складна: адже для художника фільм — це завжди зізнання у коханні предмету свого мистецтва.Події історії древньої Русі, де змішані пласти раннього християнства і язичництва, боротьба з татарськими ордами, передані на екрані з епічною силою і красою. Весь акторський ансамбль хороший. Василь Симчич у ролі Захара Беркута не грає якесь ідеальне втілення народної правди і мудрості. Хоча він і голова роду, старійшина, що направляє розум і волю свого племені, ні в його словах, ні в жестах не відчувається вождизму. У цьому, по-моєму, головна цінність образу. Навряд чи праві ті, хто вважає, що зіграний Костянтином Степанковим зрадник Тугар Вовк виявився на екрані більш яскравою фігурою, ніж старий Захар. Адже перемога і історична, і моральна на боці Беркута, хоча він, подібно до героя античної трагедії, повинен пожертвувати своїми дітьми.Мені сподобався Іван Миколайчук у ролі Любомира. У його образі є і необхідна міра декоративності, і точно знайдений різкий пластичний малюнок, і жорстка внутрішня сила — одним словом, дивовижно точне влучання у жилу характеру. Своєрідно хороші Іван Гаврилюк у ролі Максима Беркута і Антоніна Лефтій — Борислава. Прекрасний початок фільму — обряд посвячення у мисливці юного Максима, що проходить на косі, яка врізається у гладь широкого озера, посеред безмовності червоних від світанкового сонця гір. Незабутній і фінал: дивовижна своєю красою і глибиною метафора — гори скидають траур.Така ж первозданна міць часом відчувається і в інших кадрах: неймовірно знято втечу Тугара і його доньки — два вершники, які скачуть серед безкінечного, відрізаного від усього пейзажу засніжених гір».Читайте повністю статтю Сергія Параджанова у коментарях і звіряйте зі своїми враженнями після перегляду «Захара Беркута» на «ДЦ.Онлайн» за посиланням#Кіноперіодика
Завдяки шанувальникам кінематографа та мистецтва продовжуємо по краплині збирати історію українського кіно. У 2024 році наша колекція поповнилася кіноафішею до фільму «Українська рапсодія» Сергія Параджанова. До Довженко-Центру її передали колекціонери, Ponamarchuk Family. Афіша надрукована в москві в 1961 році. Її художник Іван Коваленко, майстер плакатної та станкової графіки, народився у Пальмірі на Полтавщині, згодом переїхав до москви і влаштувався у «Рекламфільм». У 1960 році там само мав свою персональну виставку. Твори Коваленка зберігаються в музеях росії та США.У прокат «Українська рапсодія» вийшла 1961 року, переозвучена російською мовою. Утім, уважно стежачи за губами, можна помітити, що в кадрі актори розмовляють українською. Тож маємо надію, що вдасться знайти українськомовну доріжку.На превелику радість, українська афіша авторства Ісаака Суржера також є в нашій колекції — можна оцінити різні погляди та інтерпретації стрічки.Ми дуже вдячні за цей дарунок і обіцяємо надати йому гідну презентацію в наступних проєктах🤍
До ювілею Володимира Денисенка (95 років у січні) оцифровував його маловідомий фільм "Женці" 1978 року."Маловідомим" кіно стало, як це часто буває, через відсутність цифрової копії і показів по ТБ. У свій час за рік прокату фільм подивилось більше 16 млн глядачів. Згодом Денисенко за нього отримав Шевченківську премію, обійшовши "Думу про Ковпака" Тимофія Левчука, епічну трилогію про партизанський рух в Україні часів Другої світової. Левчук, найбільш нагороджуваний і наближений до партії режисер, патріарх українського радянського кіно, поступився, за слова кінознавця Любомира Госейка, "найдовшій рекламі комбайна Нива" від Денисенка, режисера, який після розгрому "Осяяння" (1971), припинив творчі пошуки і експерименти.Пізніше напишу про кіно детальніше, а поки тримайте фрагмент сцени весілля, яким відкривається фільм. Оператор Микола Кульчицький, композитор Володимир Губа.Сканування відбувалось з не дуже якісної російської прокатної фільмокопії. Негатив (фільм знімався на 70 мм) знаходиться в Росії.
УКРАЇНА ПОВЕРТАЄ СВОЮ КУЛЬТУРНУ СПАДЩИНУ. ДОВГООЧІКУВАНА ПРЕМ’ЄРА «БОБЕ МАЙСЕС» НА YOUTUBEДо Міжнародного дня анімації маємо подарунок🫶25 жовтня відбулася довгоочікувана прем’єра відновленої, цифровізованої та українськомовної версії «Бобе Майсес» на YouTube.31 рік тому відбулася прем’єра першого і на цей час єдиного в Україні анімаційного фільму, створеного за мотивами єврейського фольклору. Це був блискучий режисерський дебют Олени Касавіної, який отримав багато нагород і був визнаний Найкращим анімаційним фільмом України 1993 року.Знятий на аналогову кіноплівку, цей унікальний мистецький твір мав усі шанси бути знищеним. Окрім того, як і всі стрічки того часу, він був російськомовним. Понад три десятиліття режисерка мріяла, що одного разу «Бобе Майсес» знову зʼявиться на екранах, але цього разу – українською.«За цим фільмом стоїть не тільки дуже талановита режисерка і не тільки дуже талановита команда, за ним стоять 3000 років єврейської історії», – Йосип Зісельс, громадський діяч, дисидент.Довженко-Центру та кінокомпанії «МаГіКа–фільм» за сприяння Українського культурного фонду вдалося оцифрувати стрічку, провести ремастеринг та надати їй нового звучання.Символічно, що голосом кінокартини стала геніальна Ада Роговцева.«Цей матеріал. Він мені відразу сподобався. Прочитала на ніч, посміхнулася і захотіла, щоб уже настав ранок і я вийшла на роботу. Фільм прекрасний, досконалий, з великим гумором. І серйозний, і філософський. Анімація прекрасна. Для мене це досконалий твір», – ділиться своїми враженнями Ада Миколаївна.Алік Шпилюк, український кінокритик і кінознавець, член Державної ради з питань кіно Держкіно України пояснює, чому цей проєкт настільки значимий: «Як на мене, прецедент фільму «Бобе Майсес» і його відновлення, відтворення українською мовою – це просто неймовірний успіх і думаю, що це може стати прикладом для інших фільмів для їх повернення до українського культурного контексту».Дивіться анімаційний фільм «Бобе Майсес» на YouTube
ВЕРХОВНИЙ СУД ВІДМОВИВСЯ РОЗГЛЯДАТИ СПРАВУ ОЛЕНИ ГОНЧАРУК ЩОДО ЇЇ КОНТРАКТУОкрім позову Довженко-Центру до Держкіно щодо незаконності реорганізації, є ще одна судова справа, яка стосується долі Центру: позов Олени Гончарук до Держкіно про укладення контракту. Верховний Суд відмовив у позові і залишив рішення попередніх інстанцій без змін.Передісторія: 6 лютого 2023 року Олена вдруге виграла конкурс на посаду генерального директора Довженко-Центру. Держкіно надало для підписання контракт, значно розширений у порівнянні з типовим контрактом керівника закладу культури. Контракт містив прямі вимоги виконання реорганізації, приватизації майна Центру, докорінних змін статуту, а також додатково розширював повноваження Держкіно. Після опрацювання з юристами Олена запронувала іншу редакцію контракту. Він базується на типовому контракті, не містить дискримінаційних та директивних зобов'язань і вказівок, що мають доводитись до виконання через листи, накази або розпорядження. Контракт не може бути виключно проявом сваволі органу управління, а покликаний сприяти діяльності керівника на благо інституції. Держкіно відмовилось, давши короткий коментар, що зводиться до: «Ми орган управління, робимо, як хочемо».Як результат, Олена була змушена звернутися до суду з вимогою зобов'язати орган управління укласти контракт в запропонованій нею редакції. Суди двох інстанцій відмовили, мотивуючи тим, що «немає правових підстав» — суд не готовий зобов’язати сторони укласти контракт за відсутності взаємної згоди. В обох випадках зміст контракту не розглядався.Це прояв безпозиційного підходу, де суд по суті самоусунувся і виніс абстрактне, нейтральне рішення. Імовірно, розбиратися в діях органів управління, навіть якщо вони помилкові або «виходять з берегів», неприємно і ризиковано. Продовжуючи цю лінію, суд ствердив: «Розбирайтеся самі».Цим ми й займемось найближчим часом. Довженко-Центр потребує керівника, обраного на законних підставах в результаті прозорого конкурсу. До чого призводить оминання органами управління свого обов’язку укласти контракт і визнати публічно представлену програму розвитку, ми вже бачили.Інтертитр: «Людина без футляра» (1931), реж. Віра Строєва
Рік тому Оля Михайлюк і Томаш Сікора вперше вирушили з волонтерами з гуцульського села Бабин на Схід, і почали документувати нотатки від карпатських гір до донецьких степів.Оля — мультимедійна художниця з Києва. Томаш — польський саундартист, музикант Karbido.Скоро їхня чергова волонтерська подорож. Але вже є матеріали, якими вони хочуть поділитися.13 серпня о 19:00 в Довженко-Центрі будемо дивитися відео-нотатки #Бабин_Бахмут і далі на Гуляйполе.На додачу до показу — поп-ап виставка «Світлокола–Карпати». Фотографії з неї можна буде обміняти на донати для 10 ОГШБ «Едельвейс».Приходьте дивитися подорож. Наші дороги, ландшафти, люди, війна і щось тепле, чуттєве, що дає нам сили продовжувати.Проєкт співфінансується програмою ZMINA: Rebuilding, створеною за підтримки ЄС в рамках спеціального конкурсу заявок на підтримку українських переселенців та українського культурного і креативного секторів, за підтримки МБФ @izolyatsia, @transeuropehalles та @maly_berlin13 серпня, 19:00. Квитки за посиланням
#gov #event🪄 Менеджер/ка з організації і проведення заходів до Довженко-ЦентрОгляд: Національний Центр Олександра Довженка (Довженко-Центр) є сучасною культурною інституцією, яка об‘єднує найбільшу в Україні колекцію художніх, документальних та анімаційних українських і закордонних фільмів.Основні обов‘язки:• адміністрування гостьових заходів на СЦЕНІ 6 та інших локаціях Довженко-Центру: координація і супровід замовників, координація підрядників, вендорів, кейтерингу, клінінгу та інших внутрішніх служб, логістика глядачів і забезпечення дотримання безпекових норм• менеджмент подій Довженко-Центру: координація підрядників, вендорів, кейтерингу, клінінгу, внутрішніх служб, логістика глядачів і волонтерів, забезпечення дотримання безпекових норм, організація продажу квитків• менеджмент міжнародних проєктів Довженко-Центру (на локаціях Центру, у співпраці з міжнародними організаціями)• підготовка документації (договори, акти, рахунки) та звітівОбов‘язкові вимоги: • досвід роботи в сфері культурного менеджменту або організації подій• вміння працювати в умовах високого темпу та обмежених термінів• високий рівень організаційних та комунікативних навичок• володіння англійською мовою на рівні не нижче Upper-IntermediateУмови роботи:• робота в м. Київ, ст. метро Голосіївська• повна зайнятість, гнучкий графік в залежності від заходів• робота у складі Державного підприємства (не держслужба, не забезпечуємо бронювання)• відпустка 24 календарні дні, лікарняні оплачуються згідно чинного трудового законодавстваЩоб ознайомитися з деталями та залишити відгук на вакансію — переходьте на сайт
Любі дніпряни! 27 липня в Центрі сучасної культури показуємо «Дніпро в бетоні» (1930) реж. Арнольда Кордюма в експериментальному музичному супроводі Юрія Буличова, Андрія Ярового та Іллі Гомоли. У короткометражному неігровому фільмі Арнольд Кордюм продовжує тему, котру розпочав у «Вітрові з порогів» (1929) — Дніпро, злочинно закований у бетон під час індустріалізації Радянського Союзу, і будівництво ДніпроГЕСу. Довкола зафіксованих камерою Йозефа Рони та Григорія В’юнника кадрів — зміна життя мешканців прибережних сіл, руйнація їх будинків і розрив із рідним простором. Утім, для авторів у дусі часу це історія про новий утопічний світ, боротьбу цивілізації та природи, зрештою, підкорення нібито «примітивного» минулого «новою» людиною. Музичний супровід підкреслить контраст між радянською пропагандою «великого будівництва соціалізму» та жахом від знищення унікального історичного й природного осередку, в тому числі знаменитих дніпровських порогів. Вхід вільний. Участь за попередньою реєстрацією