СХОДЖЕННЯ ДО МАЙСТЕРНОСТІУ 1971 році Сергій Параджанов виступив у незвичній для себе ролі публічного кінокритика на сторінках журналу «Радянський екран». У статті «Сходження до майстерності» він ділився думками щодо останніх робіт Кіностудії Довженка — «Білого птаха з чорною ознакою» Юрія Іллєнка, «Живої води» Григорія Кохана і «Захара Беркута» Леоніда Осики.«"Захар Беркут" Леоніда Осики — картина благородна і чесна. Після "Камінного хреста" Осика тут вперше пробує себе у кольорі, широкому форматі, у великому постановному полотні.Він знову шукає себе і свій жанр у зовсім іншому, ніж раніше, матеріалі. А зустріч із новим завжди складна: адже для художника фільм — це завжди зізнання у коханні предмету свого мистецтва.Події історії древньої Русі, де змішані пласти раннього християнства і язичництва, боротьба з татарськими ордами, передані на екрані з епічною силою і красою. Весь акторський ансамбль хороший. Василь Симчич у ролі Захара Беркута не грає якесь ідеальне втілення народної правди і мудрості. Хоча він і голова роду, старійшина, що направляє розум і волю свого племені, ні в його словах, ні в жестах не відчувається вождизму. У цьому, по-моєму, головна цінність образу. Навряд чи праві ті, хто вважає, що зіграний Костянтином Степанковим зрадник Тугар Вовк виявився на екрані більш яскравою фігурою, ніж старий Захар. Адже перемога і історична, і моральна на боці Беркута, хоча він, подібно до героя античної трагедії, повинен пожертвувати своїми дітьми.Мені сподобався Іван Миколайчук у ролі Любомира. У його образі є і необхідна міра декоративності, і точно знайдений різкий пластичний малюнок, і жорстка внутрішня сила — одним словом, дивовижно точне влучання у жилу характеру. Своєрідно хороші Іван Гаврилюк у ролі Максима Беркута і Антоніна Лефтій — Борислава. Прекрасний початок фільму — обряд посвячення у мисливці юного Максима, що проходить на косі, яка врізається у гладь широкого озера, посеред безмовності червоних від світанкового сонця гір. Незабутній і фінал: дивовижна своєю красою і глибиною метафора — гори скидають траур.Така ж первозданна міць часом відчувається і в інших кадрах: неймовірно знято втечу Тугара і його доньки — два вершники, які скачуть серед безкінечного, відрізаного від усього пейзажу засніжених гір».Читайте повністю статтю Сергія Параджанова у коментарях і звіряйте зі своїми враженнями після перегляду «Захара Беркута» на «ДЦ.Онлайн» за посиланням#Кіноперіодика