Листопад, відомий у світовій кінематографічній спільноті також як Noirvember, себто місяць нуару, відзначаємо з «чорним фільмом» Сергія Параджанова й Анатолія Слісаренка «Квітка на камені» (1962).Переосмисленню цієї дивакуватої і разом з тим дивовижної стрічки, відомої колись як, можливо, «найнижче падіння Параджанова», присвятила розділ у нашій книзі «Кіноревізія Донбасу» кінознавиця Ольга Брюховецька.«Ноктюрний настріч "чорного" фільму Сергія Параджанова, в якому нема ні офіційних промов сталінського періоду, ні навіть іронії на них періоду відлиги, нагадує не тільки і не стільки сталінське шахтарське кіно з його чітким поділом на світлих і темних героїв, як американський фільм noir, у якому етична амбівалентність охоплює всіх дійових осіб, незалежно від того, перебувають вони по цей, чи по інший бік закону.Темні сили фільму – секта п'ятдесятників із підступним, хтивим, садистичним і, здається, всесильним пресвітером на чолі, який дурить своїх прихожан, вимагає від новоприбулих кривавих жертв і намагається насильно заволодіти Христиною, нагадує більше мафіозний синдикат, ніж канонічних сталінських "ворогів".У душах молодих комсомольців вирують аж надто бурхливі пристрасті, любов перемагає розум, бійки спалахують ірраціонально, без жодних слів. А коли світло таки з'являється в фільмі, воно настільки надмірне і сліпуче, що розчиняє в собі усе довкола і перетворюється на пародію радянського оптимізму».Водночас Ольга Брюховецька відзначила й певні характерні ознаки українського поетичного кіно в цьому фільмі, що зайвий раз нагадує про парадоксальну багатожанровість і багатогранність течії.Відтак, «Квітка на камені» згадується і в нашій виставці «У грандіознім сонцетанці, в космічнім клекоті тopтyp». Нагадуємо, що в понеділок та вівторок вона не діє, однак уже з середи можна буде навідатися.Тим часом сам фільм доступний до перегляду на Довженко-Центр.Онлайн. Відзначайте #Noirvember з нами!
Назва нашої виставки «У грандіознім сонцетанці, в космічнім клекоті тортур» відсилає до Івана Драча – видатного українського письменника, кіносценариста і громадського діяча.🌻Ці рядки – з його віршу «Протуберанці серця», що дав назву авторській збірці 1965 року публікації.Саме того року, коли відбулася прем'єра «Тіней забутих предків», символічно визначальна для нашого кіно – така, що спонукала собою появу течії. Саме того року, коли не відбулося прем'єри «Криниці для спраглих» – покладеного на полицю фільму, що був дебютним не лише для Юрія Іллєнка як режисера, а й для Івана Драча як сценариста.🎞️У подальшому Драч написав сценарій і для інших ключових фільмів українського поетичного кіно: «Камінного хреста» (1968) Леоніда Осики, «Іду до тебе» (1971) Миколи Мащенка, «Пропалої грамоти» (1972) Бориса Івченка.Рівно за тиждень до відкриття в Довженко-Центрі експозиції під символічною назвою митець міг відсвяткувати свої 89 років.✍️Дізнавайтеся більше про виставку «У грандіознім сонцетанці, в космічнім клекоті тортур» на кураторській екскурсії – цієї суботи, 8 листопада о 14:00. Прийти можна за квитками.Фото: ЦДАМЛМ України ф. 628, оп. 1, од. зб. 55, арк. 2.
Виставку «Стан Волі» продовжено на місяцьЗ ініціативи Довженко-Центру та за підтримки всіх партнерів проєкту виставку фотографій Едді ван Вессела «Стан Волі / State of Will» можна буде побачити до кінця листопада.«Стан Волі» — це не просто фото з фронту та прифронтових територій. Це наша візуалізована стійкість і здатність чинити спротив.Водночас це важливий приклад міжнародної культурної співпраці, адже нідерландська версія проєкту представлена в Національному військовому музеї Нідерландів і триватиме до вересня 2026 року.Графік роботи:По вихідних (субота, неділя) з 12:00 до 19:00.Кураторські екскурсії проводитимуться лише за запитом. Подати запит на екскурсію для групи від 10 осіб можна в особисті повідомлення Amuseum.Запрошуємо до спільної рефлексії досвіду війни, а також — вкотре відчути, що ми справляємося.Організатори виставки «Стан Волі»: Довженко-Центр, Amuseum — за ініціативи та підтримки Національного військового музею Нідерландів.Партнери: Національний військово-історичний музей України, Музей війни, УІНП, книгарня «Збірка».Інфо-партнери: Український ПЕН, Суспільне Культура.
ОСОБЛИВЕ ПОПОВНЕННЯ КОЛЕКЦІЇ ДОВЖЕНКО-ЦЕНТРУДнями продюсер, актор, сценарист і представник видатної кінематографічної династії Пилип Іллєнко від імені родини передав Довженко-Центру унікальні матеріали з власних архівів.Це справді рідкісне надходження до колекції. Воно складається з вихідних матеріалів фільму «Лебедине озеро. Зона» (1990) Юрія Іллєнка, включно з оригінальним негативом фільму. Тривалий час плівки зберігалися в кіноархіві постпродакшн-студії в Торонто, що була залучена до створення фільму. Повернути їх вдалося за сприяння продюсера Марка Стеха й активного залучення самого Пилипа Іллєнка. Тепер матеріали в Фільмофонді Довженко-Центру, в робота з ними дозволить створити найкращу можливу цифрову копію.Дещо поповнить і Кіноархівну частину колекції – з-поміж іншого, збірка афоризмів Юрія Іллєнка «Криниця для спраглих» (упорядниця – Ірина Фаріон) та оригінальні теоретичні роздуми митця «Парадигма кіно».Сьогодні, разом з іншими хранителями аудіовізуальної пам’яті людства, Центр відзначає Всесвітній день аудіовізуальної спадщини. І ми не можемо не згадати про те, що саме Юрій Іллєнко на початку відродження української незалежності став одним із апологетів створення в Україні власного фонду фільмів та інституції, що працюватиме задля його збереження і розвитку, стане серцем усього українського кіно.Ми вдячні родині Іллєнків, що історія зустрілася з власним початком і фільми можуть продовжувати своє життя в Довженко-Центрі – інституції, задуманій заради цього тривання.Фото з Facebook-сторінки Пилипа Іллєнка та від Тетяни Деркач.
Публічна розмови "Місця памʼяті та розвиток громади і міста"Місця пам’яті формують наші міста та села.Часом — самі обирають, чим бути. Місця трагедій стають символами, змінюючи призначення простору незалежно від наших планів. Інколи ми самі вирішуємо створити місце пам’яті — усвідомлено чи емоційно — щоб переосмислити спільний простір життя.Під час розмови в межах виставки Стан Волі в Довженко-Центрі поговоримо про те, як пам’ять вбудовується в міське середовище, як архітектура впливає на колективну ідентичність, і чому простір теж може бути носієм пам’яті.🗓 24 жовтня, 17:30-19:00📍 Довженко-Центр, вул. Васильківська, 1🎟 Вхід вільний за реєстрацією🎙 Спікери розмови:Олександр Столовий — український сучасний письменник, архітектор, урбаніст, дослідник українського села, засновник простору затій «БрАти» в селищі Козіївка. Автор видання «Оринин. Роман про стелепного чоловіка».Антон Лягуша — історик, академічний директор магістерської програми «Дослідження пам’яті та публічна історія» у Київській школі економіки.Запрошуємо на живу дискусію про пам’ять, простір і нас самих — тих, хто ці простори створює, переживає і осмислює.Захід відбувається за підтримки Програми “Партнерство за сильну Україну” — це багатостороння донорська ініціатива, що фінансується урядами Великої Британії, Естонії, Канади, Норвегії, Фінляндії, Швейцарії та Швеції.Метою Програми є посилення стійкості України в умовах російської агресії шляхом надання критично важливої підтримки місцевим громадам у співпраці з українськими державними органами, громадянським суспільством, медіа та приватним сектором.Організатори виставки Стан Волі: Довженко-Центр, Amuseum за ініціативи та підтримки Національного військового музею НідерландівПартнери: Національний військово-історичний музей України, Музей війни, УІНП, книгарня «Збірка»Інфо-партнери: Український ПЕН, Суспільне Культура
Війна змінила ролі жінок і чоловіків у суспільстві. Чоловіки пішли на фронт, а багато жінок — разом із ними: у війську, в медичних підрозділах, у волонтерстві. Інші залишилися з дітьми, літніми людьми чи пораненими, взявши на себе новий тягар доглядової праці.Як ці зміни впливають на наше сприйняття жіночності та маскулінності? Як впливає тиск виживання у воєнних умовах поряд з вимогами суспільства щодо того, що «повинні» чоловіки та жінки? Як змінює ідентичність поранення, полон, втрата близьких?У межах виставки Стан Волі / State of Will антропологиня, дослідниця воєнних досвідів Тіна Полек та міжнародна фахівчиня програми “Партнерство за сильну Україну” Клементін Блато піднімуть це питання у відкритій розмові.📅 17 жовтня🕓17:00📍 Довженко-Центр, вул. Васильківська, 1🎟 Вхід вільний за попередньої реєстрації.Тіна Полек — антропологиня, викладачка Київської школи економіки, співзасновниця ГО “Центр прикладної антропології”, дослідниця правозахисного центру для військових “Принцип”.Клементін Блато — радниця з питань жінок, миру та безпеки, членкиня команди Перехідного правосуддя програми “Партнерство за сильну Україну” та асоційована дослідниця міжнародної консалтингової фірми з розвитку Glasshouse Initiatives Inc.Програма “Партнерство за сильну Україну” — це багатостороння донорська ініціатива, що фінансується урядами Великої Британії, Естонії, Канади, Норвегії, Фінляндії, Швейцарії та Швеції.Метою Програми є посилення стійкості України в умовах російської агресії шляхом надання критично важливої підтримки місцевим громадам у співпраці з українськими державними органами, громадянським суспільством, медіа та приватним сектором.Організатори виставки Стан Волі: Довженко-Центр, Amuseum за ініціативи та підтримки Національного військового музею Нідерландів.Партнери: Національний військово-історичний музей України, Музей війни, УІНП, книгарня «Збірка».Інфо-партнери: Український ПЕН, Суспільне Культура.
Учора в Довженко-Центрі відбулась відкрита дискусія «Війна крізь об’єктив» — і стала справжнім прикладом нашої спільної стійкості.Через повітряну тривогу нам довелося покинути приміщення, втім ми продовжили захід неподалік. Дякуємо всім нашим спікерам і гостям за гнучкість та небайдужість до теми заходу.Особлива подяка кав’ярні @kyiv_city_roast, яка дала можливість підключити мікрофони та провести дискусію навіть у складних умовах.На питання, чому у фокусі їхніх камер з’явилася війна, спікери поділились:▪️ Олександр Глядєлов (@glyadyelov): «Раніше я досліджував людину у війні в інших країнах. Але в Україні з 2014 року це вже не дослідження. Фіксувати агресію — мій обов’язок. Я не можу воювати зі зброєю, тому моя зброя — фотоапарат».▪️ Едді ван Вессел (@eddyvanwessel): «Я бачив російські бомбардування Грозного, Алеппо, Києва, Харкова. Повномасштабне вторгнення стало для мене болючим і особистим. Зберегти кожен день війни — моя місія. Багато фото ніхто не побачить, але вони збережуть історію, навіть її найстрашніші сторінки».▪️ Йоганна-Марія Фріц (@johannamaria_fritz): «Під час документування бувають моменти, коли важливо не зробити знімок. Ми маємо боротися з пропагандою, показуючи реальність. Я була шокована реакцією світу на удари дронів по Польщі. В Україні зараз найкращі воїни й оператори дронів — світ мав би вчитися у них».Раді, що дискусія дала простір для обміну досвідом таким різним і сильним професіоналам.Подія стала частиною публічної програми виставки State of Will (Стан Волі), яка триває у Довженко-Центрі до 2 листопада.Запрошуємо відвідати виставку State of Will (Стан Волі) та долучатися до подальших подій в межах виставкової програми — стежте за оновлення на сторінці Довженко-Центру.Квитки на виставку за посиланням.Організатори: @dovzhenko_center, @amuseumkyiv за ініціативи та підтримки @nationaal_militair_museum.Партнери: @military_museum_ua, @warmuseum_ua, @uinp.gov.ua, @zbirka_bookshopІнфо-партнери: @pen_ukraine, @suspilne.cultureФото з події: @sivyakovsПереклад на події: @mehokjokineja
📸 Дискусія «Війна крізь обʼєктив»18 вересня у Довженко-Центрі відбудеться відкрита розмова про воєнну фотографію та її силу впливати на наше сприйняття війни.У дискусії візьмуть участь:▪️ Едді ван Вессел — нідерландський фотограф-документаліст, фото якого представлені на виставці State of Will (Стан Волі). Понад 30 років знімає збройні конфлікти у світі, а з 2022 року документує війну в Україні. Призер міжнародних премій, серед яких Pictures of the Year International, Sony World Photography Awards та Zilveren Camera.▪️Олександр Глядєлов — український фотограф-документаліст, який від початку 1990-х знімає воєнні конфлікти, а з 2014 року документує російсько-українську війну. Відомий художньою фотофіксацією суспільних процесів в Україні, лауреат міжнародних премій Mother Jones Medal of Excellence, Moving Walls (OSI) та Національної премії ім. Тараса Шевченка.▪️ Йоганна-Марія Фріц — німецька фотожурналістка, членкиня фотоагенції Ostkreuz. Працює над темами війни, прав людини та соціальних питань. З 2016 року знімає в Афганістані, а з 2022 — в Україні. Працювала в Сирії та Судані. Лауреатка World Press Photo, Peace Prize for Photography та Inge Morath Award.Це зустріч трьох культурних і професійних перспектив: різні погляди на одну й ту саму реальність, можливість побачити війну крізь іншу призму. Розмова торкнеться етичних викликів документування війни — як зафіксувати правду і водночас зберегти гідність тих, хто зображений, як фотографії впливають на суспільство — від емпатії та інформування до втоми й втрати чутливості, і де проходить межа між мистецтвом та документуванням у часи пост-правди.📅 18 вересня🕖 19:00 – 20:30📍 Довженко-Центр, вул. Васильківська, 1, Київ.Подія — частина публічної програми виставки State of Will, яка триває до 2 листопада.Вхід вільний. Організатори: Довженко-Центр, Amuseum за ініціативи та підтримки Національного військового музею Нідерландів.Партнери: Національний військово-історичний музей України, Музей війни, УІНП, книгарня «Збірка»Інфо-партнери: Український ПЕН, Суспільне Культура.
Після довгої паузи у пресі, про «Василину» (1928) Фавста Лопатинського згадали «Новини кіноекрана» в статті «За твором І. Нечуя-Левицького» 1987-го року (№11).Її автором був Сергій Хаврусь — директор музею Нечуя-Левицького з того самого Стеблева, де не лише народився письменник, а й відбулися зйомки того самого фільму.📍 Нагадуємо, що вже завтра, 12 вересня о 19:00 в Довженко-Центрі проведемо великий святковий кіноперформанс «Василини» з живою музикою.🎟 Квитки за посиланням.«У Держфільмофонді СРСР знайдено художню кінострічку "Василина", створену 1928 року на Одеській кінофабриці (...) Переважна більшість кінокадрів відзнята у рідному письменникові Стеблеві, на берегах мальовничої Росі. До речі, у селищі іще є старожили, які брали участь у масовках (...)Вдовченко, як і багато її земляків, була учасницею прем'єри кінострічки в 1929 році. У Стеблеві тоді зібрались численні мешканці навколишніх сіл. Фільм демонструвався на білій стіні одного з громадських приміщень. Захопленню глядачів не було меж.Кіномитці скрупульозно намагалися передати деталі повісті. Приміром, у "Бурлачці" оповідається про троїсті музики, що виступають то на фургоні, то на шляху, то біля куреня... У оркестрі, за свідченнями письменника, було три інструменти: перша скрипка, що "неначе пташка защебетала", друга скрипка, котра "гула на низьких тонах", і бубон, який "гув та бряжчав, аж луна гула в лісі". Це ми бачимо й на екрані».Скрупульозно до вибору музики поставилися й ми. Дослідники та виконавці традиційної танцювальної української музики ДваТри зіграють саме ті мелодії, що були притаманні регіону, а одну з них — гопак — вдалося конкретно ідентифікувати з показаного в кадрі. Поєднає та актуалізує музику в повноцінному треці електронний саундпродюсер Symonenko.#КіноперіодикаІнформаційні партнери: Суспільне КультураЧитайте повну статтю в коментарях і приходьте до нас дивитися та слухати😌
«Пов’язана з "Тінями забутих предків" проблема автентичності демонструє, яким чином стрічка викликала загальний інтерес: у випадку цього фільму питання кіноавторства переплелися з питаннями кіностилю й масової рецепції. Ба більше, застосовуючи поняття «автентичності» до такого дивного й свідомого своєї дивності фільму, його автори, представники студії та преса опосередковано заявляли про концептуальну дистанцію між "Тінями…" й сталінським фольклором та про те, що Україна, можливо, досі являла собою незнайому територію. Отож, не лише арсенал естетичних засобів, але й контекст кіновиробництва було визначено принципом автентичності (...)Режисер Юрій Лисенко сказав худраді кіностудії, що завдяки стрічці дізнався про власний народ чимало такого, чого раніше не знав».У цю п'ятницю, 5 вересня о 19:00 вперше представимо в Довженко-Центрі книгу американського дослідника Джошуа Ферста «Український кінематограф: приналежність та ідентичність за радянської відлиги».У представленні та дискусії довкола книги візьмуть участь кінознавці Дар’я Бадьйор та Ігор Кромф, а також продюсерка Moon Man Олександра Кравченко. Вони зануряться в історичний та кінематографічний контекст доби і трішки більше розкажуть про особливості погляду Джошуа Ферста на українське поетичне кіно. Модеруватиме подію провідна кінознавиця Довженко-Центру Яна Дудко.Переклад та публікацію цією книги підтримано Європейським Союзом за програмою House of Europe. Видано за підтримки Фундації ЗМІN.Вхід вільний за попередньою реєстрацією.Придбати книгу можна вже зараз
TGLIST.COM.UA
