Я нікого не прошу прийняти християнське вчення, якщо розум під впливом переконливих доводів спонукає до висновку про його хибність. Віра приходить не так. Та припустімо, що хтось - знову ж таки, під впливом доводів - прийме рішення на користь християнства. Я вже зараз можу сказати, що трапиться з ним буквально через кілька тижнів. Отже, настане день, коли він отримає погану звістку або встряне у якусь халепу; можливо, йому взагалі доводиться жити серед людей, які таких поглядів зовсім не поділяють. І тоді в одну мить усі емоції у ньому нараз піднімуться горою і кинуться у стрімку атаку на його віру. Або ж прийде хвилина, коли він запрагне якоїсь жінки, або захоче збрехати, або відчує неабияке задоволення собою, або побачить нагоду заробити трохи грошенят - от лише шляхом не бездоганно чесним; одне слово, хвилина, коли було б дуже доречно, якби раптом виявилося, що все те християнство не має рації. І знову прагнення й бажання рушать у блискавичну атаку. Я не маю тут на думці ті моменти, коли ви зіткнетеся з новими логічними доводами проти християнства. З такими доводами теж доведеться сходитися впритул, але це вже інша розмова. Я говорю про миттєвості, коли супроти віри підносяться звичайні почуття і настрої. Віра ж, у тому сенсі, в якому я вживаю тут це слово, є мистецтвом триматися за ті переконання, з якими колись погодився розум, попри всі зміни нашого настрою. Адже настрій змінюватиметься так чи інак, незалежно від висновків, до яких дійшла людина. Я знаю це з власного досвіду. Навіть тепер, коли я став християнином, у мене буває вряди-годи настрій, коли християнські ідеї видаються мені геть неправдоподібними; але за часів мого атеїзму я бував іноді в такому гуморі, що ці ідеї здавалися мені просто незаперечними. У будь-якому разі бунту супроти вашого справжнього єства з боку повсякденних почуттів не уникнути. Саме тому така чеснота як віра конче потрібна кожному з нас. Доки ви не навчите той чи інший настрій "знати своє місце", вам не стати ні переконаним християнином, ні навіть переконаним атеїстом; ви залишатиметесь істотою, яка знай вагається і кидається то туди, то сюди, а її погляди залежать насправді від погоди і від того, чи добре перетравився обід.Просто християнство #merechristianity#простохристиянство#lewisdaily
...неперервне очікування вічного світу - це не різновид ескапізму і не схильність приймати бажане за дійсне (як вважає багато хто з наших сучасників), а один із обов'язків християнина. Це аж ніяк не означає, що ней світ можна відтак полишити на поталу долі. Читаючи книжки з історії, ми раз по раз переконуємося, що християни, які зробили для цього світу чи не найбільше, належали водночас до тих, хто найбільше думав і про світ прийдешній. Самі апостоли, які поклали початок наверненню Римської імперії, великі люди, завдяки яким постало Середньовіччя, прихильники Євангельської Церкви в Англії, які причинилися до припинення работоргівлі, - усі вони залишили свій слід на землі власне тому, що їхні думки найбільше займало небо. Відколи ж християни перестали думати про прийдешній світ, успіхи їхні у цьому світі ставали щораз меншими і меншими. Прагни неба - здобудеш землю; прагни землі - не здобудеш ні землі, ні неба. Дивне правило, на позір, та з чимось подібним стикаємося і в інших царинах. Візьмімо, приміром, здоров'я - велике благо, проте варто тільки зробити його одним зі своїх основних інтересів, як ви тут-таки перетворюєтеся на іпохондрика, бо у вас відтепер постійно таке враження, ніби з вами щось не те. Переймайтеся більше іншим: їжею, іграми, працею, розвагами, свіжим повітрям, - і цілком імовірно, що здоров'я ви просто отримаєте на додачу. Схожим чином нам ніколи не порятувати цивілізацію, якщо вона становитиме основний об'єкт наших зацікавлень сама по собі. Треба навчитися прагнути чогось іншого ще більше, ніж порятунку цивілізації.Просто християнство #merechristianity#простохристиянство#lewisdaily
Христос аж ніяк не хотів сказати, що ми маємо залишатися дітьми у плані розуму - якраз навпаки. Він закликав нас бути не тільки "лагідними, як голубка", але й "мудрими, як змія". Хоче, отже, щоб ми мали дитяче серце, але дорослий розум. Хоче, щоб ми були простосердими, прямодушними, люблячими і сприйнятливими, як добрі діти; проте водночас хоче, щоб кожна часточка нашого розуму пильно виконувала свою роботу і була цілковито готова до боротьби. Якщо ви даєте гроші на доброчинність, то це аж ніяк не означає, що не треба бодай спробувати з'ясувати, чи не йдуть ваші гроші шахраям. Якщо ви думаєте про самого Бога (наприклад, коли молитеся), то це ще не означає, що вам слід задовольнятися дитячими уявленнями про Нього, засвоєними у п'ятирічному віці. Бог, звісно, не стане любити вас ані на дещицю менше (чи мати з вас меншу користь), якщо вам випало народитися з мізками далеко не вищого гатунку. У Нього знайдеться місце для кожного, зокрема й для людей без великого розуму, та Він хоче, щоб кожен як слід використовував ті здібності, якими наділений. Суть не в тому, щоб бути добрим, а розумними нехай будуть ті, хто на це спроможний; суть у тому, щоб бути добрим, а водночас намагатися бути й розумним настільки, наскільки це кожному до снаги. Лінощів розуму Бог не любить так само, як і лінощів будь-якого іншого штибу. Якщо ви розмірковуєте про те, чи не стати християнином, то мушу вас попередити: християнство вимагає повної віддачі і від розуму, і від усього решта. Просто християнство#lewisdaily#merechristianity
Мередит ЛіМодлін-коледжКембридж6 грудня 1960Люба міс Лі.1. Чому я став письменником? Найбільше, думаю, тому, що через свої незграбні руки лише так міг створити щось змістовне. Читай "Захоплений Радістю", перший розділ. 2. Що "надихає" мої книги? Чесно, навіть не можу сказати. Хто може з точністю сказати, звідки народжуються задуми? Для мене оповідь починається з картинки, що виникає у мене в голові. А звідки беруться картинки я не знаю. 3. Які з моїх видатних книг я вважаю найбільш "представницькими"? Чи хочеш ти сказати "представницькими", тобто типовими, показовими? Чи такими, які "найточніше відображають мої уявлення та погляди"? У будь-якому випадку, краще вирішувати не мені, а читачам.Чи тобі просто хочеться знати, які більше подобаються мені самому? Якщо так, то це "Поки в нас немає облич" та "Переландра".4. Як завше, в мене десятки задумів щодо майбутніх книг, але я не знаю, що з них вдасться втілити. Може і жодного. Дуже часто книга з'являється, коли я перебираю шухляду, бачу нариси, які я закинув багато років тому, і несподівано розумію, що можу це написати. Тому, наперед не здогадаєшся!5. Мені найбільше подобається писати белетристику. Хіба не всім так само?Успіхів тобі з "проектом".Щиро твійК.С.ЛьюїсЛисти дітям#letterstochildren#lewisdaily
Діти полюбляють гратися в багнюці - тому їх потрібно навчати правильно поводитися. До норм сексуальності, що дуже віддалені від того, щоб їх сприймати як належне, людство дійшло шляхом тривалих та ненав'язливих вказівок і уроків, які часто виявлялися занадто складними для окремих людей, а іноді для цілих спільнот. Занепад стандартної реакції на гординю, про яку думав Мільтон, створюючи свого диявола, розпочався відтоді, як розвинувся романтичний рух, - такою є одна з причин, що спонукали мене до підготовки цих лекцій. Нормальна реакція на зраду перестала бути певною; от щонедавно я чув, як роботяга поважної зовнішності захищав "пана Хм-хм" спокійно (без натяку на злобу чи іронію) зауваживши: "Не забувай, що всім якось потрібно заробляти". Перестала бути чіткою й нормальна реакція на смерть. Я чув, як одна людина сказала що єдиною "цікавою" подією, свідком якої він стався, поки лежав у лікарні, була смерть хворого з його палати. Перестала бути чіткою нормальна реакція на страждання; я чув, як еліотське порівняння вечора з хворим на операційному столі вихваляли (ба більше, ним любувалися) не як вражаючий приклад руйнації чуттєвості, але за те, що воно "таке приємно-противне". Неможливо ручатися навіть за нормальну реакцію на насолоду; я чув як чоловік (причому достатньо юний) засуджував найсміливішу любовну поезію Донна за те, що "секс", як він говорив, постійно "змушував його думати про лізол та резинові вироби". Та елементарна тверезість людської реакції, на котру ми з такою готовністю наліплюємо ярлики "стандартної", "жорстокої", "буржуазної" і традиційної, ніяким чином не є "належною"; це з величезною працею досягнута хитка рівновага натренованих звичок, яку неймовірно легко можна втратити, від утримання якої залежать і наші чесноти, і задоволення, і навіть, можливо, визначальні риси нашого виду. Людське серце не незмінне (та де там, кліпнеш оком, а воно вже змінилося, що не впізнати!), але такими є причино-наслідкові зв'язки. Коли отрута стає модною, вбивати вона не перестає.Передмова до "Втраченого Раю"#lewisdaily
...християнське бачення шлюбу - це одне; і зовсім інше - це питання про те, якою мірою слід християнам (якщо вони виборні або члени парламенту) змагати до того, щоб нав'язати свої погляди на шлюб решті суспільства, закріпивши їх у законах про розлучення. Дуже багато людей додержуються такої думки: якщо ви - християнин, то маєте докладати зусиль задля того, щоб зробити процедуру розлучення якомога складнішою для всіх без винятку. Я так не думаю. Принаймні, знаю напевне, що страшенно розсердився б, якби, наприклад, магометани намірилися заборонити пити вино не тільки своїм одновірцям, але й усім решта. Особисто я вважаю, що Церкви мають відверто визнати: більшість британців - не християни, тож і очікувати від них християнського способу життя нічого. Тому мають існувати два окремі різновиди шлюбу: один - регульований державою на підставі законів, обов'язкових для всіх громадян; інший - регульований Церквою на підставі властивих їй правил, обов'язкових для всіх її членів. Це розрізнення має бути дуже чітке, щоб людям було зрозуміло, яка пара бере християнський шлюб, а яка - ні.Просто християнство#lewisdaily#merechristianity
Гаразд, добрий і вірний рабе! - і тут багато моїх вірувань рухнули як картковий будиночок. Я згадав, що в Царство Боже не увійти, коли не станеш як дитя; а дитина - хороша, не нахабна чи капризна - дуже і відкрито хоче, щоб її похвалили. Цього хоче й собака, навіть незалежний кіт! Те, що багато років мені здавалося смиренням, заважало мені побачити найсмиреннішу радість - радість собаки перед людиною, дитини перед батьком, учня перед вчителем, творіння перед Творцем. Я пам'ятаю як легко вона псується, як швидко її засмічують бур'яни марнославства і самолюбства. Але вона буває й чистою - бодай на мить, ненадовго, з самого початку. І той, хто знає ту мить, може уявити собі, як спасенна душа взнає те, на що не могла і надіятися: Господь задоволений нею. Марнославство їй не загрожує, вона вже точно знає про велич своєї немочі; мить, яка звільняє її від приниження, звільняє також від гордині. Довершене смирення звільняє від скромності. Якщо нами задоволений Бог, то і ми, в новому, не схожому на земний, сенсі, можемо бути задоволені собою. Мені скажуть, що немудро хотіти, щоб тебе погладили по голові. Може й немудро, але не хотіти - гордо, а не розумно.Тягар Слави#lewisdaily
Чи знаєте Ви, що......з 7 вересня 1940 до 11 травня 1941 року на Велику Британію відбувалися щоденні масовані повітряні нальоти бомбардувальників люфтваффе. Особливо бомбардуваннями засипали Лондон. Цю німецьку повітряну операцію називали Бліц і ціллю її було руйнування промисловості, портів Англії та терор місцевого населення. Протягом цього періоду було вбито сорок тисяч цивільних британців і біля ста тисяч поранено, зруйновано і пошкоджено тільки в Лондоні більше мільйона будинків. ...попри все, спроби змусити британців капітулювати перед Німеччиною не увінчалися успіхом. Також, їм не вдалося завдати невиправного удару економіці Англії і зменшити військове виробництво. Більшості міст вдавалося за кілька тижнів оговтуватися і відновлюватися від бомбардувань. ...Оксфорд, в якому проживав тоді Льюїс, був у відносній безпеці від таких бомбардувань. Тому, у нього вдома часто гостювали діти-біженці, яких батьки відправляли подалі з міст, що були в небезпеці. Проте, неподалік від дому Льюїса, Кілнс, було укриття від атак бомбардувальників, яке збереглося дотепер і його можна побачити відвідувачам.#LewisAtWar#проЛьюїса#миВУкраїні🇺🇦
...не можна дозволити, щоб лиха людина була повністю задоволена своїм власним злом, що треба змусити її побачити його так, як його бачать інші — як зло. Я сказав, що страждання піднімає знамено істини у збунтованій фортеці. Ми тоді говорили, що біль може привести до каяття. А якщо не приводить, якщо крім підняття знамена, інші перемоги не наступають? Будьмо чесні самі з собою. Уявіть собі людину, яка досягнула багатства чи влади через безперервну низку зрад та жорстокості, використовуючи з чисто егоїстичною метою благородні пориви своїх жертв, насміхаючись тим часом над їх наївністю; яка, досягнувши таким чином успіху, використовує його для задоволення жадоби та ненависті і зрештою позбувається останньої нитки чесності, зраджуючи своїх власних співучасників і в останню хвилину глумлячись з них, розчарованих і збитих з пантелику. Припустімо далі, що він чинить все це без жодних (як нам до вподоби уявляти собі) мук сумління і навіть без поганого передчуття, маючи апетит школяра і сон здорового немовляти — веселий, рум’янощокий чоловік, до кінця непохитно впевнений, що лише він знайшов відповідь на загадку життя; що Бог і люди — дурні, з яких він якнайкраще скористався; що його спосіб життя виключно успішний і бездоганний. Тут ми повинні бути обережними. Найменше потурання пристрасті до помсти — це смертний гріх. Християнське милосердя закликає нас зробити всі можливі зусилля для навернення такої людини: змагати до його навернення навіть коштом нашого власного життя і навіть наших власних душ, надаючи цьому перевагу над покаранням, ми повинні змагати до цього постійно. Але тут про це не може й бути мови. Припустімо, що він не хоче навернутися, якої ж долі у вічному світі, на вашу думку, він заслуговує? Чи можете ви справді бажати, щоб така людина, залишаючись тим, чим вона є (а вона повинна мати змогу залишитися такою, якщо вона має свободу волі), утвердилася навіки у своєму теперішньому щасті — щоб вона продовжувала, на віки-вічні, бути абсолютно переконаною, що всіх обдурила? І якщо ви не можете вважати це слушним, невже лише ваша недоброзичливість — лише злоба — перешкоджає вам у цьому? Чи ви відчуваєте, що у вашій душі саме відбувається конфлікт між Справедливістю та Милосердям, який інколи здавався вам таким немодним богословським питанням, і ви відчуваєте, що це прийшло до вас зверху, а не знизу? Ви схвильовані не бажанням завдати страждань цьому лихому сотворінню, а справді етичною вимогою, щоб правда, скоріше чи пізніше, перемогла, а її знамено було підняте у цій жахливо збунтованій душі, навіть якщо після цього не наступить повніша і більша перемога. В певному розумінні краще для самого сотворіння, навіть якщо воно ніколи не стане добрим, коли воно знатиме, що зазнало невдачі, що все це помилка. Навіть милосердя навряд чи може бажати такій людині вічного, задоволеного тривання у такій жахливій ілюзії. Тома Аквінський сказав про страждання, як Арістотель про сором, що це не річ, яка добра сама по собі, а річ, яка може бути доброю при певних обставинах. Тобто, якщо присутнє зло, то страждання, яке є видом усвідомлення, при визнанні зла відносно добре. Адже альтернативою цьому є те, що душа так і не усвідомить зла чи не усвідомить того, що зло не відповідає її природі, і “обидві ці можливості, — говорить філософ, — очевидно погані”. І, гадаю, хоч ми й тремтимо, але погоджуємося з цим.Вимога, щоб Бог простив такій людині, яка залишається тим, чим була, основується на плутанні понять “толерувати” і “пробачати”. Толерувати зло — означає просто ігнорувати його, ставитись до нього, ніби це добро. А пробачення, щоб воно було повним, повинно не тільки даватися, але й прийматися: а людина, яка не визнає вини, не може прийняти пробачення.Проблема страждання#lewisdaily#theProblemOfPain#миВУкраїні 🇺🇦
На підставі моїх слів у читачів могло скластися враження, начебто ми робимо все самі. Насправді, звісно ж, усе - справа рук Божих. Ми ж, у найкращому разі, просто не чинимо опору тому, що Він хоче у нас здійснити. У певному сенсі можна навіть сказати, що це не ми вдаємо, а Бог. Бог у трьох Особах бачить перед собою егоцентричну, захланну, буркотливу, непокірну людську, так би мовити, тварину. І все ж таки каже: "Удаймо, що це не просто тварина, а наш Син. Вона ж подібна на Христа: це людина, а Він теж став людиною. Тож удаймо, ніби вона подібна на Нього також і в Дусі. Поставмося до неї так, наче вона інакша, ніж насправді. Удаймо, щоб перетворити уявне на дійсне". Бог дивиться на вас так, неначе ви маленький Христос; Христос же стоїть поруч, щоб обернути вас на Себе самого. Либонь, уся ця ідея про Божу гру в удавання на перший погляд здається доволі дивною. А проте чи аж така вже вона дивна? Хіба не так вищі істоти виховують нижчих? Коли мати навчає дитину говорити, то просто до неї говорить - так, ніби дитина розуміє, задовго до того, як та справді почне розуміти. До своїх собак ми ставимося так, ніби вони - мало не рівня людині, і зрештою ті собаки й справді стають "майже як люди".Просто християнство#merechristianity#простохристиянство#lewisdaily
TGLIST.COM.UA
