Багато кого, виявляється, збентежило те, що я сказав у попередньому розділі про слова нашого Господа: "Будьте досконалі". У декого, схоже, склалося враження, ніби це означає: "Якщо не будете досконалими, я вам не допомагатиму"; позаяк стати досконалими нам не до снаги, то - якщо Він справді саме це хотів сказати - становище наше безнадійне. Та, як на мене, Йому йшлося про інше. Мені здається, на думці у Нього було таке: "Допомагатиму я вам лише в одному - в досягненні досконалості. Можливо, вам хочеться чогось не такого значного, але нічого меншого ви від мене не отримаєте".Спробую пояснити, що саме маю на увазі. У дитинстві у мене часто боліли зуби, і я знав: якщо піти до мами, вона дасть мені щось знеболювальне, до вечора біль стихне, і можна буде заснути. Та до мами я не йшов - принаймні, доки біль не ставав нестерпним. Не йшов, адже добре розумів: так, безперечно, аспірин вона мені дасть, тільки-от цим не обмежиться, а зранку поведе мене до стоматолога. Отримати те, чого мені хотілося, я міг лише за умови, що отримаю при цьому ще щось значно більше, чого мені аж ніяк не хотілося. Усі мої бажання зводилися до того, щоб негайно позбутися болю, проте тоді вже від походу до стоматолога було не відкараскатися. А їх, тих стоматологів, я вже добре знав: варто тільки потрапити їм до рук, і вони почнуть копирсатися в усіх до одного твоїх зубах, які боліти ще й гадки не мали. Ті люди полюбляли будити лихо, доки воно тихо; даєш їм палець, а вони хапають руку.Так от, якщо дозволите мені таке порівняння, наш Господь подібний на стоматолога. Якщо ви простягнете Йому палець, Він неодмінно вхопить цілу руку. Десятки людей приходять до Нього, щоб зцілитися від того чи іншого гріха, якого соромляться (наприклад, від схильности до мастурбації чи боягузтва), або ж від чогось такого, що неминуче псує їм повсякденне життя (як-от надмірна запальність чи п'янство). Що ж, Він вам допоможе, але на цьому не зупиниться. Цілком можливо, що нічого більше ви й не просили, та якщо вже ви до Нього звернулися, Він, будьте певні, наполягатиме, щоб ви пройшли, так би мовити, повний курс лікування.Просто християнство#merechristianity#простохристиянство#lewisdaily
Син Божий став чоловіком, щоб дати людям змогу також стати Божими синами. Ми не знаємо - принаймні, я точно не знаю, - як розвивалася б історія, якби людство не повстало проти Бога і не перейшло на бік ворога. Можливо, кожна людина перебувала б тоді "у Христі", від народження розділяла б життя Божого Сина. Можливо, біос, сиріч біологічне життя, вливався б у зое, тобто життя нестворене, відразу ж, природним чином. Але це лише здогади. Нас із вами більше цікавить, як усе відбувається тепер.Ситуація ж наразі така: два згадані різновиди життя не лише відрізняються один від одного (відрізнялися б вони за будь-яких обставин), а й один одному протистоять. Природне життя у кожному з нас - егоцентричне, налаштоване на те, що йому постійно вділятимуть увагу і що ним усіляко захоплюватимуться. Поза тим, воно схильне використовувати на свій розсуд життя інших людей і визискувати цілий усесвіт. Особливо ж цьому життю кортить, щоб йому просто дали спокій; тоді воно десятою дорогою обходитиме все краще, сильніше і вище за нього, все, що може змусити його почуватися малим і незначним. Воно боїться світла і повітря духовного світу так, як люди, що виросли у бруді, бояться ванни. Й, у певному сенсі, таки має рацію. Адже знає: варто йому підпасти під вплив духовного життя - й усьому його егоцентризму і сваволі настане неминучий кінець; тому воно готове боротися, не жаліючи сил, тільки б уникнути такої долі.Просто християнство#merechristianity#простохристиянство#lewisdaily
...перший крок на шляху до смирення – це усвідомлення своєї гордині. Тепер я можу додати: наступний крок полягає у тому, щоб удатися до серйозної спроби практикувати християнські чесноти. Одного тижня не вистачить, адже якраз упродовж першого тижня все часто йде напрочуд гладко. Спробуйте шість тижнів. За цей час, зазнавши повного провалу, а чи навіть опустившись нижче того рівня, з якого розпочинали, ви дещо про себе дізнаєтесь. Жодна людина не знає, яка вона погана, аж доки не постарається докласти всіх зусиль, щоб бути доброю. У наші дні заведено вважати: добра людина, мовляв, не знає, що таке спокуса. Це повна дурість і очевидна неправда. Тільки тому, хто чинить спокусі опір, відома її справжня сила. Зрештою, силу німецької армії ви з’ясовуєте тоді, коли вступаєте з нею у боротьбу, а не капітулюєте. Сила вітру стає відчутною, коли йдеш проти нього, а не лягаєш на землю. Той, хто піддається спокусі через п’ять хвилин, просто не знає, якою та могла б стати через годину. Саме тому злі люди знають про зло у певному сенсі зовсім мало. Вони ніколи йому не опираються, тож і життя їхнє минає під своєрідним ковпаком невідання. Нам довіку не спізнати всю силу спонуки до зла, що її відчуваємо деколи усередині, якщо тільки ми не спробуємо з нею боротися; Христос же – єдиний, хто не піддався жодній спокусі, – водночас і єдиний, хто повністю збагнув, що означає спокуса, єдиний, по суті, стовідсотковий реаліст. Просто християнство#lewisdaily
🔔Найкраще, що можна зробити для сучасної освіти, – це навчати меншій кількості предметів. Нікому не вистачить часу осягнути більше ніж кілька предметів, перш ніж йому стукне двадцять, і коли ми змушуємо учня бути посередністю в дюжині предметів, ми руйнуємо його стандарти, можливо, на все життя.Захоплений Радістю* * *Люба Франсино, я навчався в трьох школах (всі вони були пансіонами), з них дві були просто жахливі. Ніщо мені не було настільки ненависним, навіть фронтові окопи Першої Світової, що й не розповідатиму тобі, бо не хочу налякати. Радію дуже, що тобі сподобалися нарнійські книги. З найкращими побажаннямищиро твійК.С.ЛьюїсЛисти дітям* * *Багато хто бачить, що цей світ "грає на почуттях", а діти, як відомо, чуттєві, отже, звідси випливає, що треба розвивати їхній розум, щоб він опирався пропаганді. Сам я вчитель і досвід говорить мені інше. На одного учня, якого треба врятувати від сентиментальності, є щонайменше троє, яких треба спасати від черствості. Теперішній вчитель має не вирубувати джунглі, а зрошувати пустелю. Єдиний порятунок від фальшивих почуттів - почуття справжні.Заглушуючи чуттєвість в дитини, ми добиваємося тільки того, що пропаганді легше буде її задурманити. Спрагу чуттєвості треба чимось наситити, а зачерствіння серця не допомагає від розм'якшення розуму. Скасування Людини
5. Перечитуйте вже прочитані улюблені книги.Перепрочитуйте улюблені книги хоча би раз на кілька років - при уважному прочитанні і з новим досвідом Ви завжди можете знайти в них щось нове і значуще для себе. "Немає такої книги, яку варто читати в десять років, але не в п'ятдесят (тоді її значно більше потрібно читати)... Єдині книги, з яких треба було б вирости це ті, яких не варто читати зовсім".6. Читайте і обговорюйте книги з тими, хто мудріший.Єдине, що може бути краще за прочитання книги - обговорювати її з кимось іншим, сперечатися щодо її змісту. Особливо важливо звертатися до розмов мудріших людей чи учителів. Пояснює це Льюїс в своєму листі: "Історія про шістнадцятирічну дівчинку, яка виховувалася християнськими вчителями, але не почула до цього ні слова про Боговтілення, робить для мене очевидним наступний висновок: я не вбачаю користі в представленні Євангелій для простих дітей без ніяких доктринальних пояснень. Вреші, вони були написані не для тих людей, які не знали християнського вчення, але для новонавернених, вже навчених, які хотіли взнати трохи більше про життя та вислови Вчителя. Жодні древні священні книги не призначалися для прочитання без вчителя: тому євнух ефіоп у Діях говорить Пилипові: «Як можу я розуміти, якщо ніхто не пояснює мені цього?»".Попри це Льюїс наголошує на важливості не боятися читати більше першоджерела, аніж книги критиків: "Тому одним з моїх найбільших прагнень як вчителя, завжди було прагнення переконати молодь в тому, що знання, отримані з перших рук не лише цінніші, ніж переказані кимось, але, зазвичай, їх легше та приємніше здобувати". 7. Читайте без зверхності.Універсальна важливість смиріння виявляється корисною й для читання. Нерідко, ми, посеред нашого товариства, любимо похизуватися списком прочитаних нами вагомих книг. У своєму листі до католицького теолога Беди Гріффітса за 16 квітня 1940 року Льюїс згадує: "Минулого семестру мені довелося зробити наступне зауваження, коли я був в залі, наповненій християнськими студентами: "Чоловік, який їсть, чи лежить в ліжку з дружиною, або готується до сну, смиренно, стриманно та з подякою є незмірно вище, з християнської точки зору, від того, хто слухає Баха або читає Платона в стані гордині". Не вимагайте в інших людей тих вражень чи переживань від книги, які переживали від неї. Ви, можливо, теж не переживаєте так глибоко книг, які можуть бути важливими для інших. Смирення важливе не лише для доброго чтива, а й щоб уникнути вузького світогляду. В своїй пізній книзі "Чотири Любові" Льюїс пише: «Справді широкий смак у літературі – це тоді, коли ви можете щось для себе вибрати на вуличній розкладці книжок по шість пенні біля кожного книжкового комісійного магазину». 8. Будьте відкритими у читанні."Найпершою вимогою, яку перед нами ставить будь-який витвір мистецтва, - це капітуляція. Дивись. Слухай. Приймай. Дай дорогу. (Немає сенсу спочатку запитувати, чи вартує цей витвір такої капітуляції, бо ви не взнаєте цього, поки не здастеся йому)". Книга вимагає від нас активної участі, уваги, захоплення. "Щоб справді впевнитися, що книга погана, ми маємо прочитати її так, наскільки це можливо, ніби вона була дуже доброю. Треба очистити розум, відкрити себе..."9. Читайте із апетитом."В мене вовчий апетит і коли я сідаю за книгу, то заодно люблю ситно попоїсти". "У світі не знайдеться таких великих кружки чаю та книжки, щоб вдовольнити мене". 10. Не бійтеся пропускати нецікаві та неважливі для Вас розділи книги. Можливо, коли Ви читали "Просто Християнство", то звертали увагу, що Льюїс кілька разів радить пропустити ті розділи книги, або знехтувати тими ідеями та прикладами, які є для Вас неважливими: "Багато хто вважає, що, читаючи книжку, не можна пропускати ані сторінки; як на мене, це – справжня нісенітниця. Кожна розсудлива людина спокійнісінько пропускає ті розділи, з яких, на своє переконання, нічого корисного для себе не почерпне."#проЛьюїса
...християнство стверджує, що кожна людина житиме вічно, і це твердження теж - або правда, або вигадка. Якщо дивитися на життя під цим кутом, то можна дійти висновку: є чимало всякої всячини, просто не вартої уваги, якби я мав прожити лише якісь сімдесят років, але якби я мав жити вічно, про все це варто було б потурбуватися і то дуже серйозно. Припустимо, мій кепський характер чи властива мені захланність стають поступово щораз гіршими, та відбувається це дуже поволі, і за сімдесят років регрес не надто й упадатиме у вічі. А от через мільйон років це вже може перетворитися на справжнісіньке пекло; взагалі, якщо християнство має рацію, "пекло" - абсолютно точний технічний термін для визначення стану, в якому я на той час опинюся. Ще безсмертя торкається й іншого аспекту, опосередковано пов'язаного з різницею між тоталітаризмом і демократією. Якщо людина живе лише якісь сімдесят років, то держава, нація чи цивілізація, що можуть існувати й тисячоліття, важливіші за індивіда. Та якщо слушність усе ж за християнством, то індивід не просто важливий, а найважливіший, важливий незмірно, бо він - вічний, тоді як держава або цивілізація існують порівняно з ним одну коротку мить.Просто християнство#lewisdaily#merechristianity
Ти знаєш мою історію. Ти знаєш, чому мені не страшно, що мене заманили в християнство надією на вічне життя. Я повірив в Бога перше, ніж повірив в Небеса. І навіть тепер (припустімо неможливе), якщо б Його голос, безсумнівно його голос, сказав мені: «Вони ввели тебе в оману. Нічого подібного зробити для тебе Я не можу. Моя довга боротьба зі сліпими силами майже закінчилася. Я вмираю, діти. Історія добігає кінця». Тож чи не настав час перейти на бік противника? Хіба ж ми не відповімо, як вікінги: «Велетні та тролі перемагають. Тож помремо на правильному боці, разом з батьком Одіном».Та якщо це не так, якщо тамтой світ існує, як можемо ми, окрім як в похоті та суєті, про нього забувати? Як можна від нього відірвати «решту християнства»? Що від християнства залишиться? Як можемо відцуратися від нього, якщо так багато у нашому житті (навіть перш ніж ми увірували) принаймні нагадують «яскраві промені вічності»? Хоча… зрештою. Я знаю. Це - авантюра. Ми не знаємо точно. Тут - свобода, можливість проявити дрібку великодушності й завзяття. Листи до Малкольма#lewisdaily #letterstoMalcolm
Учителі скажуть вам, що найледачіший учень у класі - це той, хто наприкінці навчального року працюватиме найважче. Вони не жартують. Якщо ви дасте двом учням завдання, наприклад, довести якусь геометричну теорему, то той, хто готовий докласти зусиль, постарається її зрозуміти. Натомість ледачий спробує просто завчити доведення напам'ять, бо для цього сильно напружуватися не треба. Та коли вони через півроку готуватимуться до іспиту, ледачому доведеться довгими годинами впрівати над підручником, аби розібратися з тим, що старанний давно вже збагнув і з приємністю виконає за кілька хвилин. У підсумку ледачий учень муситиме попрацювати більше. Можна поглянути на все це й інакше. Під час битви або сходження на гору часто виникає необхідність у певній дії, яка потребує неабиякої відваги, але в кінці виявляється й найбезпечнішою. Якщо ж ви від неї ухилитеся, то вже за кілька годин можете потрапити у справжню халепу. Боягузливий учинок найчастіше - ще й найнебезпечніший.Просто християнство#merechristianity#простохристиянство#lewisdaily
З Днем Незалежності України нас! 🇺🇦...(патріотизм) – це любов до рідного дому, до місця, де ми виросли, чи місць, може, багатьох, які були для нас домом; і до всіх місць, які є близько від них і доволі на них схожі; любов до давніх друзів, до знайомих пейзажів, звуків і запахів... Така любов до місця переплітається з любов’ю до стилю життя; до пива і чаю, до відкритих камінів, поїздів з купе і до неозброєної поліції, і до всього решта; до місцевого діялекту і (ледь менше) до своєї рідної мови. Як каже Честертон, аргументи чоловіка, який не хоче, щоб його країною управляли чужинці, дуже подібні до аргументів того, хто не хоче, щоб спалили його хату; бо він „не зможе навіть почати“ перераховувати всі речі, яких йому бракуватиме....Так, як сім’я пропонує нам зробити перший крок поза межі егоїстичної любови, так само й це почуття пропонує перший крок поза межі сімейного егоїзму. ...ті, хто не любить своїх земляків зі села чи міста, яких вони досі бачили, напевно далеко не зайдуть у своїй любові до „Людини“, якої вони не бачили....патріотизм такого типу зовсім не агресивний. Він тільки просить, щоб його залишили в спокої. Він стає войовничим лише для того, щоб захистити те, що любить. У будь-якій голові, з уявою, вартою бодай гроша, він породжує позитивне ставлення до іноземців. Як я можу любити свій дім, не усвідомлюючи, що інші люди мають не менше право любити свій? Як тільки ви усвідомили, що французам подобається café complet так само, як нам подобається яєчня з беконом – ну, то й на здоров’я, нехай собі п’ють свою каву. Найменше нам хочеться зробити всюди так, як у себе вдома. Він не був би домом, якби не був іншим.Чотири любові#lewisdaily
В ту саму мить, коли сатана стикається з реальністю, має лунати сміх, наче при зустрічі води з вогнем має з'явитися пара. Мільтон це знав, як ніхто інший… Він вірив в те, що все мерзенне, врешті-решт, ще й сміховинне. Та й саме християнство спонукає християн вірити, що "диявол (врешті-решт) осел". Як показує Чарльз Вільямс, і сам сатана пояснює, чому він загнаний в кут. Як він каже, його мучить "усвідомлення зніченої гідності". Це добре відомий стан, уявлення про який можна отримати, спостерігаючи за домашніми тваринами, дітьми, кінозірками, політиками чи поетами-невдахами… Коли все це видно на політичному полі, підсилене мільйонами голосів, нам не смішно лише тому, що дуже страшно. Зрозуміло, чому усвідомлення зніченої гідності зародилося в голові у сатани. Він "відчув себе приниженим" через те, що Месію проголосили паном ангелів… Істоті, Яка створила його самого, переважає його природою та стоїть незмірно ієрархічно вище від нього, надали перевагу замість нього, не запитавши навіть його думки, без обговорення, що, як вказує Абдиїл, швидше лестить ангелам, ніж їх ображає. Бо насправді, сатану ніхто не образив: він не був голодним, не працював надмірно та не був звільненим із своєї посади, його не уникали та не цькували - він просто сприйняв себе за приниженого. Посеред центру Всесвіту, наповненого світлом, любов'ю, співами, танцем та урочистості, він не зміг знайти для роздумів цікавішого предмету, ніж власне становище. Зауважимо, що це становище не мало та й не могло мати інших передумов, крім тих, через які він не захотів прийняти зверхність влади Месії... Тому його бунт від початку плутається в протиріччях, і він навіть не може стати під прапором свободи та рівності, не обмовившись в захопленні, що "звання та ранги з свободою сумісні". Він хоче ієрархії, але не хоче їй коритися. Протягом усієї поеми він пилить гілку, на якій сидить,... бо бунтуючи проти свого Творця, він постає супроти джерела власної сили, в тому числі сили до спротиву... З таким успіхом квітковий аромат міг би намагатися задушити квітку. Природним є логічний наслідок: це ж повстання, що прирікає почуття на муку, волю до поразки, прирікає розум на безглуздя.Передмова до "Втраченого Раю"#lewisdaily
TGLIST.COM.UA
