BRD24 - Бердянськ 24

СУХОПУТНИЙ КОРИДОР ОКУПАНТІВ Є ЗАКОННОЮ ВОЄННОЮ ЦІЛЛЮ ЗСУ – БРАТЧУКГауляйтер окупованої частини Херсонщини Володимир Сальдо закрив так звану трасу «Новоросія» з рф до Криму для цивільних авто. Відповідний указ діє з 21 травня. Про це «Бердянськ 24» дізнався з розпорядження опублікованого на сайті Сальдо.«Обмеження не стосується вантажів військового призначення, спеціальних вантажів, ліків, техніки для відновлення інфраструктури, палива, продуктів, що швидко псуються, і окремих соціально значущих продовольчих товарів першої необхідності», – зазначив Сальдо.ЗСУ встановили вогневий контроль над так званим сухопутним коридором на Крим. Наші військові активно атакують ворожу логістику на трасі Ростов-Джанкой, а указ Сальдо цьому сприяє. «Він фактично говорить про те, що все, що буде рухатися в вигляді вантажівок, має військове значення для росіян. Тобто є законною воєнною ціллю для Сил оборони. Дякуємо за наводку. Наші відповідні структури, думаю, будуть ще щільніше відпрацьовувати цю дорогу», – зазначив у коментарі «Бердянськ 24» речник Української добровольчої армії Сергій Братчук.Раніше ми повідомляли про бавовну в порту окупованого Бердянська та на трасі поблизу міста. Сили оборони повідомляють про нові успішні операції зі знищення логістики в тилу ворога, зокрема т.з. сухопутному коридорі.

ЯК БЕРДЯНКА ТЕТЯНА ВІДПУСТИЛА ОМРІЯНІ СТІНИ Й ПОБУДУВАЛА НОВЕ ЖИТТЯ НА КИЇВЩИНІВиплатити іпотеку за квартиру своєї мрії, розпочати ремонт 23 лютого 2022 року, а вже наступного ранку прокинутися в окупації. Це історія Тетяни – фінансової тренерки та бухгалтерки з Бердянська. Вона майже рік трималася за матеріальні речі. Нині жінка здобуває освіту психолога, безкоштовно навчає підлітків та точно знає, яка особиста обіцянка наблизить деокупацію її рідного міста.«Вірила, що це закінчиться за два-три тижні»Коли 24 лютого 2022 року почалося повномасштабне вторгнення, в кімнаті Тетяни сохла свіжа штукатурка – ремонт стартував напередодні. Жінка зізнається, що перші місяці жила ілюзіями про швидке завершення війни. Головним якорем, який тримав її в окупованому Бердянську, була квартира – майно, заради якого вона важко працювала, аби за два роки закрити іпотеку.«Моє рішення було не виїжджати, тому що мій розум перестав просто мислити про те, що я можу знов щось втратити, коли я чогось в своєму житті нарешті досягла. Після погашення іпотеки я зрозуміла, що нарешті можу починати жити своє життя так, як мріяла». Попри російські прапори на вулицях, Тетяна продовжувала дистанційно вести українських ФОПів і навіть донатила на ЗСУ. У травні вона ухвалила рішення – продовжить ремонт. Робила це з внутрішньою присвятою: «От зараз дороблю, і Бердянськ звільнять». Проте дива не сталося. Місто залишалося в окупації, а атмосфера навколо ставала дедалі важчою – змінювалися навіть люди, яких вона знала все життя.40 хвилин на збори та порятунок чотирилапихПереломний момент стався під час роботи на Бердянській косі. Хтось здав локацію її фірми окупантам, відбувся жорсткий обшук. Тетяну злякалась, якщо негайно не виїде, наступного дня за нею можуть прийти і забрати «на підвал».Рішення тікати ухвалили за 40 хвилин. Разом із донькою Настею вони тривожну тривожну валізу, де окрім документів, щіток та пасти нічого не було, і забрали своїх тварин – двох собак та кішку.«Ми їхали п’ять діб через росію, Білорусь та Польщу. Для тварин це був колосальний стрес. Коли я їхали російською трасою, моя кішка сходила в туалет у переносці. Я зупинилася прямо на дорозі і кажу доньці: Настю, ну якщо я можу хоч трошки нагадити в цій країні, то я це зроблю. Ми висипали все на дорогу і поїхали далі». Травма окупації та «рай для ВПО» у Білій ЦерквіПісля нетривалого перебування на Західній Україні доля привела Тетяну до Білої Церкви. Це місто жінка називає справжнім раєм для внутрішньо переміщених осіб через високий уровень адаптації та підтримки громади.Саме тут Тетяні довелося поглянути в очі не лише власним переживанням, а й прихованій травмі своєї дитини. Її донька, яка зараз навчається на журналіста, написала твір про пережите в окупації, який посів друге місце на міжнародному конкурсі. Тільки прочитавши ці рядки, матір збагнула, як сильно дівчину ранив той період.«Я отримала глибоке усвідомлення, що тримаючи себе і свою дитину в окупації 10 місяців, вона отримала величезну травму. Вона боялася виходити на вулицю. Вона так і писала: моя мама забороняла мені виходити, забороняла спілкуватися будь з ким. Зараз Настя працює з психологом». ПРОДОВЖЕННЯ ЧИТАЙТЕ В КОМЕНТАРЯХ 👇

З ДУМКАМИ ПРО МОРЕ. ЧОГО НАЙБІЛЬШЕ НЕ ВИСТАЧАЄ БЕРДЯНЦЯМ В ПЕРЕСЕЛЕНСТВІМи запитали у бердянців, що було в їхньому місті, чого зараз немає в новому. Відповіді зібрали в матеріалі.Жодна затишна орендована квартира не здатні дати спокій. Бердянці в один голос повторюють, що дім – це особисті речі, фотоальбоми, родинні спогади та атмосфера безпеки. Одна з бердянок емоційно зауважила, що море є базовим налаштуванням для кожного корінного жителя, але зараз понад усе не вистачає саме свого дому та всього, що в ньому залишилося. Адже там пройшло все свідоме життя.Чимало людей скаржаться на виснажливе відчуття тимчасовості. Дехто відверто пише, що вже котрий рік поспіль живе на валізах з єдиною мрією про повернення. У чужих містах їм бракує елементарного – знайомих побутових зручностей, близьких людей поруч, а головне, внутрішнього спокою та звичайної мирної тиші.Запах лиману, крик чайок і креветкиОкремий пласт ностальгії, яка об’єднує всіх земляків – це унікальна природа та колорит рідного міста. У коментарях люди щомиті згадують Азовське море. Його тепла вода, шторми та солоний прибій постійно сняться в переселенстві. Мешканці сумують за місцевими гастрономічними стравами зі знаменитими бичками, бердянськими креветками та свіжим пеленгасом.Повідомлення людей сповнені дрібних, але неймовірно щемливих деталей. Вони згадують про крик чайок, особливий серпневий запах лиману, прохолодний осінній вітер і навіть про набридливих комарів. Усе те, що раніше здавалося буденним або навіть дратівливим, тепер викликає сльози. Люди мріють про прості речі: вийти на прогулянку парком Шмідта, зустріти знайомого біля кав’ярні чи просто подивитися на безкрайній морський горизонт, де за п’ять метрів не видно протилежного берега.Реальність окупаціїПоки одні сумують за містом на відстані, інші змушені залишатися в окупації. І їхні проблеми мають зовсім інший характер. У коментарях місцеві жителі б’ють на сполох через занепад міської інфраструктури.У Бердянську катастрофічно не вистачає чистоти. Вулиці розриті через нескінченні та ремонти водопроводу, а колись зелені зони й лісопосадки перетворилися на стихійні сміттєзвалища. Люди буквально задихаються від бруду й благають очистити місто від непотребу, щоб мати можливість дихати свіжим повітрям.Окрім побутового колапсу, над містом тяжіє важка соціальна криза. Пенсіонери бідкаються, що через окупацію втратили доступ до своїх трудових книжок, через що їм не можуть нарахувати виплати. Головний висновок, який об’єднує і тих, хто виїхав, і тих, хто залишився в окупації, очевидний. Бердянську потрібне звільнення. Люди понад усе чекають на вільне повітря, відсутність загарбників та можливість нарешті повернутися у свій рідний, український Бердянськ.

В ЗАПОРІЖЖІ ПРАЦЮЄ МУЗЕЙ ОКУПОВАНОГО ОСИПЕНКАЕкспонати, які залишились у селі, знищені або вкраденіПростір збереження ідентичності Надозів’я і степу за Порогами працює в Запоріжжі вже понад дев’ять місяців. Він знаходиться в будівлі Запорізького обласного історико-краєзнавчого музею імені Якова Новицького. Тут безоплатно проводять виставки та майстер-класи з народної творчості. Про це «Бердянськ 24» дізнався з матеріалу zprz.city. Ідея створити Простір належить Олегу Будяку, який очолював музей в селі Осипенко до повномасштабного вторгнення. Окупанти забирали чоловіка на підвал, де тримали 64 дні. Будяка катували за те, що у нього «нацистський музей», адже там було багато українства, розповіла журналістам перша заступниця голови Бердянської РДА, депутатка Запорізької обласної ради Ірина Півень.«Єдине, що Олег Будяк вивіз, коли вийшов з полону – це багато старовинних фотографій, які пов’язані з територією, з громадою, проведенням екскурсій. Зараз він веде у соцмережах сторінку «Новоспасівська Спадщина»  і часто викладає туди фотографії. Для земляків і односельчан це дуже цінно», – наголосила Півень. Депутатка поділилась, що фонд Простору поповнюється експонатами, які приносять люди. В музеї є український етнічний одяг, артефакти з річки Дніпро, які передали археологи з експедицій, керамічні вироби, прикраси та речі ветеранів. Деяким експонатам уже понад 50 років.Півень розповіла, що окупанти знищили краєзнавчий музей в Осипенко, а цінні речі викрали та вивезли. Зараз у приміщенні зберігають експонати про Другу світову війну, російських казаків і так зване сво. • Адреса Простору збереження ідентичності Надозів’я і степу за Порогами: вул. Троїцька, 31-А, перший поверх (вхід поряд з входом Запорізьким обласним історико-краєзнавчим музеєм імені Якова Новицького). • Телефони для довідок: 098-630-84-28, 096-300-69-47. • Додаткова інформація на Фейсбук сторінці Новоспасівська Спадщина.

«ТЕПЕР ПЕРЕД ДЗВІНКОМ Я ПИШУ: НАБИРАЮ» І СХРЕЩУЮ ПАЛЬЦІ, АБИ ТАМ ВІДПОВІЛИ»: ІСТОРІЯ БЕРДЯНКИ ПРО ЖИТТЯ МІЖ VPN, ОБІРВАНИМИ ДЗВІНКАМИ І ПОСТІЙНИМ ОЧІКУВАННЯМЗв’язок із рідними в окупації ніколи не був простий. Проте останні місяці бердянці все частіше скаржаться на проблеми та блокування. Для багатьох родин це означає не просто незручності, а неможливість нормально почути рідних. Це історія бердянки Юлії про те, як з кожним новим обмеженням дім ніби стає все далі. І як вона намагається втримати цей зв’язок.Всі імена героїв змінено задля їхньої безпекиКолись Юля могла подзвонити бабусі у будь-який момент. Показати захід сонця, красиву вулицю чи свою нову сукню.Тепер перед дзвінком вона пише коротке повідомлення: «я набираю».І чекає.Бо щоб просто почути рідних потрібно кілька VPN і десятки спроб. Юля виїхала з Бердянська до Києва майже чотири роки тому. Її бабуся залишилась вдома. Весь цей час їхнє спілкування – це телефонні дзвінки, повідомлення і постійне підлаштування під нові правила. – Зв’язок весь цей час був складним. То світла немає, то інтернет зникає, то їх «глушать». Тільки звикнеш до нових правил, а вони вже не працюють. Але останній місяць, щоб поговорити з рідними, треба просто пройти 9 кіл пекла. Спочатку рятував VPN – каже дівчина. Проте потім почали блокувати і його.Три роки чи не єдиною можливістю нормально поговорити з рідними був Telegram. Тепер і він працює через раз. Тому Юля з рідними почали шукати інші способи залишатись на зв’язку.– Ми пробували «Imo», «BiP» – усе, що радили люди в соцмережах. Але навіть ці додатки то працюють, то ні. Тепер у них із бабусею є свій графік. Вони телефонують одна одній приблизно в один і той самий час. І якщо дзвінка немає – починається тривога.– Коли бабуся не виходить на зв’язок, стає дуже неспокійно. Бо ти не знаєш, що сталося. Може, просто не працює інтернет. А може – щось інше. Нещодавно Юля майже тиждень не могла нормально поговорити з рідними.– Я писала їм повідомлення. Вони їх бачили, але не могли відповісти. Повідомлення просто не відправлялись назад. Каже, найважче у цьому всьому – навіть не сам поганий зв’язок.А постійне відчуття невідомості.– Ти не знаєш, коли знову зможеш почути рідний голос. І чи зможеш сьогодні взагалі. Щоб поговорити, треба набирати по декілька разів. І це вже щастя, якщо на третій спробі вдасться додзвонитися. Буває, ми можемо говорити 10–15 хвилин. А буває – зв’язок обривається щохвилини, і доводиться постійно передзвонювати. За ці роки навіть звичайні речі стали складними.Раніше Юля могла просто набрати рідних посеред дня.Тепер перед дзвінком потрібно написати: «Я набираю», дочекатись, поки вдома увімкнуть VPN, і лише тоді спробувати поговорити.– Найдивніше, що ти поступово звикаєш навіть до цього. До того, що дзвінок треба планувати. Що повідомлення може йти годинами. Що почути «алло» – це радість. Останні роки постійно додають нові правила дистанції між людьми.І з кожним таким правилом дім ніби стає трохи далі.Але попри все, вони все одно продовжують телефонувати одна одній у той самий час. Переписуватись, коли виходить. Передзвонювати після обірваних викликів.Бо коли не можеш бути поруч – навіть нестабільний зв’язок стає способом триматись одне за одного.

БДПУ ПЕРЕЙМАЄ ДОСВІД УНІВЕРСИТЕТУ БАЛЕАРСЬКИХ ОСТРОВІВ, ЩОБ ВДОСКОНАЛИТИ УКРАЇНСЬКУ ОСВІТУБердянські викладачі їздили до Ібіци, де познайомитись з іспанською системою навчання майбутніх педагогів. БДПУ підписав угоду про співпрацю з університетом Балеарських островівБердянський державний педагогічний університет один з шести українських вишів, які співпрацюють із закордонними колегами для покращення освіти в нашій країні в рамках Erasmus+ LECTURE. Близько двох років серед партнерів БДПУ по цьому проєкту є університет Балеарських островів. Минулого місяця виші закріпили свою співпрацю угодою. Про це у коментарі «Бердянськ 24» розповів координатор міжнародної діяльності БДПУ Ігор Лиман.Головна мета проєкту Erasmus+ LECTURE – перейняти європейський досвід та розробити Стандарт вищої освіти для майбутніх педагогів . Йдеться про вчителів української мови та літератури, математики та історії. Лиман пояснив, що українські університети хочуть переймати досвід європейських колег, але водночас дечому їх навчають.«Зокрема стійкості, оскільки вони відверто кажуть, що навряд чи могли б працювати в умовах, в яких зараз перебуває Україна. І тим більше в умовах переміщення, в умовах університету без стін, як працює Бердянський державний педагогічний університет», – поділився професор. Наприкінці квітня викладачі Бердянського педагогічного університету на чолі з ректором Ігорем Богдановим відвідали Ібіцу. Освітяни знайомились із досвідом університету Балеарських островів і підписали угоду про співпрацю.«Відвідали їхні школи, де предметно познайомились зі специфікою викладання. Крім того, із зарубіжними та українськими партнерами в очному форматі продовжили роботу з виконання завдань проєкту, працювали у групах з представниками університету Балеарських островів, які проводили лекції та воркшопи» – розповів Лиман. Він пояснив, що від дотримання стандартів підготовки вчителів залежить якість освіти в школах.«Стандарти – це «правила гри», спрямовані на те, аби навчання не було псевдопроцесом, профанацією. Якщо відповідні стандарти дотримуються – у тих же директорів шкіл буде більше впевненості, що до них прийшов професіонал, який справді знає свою справу. Це про підготовку вчителів, які завтра будуть готувати наступне покоління українців до дорослого життя», – наголосив професор.

Станіслав Перечепа та його дружина працювали викладачами в Дитячому санаторії «Бердянський». Після окупації сім’я виїхала з міста, а підприємство перевели «в простій». Перший час усі працівники отримували виплати, але потім рахунки заблокували, тож колектив санаторію, зокрема Станіслав і його дружина, залишився без засобів для існування.В коментарі «Бердянськ 24» Станіслав розповів, що вони з дружиною пів року чекали на відновлення виплат, але зрештою звільнилися навесні 2024 року. Чоловік каже, що підприємство заборгувало йому близько 50 тисяч гривень. Щоб повернути своє він звернувся до адвокатів та подав до суду.«Справа все ж таки пішла. Керівник санаторію почав мені дзвонити, казати що від нього нічого не залежить. Було три засідання в Запоріжжі. Між цими судовими засіданнями перерва 7-8 місяців. І зараз написали, що в травні буде ще. Є аналогічні позови. Здається, кілька донецьких філій: простій, воєнний час і підтверджено, щоб виплати були сплачені», – розповів Станіслав.Дружина Станіслава має інвалідність, пара виховує двох дітей, тож дуже сподівається, що їм вдасться отримати борг. Бердянець каже, що вже витратив на послуги юристів близько 15 тисяч гривень. Судовий процес триває й жодних гарантій юристи не дають.

Наводили ворожі обстріли. Двох жителів Бердянщини засудили за державну зрадуТакож чоловіки виготовляли вибухівкуСлідство встановило, що переселенці: один з Приморського району, а інший з Бердянська, разом орендували квартиру в Запоріжжі. Обидва чоловіка звільнилися з місць позбавлення волі. У квітні 2025 року вони добровільно погодилися за винагороду допомагати представникам рф у підривній діяльності проти України. Про це «Бердянськ 24» дізнався з матеріалу суду.Чоловіки за 200 гривень передали інформацію про місцезнаходження транспортного засобу ЗСУ для подальшого ворожого обстрілу. Також вони розповіли про розташування ТЦК в одному з районів міста. За це їм заплатили 1 000 грн.Крім того, злочинці підпалили електрощитову поблизу Ужгорода, щоб залякати населення. За це російська сторона заплатила чоловікам майже вісім тисяч гривень. Відомо, що засуджені вдома виготовляли та зберігали вибухівку. Чоловіків затримали раніше, ніж вони її використали.Олександрівський районний суд Запоріжжя визнав обох бердянців винними у державній зраді та виготовленні й зберіганні вибухівки. Вони проведуть 15 років у в’язниці. Також у них конфіскують майно.🌐

ПЕРЕДАВАЛА ДАННІ БАТЬКУ В ОКУПОВАНИЙ БЕРДЯНСЬК. СБУ ЗАТРИМАЛИ РОСІЙСЬКУ АГЕНТКУЖінка працювала в одному із прифронтових підрозділів спецслужбиГоловне управління внутрішньої безпеки СБУ затримало російську агентку. За даними розслідування, вона «зливала» до фсб інформацію про оперативні розробки та кримінальні провадження української спецслужби. Про це «Бердянськ 24» дізнався з матеріалу СБУ. Найбільше окупанти цікавились матеріалами про викриття їхніх агентурних мереж та агітаторів, а також персональні дані слідчих СБУ.«Викриття зрадників і ворожих агентів залишається одним із моїх головних пріоритетів. Кожен, хто співпрацює з ворогом, неминуче понесе відповідальність», – зазначив т.в.о. Голови СБУ Євгеній Хмара. Як встановило розслідування, російські спецслужбісти завербували посадовицю через її батька. Чоловік живе в тимчасово окупованому Бердянську та співпрацює з ворогом. Він виконував роль «зв’язкового» та через месенджер інструктував доньку щодо збору розвідданих, які цікавили фсб. Агентка прямо на робочому місці знімала на телефон або занотовувала на чернетці таємну інформацію. Вдома вона передавала інформацію росіянам.Жінку затримали. Слідчі СБУ готують повідомлення про підозру в державній зраді в умовах воєнного стану. Їй загрожує довічне позбавлення волі з конфіскацією майна.

ОКУПАНТИ СКАРЖАТЬСЯ, ЩО УКРАЇНСЬКІ ДРОНИ ДІСТАЮТЬ ДО ВІЙСЬКОВОЇ ЛОГІСТИКИ ПРИАЗОВ’ЯЗСУ дотягнулися до сухопутного коридору на Крим. Йдеться про стратегічно важливу для росіян трасу, яка йде повз БердянськРосійський так званий експерт Володя Романов розповідає, що українські війська дістають до дороги Таганрог – Джанкой. Вона проходить уздовж узбережжя Азовського моря через Маріуполь-Бердянськ-Мелітополь-Генічеськ до Криму. Він називає трасу ключовою логістичною артерією зони т.з. СВО. Про це «Бердянськ 24» дізнався з окупаційних пабліків.Інший Z-блогер Олексій Живов розповів, як саме російська влада використовує цю дорогу. Він також підтвердив, що траса має велике воєнне значення.«Якщо хтось не в курсі, то саме цією дорогою йдуть фури в Крим і зону СВО, там же йде бензин і вся військова техніка. До ЛБС 100-160 км. Цей шлях зараз розширюють до магістралі. Противник тепер атакує логістику на цій дорозі американськими дронами на кшталт Ланцет на Старлінці з дальністю до 200 км. Я б сказав, що це вкрай тривожний сигнал для військового угруповання та громадянської логістики, але оскільки війна майже закінчилася, думаю переживати нема про що», – коментує Живов.