ЯК БЕРДЯНКА ТЕТЯНА ВІДПУСТИЛА ОМРІЯНІ СТІНИ Й ПОБУДУВАЛА НОВЕ ЖИТТЯ НА КИЇВЩИНІВиплатити іпотеку за квартиру своєї мрії, розпочати ремонт 23 лютого 2022 року, а вже наступного ранку прокинутися в окупації. Це історія Тетяни – фінансової тренерки та бухгалтерки з Бердянська. Вона майже рік трималася за матеріальні речі. Нині жінка здобуває освіту психолога, безкоштовно навчає підлітків та точно знає, яка особиста обіцянка наблизить деокупацію її рідного міста.«Вірила, що це закінчиться за два-три тижні»Коли 24 лютого 2022 року почалося повномасштабне вторгнення, в кімнаті Тетяни сохла свіжа штукатурка – ремонт стартував напередодні. Жінка зізнається, що перші місяці жила ілюзіями про швидке завершення війни. Головним якорем, який тримав її в окупованому Бердянську, була квартира – майно, заради якого вона важко працювала, аби за два роки закрити іпотеку.«Моє рішення було не виїжджати, тому що мій розум перестав просто мислити про те, що я можу знов щось втратити, коли я чогось в своєму житті нарешті досягла. Після погашення іпотеки я зрозуміла, що нарешті можу починати жити своє життя так, як мріяла». Попри російські прапори на вулицях, Тетяна продовжувала дистанційно вести українських ФОПів і навіть донатила на ЗСУ. У травні вона ухвалила рішення – продовжить ремонт. Робила це з внутрішньою присвятою: «От зараз дороблю, і Бердянськ звільнять». Проте дива не сталося. Місто залишалося в окупації, а атмосфера навколо ставала дедалі важчою – змінювалися навіть люди, яких вона знала все життя.40 хвилин на збори та порятунок чотирилапихПереломний момент стався під час роботи на Бердянській косі. Хтось здав локацію її фірми окупантам, відбувся жорсткий обшук. Тетяну злякалась, якщо негайно не виїде, наступного дня за нею можуть прийти і забрати «на підвал».Рішення тікати ухвалили за 40 хвилин. Разом із донькою Настею вони тривожну тривожну валізу, де окрім документів, щіток та пасти нічого не було, і забрали своїх тварин – двох собак та кішку.«Ми їхали п’ять діб через росію, Білорусь та Польщу. Для тварин це був колосальний стрес. Коли я їхали російською трасою, моя кішка сходила в туалет у переносці. Я зупинилася прямо на дорозі і кажу доньці: Настю, ну якщо я можу хоч трошки нагадити в цій країні, то я це зроблю. Ми висипали все на дорогу і поїхали далі». Травма окупації та «рай для ВПО» у Білій ЦерквіПісля нетривалого перебування на Західній Україні доля привела Тетяну до Білої Церкви. Це місто жінка називає справжнім раєм для внутрішньо переміщених осіб через високий уровень адаптації та підтримки громади.Саме тут Тетяні довелося поглянути в очі не лише власним переживанням, а й прихованій травмі своєї дитини. Її донька, яка зараз навчається на журналіста, написала твір про пережите в окупації, який посів друге місце на міжнародному конкурсі. Тільки прочитавши ці рядки, матір збагнула, як сильно дівчину ранив той період.«Я отримала глибоке усвідомлення, що тримаючи себе і свою дитину в окупації 10 місяців, вона отримала величезну травму. Вона боялася виходити на вулицю. Вона так і писала: моя мама забороняла мені виходити, забороняла спілкуватися будь з ким. Зараз Настя працює з психологом». ПРОДОВЖЕННЯ ЧИТАЙТЕ В КОМЕНТАРЯХ 👇