beyond reanity

If you want the ultimate, you gotta be willing to pay the ultimate price.It's not tragic to die doing what you love. я та дивна людина, яка думала, що подивилася про серфінг майже все - Riding giants, Surf's Up, Soul surfer, серіал про гігантські хвилі в Назаре 100 foot wave (і навіть написала Макнамарі), але виявилося, що пройшла повз супер мейнстрімовий фільм "На гребені хвилі" (Point break) 1991 рокувиправляюся!отже, що в нас дано:у Лос-Анджелесі банда зухвалих грабіжників у масках екс-президентів США вже три роки чистить банки, і ніхто не знає хто це та звідкиодного дня у ФБР влаштовується молодий відмінник Джонні Юта, який майже з порогу отримує в напарники ветерана кримінального відділу з крейзі ідеєю, що грабіжники банків - серфериі для того, щоб перевірити цю теорію, Джонні доводиться вписатися в серферську тусовку______так, ще раз підкреслю, що фільм не нішевий, тому серфінг тут показано приблизно так само, як я б знімала кіно про футбол, знаючи лише що 22 людини знаходиться на полі та бігає за мʼячем 😁тому дивитися треба не на спорт, а на молодих Кіану Рівза в ролі агента ФБР та Патріка Суейзі в ролі Боді - ватажка серферів) вони супер кайфовий акторський дует в цій історії, і якщо казати про хімію взаємовідносин не тільки в романтичному контексті, то це класний прикладще з цікавого - фільм зняла жінка! Кетрін Біґелоу, яка була одружена з Джеймсом Камероном з 1989 по 1991 рік, отакоїсерфінгом вона ніколи не займалася - я перевірила, - тому питання чому Джонні через 2 тижні тренувань витворяє те, що я не роблю після двох років життя в Португалії в мене відпадає)) в цілому, класна екшн історія про дружбу та обовʼязок, і як важко обирати те, що треба, коли на кону стоять людські стосунки. і хоча остання сцена біля океану (коли отой шторм прийшов раз в 50 років) мені не сподобалася своїм занадто патетичним діалогом та зверхньою акторською грою, сам фінал - топ, арки персонажів закрилися як і треба у хорошому справедливому кіно для широкого глядача, бо цей самий сюжет авторською режисерською рукою можна було б реалізувати набагато жорсткіше :)ps fun fact - слово «fuck» лунає під час фільму 105 разів. виходить, fun fuckt 😁

progress vs regress останні два місяці в мене період, який сильно випробовує терпіння, бо серфінгу в житті більше, ніж будь-коли, а катаюся я при цьому просто жахливо друг подивився на мене вчора і сказав, що в мене стійка зараз гірша, ніж півтора роки тому - ось настільки все погано 😁але я сіла покопатися-подумати в який момент все поламалося, і прийшла до насправді логічних висновків:🌊 в якийсь момент я почала ставати сміливішою і ходити в складніші умови. спочатку було страшно до усрачки, мова йшла не про те щоб хвилі ловити, а про виживання просто сидячи на лайнапі (якщо догребла)🌊 потім мене задовбало виживати, і я почала плавати туди-сюди в пошуках правильного позиціонування, щоб хоча б зігрітися, бо взимку в океані супер холодно. ви б бачили мої перелякані очі, коли випадково спіймала свій перший оверхед! це хвиля, вище за людину зростом (добре, що я невисока))))🌊 а коли через деякий час стався другий оверхед, третій... я подумала, що всьо, нарешті, ось він новий рівень, і тепер весь океан мені по коліно. як результат - по коліно виявилося навіть забагато, бо мозок почав думати, що це ізі катка, можна навіть не грести, щас борд мене сам покатаєну а борд сказав іди в сраку, і я просто перестала ловити будь що🌊 потім стався серф кемп в Марокко (найкраща подорож в моєму житті, сіріуслі), і там я серйозно була налаштована левел апнутися, бо камон, дві сесії в день, комфортні умови, супер довгі хвилі - треба бути інвалідом, щоб не прокачатисячи варто казати, що за тиждень серфінгу я спіймала десь 6-7 хороших хвиль? 😁 🌊 далі я повернулася і одразу спробувала вигуляти в океані свою улюблену коротку дошку, яка мені ще не по рівню. тобто в період, коли анічка "втратила всі навички", вона йде в воду з екстрім серф бордом ✌️жіноча логіка непереможна)🌊 ну і в результаті маємо що маємо - очікуючи від себе лінійного прогресу вгору, я регресую, бо попередній рівень здається занадто легким, новий - занадто складним, океан не пробачає зверхності, дошка - недопрацюванняа я не пробачаю собі кожну пропущену хвилю 🙃єдине, що тішить, це факт синусоїдальності будь-яких процесів - я вже була "на дні серферських скіллів", і знаю, що це не назавждиа ще знаю, що якщо продовжувати систематично щось робити - прогрес неминучийтому продовжую вірити в свою теорію про 10к годині лізти в океан о 7 ранку, коли за вікном темно та злива - дискомфорт це невелика ціна за ейфорію, навіть якщо зараз вона стається рідше 💙ps користуючись нагодою, покажу вам трошки фотографій з серф тріпу - якщо ви колись думали поїхати - збирайте валізи, не пошкодуєте)#reanity_surfing

сходила на Буремний перевал і готова відкрити портал у пекло - мені зовсім не сподобалося))для протоколу - книгу не читала, інші екранізації не бачила, а тому дивилася з чистого неупередженого листаотже, що в нас дано:Гіткліфф - сирота (до речі, малого грає Оуен Купер, малий з "Adolescence"!), якого містер Ерншо приводить до свого маєтку і починає ростити разом із своєю донькою Кетрінміж дітьми виникає дуже сильний емоційний звʼязок, який тягнеться рокамиале соціальна нерівність та борги батька змушують Кетрін вийти заміж за заможного Едгара Лінтона, хоча вона зізнається служниці, що кохає Гіткліффаображений і принижений, Гіткліф зникає, а повертається багатим і одержимим помстою________я дивилася фільм в кінотеатрі англійською з португальськими субтитрами, і страждати почала як тільки почула, що то британська)) це не до мінусів картини, але напрягатися довелося знатно)далі перші хвилин 20 чи 30, коли Кетрін та Гіткліфф малі, я відверто кайфувала від дітей-акторів, вони прям обидва якісь неймовірні, особливо дівчинка з її очами та посмішкою (в такі рідкі моменти аня хоче дітей))але потім, коли персонажі виросли, все почало потроху розвалюватисяякий це час? яка епоха? яке середовище? по стилістиці перша частина відповідає 18-19 століттю - маєток, угіддя, служниці, коні, карети... але коли Кетрін переїжджає до чоловіка, в історію вриваються якісь супер сучасні наряди, ЧЕРВОНІ СОНЦЕЗАХИСНІ ОКУЛЯРИ, стрази, якісь дивні американські казкові пейзажі, і я взагалі не розумію де знаходжусякостюми та кадри (особливо вайдшоти) дійсно неймовірно гарні - всі ці сукні, що розлітаються, компліментарні кольори, деталі, але відчуття, що всі так вклалися в естетичну частину, що забили на глибину та драму, настільки все це перетягує ковдру на себезараз ви мене пристрелите, але хімії я не побачила. і елорді взагалі мені не краш, і емпатії до нього я не відчула 🥲більше того, він був досить норм чоловіком, пішов заробляти гроші, повернувся через 5ть років до жінки яку кохає, в них там почуття якісь, стосунки таємні починаютьсяі коли вона каже сорі, все ж таки ні, не можу, він перетворюється на якусь хвору людину, яка творить хуйню з сестрою чоловіка Кетріні якщо сцена під кодовою назвою "мені продовжувати?" дійсно класна, то те, що він витворяє далі, мені дуже дивно, і не тому що я маю щось проти поламаних особистостей чи травм в драматургії, а тому что ці його здвиги почали вилазити для мене нізвідки. я не побачила ніяких передумов і ніяких дзвоників, які б розвинулися в те, що ми отримали на екраніну і що мене, певно, найбільше вибісило, це музика. в нас жорстка, досить темна драма про поламане, нездорове кохання, а грає щось типу тейлор свіфтя люблю тейлор і не маю нічого проти неї, питання суто доречності, але якщо це була спроба контрапункту, то вона провалиласякороче, задоволення я отримала тільки завдяки неймовірно гарній Марго Робі та стоп кадрам з дивовижно художньою композицією - оператору можна подаватися на оскар)а вам як? ставте єдинорожку, хто в захваті, і гарбуза, якщо вам також не зайшло)

мені тут нещодавно нагадали про супер імбовий мультик мого дитинства, і я така бліін треба передивитися бо колись вдома була касета яку я задивилася до дір - я навіть 25+ років потому памʼятаю деякі кадри! отже, що в нас дано:на острові живе колонія мурах яка все літо організовано запасає їжу на холодну пору рокуот тільки спочатку вони її збирають для зарозумілої саранчі, яка приходить як бидло відібрати весь врожай, а вже потім для себеФліп - типовий мураха невдаха. в нього купа інноваційних ідей, які нікому нафіг не потрібні, але останньою краплею стає момент, коли він випадково відправляє всі зібрані для саранчі харчі в озероі принцеса колонії відправляє його на пошуки інших комах, які б допомогли зібрати мурахам нову данину, бо якщо узурпатори повернуться і не отримають своє, все пропало___________якщо чесно, я була супер здивована побачити рік релізу 1998, бо анімація просто топ - а ви рідко почуєте це від мене стосовно піксарівських мультиків)) але вони зробити тут таких прикольних персонажів, що милота аж до сміху) а якщо дивитися в оригіналі, то ще кайфовіше почути голоси - як гусінь смішно розмовляє з французьким акцентом або як тараторять тарабарською жуки-близнюки) певно в дубляжі повторили щось схоже, але завжди класно почути першочергову реалізаціюі ще, якщо будете дивитися, зверніть увагу на дотепно продумані деталі інтерʼєрів - наприклад, глядацькі місця у цирку жуків це пластиковий контейнер для льоду і упаковка з-під печива, арена - ремінь, а "гітара" саранчі - пивна відкривашка)) ну і головне для тих, хто в темі: давай уявимо, що це насіння 🙂ps я не знаю яка правильна назва мультика, бо в оригіналі це Bug's life, у вікіпедії це Життя мурах, а на постері Пригоди Фліка, тому вбивайте в пошук все підряд))

я знайшла свою римську імперію 🩷 думала яку книгу взяти в серф кемп «на всяк випадок» - прочитала за 3 дні і з таким кайфом, ніби сама потрапила у казку отже, що в нас дано: Євангеліна Фокс вірить в магію, справжню любов та «жили довго і щасливо». вона вже зустріла кохання своєї мрії - Люка, але за день до того, як оголосити всім про їхні стосунки, дівчина дізнається про заручини Люка з її зведеною сестрою МарісольЄвангеліна не вірить, що коханий зрадив її, та вважає, що його зачарували, а тому звертається по допомогу до міфічного талана Принца Сердець, щоб врятувати та повернути своє омріяне «назавжди разом» проте не дарма легенди кажуть, що угоди з міфічними істотами ніколи не закінчуються нічим добрим ____я знову експериментувала з улюбленою рулеткою «купи книгу наосліп не читаючи опис», і відчуття ніби виграла в лотерею)) історія просто неймовірна 🥹 по перше, вона дуже гарна 🩷описи місць, де відбуваються події - крамнички, палаци, сукні, тканини, дерева, вулиці, їжа, лор - уява настільки добре працює що ти реально ніби у фантастичній казці для дорослих, я б дуже воліла опинитися в цьому світі і побачити таку красу на власні очі (мені це було гарніше навіть за АКОТАР)по друге, в цій історії взагалі нема нічого 18+, вона настільки романтична, ніжна та дівоча, настільки пронизана дуже близьким мені «принцесним коханням» та мріями про звʼязок на все життя, що я просто танула на кожній сторінці, і ніякий пристрасний секс для цього не був потрібен 🙂 по третє, я не можу розвидіти і перестати прокручувати цю думку:«Вона переконувала себе, що чинить так через кохання. Але це було не зовсім правдою. Її вибір не ґрунтувався на любові, вона йшла на компроміс із совістю, тому що жадала кохання. Хлопець не був її слабкістю, нею було кохання. Навіть не саме почуття, а уявлення про нього» по четверте - я просто в захваті від того, що між героями, яких ти мрієш побачити разом, відбувається що завгодно, тільки не шаблонне кохання. це серія - трилогія, а я навіть й гадки не маю, чи будуть вони разом 🙃 ну типу як повинні, але оце магнітне тяжіння + супер класні діалоги зі шпильками + неоднозначна ієрархія + абсолютна відсутність будь якого бруду мене просто перетворюють на одне велике безкінечне маршмеллоу я так мріяла дочитати і подивитися арти в пінтересті, але виявилося, що ніякі ілюстрації не йдуть в порівняння з тими образами, які намалювала моя голова 😌тому починаю другу книгу і продовжую свою чарівну подорож 🥰 і о боже як же я люблю, коли історії викликають так багато тепла та любові)Одного разу розбите серце - 1000/10ps для тих, хто в темі - тепер яблука це мої улюблені фрукти))

прийшла вам похвалитися, ну і заодно порадити серіал))я вже досить давно вчу іспанську і дуже її люблю, але щось ресурсу на домашні завдання останнім часом не вистачає, тому слухаю щодня подкасти поки роблю йогу та дивлюся серіали в оригіналі, щоб слова, фрази та обороти закарбовувалися у памʼятьмоя професора порадила мені Vis a Vis, і ось вчора вночі я закінчила перший сезон, а це, на секундочку, 11 серій по годині!!! в оригіналі! відчуваю себе просто всемогутньою 😁отже, що в нас дано:Макарена Феррейро - молода білявка, яка закохується у свого начальника та допомагає йому провернути фінансові махінації, але її хапають на гарячому і відправляють у жіночу тюрмуу жіночій тюрмі хто тільки не сидить - і крадії, і вбивці, процвітає наркобізнес, слабкі підкорюються сильним, а працівники допомагають з контрабандоюі наївній та добрій душі Макарені через яке гівно тільки не приходиться пройти, щоб вижити а паралельно з цим її родина всіма правдами та неправдами намагається знайти гроші для застави_________мені казали, що це дуже схоже на Orange is a new black, але я не дивилася, тому порівняти не можуале що вам треба знати з важливого: один з шоураннерів цього серіалу - Алекс Піна, він же шоураннив Паперовий будинок, тобто будьте певні якість виробництва на рівніі якщо ви як і я фанати La Casa De Papel, то ось вам ще трохи радості - в Vis a Vis головну антагоністку грає Найва Німрі Уррутікоетчеа (це Алісія Сьерра!!!! але я не могла не показати вам імʼя акторки)), а її подругу - Альба Флорес (це Найробі!!!)я дуже люблю іспанські серіали, але коли зустрічаю в них знайомі обличчя, то впадаю прям в щасливий екстаз))що ще класного в Vis a Vis - він дуже добре та зрозуміло зроблений, враховуючи НЕЙМОВІРНУ кількість персонажіва також супер класно пропрацьовані другорядні герої, в оригіналі вони з різних регіонів, з різними акцентами, кожен зі своєю історією і відіграє якусь свою певну роль у загальній картині, нема нікого випадковогосюжет тримає напругу, я не можу назвати цю історію передбачуваною, а один раз прям сильно плакала від співчуття, бо порівняно з ситуаціями, в які потрапляє Макарена всі проблеми здаються просто пустим звукомкороче, мене прям зачепило, я вивчила вже половину тюремного сленгу (no me toques los cojones, zorra!!!), трошки краще почала сприймати іспанську на слух, бо коли починала то читала субтитри як книгу, ну і планую дивитися наступні три сезони, тому вибачте, цікавих не-іспаномовних рекомендацій до перегляду тимчасово не буде))#reanity_дивимось

прочитала книгу за 3 дні - не роментезі взахльоб, але все одно було приємно читати щось, що ЧИТАЄТЬСЯ ❤️‍🩹отже, що в нас дано:художниця Зера в шлюбі 8 років. в неї двоє малих дітей, інтелектуал-хіпстер чоловік Міша та пожиттєвий синдром відмінниціале коли вона дізнається про зраду, то ілюзія щасливого шлюбу починає руїнитися на очах_________особисто для мене це була супер цікава книга, оскільки я знаю особисто авторку ще з універських часів, а з її колишнім чоловіком ми працювали на одному продакшені)і оскільки Іра - публічна особа, всі знають про її дітей, розлучення, нового чоловіка та вцілому вона досить відверто розповідає в соц мережах про своє життя і материнство (ось тут писала про її подкасти)ну і оскільки "Врозтіч" це майже автобіографічна книга, то відчуття, ніби мене впустили в спальню і детально розказали що відбувалося весь цей час за зачиненими дверима та гарною інстаграмною картинкоювраження двоякіз одного боку, в нас з Ірою (Зерою) дуже багато спільного - я також можу все сама, роблю сама швидше, ніж інші люди взагалі встигають подумати, що мені потрібна допомога, синдром відмінниці, синдром рятівника, синдром бога і хто як не я врятує цю ситуацію/стосунки/світщоб ви розуміли, разом з психологом ми вчимося ЗДАВАТИСЯ, бо функція боротися в мені, здається, генетично закладена 24/7, але виявилося, що не всі перемоги можна здобути самотужки (а шкода!!!)...але з іншого боку, якщо в житті я ще розумію наступання на граблі, бо дуже важко переналаштувати себе та пропрацювати багаторічні психологічні патерни, то в книзі героїня яка не розвивається це... нудно? бо для мене Зера яка була на початку розповіді і Зера у фіналі - дві однакові Зеривона все так само не приймає рішення, так само кидається на чоловічу увагу та тепло, так само плаче, страждає, жаліється, збирається до купи, шукає себе і - увага міні спойлер - знаходить в останніх рядках, коли її обирає (новий) чоловіктобто відчуття, що вона б себе віднайшла будучи на самоті, нема, а тому надії, що можна стати цілісною без другої половинки в мене не зʼявилосяа ще є трошки враження, що Зера нічого не зробила, щоб зустріти свого ідеального партнера у фіналі. так так, я все ще живу в світі, де хороші стосунки треба заслужити, а не просто жити життя бути собою і оп чудо стається (але це вже мені до психолога)))з третьої сторони, я в душі не гребу як Іра (і Зера) вивезли двох дітей, стопʼяццот робіт, холодний відсторонений шлюб, війну - я тут себе не можу вивезти будучи в еміграції під мирним небом, а як з цим справлятися в її ситуації взагалі гадки не маю. тому як жінка - навіть як героїня без розвитку - вона викликає в мене мільйон поваги та співчуття і я щиро радію, що Ірин новий шлюб виглядає дійсно щасливимну і з четвертої сторони - не дивлячись на блукання по емоційному колу, читається книга швидко, легко, приємно і все ж таки добре знати, що є люди з такою самою емоційно структурою, як і ятепер хочу організувати клуб анонімних богів і богинь "all by myself" для психологічної підтримки коли не виходить все порішать власноруч. насправді оце розчарування "я не можу самотужки врятувати світ" виявилося одним із найболючіших відкриттів в моєму життітому любі колеги по травмам - ставте блискавку, залишайте заявки на вступ до клубу, ми з вами звʼяжемося)) Врозтіч - 7.5/10

господи, я так довго мучила цю книгу, що останні 100 сторінок добила сьогодні чисто на характері, щоб не нести тягар в лютий 🫠і тепер з чистою совістю пишу відгук і сідаю за "Врозтіч", яка вчора приїхала доставкою з України (разом з патчами під очі, баночками з мейкапу та червоною ікрою, яку обожнюю майже так само, як і серфінг))отже, що в нас дано:в центрі всіх подій дарк-романс серії "Диявольська ніч" чотири хлопці - Майкл, Кай, Уілл та Деймон, нащадки дуже заможних родин, які розважаються тим, що роблять всяку хуйнювони гарні, багаті, владні, жорстокі, зверхні, плювати хотіли на всі межі та обмеження і раз на рік обʼєднуються, щоб влаштувати в місті диявольску ніч - будь-який руйнівний безлад, аби поставити всіх на вухаперша книга цієї серії "Зіпсований" розповідає про Майкла, друга "Схованка" - про Кая, і наступні про Деймона та Уілла (але всього чомусь в серії 5 книг))____________першої історією Пенелови Дуглас, яку я прочитала, був "Панк 57", і через те, що я була в дикому захваті, авторка отримала величезний кредит довіри, бо інакше я не можу пояснити нашо читала Схованку після Зіпсованого, який мені не вау зайшов))але здається справа в тому, що прийшов час визнати - все ж таки я не велика фанатка цього жанру 🥹 для мене читання виконує емоційну функцію, я дуже люблю уявляти в голові все що відбувається на сторінках, бути на місці персонажів, проживати їхні життя та пригоди і абсолютно реально наповнюватися емоційно, отримуючи таким чином якісний дофамінале герої дарк романів мене скоріше відштовхують - я не хочу ні бути ними, ні бути з ними. я ненавиджу відчуття страху, переслідування, небезпеки, я не люблю грубу чоловічу силу, не люблю відвертий прояв чоловічої влади - нічого з цього мене не збуджуєі якщо в дуже дорослій і майстерно написаній "Аделіні" персонажі йобнуті, але там весь світ такий, і друга книга взагалі це горрор якийсь на рівні "піли", що я читала з очима на викаті від шокуючої жорстокості, то у Дуглас це янг адалт з напівпідлітками, яким нудно, і проблеми які вони самі собі створюють, зʼявляються саме від нічого робитикороче, привселюдно визнаю, що сумую за своїми книжковими крашами Драко (господи дай мені сил прочитати цеглину Alchemised англійською!!!), Ксейденом та Різандом і мрію знайти нову серію, від якої неможливо буде відірватися, бо впихувати в себе те що не драйвить це блін якийсь мазохізм ☹️ я вже забула, що таке читати взахльоб!Схованка - 6/10 сорі, Деймоне та Уілле, до ваших дитячих травм я навряд чи доберуся, хоча кажуть там далі краще, але я не хочу ще півроку перевіряти 🫠

я так сподівалася, що все гівно залишиться в 2025 і що 2026 стане новим диханням і стартом для прекрасних речейале поки що січень виглядає ще більш уїбанським, ніж весь попередній рікз якихось останніх сил намагаюся тримати менталку рутиною - не пропускати йогу, вести щоденник, їсти смачну корисну їжу, висипатися, ходити на масажі, довіряти терапії, робити прописані кінезіологом вправи, звертатися за підтримкую до чата джіпіті, подруг, всесвітувчора мені сказали "I choose to believe that universe has the best intentions in mind, and all this is happening FOR me, not TO me"сиджу тепер і думаю нахуя оце все ДЛЯ мене і який черговий урок доведеться винести, коли виживузнову виживупридумала сьогодні лайфхак, щось на кшталт тривожної валізки для мозку - написати детальний план дій що буду робити, якщо дістануся днанаписала такий привабливий рятувальний список, що майже хочу коллапсу, або запустити цей healing processале зі смішного - спрацювати він може тільки в разі коллапсу, а поки що йога, чат джіпіті та здорове харчування - тіло не винно в тому, що відбувається з головою. пишаюся, що в 32 я вивчила хоча б це, бо в 22 побігла б в запій та саморуйнуванняз хороших новин на сьогодні одна - через два тижні їду в марокко в серф тріп зі своєю дошкою, друзями та тренером моєї серф школиресурсу радіти з цього приводу зараз нема, але це була прям мрія, тому сподіваюся що ейфорія прийде в процесі, бо якщо серфінг 2-3 рази на день в теплій воді мене не приведе до тями, то не знаю що ще допоможеps взагалі я прийшла написати відгук на милий фільм Love at the first sight на Нетфліксі, але ділитися особливо нічим - супер базовий ромком на тверду сімку, коли сумно норм подивитися перед сном. там не дуже звичайна головна героїня і хлопець з сексі британським акцентом, а ще роль оповідача грає Джаміла Джаміль (Тахані в “The Good Place”), тож я ніби подивилася кіно з подружкою, люблю її отакий сьогодні відгук. який стан - такий і відгукале знайте, якщо вам хєрово, ви не одні. все пройде, і це такожна цьому і тримаємося ps2 цей колаж я зробила власноруч в пінтересті з картинок, які відібрала на дошку «my life in 2026», він вже декілька тижнів стоїть на заставці телефону. спробую використовувати його як компас для майбутніх рішень, щоб не втратити життя, про яке мріяла #reanity_особисте

нарешті і я добралася до фільму, який в свій час обійшов з позитивними відгуками весь тредсМатеріалісти (Materialists) - американський ромком 2025 року з Дакотою Джонсон, Крісом Евансом та Педро Паскалем в головних роляхотже, що в нас дано:молода, гарна, стильна та амбітна нью-йоркська сваха (англійською це matchmaker - звучить більш престижно) працює в агенстві побачень і мріє планує вийти заміж за багатого чоловікаа от що вона не планує так це сумувати за своїм бідним невдахою колишнім________‼️СПОЙЛЕРИ‼️чомусь я була впевнена, що це якась глибока неоднозначна драма (ви подивіться на цей крутий інтригуючий постер!), а не ромком, тому здивувалася, побачивши легку і досить сюжетно очевидну історію (але ж ви також бачите тут заявку на секс втрьох??)ідея фільму проста як палка: ти можеш мати все, але якщо нема кохання - ти ніколи не будеш по-справжньому щасливим. і навпаки - маючи кохання, з усім іншим можна справитися (не терпіти - справитися)власне, неймовірно гарна Дакота Джонсон це все проживає на власному досвідіканєшна, коли супер успішний "юнікорн" Паскаль дав їй усе з порогу, то мій внутрішній матеріаліст пустив слюні - ну як же зручно коли тобі приносять на блюдечку лухарі життя, і ще й не довбойоб, а розумний привабливий чоловік і канєшна, коли вона від нього пішла, бо love wasn't on the table, я подумала невже ти підеш до колишнього в комуналку, мала, ось же життя, про яке ти мріяла!але потім вони з Крісом Евансом так чудово поговорили на чужому весіллі, що я зайвий раз нагадала собі, що всі ми всього лише люди зі своїми недоліками, запитами, мріями, травмами і що закохатися в ідеального чоловіка (якого не існує) певно так само складно, як жити все життя на мальдівах 😁 ви б хотіли жити на мальдівах? бо я б там вмерла з нудьги))люди прекрасні комбінацією своїх рис, і зазвичай коли є щось хороше - у цього є зворотня сторона медаліось цей шлях і проходить героїня Дакоти, яка на початку історії здається so perfect, а під кінець - so humanце корисне нагадування для себе не заганятисяps якщо ви не зрозуміли чи сподобався мені фільм, то я також 😅 я очікувала іншого жанру, але і так непогано - ромком він і в африці ромком. хоча якщо чесно між Дакотою та Крісом Евансом я хімії не побачила, можу тому і не махаю вам тут рекомендацієюви дивилися? ставте юнікорна якщо зайшло і гарбуза якщо таке шось#reanity_дивимосьа ще ось нижче вам цікаве опитування: