Berezhanskiy .info

Запрошую на одноденний Семінар з кінезіології та тілесно-орієнтованих практик 4 липня, субота (Київ, в групі 4-5 учасників, локація - Голосіївський район, в мене вдома... нагадую, я зараз на службі в Національній Гвардії в якості військового психолога... тож не маю багато часу та сил на масштабні навчальні події). Отже, 4 липня, субота з 10:00 до 18:00. Вартість 4500 грн (Ви отримаєте методичний посібник, відео з семінару, відео з додатковою інформацією з інших семінарів - там реально багато інформації, плюс будуть й інші корисні активності... до речі, оплата після семінару. якщо Вам "не зайде" - грошей не візьму... такого ще не було, але в цьому буремному світі для всього є місце). Це навчання для тих, хто працює з людьми (або вже навчився, але все ще не може стартувати практику) й щодня стикається з тривогою, перевтомою, «розсипаними» станами клієнтів, коли розмова вже не дає швидкого ефекту.На Семінарі ви побачите й відпрацюєте тілесні інструменти, які можна одразу інтегрувати у свою практику. Проходження семінару дає доступ/можливість навчатися у мене в базовій програмі, яка складається з 5ти дводенних семінарів. Її освоєння дає інструменти для роботи з людьми в якості енергетичного кінезіолога (тілесно-орієнтованого терапевта). Літом планую стартувати дві навчальні групи. На одну з них, яка стартує 11-12 липня ще є одне місце. Для запису та уточнень інформації пишіть мені в особисті:@a_berezhanskiy

«Хочу регулярно бігати для здоров’я, але ніяк не можу почати. Що робити? Як себе мотивувати?», - ось таке питання отримав від знайомої після одного з моїх дописів про біг.Хто любить бігати – вже бігає. У всіх інших випадках «почати бігати регулярно» рідко коли вийде без якихось хитрощів.Головна з них – прив'язати біг до своєї глибинної цінності.Отже, щоб бігати регулярно (або плавати… будь що робити регулярно)…. важливо, щоб це заняття було пов'язане із глибинною цінністю. Я ось бігаю регулярно не тому, що люблю бігати, а тому що мені це допомагає відновлюватися (у мене є цінність «здоров'я»), люблю природу і бігаю в гарних місцях (у мене є цінність «краса світу»), і для мене це ще й форма контакту з собою/тілесної медитації (цінність «відчувати себе частиною Великого»).Яку цінність до бігу прикріпити саме Вам?Подумайте про ваші ключові цінності. Це дещо із серії «достаток», «здоров'я», «спілкування», «родина», «кар'єра» тощо.Яку з них ви можете реалізовувати завдяки регулярному бігу? Щоб не просто бігати, а «2 в 1» або «3 в 1» організували для себе.Наприклад, якщо в цінностях є «спілкування з цікавими людьми», то бігати добре б разом із цікавими людьми з якоїсь спільноти. Можливо, десь поруч є клуб/секція/спільнота «любителів марафону» або «з бігом по життю» або «директори, що бігають», або «ноги всьому голова». Загалом люди, які бігають, тренуються, спілкуються, радіють життю.Просто приєднуєтеся до цієї спільноти та бігаєте разом. В цьому випадку може вдасться бігати регулярно і багато. Тому що це вже не про біг сам по собі, а про цікаве спілкування, налагодження зв'язків у соціумі.В багатьох випадках «прикрутити цінність» може бути непросто. От якщо цінність «гроші та достаток»… Ну як біг в цьому може допомогти? І тут доведеться добре пошукати, включити творчість на максимум. Може хтось з вашого керівництва бігає… і таке ваше захоплення буде в плюс для будування кар’єри. Може ви помітите, що щовечірня пробіжка добре знімає стрес та зрештою підвищує вашу ефективність в роботі. Може під час бігу вам будуть приходити яскраві ідеї, на яких ви заробите гроші. Різне може бути. Тут тільки пробувати.© Андрій Бережанський, тілесно-орієнтований терапевт, кінезіолог, краніосакральний терапевт,системний розстановник, автор книгP.S: Фото взяв з допису "Біг із зайвою вагою: чи можна бігати і як почати" на сайті Біговий клуб. Близько з ними не знайомий. Але спробуйте. Яквщо Вам важлива компанія та підтримка - може це для Вас )Ну а до мене можна на консультацію та сеанс тілесно-орієнтованої терапії. Щоб всі м'язи та психіка працювали під час бігу як треба.

ТОКСИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ АВАТАРІВ В СОЦМЕРЕЖАХСпілкування у соцмережах – це зручно (багато співбесідників, доступ 24/7 й т.д.). Але це отруює та потроху краде вітаміни спілкування, без яких людина чахне.Найнебезпечніше, на мій погляд, у соцмережах (раніше в телебаченні, потім у мережі інтернет) – це поломка орієнтирів масштабу існування, спотворення сприйняття.Успішний успіх та світ супер-людей.Зараз поясню.Мільйони років розвитку людства (або десятки тисяч років після створення Богом)… не було такої опції як бути поміним на весь світ (промовляти для мільйонів), бути супер-блогером. Уся віртуальність (без якої ми не уявляємо своє життя) - це всього лише декілька поколінь. Тобто, ні тіло ні психіка Homo Sapiens до цього не встигли адаптуватися, а, значить, працюють у позаштатному режимі.Немає механізмів у мозку, які дозволили би відрізнити віртуальність від реальності. Розум плутає одне з одним. Розривається зв'язок розуму, тіла та емоцій. На виході маємо депресивні стани, тривожність, панічні атаки, втрату смислів та небажання жити та купу іншого (у кожного своє).Ну не було такого, що поруч із собою бачиш людину, яка в мільйон разів багатша за тебе. У сто разів успішніше. Або вдесятеро сильніше. Або в двадцять разів краще копає город або полює на дичину в лісі. Різниця була, звісно. Але вона була - в принципі і на практиці - переборна власними стараннями. Можна було вкласти рік-другий зусиль і якщо не стати врівень, то наблизитися.І, головне, ці люди були у сфері доступності. Буквально поряд фізично. У них можна було вчитися. Або хоча б щось нишком копіювати.Звичайно, були ще Боги, Герої зі сказань, легенд, казок та іншого епосу... Але вони були «десь там» і не нависали постійно над психікою по типу «подивись, як люди можуть і роблять… ось як треба… а що ти можеш?».Соцмережі та віртуальність взагалі створюють ілюзію, що успішні, знамениті, імениті, статусні, супер-розумні тощо. люди – твої сусіди. Більше того, ти ніби знаєш цих людей краще за своїх близьких.На їхньому тлі неймовірно легко відчути себе шматком нікчемного гівна. І вирішити, що й намагатися не варто.Логічні міркування, що «вони теж реальні люди» і у віртуальності ми бачимо лише одну їхню грань (успішну), та й трохи (або сильно) прикрашену – не працюють.На їхньому тлі, інший варіант – дуже легко спробувати «бути як вони» (бо всі вони розповідають «я зміг – і ти зможеш… тільки старайся і роби правильні речі»…)… одягнувши на себе зовсім інший масштаб існування… і гнатися за міражем, прагнути туди щосили… щоб у результаті впасти без сил посеред.Міркування про те, що в цій людині мало того, що генетика і виховання (стартові умови) склалися у виграш «один на мільйон»… так ще й десь пощастило, десь благословення Вищих Сил трапилося… І без цього ця людина не змогла би досягти таких вершин… Справді, на одного супер-успішного (на яких ми і рівняємося в соцмережах, інтернет, телебаченні) – припадають десятки і сотні тих, що робили плюс/мінус так само і програли (або досягли в десятки разів менших результатів). ***© Андрій Бережанський, тілесно-орієнтований терапевт, кінезіолог, краніосакральний терапевт,системний розстановник, автор книгP.S: Це четверта частина із п'яти. Інші викладу в найближчі дні.ЧОМУ ВІРТУАЛЬНЕ СПІЛКУВАННЯ ВИСНАЖУЄЗМІНИ СВІЙ МАСШТАБ ІСНУВАННЯПРОСТІ ПРОЦЕСИ ТА ЇХ СИЛАТОКСИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ АВАТАРІВ В СОЦМЕРЕЖАХБЛОГЕРСТВО, МАСШТАБУВАННЯ І ДОРОГА В ПЕКЛОP.P.S: з фото розважалася хрещена та нейромережа ))***То що, краще орієнтуватися тільки на реальних людей, які поруч?Як на мене, так. Але не на 100%, а на 80-90%. А от на 10-20% - найкращим представникам людства, які живуть з іншого боку планети чи мають зовсім інший рівень життя (генетику, стартові умови). Перші дадуть зв'язок з реальністю, підтримку та опору. Другі – напрям для розвитку та простір для мрій.

ЗМІНИ СВІЙ МАСШТАБ ІСНУВАННЯКожна людина має комфортний масштаб існування. Кількість людей у колі спілкування та «щільність» взаємодії. Досліджена, тобто своя та безпечна територія. Кількість звичних справ/процесів, тобто комфортна рутина (сюди включені і побутові процеси, й робота та творчість). Кількість часу для сну/відпочинку. Прийнятні умови для відновлення (розмір кімнати/печери, розмір ліжка, тепло, свіже повітря, тиша…).Усі разом (і багато іншого) – це масштаб існування.Цей масштаб не змінити вольовим зусиллям. Та й не факт, що його взагалі можна якось змінити. Не беруся стверджувати, але в моєму сприйнятті – це щось, що визначається природою людини (генетикою) та вихованням (базовими налаштуваннями, глибинними звичками та досвідом життя, у тому числі травматичним).Життя не в своєму масштабі завдає страждань. Руйнує. Повільно (або швидко) вбиває.Візьмуся стверджувати, спираючись на свій досвід роботи з людьми, що переважна більшість із нас живе не в своєму масштабі. Більше того, майже у всіх з нас (сильно!) спотворені уявлення про свої особисті масштаби. Збиті орієнтири. Ми буквально живемо у королівстві кривих дзеркал.Усвідомити та прийняти свій природний масштаб існування, а потім змінити під нього свій спосіб життя – це, можливо, ключова умова для гармонізації здоров'я, стосунків, відчуття щастя (задоволеності від життя), успіху.Більшість людей намагаються жити в масштабі, який більше їх природного в десятки разів. Зображають, намагаються, стрибають вище голови… - і незмінно страждають від внутрішньої порожнечі. Багато сил витрачають, щоб не стикатися з цим болем і утримувати свою «мильну бульбашку» великих справ. І це не лише про людей із нарцисичним складом психіки. Адже міраж «успішного успіху» сидить в думках практично кожної людини.© Андрій Бережанський, тілесно-орієнтований терапевт, кінезіолог, краніосакральний терапевт,системний розстановник, автор книгP.S: Це друга частина із п'яти. Інші викладу в найближчі дні.ЧОМУ ВІРТУАЛЬНЕ СПІЛКУВАННЯ ВИСНАЖУЄЗМІНИ СВІЙ МАСШТАБ ІСНУВАННЯПРОСТІ ПРОЦЕСИ ТА ЇХ СИЛАТОКСИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ АВАТАРІВ В СОЦМЕРЕЖАХБЛОГЕРСТВО, МАСШТАБУВАННЯ І ДОРОГА В ПЕКЛОP.P.S: з фото розважалася хрещена та нейромережа ))

Сьогодні мені під ранок наснився сон. Я рідко запам'ятовую сни. Але цей, хай і без подробиць, запам'ятав і зразу ж записав. Адже разом із ним мене осяяло.Був у гостях… чи на якомусь заході… багато «драйву»… Але я запам'ятав лише кінцівку історії.Декілька моїх нових знайомих почали танцювати. І першою почала танцювати гарна жінка.Мене це чомусь зворушило сильно. Адже вона – і я це знав-бачив – мріяла отак танцювати вже понад десять років після народження дитини. Але тільки трохи тренувалася ... І не танцювала на повну силу своєї пристрасті. Чомусь. Може, не дозволяла собі. Можливо, не траплялися люди, з якими можна було б танцювати історії, композиції, смисли, почуття.А тут усе збіглося. Не встигла вона почати, як до неї приєдналося ще кілька людей. І це було чудово, зі змістом, надихаюче. Що та як танцювали – на жаль… У пам'яті в мене залишилися лише емоції.Цей танець став для неї чарівним. Світ змінився. Її життя змінилося. Немов купа деталей, яка була купою сміття - зібралася в машину, на якій можна їздити, куди захочеш. Немов купа пазлів склалася в казковий краєвид.Під час цього танцю вона «стала собою», розкрилася та «втілилася», переписала свою долю.І ось тут мене осяяло. Я аж прокинувся. І поки не забув – надиктував на телефон. Осяянням ділюся.Страждання людини пов'язані з тим, що вона не робить те, до чого має (велику) схильність і чого ніби чекають від неї Вищі Сили (так теж можна сказати). Не обов'язково в людини є тільки «одна дорога»… можливо – це набір стежок, з яких можна вибрати… але далі натоптати одну з них і перетворити на Шлях щастя та успіху.Якщо ж поженеться людина за «чужими стежками» - у цьому лабіринті так і не віднайде (створить) себе.І ось крізь призму цих осяянь та емоцій я подивився (вкотре) на все те, чим займаюся. А саме, на роботу з людьми як тілесно-орієнтований терапевт, кінезіолог, системний розстановник. І на мої тексти та книги.Мій Шлях (і талант), який явний… - підсвічувати смисли та цілі, напрямок для руху.Багатьом людям, які мені довірилися… я допоміг (нехай і в моменті, у перспективі кількох місяців чи років) знайти смисли та цілі, ясність, напрямок для руху. Так, робилося це через зцілення травматичного досвіду, і через розсіювання стресу, і через відновлення енергії (наповнення. Але все-таки основа – цілі та смисли.Коли після взаємодії зі мною в людини проявляється вектор руху, коли серед різних цілей вибирається надихаюча… і починає навколо неї змінюватися життя – я відчуваю найбільше задоволення від своєї роботи.Смисли/сенси та напрямок руху.Це мій прояв, моя суть, покликання, завгодне Вищим Силам.Здорово ж? Коли є напрямок, і людина туди рухається з тією швидкістю, якою зараз може. Хоча б лежить у той бік.Іноді трапляється диво. І в людини наче прорізаються крила. І до своєї мрії злітає.Коли виходить допомогти людині потоваришувати зі смислами та цілями, мене це теж робить ціліснішим. Ось це моя суть. І це чудово та надихаюче.Боже, дякую!

Ми втратили здатність планувати своє життя в перспективі декількох місяців. І це один з головних чинників стресу, розпачу та зневіри.«Що робиш сьогодні?» - на це питання кожен може дати відповідь.Працюю. Відпочиваю. Нічого… Навіть «нічого» - це відповідь.І це про «ціль на день».Через чотири роки великої війни більшість з нас мають тільки такі «на один день» цілі. І це біда. Бо в такому стані непевності, розмитості – втрачається впевненість, життя сповнюється тривоги та втрачає смисли.Це щось ближче до тваринного виживання.Так, для більшості людей неможливо планувати на рік чи пару років вперед.Але дуже важливо мати хоча би по одній цілі на тиждень та на місяць.Це структурує життя. Це дає вектор. Це точно допоможе в ті дні, коли обставини наче змушують впасти без сил та робити «нічого». Бо якщо дивишся тільки на «цей день», то бачиш сірість, мацаєш відсутність електрики, чуєш загрозливі новини, відчуваєш холод та власне безсилля. Але якщо маєш привабливу ціль (куди прямую? Чого хочу досягти? Що зробити?) на місяць – це змінює сприйняття. Це змінює все!Навколо цілі на місяць вже можна структурувати своє життя. Можна робити плани на тиждень. І на кожен день можна планувати декілька кроків (тривалістю хоча би година-дві), які приведуть, зрештою (через місяць), до бажаної цілі.Ціль не має бути величною. Точно ні. Щось просте та досяжне про ваші цінності: здоров'я, дім, стосунки, достаток/гроші, творчість…- Мінус 2 кілограми- Оновлені шпалери в кімнаті- Пройдені курси по опрацюванню ПТСР- Заробити на 5 тис грн більше чи відкласти таку суму на важливу (бажану) річ- Викинути (віддати) зайві речі та одяг (якими не користуєшся роками)- Зв’язати 10 пар шкарпеток чи три шарфи- Влаштувати три побачення для коханої людини- Пройти дві співбесіди на нову роботу та спланувати свій план підвищення навичок (навчання)- …***© Андрій Бережанський, тілесно-орієнтований терапевт, кінезіолог, краніосакральний терапевт,системний розстановник, автор книг***Кожна ціль на місяць потребує багато простих-простих дій, які важливо робити – потроху – щоденно. Якщо це важко (неможливо) робити – шукайте допомоги. Можливо це неврастенія. Можливо ПТСР. Можливо сильне виснаження. Можливо ще щось. Але це точно ознака захворювання, наче як температура 39,4.

Це «пиз.ець»Єдина чесна відповідь (зараз та й вже не один рік) на запитання «як ти?» та «як справи?». Для багатьох. Для мене точно.Але вона не для (просто) знайомих, колег, «широкого загалу».Вона для близьких та друзів. Коли на кухні за чаєм чи алкоголем трохи стає тепліше на серці та щезає необхідність «триматися», «бути оптимістом» й т.д.У кожного свій «пиз.едь» (Біль. Стрес. Виснаження). Більший чи менший. Гострий чи хронічний.Не варто порівнювати. Оцінювати.Щоб стало легше – слова вже (майже) не допомагають. Помітили? Не хочеться читати. Нудить від новин. Від рілсів. Від будь-якої інформації.І алкоголь не допомагає.Для полегшення потрібне щось набагато глибше та давніше за слова.Дещо, що було задовго до того, як люди навчилися говорити.Відчуття «своєї людини»… яке виникає від того як чуєш подих, биття серця, відчуваєш запах, тепло рук… якщо є якась синхронність.Коли разом їсте… дивитеся на вогонь… п’єте… спите.Просто разом на «одній хвилі».Слова тут теж є, але вони другорядні. Не за ними вас тягне в такий контакт з самими близькими та друзями.Цінуйте, якщо такі люди є в житті. Десь недалеко. До кого можна приїхати. Чи кого хочеться запросити в гості.***© Андрій Бережанський, тілесно-орієнтований терапевт, кінезіолог, краніосакральний терапевт,системний розстановник, автор книг***P.S: Тілесна терапія не замінить відсутність таких людей поруч. Але трохи допоможе, компенсує. Плюс чай та розмови (хто у мене був на сеансах – той знає).

ЧАС ВІДМОВИТИСЯ ВІД «ПІДПОРОК»Людина приходить у світ одна (у симбіозі з мамою, але все ж таки – одна). І йде з життя на самоті (навіть якщо оточена рідними та близькими).Зі смертю тільки наодинці, очі в очі. І з Творцем у серці.Різні психологічні опори (на інших людей і свої реалізовані потреби), з погляду тлінності буття – лише підпорки. Підпорки, які допомагають жити і дуже потрібні в процесі, але під час зустрічі зі смертю будуть тягарем. До цієї Пані тільки очі в очі, своєю суттю, своєю душею.***Це третя-фінальна частина тексту про психологічні опори. Першу-другу опублікував на днях. © Андрій Бережанський, тілесно-орієнтований терапевт, кінезіолог, краніосакральний терапевт,системний розстановник, автор книг***І тут чим більше цілісності – глибинної – тим краще.А глибинна цілісність – це не про різні опори (для особистості). Це про зрілість та красу душі.Як перевірити, чи є глибинна цілісність? Якщо у Вас у житті все добре, і здається, що цілісні й надалі розвиватися вже нікуди – можна легко перевірити, чи це так… чи лише ілюзія. Занотуйте ТОП-10 своїх занять – чим займаєтесь і на що йде час. Серед них обов'язково будуть психологічні опори, які дозволяють функціонувати ефективно. Але спробуйте жити хоча б по парі тижнів без кожної з них або без усіх одразу. І подивіться, що буде із психікою.Наприкінці житті, в ідеалі, було би добре від усіх опор відмовитися і бути як Душа максимально вільною від земного, налаштованою до контакту з Творцем.НА БАГАТО РОКІВ: ЗАВДАННЯ ТА ОРІЄНТИРИЗавдання перше. Якщо погано і важко – знайдіть собі психологічні опори у потрібній кількості та якості. Починати варто з різноманітних стосунків, спираючись на людей (реалізація потреби у спілкуванні та любові). Потім, пізнаючи себе, реалізовувати інші потреби (творчість тощо.) і спиратися на них.Завдання друге. У той момент, коли все буде гаразд у житті і з'явиться ресурс – від усіх знайдених опор можна відмовлятися. Раніше 60-70 років це робити особливо немає сенсу, та й навряд чи вийде.Тому що це завдання на старість. Підготовка до досвіду зустрічі із смертю.Звичайно, деякі філософські та релігійні вчення пропонують шлях «відмови від потреб та бажань» (та опор) як базову практику. Але, на мій смак, це підійде небагатьом.Тому відмовлятися від опор (земних потреб та бажань) має сенс або в ті періоди життя, коли все «занадто добре» і свербіж самовдосконалення не відпускає (тоді є шанс набути цілісності у зрілому віці і бути прикладом для мільйонів і мільярдів), або коли на горизонті з'являється природне закінчення життя.Наприкінці життя має залишитися лише потреба у духовному. Власне, в цей час вона й отримує можливість для реалізації, оскільки може зрости тільки на фундаменті усіх інших – проявлених, прожитих – потреб.

У ПОШУКАХ ОПОРИ: ПІСЛЯ ПЕРШОГО КЛАСУОпора на інших людей – це перший крок. Найперше і найпростіше, що має освоїти людина на Шляху свого життя. Вміння спиратися на інших – це те, що має формуватися у дитинстві та юності. І це те, що у більшості з нас у нестачі, що протягом усього життя вибиває землю з-під ніг.Тому вивчіть нарешті цей урок і знайдіть/створіть усі ці опори (для особистості) у своєму житті. Самостійно або за допомогою спеціально навчених людей. Зрозумійте, це далеко не мета всього життя. А лише засіб на одному з перших етапів. Це лише один із перших уроків. Тож ніколи розтягувати його на десятки років.А далі? Пізнаючи себе завдяки взаємодії з іншими, поступово людина формує опори в собі і налагоджує зв'язок з Божественним (теж опора; для когось єдина чи найважливіша).Психологічні опори – це не лише про стосунки (контакт). Це про реалізацію різних потреб, які дано від природи (докладніше у моїй книзі «СЕКРЕТИ ЕМОЦІЙНОГО БАЛАНСУ» в главі про потреби).***Це друга частина тексту про опори. Першу опублікував учора. © Андрій Бережанський, тілесно-орієнтований терапевт, кінезіолог, краніосакральний терапевт,системний розстановник, автор книг***Кожна реалізована глибинна потреба перетворюється на психологічну опору (тут не повний перелік… лише деяка підказка):- Вміння отримувати задоволення від життя загалом: їжі, спілкування, творчості, сексу, їзди на машині тощо. Тобто отримувати насолоду від того, чим займаєшся;- Здатність до творення, творчості, створення нового: ідей, речей, подій;- Вміння відчувати та налагоджувати матеріальний комфорт – силу життя. Це й гроші. І душевний комфорт – він також тут. Звісно, це й фізичний комфорт: тепло, сухо, сито… Це й розумовий комфорт, коли в голову не западають чужі думки. Загалом це про організацію особистого простору. Облаштування того, що вважаєш за своє: будинок, справа, сім'я, призначення;- Потреба відчувати та проживати емоції та почуття, перш за все – любов та кохання;- Статус. Потреба займати своє місце в умах та серцях інших людей. Щоб інші бачили ту грань тебе (твоєї особистості), яка важлива для тебе;- Ясність про себе та своє життя. Думки не відволікаються на другорядне і тим більше ілюзорне. Користь у думках, справах та вчинках. Поєднання емоційності та логіки.

Щоб примножувати зло в світі не треба робити щось погане. Достатньо не зважати на людей навколо: робити тільки так як сам(а) хочеш чи то з позиції сили, чи то хитрістю, чи то маніпуляціями.Достатньо ставити на перше місце свої бажання, свій комфорт та не зважати на інших людей (ще й ставитися до них зверхньо). І для багатьох людей навколо це перетвориться на зло.Ми живемо в соціумі, взаємодіючи з десятками та сотнями людей щоденно. І те що я назвав «злом» - більшість вважає «нормальною» поведінкою. Нажаль. І ми зараз там (усі українці), де ми є… бо й ми самі, й 90% (і більше) людей в усьому світі теж не вважають злом «пошук власної вигоди в тут і зараз».Примножувати зло набагато простіше. Здебільшого для цього не треба нічого робити. Достатньо промовчати там, де мовчання приведе до біди. Пройти повз. Чи проїхати. Не побачити. Не звернути уваги. Проігнорувати. Сказати «це не моя справа». Трохи «перетягнути на себе ковдру».Щоби більшало добра – прийдеться розвивати в собі емпатію (співчуття), цікавість до світу навколо та людей, здатність сприймати красу, відчуття балансу (взаємообміну) та здатність відчувати/проявляти вдячність.Багато людей задаються питанням: «А навіщо мені бути добрим? Тобто, старатися проявлятися добротою не тільки до близьких, але й узагалі в світі?В релігії є проста штука. Вона каже «хто не буде добрим – той потрапить в пекло». Але далеко не всіх це зупиняє. Та й «добро», яке робиться із страху… має неприємний присмак.Є інша практична штука, яка підтверджується, якщо подивитися на декілька поколінь будь-якої сім’ї. Вона проста: якщо постійно порушувати баланс «брати/давати» (все собі, все для себе… за рахунок інших людей), то якщо сама людина не страждатиме (бо житиме дуже комфортно), то страждатимуть діти чи онуки… Бо такий підхід наповнює усю родину і буде отримана «симетрична» відповідь від світу.Але щастя дітей (нащадків) – теж не для усіх є цінністю.Можливо, оце буде найвагомішим аргументом на користь «свідомо обирати добро».Особисте щастя. Так, у людей «більше добрих, аніж злих (байдужих до інших)» є більше можливостей проживати (наповнюватися) тим різновидом щастя, який йде від щирих, близьких стосунків. Різних стосунків, щирих та глибоких з різними людьми.Це дуже важливий аргумент. Але не всі його зрозуміють/відчують. Бо якщо ніколи не було в досвіді проживання такого виду щастя… то його нестачу неможливо помітити. Це як доступ до теплої води в квартирі. Ще сотню років назад мало хто міг це оцінити.Може тоve й зла в світі трохи занадто. Бо у більшості людей немає розуміння (та й виховання бракує), плюс відсутнє відчуття в серці про «йти шляхом добра». Ба більше, шлях «невеличкого зла (все для себе, все до себе в дім) здається таким привабливим, таким незрівнянно вигідним.Чи завжди треба грати за команду «добра»? Звісно, ні. Так не може бути в цьому світі. Та й не треба.Важливо, аби добрих проявів (справ) було трохи більше. Хоча би 51% проти 49%. І це вже буде велика перемога душі та Творця в серці.***© Андрій Бережанський, тілесно-орієнтований терапевт, кінезіолог, краніосакральний терапевт,системний розстановник, автор книг***Дякую, що прочитали цей текст.Продовжуємо робити дещо хороше для цього світу! Кожен на своєму місці. В спілкуванні з людьми поруч: вдома, на роботі, на вулиці, в соцмережі.