Це «пиз.ець»Єдина чесна відповідь (зараз та й вже не один рік) на запитання «як ти?» та «як справи?». Для багатьох. Для мене точно.Але вона не для (просто) знайомих, колег, «широкого загалу».Вона для близьких та друзів. Коли на кухні за чаєм чи алкоголем трохи стає тепліше на серці та щезає необхідність «триматися», «бути оптимістом» й т.д.У кожного свій «пиз.едь» (Біль. Стрес. Виснаження). Більший чи менший. Гострий чи хронічний.Не варто порівнювати. Оцінювати.Щоб стало легше – слова вже (майже) не допомагають. Помітили? Не хочеться читати. Нудить від новин. Від рілсів. Від будь-якої інформації.І алкоголь не допомагає.Для полегшення потрібне щось набагато глибше та давніше за слова.Дещо, що було задовго до того, як люди навчилися говорити.Відчуття «своєї людини»… яке виникає від того як чуєш подих, биття серця, відчуваєш запах, тепло рук… якщо є якась синхронність.Коли разом їсте… дивитеся на вогонь… п’єте… спите.Просто разом на «одній хвилі».Слова тут теж є, але вони другорядні. Не за ними вас тягне в такий контакт з самими близькими та друзями.Цінуйте, якщо такі люди є в житті. Десь недалеко. До кого можна приїхати. Чи кого хочеться запросити в гості.***© Андрій Бережанський, тілесно-орієнтований терапевт, кінезіолог, краніосакральний терапевт,системний розстановник, автор книг***P.S: Тілесна терапія не замінить відсутність таких людей поруч. Але трохи допоможе, компенсує. Плюс чай та розмови (хто у мене був на сеансах – той знає).