Україні дали начебто Ф-16, але не дали під них далекобійні ракети. Отже, ними можна збивати шахеди, бомбити росіян чи полювати на якийсь радар біля лінії фронту, але російський бомбардувальник ви ним не зможете збити.А весь російський повзучий наступ відбувається під постійним бомбардуванням КАБів українських позицій. Після місяців роботи по посадках раптом десь відбувається просочування російської піхоти, за цим не встигають дронщики, а далі відбити це у ЗСУ нема сил, і ось читайте у звіті Інституту вивчення війни (лол) про чергове російське просування. Поки вся боротьба з російською авіацією зводиться до того, що з певною періодичністю вони можуть залетіти кудись, де їх можуть дістати, десь пощастить вибити дроном літак на аеродромах по периметру кордону, але це точкові успіхи на тлі засипаних КАБами посадок. Так Україна теж бомбить, але набагато менше + частина авіації змушена грати роль ППО.Те саме з ударами по логістиці у ближньому прикордонні. Фактично тут Україна воює самотужки, запускаючи свої саморобні дрони з надією, що щось таки долетить. Так, це дещо гальмує росіян, але масовості обстрілів, так щоб лягла вся російська прикордонна логістика - такого нема. Бо окрім дронів потрібні свої ракети. Але своєї балістики в Європі здається взагалі ні в кого нема.І от позицію того, що Україну перед переговорами треба спочатку нормально озброїти, дати їй місяць-два повбивати росіян далекобійними ударами, посадити російську авіацію та відігнати її від лінії фронту, щоб росіяни були змушені зупинитись і сісти за стіл перемовин. Отакого англійською ви практично не знайдете.Те що зробити балістику виявилось складно - це було зрозуміло з самого початку, інакше б своя балістика була у всіх країн. Швидше за балістику можна було зробити канали донесення військової проукраїнської аналітики на іноземного читача, але і це не зробили. Це вам не "Свати" знімати.Антон Павлушко.
⛓5 серпня 1937 року був заарештований Нестор Білоус, колгоспний сторож із села Леб'яже Чугуївського району на Харківщині. З 1911 року він щоденник, де записував все, що відбувалося на селі, зокрема і в часи колективізації, розкуркулення та Голодомору. Білоуса засудили до 6 років ув’язнення у виправно-трудових таборах з обмеженням у правах на 2 роки (звільнений з табору в лютому 1947 року). Його визнали винним, зокрема, й у тому, що «вів щоденник, куди записував свої контрреволюційні думки». Ось лише окремі записи з його щоденника за 1931 рік:✍️11-12/II-31 р.…забирали корів у тих громадян, яким було доведено м'ясозаготівлі до двору. Скільки було плачу в кожному дворі, тому що забирали останню корову, залишаючи дітей без краплі молока, і нема ніякої жалості до цих малюків і цих сліз. ✍️15/IIIКолянда Андрій прийшов до Горгуля Гната – вибрав картоплю з погреба, забрав зерно з горища, виніс подушки з хати і сказав сім’ї Горгуля, щоб до 4-х годин не було вас тут, а картоплю і зерно відправи у с/раду. ✍️21/IIIРозпродано господарства Нігтя Федора, Кравченка Степана, Четверика Івана і Деренька Онуфрія. Продано клуні, хліви, столи, стільці, дивани, табуретки, корів забрали і бджіл у Деренька – 30 колодок. ✍️17/VI-31 р. Арешти 10%-ків скрізь – і в радгоспі, в Харкові і по селах. Навіть дітей 14 і 15-річних і тих арештовують і саджають. Допри переповнені, навіть на горищах сидять арештовані, під залізним дахом у літній час. ✍️2/VII-31 р.Рано вранці посадиди на підводи сім'ї Горгуля Гната – жінку його, дітей і невістку – його сина Степана дружину, і Моргуна Савелія теж всю сім'ю, і відправили на станцію Граково на виселку на північ, а їхніх чоловіків відправили 1/VII на ст. Граково із міліцією, а сімейства відправляли актив і комсомол. Моргуна Міхея і його сім’ю, тільки повернули його батька – старого років 70. ✍️26/VII-31 р.Були загальні збори Созів і одноосібників щодо хлібозаготівлі. На нашу сільраду 105 000 пудів, а в ті роки було по 40 000 пудів і то важко було виконувати, а в цьому році і зовсім, тому що урожай поганий – із десятини не більше 40 пудів жита. ✍️8/VIIIСільрада забрала корів у селян – 18 штук, скільки було плачу за коровами…✍️17/IXВесь актив села ходив із двора в двір, і в багатьох селян забирали хліб, залишаючи пудів по 5 і 10 на сім’ю. ✍️18-19/IXТе ж саме, що і 17 числа, і повиганяли з хат Ковалена Леонтія, Лапченка Миколу, Нігтя Івана, Дем’янова Ларіона, Кравченка Карпа, у Нігтя Івана актив забрав навіть із скрині все, і скриню забрав Чуєв. ✍️1/XII-31 р.Із 2-ої дільниці виконало [хлібоздачу] тільки чоловік 10, по заготовці ходять наші бригади і з других р/г і буксирна бригада із Балаклії, і якщо хто і виконав хлібозаготівлю, то все одно ідуть бригади і шукають зерно щупом у соломі, в полові і де тільки не шукають, і забирають навіть по 5-10 фунтів, курей, груші, масло, сир – і тоді варять в штабу і їдять, хто на що натрапи те і тягне, у мене бригада була в хаті, і один із них украв гребінець і шматок мила, і такі штуки ледь не в кожній хаті, словом, повна анархія і проізвол, скарг ніде не приймають.📆Водночас 5 серпня є датою початку масових репресій 1937—1938 років, відомих також як Великий терор. Саме цього дня набув чинності наказ НКВС СРСР №00447 «Про репресування колишніх куркулів, кримінальників та антирадянських елементів».Музей Голодомору I Holodomor Museum
Дивлячись на сьогоднішні події, вирішила написати відгук на книгу, яку нещодавно прочитала і мала таке гнітюче враження,що ділитись ним не збиралась. Але перспектива знову повернутись в той період, що описується в романі, змінила моє рішення. Отже, "Баборня" Мирослава Лаюка,надрукована видавництвом Старого Лева в 2016 році.Думала, начитавшись відгуків, що це просто якийсь саркастичний текст про стосунки в жіночому вчительському колективі. Але виявилось, що це детальна препарація радянської системи освіти, де педагогіка зводиться до муштри, формування покірного члена тоталітарного суспільства.І головна героїня, вчителька біології Марія Василівна -яскраве втілення образу такої педагогині. Вона не любить дітей, не любить свою професію, вона любить когось оцінювати і щедро виставляє рядами одиниці в шкільному журналі. Її професійна діяльність починається в середині семидесятих, спочатку в селі,а потім в невеличкому містечку на заході України. Вона тут аби пропагувати ідеї соціалізму серед місцевого населення, яке ще 20 років тому з такими засланими вчительками не вельми церемонилось. Зараз тут вже сформувалась підлабузницька місцева "еліта" і Марія Василівна та її чоловік, полковник в минулому,що боровся з лісовими хлопцями, відчувають себе господарями життя . Автор побудував сюжет так, що події минулого наздоганяють головних героїв і за свої гріхи і злочини кожен розплачується в якийсь спосіб. І лише симпатична зовні і малосимпатична душею, жорстока вчителька залишається до кінця сама собою, без каяття і сумнівів.Такі вчителі скалічили не одне покоління українців, їх виховання ще й досі інколи проявляється у вчинках тих, хто мав нещастя бути їх учнями. І ,на жаль, ці учні подекуди мають владу вирішувати наші долі. Книга молодого автора ,але дуже зріла, в ній розкрито різні зрізи суспільного життя, історія і сьогодення, політична система, що не мала людського обличчя. Українська література таки вміє дивувати.Віра Тарчевська.
Василь Стус — совість нації, закута в кайданиСлова Василя Стуса звучать як крик віри у незламність українського духу. Стус — не просто поет. Він — жива рана епохи, яка кричала правду, навіть коли за це забирали волю.Народжений у 1938 році на Вінниччині, Стус став одним із найяскравіших представників українського шістдесятництва. За критику режиму його неодноразово переслідували, цькували, а згодом — ув’язнили. Його останній арешт став смертельним: 1985 року поет загинув у таборі в Пермському краї.«Як добре те, що смерті не боюсь яі не питаю, чи важкий мій хрест…»— писав він у неволі.Стус був номінований на Нобелівську премію з літератури ще за життя. Але він сам колись сказав:«Я жив на дні, там, де закінчувалась тиша».Це дно — радянська тюрма. Його голос був приглушений, але не змовк. Навпаки — зміцнів.Цікавий факт: усі його листи з табору були написані винятково українською, навіть попри табу з боку адміністрації. Він обстоював мову, як останній бастіон свободи. І навіть у найгірших умовах писав:«Може, саме тепер Україна найбільше потребує твого слова».Сьогодні ім’я Василя Стуса носять вулиці, премії, школи. Але найголовніше — його слова живуть у нашій пам’яті.Бо Стус — це не минуле. Це наш моральний компас сьогодні.
Beликий комбінатор та авантюрист Осип Беньямінович Шор - прототип Ocтапа Бендepa13 вересня 1917 рік. Одеса.На сільськогосподарській виставці громадськості було представлено абсолютно лису курку. Представник місцевої наукової спільноти, сивий професор, на прізвище Багіров розповів присутнім про революцію в галузі птахівництва. Мовляв, тепер кухареві навіть не потрібно обскубувати птаха. Фірма "Ідеальна курка" уклала контракти з найбільшими птахофабриками.Однак потім професор та фірма зникли. Поліціянти знайшли лише одну курку, у якої на шиї бовталася табличка з написом: «Ми одеські селекціонери вивели ще курку – без голови та кісток»... Сивим професором Багіровим насправді був 17-річний одесит Осип Шор. Після цієї афери він запропонував місцевому рабину Берштейну продавати місця у раю. На стіні синагоги навіть повісили схему раю із прейскурантом.На внески охочих рабин відреставрував синагогу і власний будинок... На особливу увагу заслуговує 10 місячна подорож Осипа з Петербурга до Одеси без гроша в кишені. Щоб заробити він видавав себе за гросмейстера, художника, пожежника. Крім того, Осип одружився з огрядною жінкою, яка тримала лавку. Так і перезимував...Окремий етап життя Шора – робота в одеському карному розшуку. Там він став провідним оперуповноваженим у боротьбі з бандитизмом і протистояв угрупованню самого Мішки Япончика.Через якийсь час Осип переїхав до Москви й там розповів про своє життя письменнику Валентину Катаєву. Той і запропонував маловідомим журналістам Ільфу та Петрову написати про Шора книгу. Отак і народився Остап Бендер...
Коли Зеля був нульовий, перед виборами йому ліпили образ політіка. Йому організовували піар-дійства, щоб показати, що він не безтолкова Настя Пріходько, яка розколалася і поплила на першому ж інтерв'ю. Наприклад, Зеленському робили теплі ванни. На цьому попріщє особливий вклад у Дмітрія Го*дона. Він слухав гундосне патякання, не перебивав і робив вигляд, що ця маячня "про возьмом іх пункти, потом наши і сойдьомся пасєрєдінє" достойна уваги. Також у Зелі тоді найняли актора його ж серіалу Боклана, щоб той грав роль інтерв'юера - робити вигляд, що питання і відповіді не заготовлені. Але окрім цього у лошья треба було створити враження, що вчорашній тамада на весіллях у крутьків, це політичний лідер, за яким ідуть інші. І тоді замовники стали зганяти на постановочну зустріч з зеленським всіх, хто готовий був продаватися. І сидів Зеленський в оточенні молодих політиків, молов всякий абирвалг про 6% для айтішніков і грушу, яку не можна трусити, а поруч сиділи всякі навколополітичні проходімци і кивали на маячню гривами.Був там абрамовічус, був там данилюк, був чєл, що віщав про 4 тис дол зарплати вчителям.І був там шабунін.Саме шабунін грав роль у сценках, завданням яких було зробити цю нікчему президентом. Шабуніну як і іншим перерахованим було плювати, що цей ноль, стань він президентом під час війни, зведе країну в могилу. Шабунін робив вигляд, що Зеленський "розділяє" якусь там їхню "антикорупційну стратегію". Шабунін був у тій самій зграї, що за попередньою змовою вела до влади члена опг приват, а тепер розбіглася за кордон прібарахлівши себе, а вас залишивши з новою епохою. У Наташі Мосейчук синок за кордоном "не ухилянт, а емігрант". А ви, сидоренки і петренки, воюйте, щоб ці прохіндєї могли повернутися сюди і стати ще новішими новими ліцамі. Те, що шабунін як самий рижий отримав підозру від Зеленського, це печально в контексті диктатури. Але те, що аферист отримав підозру від свого ж поплічника, це вияв справедливості. Вони всі разом з зеленським мають отримати підозри за те, що натворили. Тоді і буде чесно.Джон Сміт.
Olexander Severyn :Цього дня, 81 рік тому, у вівторок, розпочався бій під Бродами, у якому брала участь і 14. Waffen-Grenadier-Division der SS (galizische Nr.1), знана також яко Дивізія "Галичина".Попри совєцьку версію подій, Дивізію ані було аж "розгромлено", ані повністю знищено. Дивізія дала цілком достойний бій абсолютно переважаючому ворогу, при тому слід розуміти, що коли галичани йшли у свій цей перший бій, назустріч їм відходили з фронту кадрові частини вермахту.Частина дивізійників перейшла до УПА, частина прорвалася і після переформатування Дивізії стала зав'язком Української національної армії.Але я про інше.Можливо там були якісь люди з прогітлерівськими поглядами, але їх були одиниці. Люди хотіли вижити і захистити своє і своїх.Приблизно раз на рік чи на два я пишу подібний пост.Ви - львів'янин у військовопридатному віці 18-45, з вищою освітою, радше за все греко-католик. Батько - колишній Український січовий стрілець, далі - адвокат (греко-католик), вуйко - колишній фенрих австрійської армії (православний, потім священик у селі), другий вуйко (греко-католик) теж воював з росіянами, був в Українській галицькій армії, за те його і замордували перші совіти 1939 року. У Першій світовій війні, відтак, ваші рідні воювали проти росіян пліч-о-пліч з німцями, про яких не можуть сказати нічого поганого. Мати зі шляхетського роду (католичка). Всі чудово знають, окрім української німецьку і польську, російську розуміють так-сяк.У вас є друзі українці, друзі поляки, друзі жиди (це хороше слово, тоді всі так казали).У вас трикімнатна квартира у ЛЬвові. Була. Бо вас всіх "уплотнілі" освободітєлі того ж 1939 року, потім винесли кухонний сервіз, ножі-виделки, настінного годинника, канапу і шафку, чіплялися до вашої сестри (вам довелося вивезти її до глухого села у горах), коротше - "золотий вересень", все таке.І от надворі 1943. Про Аушвіц ви ще нічого не знаєте, хіба якісь глухі поголоски, зате ви добре знаєте, що сталося з вуйком під час етапу на Соловки. І наближається, накочується совєцький фронт.І у вас тільки 3 (три) опції:1. Бути мобілізованим гарматним м'ясом до Червоної армії, де м'ясник Жуков, партійна диктатура, комісари, НКВД, "Смерш" і буряти. Ну ще трохи якутів, тувінців і власне дуже сильно русских, ви їх вже бачили 1939 року.2. Піти до лісу, де власне ліс (а ви містянин), персонажі типу Савура-Клячківського, партійна диктатура та гуманісти з СБ ОУН, на кшталт "Смока".3. Піти до Дивізії, де щоправда мудак ген.Фрайтаг, десь поблизу гестапо та усюди пафосні "оберменші", але правильний військовий вишкіл, постачання і дисципліна.Обирайте. Ну, ще є варіант сховатися у льох, але то таке, з перспективою чи то кулі чи то сибіру, тож обирайте.Думаю, я б за тих умов обрав саме третє.І у будь-якому разі ми не маємо права їх звинувачувати. Люди, які вже ознайомилися з принадами русского мира у редакції тодішнього путіна, тільки не плешивого, а вусатого, хотіли вижити і захистити своїх.#наші.
Одинадцять років минуло . Як швидко минає час . Розуміеш чому на війні один місяць рахується за три . Саме в цей день ми закінчили виконання завдання по не допущенню захоплення аеродрому Краматорськ ( До речі письмового наказу або бойового розпорядження я так і не побачив ) . В порівнянні з рівнем інтенсивності бойових дій і зброєю яка використовувалась то наразі це складно попівнювати . Але це було становлення українських вояків до затяжної війни з недобрими хлопцями з Московії . Мені повезло з військовиками які були разом зі мною на летовищі . Хлопці з Повітряних сил , полків спеціального призначення ( майбутні ССО) , бригад Високомобільних десантних військ ( наразі це вже ДШВ ) . Всіх потроху , але шикарна солянка ! Були контрактники. добровольці , мобілізовані . Всі вони були українці , з різних областей України яких обʼєднувало одне бажання : відстояти рідну землю і захистити нашу Незалежність . За 47 днів мого командування було по різному , але точно не сумно . Без питної води 19 днів , потім пішли дощі і це вже було круто ! Без нормального повноцінного харчування ( але ніхто з голоду не пух ) , бо двічі на день була «червона риба « . Чудова проварена кілька в томатному соусі ) . Виробів з борошна не було . Супер дієта ! Були обстріли , були бої , було забезпечення коридору безпеки прольоту авіації ( до речі якісно і без втрат ) , були прийоми десантування вантажів з висоти 7 кілометрів . Багато з тих хто був на летовищі ці 47 днів потім стали яскравими особами цієї війни . Героями . Дякую кожному хто був пліч о пліч зі мною ! Саме завдяки Вам в 2014 ми утримали аеродром і створили умови успіху літнього визволення Донбасу . Триндять багато , але ці всі байкарі точно з нами не були на аеродромі .Ви зробили свою роботу чітко і без втрат . Що потім і поставали в провину : раз втрат немає то і не воювали . Найвищпюа нагорода - це те що всі ви тоді були живі і здорові для ваших рідних і близьких . При цьому виконали завдання . Вдячність крамоторців за вільне місто ( ще й нами і розміноване пізніше ) . Дякую всім хто чекав , допомагав , молився , вірив. Дякую чудовому Краматорську за підтримку ! Шикарне місто , гарні люди ! Всім нам бажаю Перемоги над ворогом в цій війні . Ми можемо перомогти, мусимо , у нас іншого вибору немає !Сергій Кривонос.
Це - кулемет ДП сорокових років минулого століття випуску. Нам його видали навесні двадцять другого. Першим номером розрахунку був один толковий майор, який розібрався в залізяці, довів до ума диски (там є певні нюанси, скажи, Петровичу?), і навіть потім інші розрахунки навчав, а другим номером був я, старший лейтенант, бо теж зацікавився цим прибором і навіть придумав певні конструктивні покращення (а дружбани сміялись: Дегтярьову пиши, шо ти ним тут грузиш, ггг...).*Оце, власне, все з важкого, що у нас було. А ще калаші, і "коктейлі молотова" - з протитанкового. Ми не штурмовики і не піхота, ми - зв'язківці, але нам сказали: якщо прорвуться - ну шо ж... готуйтесь.*А народ-бурундук вже заходив під Київ, Харків, в Полтавську область. Вже впав Південь. І були вже Ізюм і Буча, і масові розстріли, і бій в Бузковому парку Херсона. А в нас були різнокаліберні, куплені за свої, шоломи і плитоноски з плитами з ресор. І з автомата половина стріляла вперше за вже життя, на полігоні. *Тобто срака була повна і явна. Територій тоді було захоплено більше значно. І кожне місто могло бути захоплене як не проривом, так десантом. Але суспільство дихало впертістю і люттю. *Бойові бригади прикрили Полтаву і інші міста. Визволили дофігіща територій. Нам тоді не довелось перекваліфіковуватись із зв'язківців на штурмовиків.*Зараз, незважаючи на всі незгоди, ЗСУ оснащені значно, на порядки краще. Є броня, є авіація. Флот підарів втік, фронт не сипеться, проривів і оточень міст немає. Чому ж суспільство дихає зрадою і зневірою? Що аж так кардинально гірше, ніж у 2022-му? А я спробую вгадати: розкачка і психологічний тиск, залякування і агенти впливу. Вас свідомо і професійно занурюють у відчай і паніку. Хоча більшість із панікерів і зневірених не тримали в руках нічого із того заліза, що видають в ЗСУ.*Нація, народ зі зламаним духом не живе. Не може, бо нє має чим. Не треба так.Микола Гаврилко.
Пам'ятаю, читаючи «Листопадові Дні», книгу про бої у Львові в листопаді1918 року, мені просто волосся дуба стало, коли я вичитав, що після захоплення влади нашим військом, другого чи третьогодня, Команда вислала одну стрілецьку стежу з вантажним автом на Головний Двірець по муніцію і по дорозі, з якоїсь кам'яниці цю стежу обстріляно та убито одного стрільця. В цьому місці прошу уявити, - стежа поїхала спокійно далі і щойно повернувшись, склала звіт в Команді про випадок. За цей час поляки вже давно втекли. А мені здається, що я був би присвятив пару мінут часу і обставив кам'яницю та виарештував все мужеське населення. Якби був не знайшов винних, був би здесяткував їх на місці, а кам'яницю висадив в повітря. Так здобувається місто в критичних хвилинах. Наша артилерія не стріляла на Львів, бо «не хотіла нищити людських камениць»! Сміх на салі...Але так було. І ми ще не багато навчились. Тому нас ніхто не респектує. Світ не респектує покірних і добрих, світ респектуєнепокірних, безличних, безоглядних. Кого світ респектує більше, росіян чи українців? А ми живемо в такій частині світу і Европи, що на супер-джентльменство не можемо собі дозволити.Це для нас надто дорогий люксус. Він нам коштує нашу волю і незалежність!Спогади вояка дивізії "Галичина" Романа Лазурко.
TGLIST.COM.UA
