Я поважаю поляків, які підтримують Україну. А особливо польських братів і сестер по зброї, які воюють за нашу і вашу свободу проти спільного московського ворога. Але останнім часом вже не вперше якісь польські політикани і борці з «бандеризмом» приїзджають до України та записують гнівні відео на фоні пам’ятника Бандері. В останні дні прямо загострення. Та і польський президент знову заявив про «невирішені історичні питання» з Україною. Чесно, це вже трохи набридло.Що ж, у зв’язку з цим продовжимо історичні екскурси з метою подолання подвійних стандартів. (Внизу давній мій текст)Давайте згадаємо про національного героя Польщі Юзефа Пілсудського. У 1887 році Юзеф Пілсудський заарештований царською владою, звинувачений у підготовці замаху на Олександра III, засуджений до сибірського заслання. Потяг до атентатів на керівників окупаційного режиму зовсім як у молодого Бандери.Після повернення із заслання Пілсудський був організатором бойової школи у Кракові. За рапортами начальника Варшавського охоронного відділення (таємної поліції Росії) П. Заварзіна, школа "масово готувала вбивць та грабіжників". Приблизно так само польська влада трактувала дії ОУН по підготовці озброєного підпілля.Пілсудський керував бойовими групами, які вчиняли терористичні акти проти окупаційної влади та здійснювали експропріації (грабували банки та державні установи в інтересах визвольної революції ). Зовсім як оунівці та їх бойові групи на Заході Україні в 1930-ті.Під час Першої світової війни воював на чолі польської бригади на боці Німеччини та Австро-Угорщини. Тобто з точки зору Російської імперії та її союзників з Антанти був "колаборантом" і "зрадником", адже Пілсудський був народжений у окупованій Варшаві та був підданим Російської імперії. Бандера так само грав на протиріччях імперіалістичних держав та використовував їх конфлікти заради створення української держави. Так само воював з окупантами і так само був оголошений ними "зрадником".Будучи на чолі Польщі, Пілсудський спочатку війною знищив Західно-Українську Народну Республіку, а потім за спиною українців домовився з більшовиками про новий поділ України. Бандера на чужі землі ніколи не претендував і чужих держав не ділив. Тим більше ніколи не мав жодних угод з Москвою.У 1926 Пілсудський вчинив державний переворот в Польщі, після чого був встановлений жорсткий авторитарний режим. Були проведені каральні акції проти українців (так звана "пацифікація") та інших національних груп. Бандеру важко змалювати прихильником ліберальної парламентської демократії, але як бачимо і Пілсудський ним теж аж ніяк не був. У 1934 році завдяки Пілсудському відбулося підписання угоди з Гітлером, яка була одним з перших дипломатичних успіхів Третього Рейху та давала можливість німцям вільніше почувати себе на інших напрямках своєї політики. На знак особливої поваги Адольф Гітлер особисто був присутнім на панахиді за Пілсудським у 1935 році. Нагадаю, керівництво ОУН на чолі з Бандерою майже всю війну просиділо в німецькому концтаборі, а бандерівці під німецькою окупацією були оголошені поза законом.Так в чому проблема з Бандерою?Андрій Іллєнко.
Я не буду повторювати традиційні фрази про боротьбу кланів, ліжка, бордель і решту, які вже заполонили наші соцмережі у звʼязку з черговими змінами на кадровій шахівниці держави.Я, власне, про соцмережі.Ми все ще продовжуємо перебувати в ілюзії, що соцмережі - це про лайки, «бульбашки», охоплення, контент - можете продовжити самі.Насправді це вже давно не так.Ми не помітили головного🤷♀️Соцмережі вже переписали правила освіти, політики, ідентичності, навіть морально-етичну складову спілкування.Сьогодні соцмережі - це не просто про комунікацію.Це нова архітектоніка суспільства.Вони перебрали на себе функції, до яких держава, суспільство, освіта, медіа навіть не почали адаптуватися.Вони формують порядок денний суспільного життя.Вони керують увагою мільйонів людей через алгоритми, специфіку яких люди навіть не помічають.Вони форматують поведінку цілих поколінь.Вони створюють засади ідентичності швидше, простіше й агресивніше, ніж родина і школа.Ми продовжуємо по інерції називати все це «засобами масової інформації».Але це давно не так.Телеграм - це подекуди вже паралельна медіавлада.TikTok - одна з основних освітніх платформ для підлітків.Інстаграм - по факту цифровий паспорт людини, де візуалізовано все, що тільки можна а подекуди й не можна візуалізувати.А найголовніше - ми досі не маємо навіть термінологічної бази, щоб усе це описати.Ми звично говоримо: він/вона блогер/блогерка.Але ці люди давно є для когось - ідеологами, комʼюніті-лідерами, для когось тіньовими політиками, вчителями, іноді навіть культовими персонами.Ми говоримо: просто stories.А це давно - інструмент впливу, який працює набагато краще лекцій чи підручників.Наша школа живе за лекалами минулого чи й позаминулого століття.Законодавство - за лекалами ХХ.А нинішні покоління дітей живуть у ХХІ-му, де все підкоряється логіці алгоритмів.Їх формують не вчителі, а список платформ і сервісів, на які вони підписані.Не підручники, а рекомендації соцмереж.Не ідеологія, а меми.І якщо суспільство не зрозуміє очевидного, вчителі програватимуть YouTube, чиновники - персональним телеграм-каналам, а держава загалом - динаміці трендів.Соцмережі - це вже не розвага і не довколишній світ.Це середовище, в якому ми всі живемо.І боюся, що скоро життя поза ними стане просто неможливим.Принаймні мені так здається…Олена Міщенко
30 грудня. День, який болить.Рівно три роки тому російські окупанти p0зстрілялu українського воїна —Олександра Ігоровича Мацієвського.Беззбройного. Полоненого.Людину, яка перед смертю сказала лише два слова — «Слава Україні!»Це був не жест.Не поза.Не гучна фраза для історії.Це була правда, сказана спокійно й твердо — перед обличчям смерті.Це був виклик ворогу і водночас присяга Україні, виконана до кінця.Олександр не був професійним військовим.До війни він працював електромонтером, жив звичайним життям, мав родину, сина.Але коли прийшла велика біда — він не сховався, не відвернувся, не чекав, що хтось інший зробить цей вибір замість нього.Він став до строю.Захищав Україну на Донеччині.І залишився воїном навіть тоді, коли в нього відібрали зброю.Його вбuлu, але не зламали.Бо людина, яка в останню мить обирає гідність, — перемагає навіть смерть.Сьогодні ми живемо, говоримо українською, будуємо свою державу —завдяки таким, як він.Завдяки тим, хто заплатив найвищу ціну.Памʼять про Олександра Мацієвського — це не лише скорбота.Це наша відповідальність.Бути гідними.Не зрадити.Довести справу, за яку він загинув.Колись сказали:«Прийде час, коли один вигукне “Слава Україні!”,і мільйони відгукнуться “Героям слава!”».Цей час настав.Герою України — слава.Олександру Мацієвському — вічна памʼять. 🕯️🇺🇦
Я бачив багато хлопців, які хотіли на війну. Не «захищати», не «тримати», а саме у бій. З очима, повними азарту й дурної впевненості, що з ними нічого не станеться. Я сам був таким.Колись мій командир сказав мені фразу, яку я тоді не зрозумів та зараз сам відповідаю так хлопцям, «не шукай війну. Вона тебе сама знайде»Вона знайшла. І зробила це так, як робить завжди, різко, брудно, без можливості передумати.Війна це не прапори і не гучні слова.Це шматки тіл, які ще вчора мали імена.Це кров, яку можна змити з рук, але не з пам’яті. Це запах гнилі й пороху, що роками сидить у голові. Це крики, які не припиняються навіть тоді, коли навколо тиша. На війні ти не стаєш героєм.Ти стаєш жорстким. Холодним. Твердим.У тобі поступово зникають почуття, які роблять людину людиною. Співчуття стирається бо якщо співчувати кожному, ти просто не виживеш. Жаль тупіє бо він нікого не рятує. Страх нікуди не зникає, але стає фоном, як постійний біль, як хронічна хвороба.Ти звикаєш до смерті. Спочатку тебе трусить і нудить. Потім ти мовчиш.А потім ловиш себе на думці, що перестав рахувати загиблих. І саме в цей момент в тобі ламається щось назавжди.Багато хто цього не витримує. Хтось ламається ще там. Хтось тримається, а потім розсипається вже після.Хтось починає пити. Хтось зникає всередині себе. А хтось просто не повертається і іноді це найчесніший фінал. Краще б я не знав, що таке війна.Бо тепер я знаю, що вона робить з людиною.Вона забирає не тільки здоровʼя і роки життя. Вона забирає тепло. Мʼякість.Здатність бути «просто людиною».Ти стаєш чужим серед мирних.Тобі тісно серед розмов про дрібниці.Ти дивишся на людей, ніби крізь скло, бачиш, але не відчуваєш.І є річ, про яку не люблять говорити вголос, війна не відпускає тих, кого вже проковтнула. Вона тримає. Тягне назад.Стискає горло. Наче каже «Ти був моїм, ти мій назавжди».Навіть якщо ти живий. Навіть якщо ти не на позиції. Навіть якщо навколо тиша.Тому коли я чую красиві слова про війну мене нудить. Коли говорять про романтику мене трясе. Коли хтось каже, що «хотів би спробувати» хочеться вдарити.Бо війна це не досвід. Не пригода.Війна це вирок. І якщо вона тебе знайде, вона не запитає, чи готовий ти платити,вона забере в тебе все, що захоче, залишить лише спогади, щоб ти з цим жив.допис воїна ЗСУВіталій Бєлкін.
Співчуття всім постраждалим сьогодні родинам! Страшна ніч у Києві і області...Путін шле прямий сигнал американцям, що він просто з них знущається оцим "мирним процесом". А вони носяться в надії на статус Трампа-миротворця і великі бізнес-проєкти з рашею. Арктику розробляти разом, разом ЗАЕС експлуатувати і інші мрії.Ну а наші ж марять виборами, а тут така нагода - перепризначити себе на царювання під час війни. Тим, хто досі явно чи стиха підтримує і сподівається, час вже зрозуміти, що люди, чиї апартаменти і маєтки в Маямі, Ніцці, Монако, Дубаї, Лондоні, готові і чекають на господаря, як і рахунки в іноземних банках, не будуть дбати про майбутнє України. Вони планують триматися за владу і заробляти на цьому стільки, скільки вийде, а потім - спокійно жити своє каще життя в статусі доларових мільйонерів, а дехто - мільярдерів,, вранці ходити на пробіжку з морськими краєвидами в найфешенебельніших куточках цивілізованого світу. Як Міндіч і десятки інших, які вже повтікали з накраденим.Леся Москаленко.
«Спробував зрозуміти хто я, і єдине, до чого прийшов, – УКРАЇНЕЦЬ. Людина, що всім серцем бажає жити спокійним, мирним життям поруч із дружиною та дітьми. Але якщо треба, то як і інші – готовий робити військову роботу», - говорив ти про себе. І ти зробив цю роботу до останку.В групі нас було лише двоє хлопців: я і він. Олексій Чубашев – випускник військового ліцею, на два роки старший від нас усіх. Теж, звісно, сам ще був зовсім юний, але вже тоді поводився, як офіцер. Знаєте, такий, справжній офіцер-офіцер, про яких легенди ходять і кіно знімають. Людина невимовної Честі та Гідності. Справжній лідер: під час навчання він очолював групу військових, у якій, окрім нього, були самі лише прекрасні дівчата, що його обожнювали й слухали, як обожнюють і слухають старших братів.Він мав більше навичок і таланту розповідати історії, більше креативності й розуміння того, як створювати незабутні образи й повідомлення, аніж безліч людей із удвічі більшим досвідом. Він був люб’язним, допитливим і прагнув дізнатися все.Олексію, знати тебе – гордість і честь. Твої відео на Військове телебачення України – привід для професійного захоплення й отримання глядацького задоволення. Твоя служба – те, завдяки чому ми живі. Твої дописи в соцмережах – твій заповіт для нас.Тож давайте дамо собі час на сльози, а потім будемо радіти життю, пишатися тим, що ми українці, виховувати дітей у любові до своєї країни й ненависті до росії, розвиватися, сплачувати податки, контролювати «хто там у нас при владі» і не втомлюватися збиратися на Майдані Незалежності, коли хтось нас веде не туди, говорити українською солов’їною, любити людей і любити Бога. Давайте будемо свідомими. Давайте переможемо в цій війні. І це буде найкраща йому подяка. Це буде означати, що його місія продовжується. Його справа живе. Він живе.»Арсен ЦимбалюкОЛЕКСІЙ ЧУБАШЕВ, боєць 8-го окремого полку спеціального призначення, командир групи Інтернаціонального легіону, капітан Збройних сил України, очільник радіостанції «Армія FM» і «Військового телебачення України».Загинув у Сіверськодонецьку 10 червня 2022 року.Пам’ятаємо 💔
Одна з наших головних проблем — толерантність до всього ворожого і швидке забування кривд.Прямо зараз ворог веде проти нас геноцидальну війну і щодня обстрілює всім, крім ядерної зброї (хімічну на фронті вже давно застосовує, до речі) — але це не заважає багатьом з нас продовжувати толерувати (і навіть захищати) його мову, церкву, музику, навіть памʼятники його ідеологам. Що ж буде через рік після завершення активних бойових дій (або просто зупинки обстрілів глибокого тилу)? А через десять років? І чи будуть за таких розкладів у нас хоча б ці десять років до нового раунду війни?Наскільки швидко ми забули про Голодомори і мільйони знищених у репресіях? Настільки, що нова війна з тим самим ворогом для більшості з нас стало шокуючи неочікуваною. А що тут було неочікуваного, якщо у нас з ними війна на знищення сотні років? Але ми «забули» про це. Не всі, на щастя. Але більшість забула. І якщо ми не змінимося — дуже швидко забудемо і уроки цієї війни. От євреї нічого не забули. І ніякої толерантності до своїх ворогів не мають. І поляки теж нічого не забули. Чомусь у них ніхто поки не почав проводити «воззʼєднання братських народів». Почали в нас. І ще. Чомусь народи, які досягли успіхів у побудові та утвердженні своєї державності — не страждають на хворобу «внє палітікі». У таких народів усе — політика. Бо це ознака державного народу. А от народ бездержавний — існує «внє палітікі». Точніше у політиці іншого, державного народу, який йому цю політику навʼязав.Ми державна нація. Будьмо нею.Андрій Іллєнко.
"Чужому навчайтесь, свого не цурайтесь..."Є в українській мові слова, які не просто важко перекласти — їх майже неможливо передати іншими мовами без втрати тієї глибини, теплоти й образності, що закладені в них століттями. Це маленькі скарби нашої культури, унікальні й самобутні.1. Вирій — це красиве й поетичне слово не має іноземних аналогів. А називають так теплі краї, куди птахи відлітають зимувати.2. Тужити — відчувати глибокий сум за кимось або чимось, що виходить за межі звичайного.Перекласти це слово дослівно - дуже важко.3. Непереливки — так говорять, коли опиняєшся у складній ситуації або зазнаєш труднощів.Це народне влучне слово, яке ніколи не перекладеш буквально.4. Шахівниця — цікаво, що в багатьох мовах немає окремого слова для шахової дошки, але в українській воно є.5. Манівці — колоритне слово, яке не має точної відповідності в інших мовах. Воно означає обхідні шляхи, незвідані стежки.6. Кохати — українська мова - одна з небагатьох у світі, де чітко розрізняють два поняття:«любити» - це широке поняття (любов до родини, друзів, речей), а «кохати» - лише глибоке, романтичне почуття міжзакоханими.7. Щем або щемити — це винятково українські слова, які описують особливий стан емоційного болю. Це одне з найпоетичніших українських слів, якому важко знайти аналог у будь-якій мові.8. Добродій — людина, що безкорисливо допомагає іншим.Це слово в українській мові є унікальним звертанням, яке поєднує формальність і теплоту. В інших мовах для цього поняття зазвичай використовуються окремі слова або вирази, що не передають такої ж емоційної насиченості.9. Майоріти — це дієслово описує легкий, плавний рух у повітрі — зазвичай прапора чи тканини. Це поетичне, емоційне зображення граційного коливання.10. Наснага — означає внутрішнє палке натхнення, піднесення духу, енергію для творчості або дії. Більше, ніж просто «мотивація» — це глибока внутрішня сила, яка веде до натхненної праці.11. Чимчикувати — крокувати дрібненько, жваво, легко, часто з гумористичним відтінком. Жодна інша мова не має настільки яскравого слова для опису такого способу ходи.12. Начувайся — застереження з легким натяком на погрозу або суворе попередження. Це слово несе в собі одночасно емоцію і драматизм, який складно передати іншими мовами одним словом.Кожне з цих слів — мов крихітний всесвіт, у якому поєднані емоції, досвід, світогляд і душа українського народу. Вони не просто збагачують мову — вони нагадують, ким ми є, і чому наша культура така неповторна. 💙💛
Сьогодні день народження святкує Кетрін Винник — відома канадська акторка українського походження.Катруся Винницька, як її називають у сім'ї, народилася 17 грудня 1977 року в Етобіко на околиці Торонто у сім'ї українців, народжених у повоєнній Німеччині в родинах галичан, які втекли від радянської влади в роки Другої світової війни. Батьки Кетрін є нащадками вихідців з України — обоє народилися в Німеччині, куди в 1940-ті їхні родини втекли від радянської влади. Незабаром перебралися до Канади. Батьки матері, Лесі Винницької, народилися на Галичині: бабуся — на Львівщині, а дідусь — на Тернопільщині. Леся Винницька є членкинею Управи Конґресу Українців Канади, відділу Торонто .Предки батька Кетрін, Романа Винницького, походять зі Старого Самбора і Борислава. Дід Володимир Винницький зголосився до лав Січових Стрільців у 16-річному віці (приписав собі 2 роки, щоб записатися до війська). Прадід Катерини Іван Винницький― поручник 1-ї Запорізької дивізії Армії УНР. Після Другої світової війни доклав зусиль до створення організації колишніх Січових Стрільців у Канаді, в якій мав поважні позиції.Кетрін Винник має двох братів і сестру — Маркіяна, Дарію й Адама. Вільно (хоча і з сильним акцентом розмовляє українською — до 8 років спілкувалася тільки нею.У Торонто відвідувала греко-католицьку церкву та ходила до української недільної школи імені Цьопи Паліїв. До 17 років належала до «Пласту» "Батьки завжди заохочували до участі у Пласті, тому що це було чудовим знаряддям для виховання та розвитку лідерських навичок. Цей досвід дав мені багато користі в дорослому житті", - скаже пізніше Кетрін.Попри свою тендітність, Кетрін може дати відсіч в різних ситуаціях. З 7 років вона займається бойовими мистецтвами. Має чорні пояси з тхеквондо та з карате, здобула срібну медаль на Чемпіонаті Канади з тхеквондо та є ліцензованим охоронцем. Й навіть створила власну школу тхеквондо.Акторську майстерність Кетрін опановувала у Нью-Йорку. Вона знялася в багатьох фільмах студії Paramount Pictures, грала головні ролі в кількох телевізійних шоу, в тому числі «Доктор Хаус», «Криміналісти: мислити як злочинець», головну роль разом разом із Куртом Расселом у фільмі «Мистецтво крадіжки». Та справжню славу їй принесла роль Лагерти у канадсько-ірландському популярному телесеріалі «Вікінги», за яку вона отримала низку нагород.Кетрін має чітку позицію щодо подій в Україні і завжди підтримує свою історичну батьківщину. "Україна переживає дуже важливі часи, - зауважила вона в одному з інтерв'ю. - Дуже важливо, що українці тримаються один-одного, борючись за свободу та демократичні цінності. Сильно вболіваю за і підтримую її прагнення. Вірю, що це все зробить Україну сильнішою, і все завершиться тріумфом".Влітку 2021 року Кетрін разом з батьками відвідала Україну в 30-ліття Незалежності та річницю шлюбу батьків. У своєму інстаграмі вона не лише розмістила гарні і патріотичні фото з різних історичних місць Києва.У березні 2022 року Винник увійшла до списку зірок, які організовували благодійні заходи для збору коштів на підтримку України. Вона також брала участь у протестах і культурних заходах, спрямованих на популяризацію української культури у світі. Разом з матір'ю створила благодійну організацію "The Winnick Foundation" для збору коштів на потреби України.У листопаді 2022 року Міністерство закордонних справ Росії заборонило Винник в'їзд до Росії, як і 99 іншим канадцям, у відповідь на міжнародні санкції."Я маю говорити і говоритиму далі. І це боротьба не тільки за Україну, а й за всю Європу, за всю демократію, все людство. Нам всім потрібно об'єднатися, як єдиний світ і зупинити цю війну, зупинити російську агресію", - сказала у лютому 2022 року Кетрін Винник. З березня 2023 року Кетрін стала також амбасадором фонду UNITED24, глобальної ініціативи з підтримки України, яка зібрала сотні мільйонів доларів по всьому світу для допомоги українцям.У травні 2023 року зірка "Вікінгів" відвідала постраждале від росіян місто Ірпінь і не стримала сліз від побаченого.
Підводний човен, забитий на БАЗІ ВМС росії в ГЛИБОКОМУ ТИЛУ, це не просто красіво, а дуже важливо у нашій війні. Кожен раз, коли людина без карт п#здить особу з усіма картами, відбувається десакралізіція особи з картами. Особа, яка вважалася непереможною і наводила панічний ЖАХ однією тільки думкою, що вона може напасти, не просто отримує п#зди, а отримує п#зди від людини БЕЗ КАРТ!! То хто та особа з усіма картами, яку всі так боялися? Страшна потуга, чи лошара на стероїдах? Чергова, ще одна епічна ПЕРЕМОГА Сил Оборони. І, що прикметно: успіх з нами, як тільки ми перестаємо вдавати з себе другу росію і рубатися в контрнаступах на укріпрайони, а тоді, коли ми діємо АСИМЕТРИЧНО. Ми перемагаємо, коли ДУМАЄМО! Коли виманюємо на живця крейсер Москва, проводимо операцію Павутина, підриваємо російською вантажівкою Кримський міст, накриваємо високоточними ударами штаби, збиваємо протитанковими комплексами вертольоти і застосовуємо хитрість, замість того, щоб тупо битися лобом об стінку. Армія потребує всілякого ЗАОХОЧЕННЯ мислячих, хитрих, розумних, здібних командирів. Нам не потрібні лояльні і безініціативні нездари, здатні лише пригальмовувати наступ росіян. Нам треба сміливі і по-хорошому нахабні тіпи в найвищих штабах, здатні АСИМЕТРИЧНИМИ методами ЗЛАМАТИ хід війни і принести ПЕРЕМОГУ. Власне, саме про це була геніальна операція в порту Новоросійська. Дякую всім причетним, що нагадали, як має і вміє воювати українська армія. Ми обов'язково #переможемоСергій Марченко.
TGLIST.COM.UA
