Одна з наших головних проблем — толерантність до всього ворожого і швидке забування кривд.Прямо зараз ворог веде проти нас геноцидальну війну і щодня обстрілює всім, крім ядерної зброї (хімічну на фронті вже давно застосовує, до речі) — але це не заважає багатьом з нас продовжувати толерувати (і навіть захищати) його мову, церкву, музику, навіть памʼятники його ідеологам. Що ж буде через рік після завершення активних бойових дій (або просто зупинки обстрілів глибокого тилу)? А через десять років? І чи будуть за таких розкладів у нас хоча б ці десять років до нового раунду війни?Наскільки швидко ми забули про Голодомори і мільйони знищених у репресіях? Настільки, що нова війна з тим самим ворогом для більшості з нас стало шокуючи неочікуваною. А що тут було неочікуваного, якщо у нас з ними війна на знищення сотні років? Але ми «забули» про це. Не всі, на щастя. Але більшість забула. І якщо ми не змінимося — дуже швидко забудемо і уроки цієї війни. От євреї нічого не забули. І ніякої толерантності до своїх ворогів не мають. І поляки теж нічого не забули. Чомусь у них ніхто поки не почав проводити «воззʼєднання братських народів». Почали в нас. І ще. Чомусь народи, які досягли успіхів у побудові та утвердженні своєї державності — не страждають на хворобу «внє палітікі». У таких народів усе — політика. Бо це ознака державного народу. А от народ бездержавний — існує «внє палітікі». Точніше у політиці іншого, державного народу, який йому цю політику навʼязав.Ми державна нація. Будьмо нею.Андрій Іллєнко.