UNUS CONTRA OMNES

Багато нині пишуть про заяви ясних чинів усіляких великих країн, в тому числі рф і омерики. Мовляв, заморозка по актуальній лінії фронту. Путін вимагає визнання Криму російським, а сам готовий відмовитись від планів на окупацію Запоріжжя і Херсону. І, начебто, це добрі умови (для кого?) і звучить реалістично.По-перше, відмова від Запоріжжя і Херсону обумовлена нездатністю взяти ці міста. І нічим більшим, окрім цього. Спитайте, куди ділись претензії на Харків? Мабуть, путін таки роздуплився, що краще менше пиздіти, щоб потім не виглядати ідіотом.По-друге, а що стосовно гарантії ненападу після «заморозки»? Це знову буде якийсь меморандум? Всі, благо, розуміють, що це нічого не гарантує. Ба більше, росія вимагала скорочення сил і засобів ЗСУ. А ЗСУ і є єдина гарантія хоч чогось. Коротше, нам все одно доведеться нарощувати міць і готуватись «до будь-якого сценарію».По-третє, великі нації ставали великими за рахунок історичної памʼяті. А ще краще, національної релігії. Євреї досі існують тільки завдяки цьому. Колись англійці завоювали пів світу завдяки цьому. Перед загрозою падіння Риму перед Карфагеном, саме завдяки цьому вічне місто створило цивілізацію. Наша перемога над росією не в розрізі сьогоднішнього дня або найближчих років. Це національне завдання. Перше з багатьох. І рано чи пізно рф паде. І ми підемо далі. Не варто вам забагато уваги приділяти ефемерному «миру». Навіть, якщо буде щось схоже, це ненадовго. Більше того, параноїти про війну і постійно думати про новини з фронту, просування підорів - теж не варто. Війна нині є наше буття. Сприймайте спокійно. Там де можемо - працюємо. Де не можемо - зробимо згодом. Не варто також і відмовлятись від цивільних акцій (як то трохи скласти проблем для проведення лгбт-мерзотної ходи), не варто відмовлятись від розвитку сили тіла та духу, інтелекту. Спорт, книги, духовність. Не буде більш вчасного відтинку в житті, ніж зараз. Не вигоряємо, але не стаємо байдужими. Робимо справи, живемо і прагнемо величі. І вона буде.

Дуже кумедно, що ця доба путіним обʼявлена як перемирна у звʼязку з християнськими святами. Ми то з вами знаємо, що 20-го квітня відбувались речі цікавіші.1889 рік, 20 квітня, село на межі Австрійської та Німецької імперій. В селі народжується митець. Не хочу бути дуже банальним, не буду розповідати те, що багато хто крім мене вже описував. Зазначу наступне:Немає більш демонізованої фігури в світі, ніж Гітлер. Не знайти в світі ідеології, яку важче було б наслідувати в сучасності, ніж нацизм. Не було більш кривавих війн в історії, ніж друга світова. І все ж таки прихильників Гітлера по всьому світу не мало. Але чому? От хтось думав собі, що не може бути так, що люди просто люблять все погане і не люблять все хороше?Тому що НС, тому що Гітлер, тому що Чорний Орден та Спадщина Предків були більшим, ніж просто політична партія, військова організація, культурна спілка та черговий «президент». Ми зараз вже бачимо, що Європа як єдиний організм давала бій викликам розкладу сучасності в останній раз саме тоді, у середині минулого століття. Більш вдалої ідеї та її політичної актуалізації в модерні ніхто не вигадав, більш харизматичний лідер не зʼявився на цей світ. І все те, що колись було святим, що є головними атрибутами особистості тепер розчиняється. Раса, нація, стать, каста - ці складові ідеології Адольфа Гітлера, і це все атрибути того, що заперечує сучасність, постмодерн і семітський дух. Наші вороги завжди називають себе «антифашистами» і дійсно, у бінарному світі не вийде жити поза дихотомією, і щоб бути ЗА щось, тобі доведеться бути ПРОТИ чогось.Раніше, цей день не був просто цікавою датою. Багато молоді виходило на вулицю для прямої дії, бо лише дія символізує вірність ідеї. Не будемо забувати і ми. Я не хочу займатись вербуванням послідовників, а отже не привожу тезиси переваги ідей сонячного хреста, але все ж таки, спитайте себе: чи можливо, що нація вчених, музикантів, філософів і воїнів була така дурна і робила речі, які не мали жодних підстав? Невже євреїв вбивали та проганяли із усіх країн світу усю історію лише тому, що ми погані, а вони хороші? Невже нині так багато людей співчуває НС просто бо дурні? Але боги з цими людьми. Натовп буде ненавидіти Особистостей стільки, скільки існує цей натовп і існують ці особистості. Тому що натовп - це свині; їх природа - хрюкати.В цей день я не хочу згладжувати кути, а просто хочу сказати: Sieg Heil.

Мабуть, правильніше буде вважати початком російсько-української війни окупацію Криму. Але формально, військові дії були заявлені саме 14-го квітня 2014. І насправді це була ціла епоха, як ми тепер можемо її назвати, «першої фази».У 2014 ми були дуже молодими. Я бачив підорів на камазах, що тільки заїжджали в Донецьк кількістю у декілька відділень на район міста. Вішали свої прапори, «захоплювали» адмін.будівлі. У лапках, тому що бій їм давали лише набагато пізніше. Я памʼятаю референдуми. У моєму місті це було декілька бабок, що сиділи на лавці біля школи та буквально на колінках заповнювали голоси, де можна було голосувати за друга та не мати паспорта. Вперше ми близько бачили зброю, техніку та навіть чули перші вибухи.В цей період ми всі ще мали багато контактів «по ту сторону». Ще робили вигляд що це все лише політика та нам нема чого ділити. Але змінювалось все дуже стрімко. Блок-пости сєпарів, на яких жодна потвора навіть на російській не розмовляла, бо то була або хачіна з гір, або вузькоока тварина з тайги. Тоді я вперше познайомився із такими мовленевими типами, як суржик та кацапський акцент.Регіон почав ділитись, люди почали «обирати» ідентичність. Хтось мріяв «кримським сценарієм», хтось, як ще зелений я, вважали, що це скоро закінчиться, адже війни уявити було неможливо. І потім, саме тоді, я вперше відчув, що те, що довкола відбувається мене дуже сильно і напряму стосується. Що починається час тектоничних змін і моя доля - бути на вістрі цих подій. В силу віку я занадто довго вагався, а отже потрапив до АТО пізніше першої гарячої фази.Але я хочу згадати сьогодні не хронологію подій, не Турчинова з Порошенком, не Гіркіна з Губарєвим. Ні. Хочу згадати шарм часу. Це європейські камуфляжі із мотузками знизу різних штибів, що були або б/у, або «пальоні». Це бандани та тєльники, це пікапи із червоно-чорними прапорами в салоні та стара броньована техніка (схоже на сучасність, але не зовсім). Це перші сучасні пісні про війну та націоналісти у телевізорі, це перший спалах української нації загалом. «Ми» тоді вже викарбовувались, але «вони» ще не боялись і не ховались.Це було АТО. Часи, коли здавалось, що все ще можна зупинити та повернути «як було». (Дарма здавалось). Це був реванш дикого поля. Це перші націоналістичні добробати. Це початок справжнього життя.Прикріплю пісню, що, я гадаю, найкраще описує вайб тих часів і багато хто згадає те саме, що памʼятаю я. Слава Нації!

Знаєте, в чому суть гнозису різних мислиневих шкіл або секретних спільнот? Тобто, таємного знання; в чому його таємність? В чому те саме ініціатичне посвячення? У мітраїстів, я якось писав про це, найтаємним таїнством є Тауроктонія, зображення вбивства бика, що наповнене символізмом. У чому ж тайна? Читання символів? Якщо дуже захочете, ви знайдете пояснення усім цим символам с точки зору тих, хто вивчав це питання глибоко. Але чи зрозуміли зміст ці вчені? Чи досягли вони, таким чином, того самого гнозису? Чи вони розкрили таємницю? Питання риторичне. Чи той, хто сьогодні вивчає алхімічні тексти, практики, сучасну хімію, зрозумів, як саме ці маги минулого перетворювали залізо на золото? Але зрозумів він те, що «раніше люди були дурні, а зараз розумні, а отже то все хєрня». Ну далеко це від розуму, як і думка про те, що зараз ці споживачі тік-ток відео з котами є «розумнішими» за ремісника 1000 років тому, що вмів власними руками ковати метал до потрібного стану та робити з нього складні конструкції та витончені витвори мистецтва.Але про що я хочу сказати. Таємниця знань не в тому, що є секрет, який вам не розповідають, а ви можете його десь підслухати і тепер стати посвяченим у таємницю. Таємниця в тому, що ці знання НЕМОЖЛИВО передати вам в тій формі, в якій ви звикли та вмієте отримувати інформацію. Ось вам приклад того, що ми можемо допустити про живу традицію минулого з висоти нашого «розуму», щоб хоч якось вам пояснити принцип: людина живе в старих порядках із нашаруванням сенсів навколо. А довколо неї, і вона не просто вірить в це, а буквально знає, знаходяться боги та предки, сакральна професія та священна війна, і все в тому дусі. Ця людина потрапляє у спільноту. Довго живе за її канонами, слухає їх розмови, вивчає їх науки, вникає в цей світ та знайомиться із цими уявленнями. Нам всім це добре знайоме, навіть на дуже профанічному рівні, коли ми попадаємо у нові колективи, отримуємо нову сферу знань для вивчення, цікавимось новим культурним пластом, як то музика або мистецтво. Ви ж знаєте усі ці «самбо - це не просто спорт», або «наш мерч - це не просто війна, це цінності». Ми починаємо потроху наслідувати погляди тих, хто в цих речах тямить більше, по-перше тому, що така є людина: вона НЕ спроможна НЕ піддаватись впливу, а по-друге, це потрібно для того, щоб зрозуміти глибше вашу сферу інтересу. І ось повернемось до нашого субʼєкту ініціації в таємний гурт. Коли він, цей субʼєкт, проживе роки із своїми новими братами, матиме їх парадигму космосу, із додачею тягнучи свій власний досвід і розуміння всесвіту, перед ним відкривають таємницю… Лише картину із вбивством бика, якщо ми кажемо про Мітраїзм. Але тепер це не просто картина, не просто тварини і не просто акт жертви. Це навіть не просто «зашифровані сенси». Це буквально увесь світ, яким ця людина жила і була просякнута, тепер являється для неї у вигляді лаконічного образу. Він пояснює все, він має в собі все, він і є все.А тепер ви, Іван із Чорткова, після посту в інсті про покинуту дівчину під сумний реп, питаєте нашого героя із прикладу: «в чому істина?». І він відповідає: «в правді, брат». Ні, так він не відповідає. Він не може дати відповіді, бо цю істину він прожив, а ви хочете її дізнатись як суху інформацію. І навіть цей образ, який для людини із прикладу є сенсом буття, для вас буде, в кращому випадку - набором метафор, а в гіршому - незрозумілою картиною. Ось і вся таємниця, ось і «тупість» людей минулого. І це з урахуванням того, що ми з вами живемо у світі, який вже не є зачарованим потойбічними силами, але лише космічним тілом у безкрайній порожнечі. І звідси важкувато говорити про справжнє сакральне знання. А для світу «того» це було набагато глибше, ніж ми зараз можемо уявити і я можу пояснити. І на додачу: спробуйте пояснити символізм і важливість у нашому житті тризуба та жовто-синього стягу якомусь перехожому із, скажімо, Філіпін. Але краще не треба, краще встановіть йому тік-ток.

Ми можемо спостерігати нині багато колективів по всьому світу, що здобули благополуччя, гроші та владу. Ці люди претендують на те, що вони від світу сили, що це ті самі бандоси, кримінал і тд, які конвертували свою волю у фінанси та в такому дусі. Це люди на кшалт Кличка, Труханова та усіляких Ків.Але в той же час вони самі розуміють, що потенціал згасає, що вже тримається їх влада лише на грошах та інерції минулого. Вони самі вже забули, а чи це вони були тими, хто ризикував життям на перестрілках, виконував замовні вбивства та отримував трубою по голові? Вони не памʼятають, чи це був їх піт у спортзалах та їх кров на вулицях? Багато хто з таких людей розуміє, що їм потрібні люди того самого типу, щоб освіжити їх структури. Бо колись, коли цією молодою кровʼю були вони, ними рухала жага до статків та влади. Але це все їм потрібно було як самоціль. Вони дарма не міркували категоріями мети ззовні цих «цінностей» і дарма не ставили собі в мету формування інституту наслідування та відтворення їх власних чеснот у їх наступниках. Їх діти звичайні мажори, їх друзі звичайні олігархи, їх наступники навіть не знають, за рахунок чого ці засновники колективів здобували свою владу.І в цей час саме люди війни є ті, хто все це знає, розуміє і памʼятає. В чиїй памʼяті занадто глибоко викарбувана справжня цінність, або радше нецінність життя. Ветерани не так бояться, не так жалкують і не так сумніваються. Вони здатні. Тому що люди від світу сили, що зародились в шанцях постійно перебувають у горнилі, що не дає їм змʼякнути. Завжди перед очима нагадування того, що саме в світі варте уваги та що важливіше за все інше.Але це все попса, бо це зрозуміло. Лякає мене інше. А саме те, що нинішні люди війни, якщо вони ставлять за мету ті ж самі блага, що і люди з прикладів вище, приречені на таку ж долю, що люди з прикладів вище. Це нарощування потенціалу, здобування влади та грошей, але потім помірне згасання, бо з воїнів ми ризикуємо перетворитись на бізнесменів.Саме тому мене нудить від грошей. Зрозуміло, що вони потрібні і зрозуміло, що я буду радий, якщо мені дадуть мільйон долярів, і так далі. Але формувати свої зусилля та обирати рід діяльності в житті, апелюючи лише до того, скільки це принесе валюти - це верх мерзотного виродження. Якщо і ми підемо цим ганебним шляхом, і ми також проміняємо справжнє життя та цей бумажний інструмент здобування задоволень, то це буде втрачена доля для набагато більших форм, ніж просто група друзів, хоча б це і неочевидно. І воно того точно не варте.Коли я раз-два на місяць їздив на штурми протягом півтора року, якщо б мене спитали, чи хочу я прожити так все життя, я б без вагань відповів стверджено. Але, якщо людину, одержиму накопиченням благ або просуванням у карʼєрі спитати те ж саме, то їй завжди замало, бо сама ця парадигма не має на увазі стану, що дарує тобі почуття правильного місця у цьому світі. Лише нескінченний процес накопичення, що призведе до виродження і перетворить нас на старців, які не зможуть згадати, як саме вони здобували волю, але будуть добре знати, скільки в них на рахунку долярів, та скільки їм ще треба. А треба будуть всі, що є в цьому світі.Влада і гроші - інструмент. Але мета повинна бути поза цими низькими у всіх сенсах речами. Мета вища, мета веде по шляху, мету неможливо порахувати, мету неможливо купити або продати. Якщо вашу можна купити, то для вас це погані новини.Але вірю в краще. Якщо я бодай якось здатен тягнутись до вищого, то 100% такі люди не зникли і їх достатньо, щоб прокинути цей світ.

1. Брахман і Кшатрій — комплементарні чи антагоністичні?Ґенон підкреслює ієрархію сакрального: зверху — брахман, носій трансцендентного знання, посвячений у метафізичний порядок. Кшатрій — нижчий, він покликаний обороняти цей порядок зовні. Ініціація можлива тільки в рамках інституту (жрецької традиції), а не самочинно.«Вища влада — завжди духовна. Без неї цар є лише тілом без душі» — Рене Ґенон.Евола, натомість, говорить про героїчну ініціацію як прямий міст до трансцендентного. Він бачить у кшатрії не нижчий ранг, а окремий тип підйому: через дію, волю, боротьбу, навіть смерть.«Герой — це той, хто вмирає стоячи. Через війну він стає богом» — Юліус Евола, Метафізика війни.Тобто істина роздвоюється на два полюси: • Ґенон — традиція через форму, передача, жрецький контроль. • Евола — традиція як стан, що проявляється в дії незалежно від зовнішньої структури.2. Самоініціація — можлива чи єретична?Евола стверджує, що в часи затемнення традицій (Калі-юга) справжня ініціація можлива тільки внутрішнім шляхом. Це шлях «чоловіка абсолютно», здатного трансформувати себе вольовим зусиллям, навіть без наявної традиційної касти брахманів.Ґенон заперечує це: він називає подібні явища псевдоініціацією або навіть контрініціацією, якщо вони ведуть до ілюзії знання без справжнього зв’язку з метафізичним порядком. Контрініціація — це не просто помилка, а антисакральне вторгнення.3. Герої як носії сакрального — арійський код?Ми згадували про традицію, в якій герой через дію перетинає межу між людським і божественним. Класичний приклад — грецькі герої (Геракл, Ахілл), Одіссей, Германські воїни, що гинуть у бою й ідуть до Вальгалли.Це і є воїнська ідея трансцендентного, яка: • не відкидає матеріальне, а сакралізує чуттєве через волю; • не чекає спасіння, а вириває його дією; • не обожнює знання, а ставить волю і честь в основу реальності.«Людина може стати богом — якщо переможе себе і долю» — героїчний етос індоєвропейців.4. Чи первинне брахманське, чи кшатрійське?Справжня ініціація — це перемога над собою і світом, а не лише ритуал. Брахманське — це модель збереження, вона стає актуальною лише тоді, коли втрачається інстинкт героїчного.Тобто: кшатрій — первинний у бутті, бо він діє. Брахман — вторинний, бо вчить того, хто вже не знає.Це дуже близько до моделі, де трансцендентне приходить через дійсне, а не навпаки. Не ідея визначає волю, а воля знаходить шлях до ідеї.⸻Висновок: дві моделі сакрального 1. Жрецька: трансцендентне → форма → дія.(Мислення, ритуал, структура, тиша.) 2. Воїнська: дія → досвід → трансцендентне.(Битва, честь, смерть, небо.)Можливо, обидві моделі — не суперечність, а різні підходи до однієї вершини, які в різні епохи домінують залежно від стану світу.І наостанок — образ Одіна: воїн і маг, повішений, сліпий на одне око, що віддав усе за знання, але залишив інше око, щоб бачити і цей світ теж. Це якраз синтез: не відмова від матеріального, а воля бачити обидві реальності одночасно.

Спочатку, хотів зауважити, що цей канал не тільки про війну. Потім поставив питання інакше. Для людини, у якої певний образ думки та дії заповнив усе життя та розум, не існує питань поза контекстом її екзистенції. Простіше: для того, хто займається бізнесом усе життя, кожен «поза контекстний» аспект цього життя, як то сімʼя, домашні тварини, дружба або мобілізація - це питання інвестицій, питання активів, питання прибутку. Для воїна війна ніколи не залишається десь там у посадках. Для воїна життя - це перерви між боями та пошук нових ворогів для звершень. Авжеж, ми не є ідеальними архетипами вигаданих ідеальних «я», а отже не все це в максимальній мірі в нас присутнє. Але це цілком є актуальним.Так от я до чого. Через призму своєї центральної ідеї можна пропускати будь-що у цьому житті і абсолютно усе впишеться. Іншими словами: усе в світі знаки та символи; усе в світі боротьба; все в світі рухається тільки естетикою та соромом; усе в світі від страждань; усе в світі заради насолоди; усе в світі полишено сенсу тощо. Обирай свою картинку. Але, якщо чесно, тільки наша ідеологія вірна, а всі інші лише від слабкості та духу рабства.

Платон как хранитель жизниПусть каждый занимается своим делом в соответствии со своими наследственными задатками. Исходя из этого требования, Платон не доверяет спросу и предложению на всякого рода «образование» в тогдашних Афинах, которые были учебным центром всей Греции. Даже философом надо родиться; по Платону, это задача избранного меньшинства.«Нынешние неудачи философии и низкая оценка, которая ей дается, имеют свою причину в том, что оставлены без внимания требования к занятию ею».Требования какого рода? Мы, современные люди, в подобных случаях думаем, прежде всего, о дипломах, экзаменах, подготовительных курсах. Иначе у Платона. Он продолжает свою фразу так: «… потому что не ублюдки должны заниматься ею, а люди чистой крови» (Государство. 535).Пригодность для занятий философией это вопрос крови. Занятие ею — дело избранной группы. Иначе думать Платон не мог, так как под философией, которая входила у него в программу обучения руководящих кадров, он понимал «науку для свободных, воодушевленных только чистой истиной мужей» (Софист, 253). Для него обучение имело смысл лишь в том случае, если оно развивало задатки «людей благородных, со свободным образом мыслей» (Горгий, 485).«Предпочтение должно отдаваться самым настойчивым и смелым юношам, желательно и самым красивым. Кроме того, кандидаты должны обладать не только благородным образом мыслей, но и теми природными дарованиями, которые соответствуют нашему способу обучения» (Государство, 535).Так думал один из мудрейших людей, а после него многие философы меньшего масштаба стали распространять не выдерживающее критики учение, будто любому таланту можно научить, притом кого угодно... Философией должны заниматься только люди чистой крови! Знал ли Платон то, о чем мы сегодня только догадываемся; что в лице софистов власть над умами эллинов захватили люди переднеазиатской расы, тогда как нордическая душа, ранее господствовавшая в эллинском мире, умирала? Смысл брака — не похоть отдельного лица, а образцовые дети, не простое продолжение рода, которое презирал Ницше, а повышение его качественного уровня — вот признак благородного брака.В этой связи у Платона, который жил в позднюю эпоху и уже ее не понимал, возникло старое священное представление, которое в древности было известно любому народу индоевропейской языковой семьи и нордической расы: Сохранение рода — основа благочестия.«Что касается вопроса о браке, то я приветствую этот призыв: стремиться к вечной жизни, оставив после себя детей и внуков, которые вместо умершего стали бы новыми служителями Божества» (Законы, 773).Продолжение читайте по ссылке...🌟WJ

Цього дня у передвісті рівнодення хотілось би написати вам текст, що торкається речей подібного порядку. Колись Карл Юнг дуже добре відчув поштовх нації Третьої Імперії до глибин своїх відчуттів. Імʼя їм було «Вотан». Бо Вотан ніколи не зникав. Він дрімав у темних глибинах крові, захований під тягарем століть, поки люди вважали, що стали хазяями власної долі. Але боги не вмирають – вони лише ховаються у вітрах, що пронизують ліси, у громі, що котиться над полями. І ось тепер він знову прокидається.В своєму ессе «Вотан» Юнг пише: «Ми потрапили в полон ірраціонального фактора, що має міфологічну природу, а саме – в руки бога бурі та шаленства».Як колись, так і у сьогоденні люди «особливого типу» можуть відчути, як його сила наростає, як вона б’ється в серці кожного, хто дослухається до поклику предків. Це не просто ідея, не просто спогад – це порив, несамовитий ритм життя, що веде вперед. «Вотан є блукаючим богом, духом невпокійного руху, що штовхає народ у безкінечний вирій змін».Його голос звучить у гомоні вітру, що рве дерева з корінням, у шаленій радості битви, у дикій пристрасті до свободи. Це той самий шал, що охоплював воїнів у давнину, те саме натхнення, що змушувало їх забувати про страх і кидатися в бій. «Коли боги не знаходять людських сердець, вони вселяються у події».І тепер він живе в тих, хто здатен згадати свою історичну памʼять. Він кличе крізь час, крізь кров, крізь сни, що приходять уночі. Це не просто історія минулого – це сила, що нуртує в нас і завжди чекала свого часу, щоб знову підняти нас у вихор бурі.

А я нагадую що Трампу не можна довіряти. Він бізнесмен, а не стратег, і якщо сяде за стіл переговорів із Путіним, то точно почне торгуватися. Його мета – не перемога України, не справедливість, не покарання агресора. Його мета – угода. Гарний заголовок у новинах, черговий «історичний» договір, де всі потисли руки й роз’їхалися задоволені. Ну, крім нас, бо ми точно залишимося з ножем у спині.Ми вже бачили, як працює «мир за будь-яку ціну». Мінські домовленості нас до чого привели? До повномасштабного вторгнення. Бо якщо Росія бачить, що Україна готова поступитися, то вона не зупиняється – вона натискає ще сильніше. Віддати території? Де гарантія, що через пару років вони не підуть далі? Ніякої.Якщо хтось думає, що Захід реально стане на захист України, якщо ми підемо на поступки, то це наївність. Європа хоче тиші. Америка хоче закрити питання й зайнятися Китаєм. А що хоче Трамп? Виграти вибори. І якщо для цього треба буде вмовити нас «поступитися заради миру», то він це зробить, навіть не моргнувши.Що робити? Ставати сильнішими. Розраховувати тільки на себе й тих, хто реально допомагає зброєю, а не словами. Не слухати казки про переговори, які принесуть нам перемогу – це брехня. Перемога буде тільки тоді, коли останній московит забереться з нашої землі. Іншого варіанту нема.