UNUS CONTRA OMNES | Ми можемо спостерігати нині багато колективів по всьому світу, що здоб...

Ми можемо спостерігати нині багато колективів по всьому світу, що здобули благополуччя, гроші та владу. Ці люди претендують на те, що вони від світу сили, що це ті самі бандоси, кримінал і тд, які конвертували свою волю у фінанси та в такому дусі. Це люди на кшалт Кличка, Труханова та усіляких Ків.Але в той же час вони самі розуміють, що потенціал згасає, що вже тримається їх влада лише на грошах та інерції минулого. Вони самі вже забули, а чи це вони були тими, хто ризикував життям на перестрілках, виконував замовні вбивства та отримував трубою по голові? Вони не памʼятають, чи це був їх піт у спортзалах та їх кров на вулицях? Багато хто з таких людей розуміє, що їм потрібні люди того самого типу, щоб освіжити їх структури. Бо колись, коли цією молодою кровʼю були вони, ними рухала жага до статків та влади. Але це все їм потрібно було як самоціль. Вони дарма не міркували категоріями мети ззовні цих «цінностей» і дарма не ставили собі в мету формування інституту наслідування та відтворення їх власних чеснот у їх наступниках. Їх діти звичайні мажори, їх друзі звичайні олігархи, їх наступники навіть не знають, за рахунок чого ці засновники колективів здобували свою владу.І в цей час саме люди війни є ті, хто все це знає, розуміє і памʼятає. В чиїй памʼяті занадто глибоко викарбувана справжня цінність, або радше нецінність життя. Ветерани не так бояться, не так жалкують і не так сумніваються. Вони здатні. Тому що люди від світу сили, що зародились в шанцях постійно перебувають у горнилі, що не дає їм змʼякнути. Завжди перед очима нагадування того, що саме в світі варте уваги та що важливіше за все інше.Але це все попса, бо це зрозуміло. Лякає мене інше. А саме те, що нинішні люди війни, якщо вони ставлять за мету ті ж самі блага, що і люди з прикладів вище, приречені на таку ж долю, що люди з прикладів вище. Це нарощування потенціалу, здобування влади та грошей, але потім помірне згасання, бо з воїнів ми ризикуємо перетворитись на бізнесменів.Саме тому мене нудить від грошей. Зрозуміло, що вони потрібні і зрозуміло, що я буду радий, якщо мені дадуть мільйон долярів, і так далі. Але формувати свої зусилля та обирати рід діяльності в житті, апелюючи лише до того, скільки це принесе валюти - це верх мерзотного виродження. Якщо і ми підемо цим ганебним шляхом, і ми також проміняємо справжнє життя та цей бумажний інструмент здобування задоволень, то це буде втрачена доля для набагато більших форм, ніж просто група друзів, хоча б це і неочевидно. І воно того точно не варте.Коли я раз-два на місяць їздив на штурми протягом півтора року, якщо б мене спитали, чи хочу я прожити так все життя, я б без вагань відповів стверджено. Але, якщо людину, одержиму накопиченням благ або просуванням у карʼєрі спитати те ж саме, то їй завжди замало, бо сама ця парадигма не має на увазі стану, що дарує тобі почуття правильного місця у цьому світі. Лише нескінченний процес накопичення, що призведе до виродження і перетворить нас на старців, які не зможуть згадати, як саме вони здобували волю, але будуть добре знати, скільки в них на рахунку долярів, та скільки їм ще треба. А треба будуть всі, що є в цьому світі.Влада і гроші - інструмент. Але мета повинна бути поза цими низькими у всіх сенсах речами. Мета вища, мета веде по шляху, мету неможливо порахувати, мету неможливо купити або продати. Якщо вашу можна купити, то для вас це погані новини.Але вірю в краще. Якщо я бодай якось здатен тягнутись до вищого, то 100% такі люди не зникли і їх достатньо, щоб прокинути цей світ.