Системний аналіз п. 4 ч. 1 ст. 106 Закону № 1402- VIII дає підстави для висновку, що до істотних негативних наслідків, які настають внаслідок грубого порушення закону суддею, законодавець відніс інші порушення прав особи, які не охоплюються переліком прав людини і основоположних свобод, встановлених Конвенцією, які стосуються саме учасників справи або осіб, які не брали участі у справі, якщо суд безпосередньо вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки. ВРП не мотивувала, чому відсутність роз`яснення права на правничу допомогу була грубою недбалістю, а не помилкою (поспіхом) судді в умовах воєнного стану ВПВС в постанові від 22.01.2026 у справі № 990SCGC/11/25 https://reyestr.court.gov.ua/Review/134124017 зазначила, що скасування рішення не свідчить про умисне порушення норм права чи неналежне ставлення судді до своїх обов`язків. На переконання ВПВС, порушення прав людини і основоположних свобод мають полягати не в самому по собі неправильному застосуванні суддею приписів закону, якими гарантовані ті чи інші права людини (навіть якщо ця помилка мала місце), а в настанні внаслідок цього конкретних фактів чи обставин, які полягають у заподіянні носію права чи іншим особам шкоди (втрата, знищення чи пошкодження майна, інші матеріальні збитки, незаконне позбавлення свободи, витік конфіденційної чи службової інформації, позбавлення чи обмеження у можливостях здійснювати професійну діяльність, шкода життю, здоров`ю, майну, честі, гідності, репутації тощо). Обов`язковими елементами об`єктивної сторони дисциплінарного проступку є: 1) порушення суддею прав людини і основоположних свобод або інше грубе порушення закону; 2) істотні негативні наслідки; 3) причинно-наслідковий зв`язок між порушеннями і наслідками. Висновки ВРП про наявність складу проступку були визнані ВПВС невмотивованими, оскільки не містили обґрунтування грубості порушення, істотності наслідків та причинного зв`язку. ВРП фактично ототожнила порушення з наслідками, не розрізняючи їх, та вдалася до ревізії судового рішення, що суперечить принципу незалежності суддів.
Фермерську діяльність можуть здійснювати лише громадяни України, вони мають бути родичами або членами однієї сім`ї. Родинні або сімейні стосунки є обов`язковими для створення та діяльності фермерського господарства. Отже, частка у складеному капіталі фермерського господарства не може бути відчужена особам, які не є членами сім`ї або родини, юридичним особам, а також особам, які не є громадянами України. Це унеможливлює застосування механізму, передбаченого ст. 21 ЗУ «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» щодо відчуження частки у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю Необхідно керуватися статтею 131 ЦК України, якою передбачений особливий порядок можливості звернення стягнення на частку учасника у складеному капіталі повного товариства, а саме: частина майна фермерського господарства, пропорційна частці члена-боржника у складеному капіталі, виділяється у грошовій формі чи в натурі відповідно до балансу, складеного на момент вибуття такого члена з фермерського господарства. Виконавець з метою забезпечення виконання рішення суду наділений повноваженнями накласти арешт як на частку, так і на корпоративні права члена фермерського господарства. Члени фермерського господарства, які вважають, що частка у складеному капіталі фермерського господарства належить їм, а не боржнику, мають право захистити своє право в порядку, передбаченому частинами першою - третьою статті 59 Закону України «Про виконавче провадження». Відповідні висновки містяться у постанові ВПВС https://reyestr.court.gov.ua/Review/134456469 від 21.01.2026 у справі № 904/1615/22.
Мета дискреції (розсуду) адміністративного органу зводиться до того, що:- завдяки дискреції забезпечується індивідуалізація та справедливість вирішення тих або інших справ, оскільки вони розглядаються в межах конкретних обставин, які можуть бути враховані відповідним суб`єктом;- такі повноваження сприяють адміністративній гнучкості, дозволяючи адміністративним органам, які приймають рішення, адаптуватися до мінливих обставин та пріоритетів (за умови дотримання обмежень законності та розумності) та сприяють підвищенню ефективності (раціональності) та оперативності управлінської діяльності;- дискреція дозволяє максимально повно врахувати права, свободи та інтереси приватної особи і особливо під час їх зважування з публічним інтересом. Правовладдя вимагає, щоб будь-яка дискреція не була так необмеженою, щоб стати потенційно свавільною. Жодна дискреція не може бути юридично безмежною. ВККС України у спірному рішенні дійшла висновку, зокрема, про наявність неспростованих сумнівів, зумовлених незначним доходом позивача та його діями, спрямованими на придбання об`єктів нерухомості. ВПВС в постанові https://reyestr.court.gov.ua/Review/134456470 від 12.02.2026 у справі № 990/301/25 зазначила, що такі висновки ВККС України зроблені фактично на підставі припущень, адже спірне рішення містить лише посилання на певні обставини, які стосуються доходів позивача та його трудової діяльності, однак без зазначення жодних мотивів, які спонукали б відповідача дійти такого висновку. Виключність повноважень Комісії у процедурі оцінювання кандидатів на посаду судді в межах конкурсу на зайняття вакантної посади судді апеляційного суду не звільняє Комісію від обов`язку належним чином мотивувати рішення.
Відповідно до абзацу четвертого пункту 7.11 ПРРЕЕ на період розгляду судом спірних питань щодо порушення споживачем цих Правил та/або умов договорів, наявність яких передбачена цими Правилами, припинення електропостачання такого споживача,пов`язане з оскарженим фактом порушення, не здійснюється за умови своєчасного надання споживачем до моменту відключення відповідної ухвали суду про прийняття позовної заяви до розгляду. Відкриття провадження у справі після факту відключення споживача є підставою для відновлення електропостачання. Необхідними умовами застосування цієї норми права є своєчасне надання споживачем до моменту відключення відповідної ухвали суду про прийняття позовної заяви до розгляду. Відкриття провадження у справі після факту відключення споживача є підставою для відновлення електропостачання.Проте суб`єкти постачання електричної енергії не завжди виконують вимоги абзацу четвертого пункту 7.11 ПРРЕЕ. ВПВС в постанові https://reyestr.court.gov.ua/Review/134456475 від 11.02.20256 у справі № 344/13201/23 відступила від висновків, викладених у постанові ВС у складі колегії суддів КГС від 06.05.2024 у справі № 922/5196/23, та зазначила, що вирішення питання щодо відновлення / припинення або обмеження електропостачання на підставі п. 7.11 ПРРЕЕ здійснюється з використанням інституту процесуального права - забезпечення позову шляхом заборони відключення електропостачання такого споживача на час вирішення справи про оскарження факту порушення споживачем цих Правил та/або умов договорів.
Ухвалюючи рішення про звільнення судді з посади, ВРП виходила з того, що, на її переконання, набуття суддею громадянства держави-агресора свідчить про порушення нею статей 4, 127 Конституції України та статей 51, 54 ЗУ № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів», статей 52, 56, 57, 121 Закону № 1402-VIII, статей 1, 6 Кодексу суддівської етики, а з огляду на те, що протягом тривалого часу вона здійснювала правосуддя в Україні та ухвалювала рішення іменем України, це ставить під сумнів її здатність забезпечити утвердження в державі принципу верховенства права, зокрема інтересів осіб, які звертаються до суду та очікують неупередженого правосуддя, суперечить конституційному принципу незалежності судді, неминуче підриває авторитет правосуддя, що має наслідком зниження рівня довіри громадян до судової влади. Під час перегляду рішення Ради про звільнення судді за особливими обставинами суд не може давати оцінку обставинам та фактам, які були підставою для ухвалення рішення про притягнення судді до дисциплінарної відповідальності. Водночас Велика Палата в постанові https://reyestr.court.gov.ua/Review/134456471 від 12.02.2026 у справі № 990/3/25 погодилась з висновком суду першої інстанції про те, що оскаржуване рішення ВРП містить конкретну підставу звільнення позивачки, визначену Конституцією України, та є вмотивованим. а тому підстав для скасування цього рішення немає.
Згідно з правовими позиціями ВС у складі КГС, рішення загальних зборів учасників (акціонерів, членів) та інших органів юридичної особи не є правочинами у розумінні статті 202 ЦК України і до них не можуть застосовуватися положення статей 203 та 215 указаного Кодексу, які визначають підстави недійсності правочину. Зазначені рішення є актами ненормативного характеру (індивідуальними актами), тобто офіційними письмовими документами, що породжують певні правові наслідки, які спрямовані на регулювання господарських відносин і мають обов`язковий характер для суб`єктів цих відносин. У постанові від 01.03.2023 Велика Палата виснувала, що рішення загальних зборів товариства є одностороннім правочином товариства (справа № 522/22473/15-ц), а 18.12.2024 в справі № 916/379/23 ВПВС відступила від вказаного висновку та резюмувала, що рішення загальних зборів учасників товариства не є правочинами в розумінні статті 202 ЦК України і мають розглядатися як акти ненормативного характеру (індивідуальні акти). Водночас, на думку колегії суддів ККС, для правильного вирішення кримінального провадження необхідно сформулювати наступну правову позицію: «Згідно з ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. Під вчиненням правочину для кваліфікації за ст. 206-2 КК України слід розуміти як його вчинення винуватою особою, так і забезпечення (організацію) нею вчинення такого правочину іншими особами; суспільно небезпечне діяння як складова об`єктивної сторони складу злочину, передбаченого ст. 206-2 КК України, полягає у вчиненні правочинів, які за зовнішніми ознаками є законними та за результатами яких настають певні юридичні наслідки; конкретний перелік правочинів, вчинення яких дозволяє кваліфікувати діяння за ст. 206-2 КК України, законодавець не наводить, а тому він фактично не обмежений; особливостями таких правочинів є те, що у більшості випадків вони вчиняються у письмовій формі, оскільки стороною є юридична особа (статті 207, 208 ЦК України), і вважається укладеними після внесення відповідних відомостей до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських утворень або Державного реєстру речових прав на нерухоме майно». ВПВС вирішила прийняти до розгляду кримінальне провадження, постановивши 11.02.2026 відповідну ухвалу https://reyestr.court.gov.ua/Review/134266622 у справі № 527/1096/19.
ЄСПЛ 13.11.2025 ухвалив остаточне рішення у справі «Соколов та інші проти України», яким констатував порушення п. 1 ст. 6 Конвенції у зв`язку з відмовою у доступі до судів вищих інстанцій, присудивши 21 1500 євро на відшкодування моральної шкоди, а також 250 євро компенсації судових та інших витрат. Відмова в доступі до суду вищої інстанції була зумовлена тим, що суд апеляційної інстанції, розглядаючи клопотання адвоката (представника потерпілого) про поновлення строку на апеляційне оскарження (через те, що повний текст постанови суду був складений та надісланий потерпілому та його представнику пізніше), відмовив у поновленні строку. Апеляційний суд вважав, що зазначену обставину не можна вважати поважною причиною, оскільки потерпілий та його представник були присутні у судовому засіданні та мали можливість у встановлений строк подати апеляційну скаргу із загальним формулюванням незгоди із оскаржуваною постановою. ВПВС в постанові https://reyestr.court.gov.ua/Review/134235158 від 18.02.2026 у справі № 193/411/21 дійшла висновку, що постанова суду апеляційної інстанції, якою відмовлено в поновленні строку на апеляційне оскарження та повернуто апеляційну скаргу, є незаконною, оскільки ухвалена з порушенням п. 1 ст. 6 Конвенції, що зумовило направлення справи про адміністративне правопорушення на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
У ЦК України закріплений підхід, при якому можливість оспорити правочин конструюється як загальне правило. Навпаки, нікчемність правочину має місце тільки у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного. Правочин, що вчиняється з метою завдати шкоди кредитору і який досягає цієї мети, є фраудаторним. За такої кваліфікації та за наявності відповідної позовної вимоги фраундаторний правочин має бути визнаний недійсним. Не кожен фіктивний правочин є фраудаторним, як і не кожен фраудаторний правочин є фіктивним. Основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину. Застосування конструкції фраудаторності при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дають змогу кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору; контрагент (контрагенти), з яким (якими) боржник учиняє оспорюваний договір; ціна договору (ринкова / неринкова), наявність / відсутність оплати ціни договору контрагентом боржника; дотримання процедури (черговості) при виконанні зобов`язань, якщо така процедура визначена законом імперативно. Укладення фраудаторних правочинів є характерним для боржників у процедурах банкрутства Для класифікації правочину як фраудаторного має значення фактична участь боржника у ньому як одного з учасників вольових дій, направлених на виведення майна боржника з метою незадоволення вимог одного або декількох його кредиторів у легальній судовій процедурі. Разом з тим вчинення правочину на шкоду кредиторам, тобто фраудаторного правочину, не свідчить про те, що він має бути фіктивним чи удаваним. Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину, які мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину. Якщо одна зі сторін діяла лише для годиться, а інша намагалася досягти правового результату - такий правочин не можна визнати фіктивним Угода щодо прикриття дійсної угоди сторін є удаваним, а не фіктивним правочином Кваліфікація правочину як фіктивного виключається, якщо на виконання оспорюваного правочину було передано майно чи відбувся перехід прав. Натомість для кваліфікації фраудаторного правочину в позаконкурсному оспоренні як такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3, 13 ЦК України), не має значення, що на виконання оспорюваного правочину було передано майно чи відбувся перехід прав. Одночасна кваліфікація оспорюваного фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні як фіктивного (ст. 234 ЦК України) і такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3, 13 ЦК України), не допускається. ВПВС в постанові https://reyestr.court.gov.ua/Review/134266626 від 04.02.2026 у справі № 910/6654/24 дійшла висновку про можливість оспорення господарського договору як фраудаторного правочину поза провадженням про несплатоспроможність боржника. Право на звернення з позовом про визнання правочину боржника недійсним з підстав фраудаторності належить як виконавцю, так і особі, яка не була стороною цього правочину, проте є кредитором відповідача в іншому зобов`язанні та пред`явила майнову вимогу (зокрема, набула або може набути статусу стягувача у виконавчому провадженні). ВПВС відступила від свого висновку, сформульованого в постанові від 03.07.2019 у справі № 369/11268/16.
Рішенням ЄСПЛ від 09.05.2025 у справі «Бондар проти України» констатовано порушення Україною ст. 1 Першого Протоколу до Конвенції. ЄСПЛ наголосив, що позбавлення права власності без виплати суми, обґрунтовано пов`язаної з її вартістю, зазвичай становитиме непропорційне втручання, а повна відсутність відшкодування шкоди може вважатися виправданою за ст. 1 Першого протоколу до Конвенції лише за виняткових обставин. У цій справі заявник не отримав жодного відшкодування за земельні ділянки, яких він був позбавлений, а жодної спроби запропонувати йому таку компенсацію або будь-яку іншу форму відшкодування зроблено не було. Оскільки характер установлених у рішенні ЄСПЛ порушень потребує встановлення певних обставин і перевірки доказів, якими ці обставини підтверджуються, ВПВС в постанові https://reyestr.court.gov.ua/Review/134266638 від 11.02.2026 у справі № 580/407/14-ц дійшла висновку про необхідність скасування судових рішень всіх трьох інстанцій та направлення справи на новий розгляд до районного суду.
ВПВС в постанові https://reyestr.court.gov.ua/Review/134160131 від 29.01.2026 у справі № 990/135/24 звернула увагу, що Правила адвокатської етики за своєю природою і змістом співвідносяться з принципами суддівської етики, оскільки обидва кодекси регулюють поведінку осіб, наділених суспільною довірою та передбачають обов`язок діяти чесно, добросовісно, незалежно та неупереджено. Обставини, установлені під час розгляду дисциплінарної справи Дисциплінарною палатою КДКА Закарпатської області щодо адвоката (оголошення ним у судовому засіданні апеляційного суду заяви про надання особою неправдивих показань у кримінальному провадженні з тих мотивів, що вона отримує від керівника ТОВ грошові кошти на лікування свого чоловіка, у зв`язку з чим готова робити будь-що) є тим чинником, який зумовив у ВККС обґрунтовані сумніви щодо відповідності позивача як кандидата на посаду судді критерію доброчесності. Доводи позивача про закриття дисциплінарного провадження щодо нього ( через сплив строку притягнення до дисциплінарної відповідальності) є такими, що не спростовують правильності рішення ВККС, оскільки таке закриття відбулося з нереабілітуючих підстав, що негативно позначається на репутації особи, надто коли це стосується конкурсу на посаду судді.
TGLIST.COM.UA
