Колегія суддів КЦС у складі ВС зазначила, що чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових рішень про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України сум. Тому, якщо кредитор вже скористався судовим захистом та з боржника рішенням суду стягнуто суму основного боргу, то таке зобов`язання вже не є натуральним, а тому кредитор має право на отримання сум, передбачених ст. 625 ЦК України. Таке прострочення є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі ст. 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання, підтвердженого судовим рішенням, до моменту його повного виконання і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову. Натомість колегія суддів КГС у складі ВС у постанові від 22.08.2024 у справі № 916/735/23 сформулювала інший правовий висновок – якщо судовим рішенням вже стягнуто з боржника суму боргу, проте стягувач вичерпав можливість пред`явлення виконавчого документа до виконання і такий документ на виконанні не перебуває, зобов`язання вважається натуральним, а отже, стягнення з боржника сум, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України, неможливе. З метою формування єдиної правозастосовної практики щодо вирішення питання про стягнення сум, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України, за обставин наявності судового рішення, яке не може бути звернене до виконання, ВПВС 25.06.2025 постановила ухвалу https://reyestr.court.gov.ua/Review/128876514 про прийняття справи № 754/511/23 до свого розгляду.
Згідно сформованих ВС правових висновків щодо застосування приписів п. 2 ч. 1 ст. 251 ЦПК України, суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у разі перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі ЗСУ або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції. Тому довідка військової частини про перебування військовослужбовця на військовій службі не є належним або достатнім доказом, який би свідчив про наявність підстав для зупинення провадження у справі, оскільки необхідне підтвердження його перебування саме у тій військовій частині, яка переведена на воєнний стан і виконує бойові завдання у зоні бойових дій. В одній із справ ВС, відмовляючи у зупиненні провадження у справі через суперечність змісту довідок військової частини щодо перебування особи на військовій службі, також врахував, що в період перебування особи на військовій службі її інтереси в суді представляв адвокат. Колегія суддів КЦС у складі ВС не погодилась з такою правовою позицією, оскільки військовослужбовець може перебувати у військовій частині ЗСУ, яка незадіяна до ведення воєнних (бойових) дій, але це не виключає його оперативного відрядження до іншої військової частини, яка задіяна у відповідних діях. На переконання колегії суддів, у цьому й полягає одна зі складових функціонування ЗСУ в умовах особливого періоду. ВПВС 16.07.2025 постановила ухвалу https://reyestr.court.gov.ua/Review/128962690 про прийняття справи № 754/947/22 до провадження, оскільки існує необхідність формування єдиної правозастосовчої практики щодо застосування положень п. 2 ч. 1 ст. 251 ЦПК України у справах, в яких сторона або третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, перебуває у складі ЗСУ або інших утворених відповідно до закону військових формувань.
Колегія суддів КГС ВС в ухвалі про передачу справи на розгляд ВПВС зазначила, що право звернутися до суду із заявою про заміну сторони її правонаступником, установлене ст. 334 ГПК України, ч. 1 ст. 15 ЗУ «Про виконавче провадження», слід розглядати у зв`язку з основними засадами судочинства, визначеними ч. 2 ст. 129 Конституції України, з урахуванням права на справедливий суд (складником якого є обов`язок держави виконати судове рішення), гарантованого ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та відповідно до завдання господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (частини 1 та 2 ст. 2 ГПК України). Тому з метою забезпечення права особи на судовий захист процесуальне правонаступництво у разі переходу права власності на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи (ст. 23 Закону України «Про іпотеку») допускається незалежно від дати набуття права власності, якщо буде доведено недобросовісність нового власника. Натомість права добросовісного нового власника, який не знав і не міг знати про судовий спір, захищаються у процесуальний спосіб, встановлений цим Кодексом: шляхом надання права особі, яка не брала участі у справі, якщо суд вирішив питання про її права, інтереси та (або) обов`язки, подати апеляційну (касаційну) скаргу на рішення суду (постанову суду апеляційної інстанції). ВПВС 16.07.2025 постановила ухвалу https://reyestr.court.gov.ua/Review/128962679 про прийняття справи № 902/388/18 до свого розгляду.
ВС у складі колегії суддів КГС зазначає, що варто відступити від висновків ВПВС, викладених у постанові від 13.03.2024 у справі № 757/23249/17 про застосування частини третьої статті 91 та статті 241 ЦК України. Зокрема, на його думку, необхідно вказати, що посилання у договорі на те, що особа діє на підставі статуту, не можна у будь-якому випадку ототожнювати з тим, що третя особа - контрагент ознайомилася зі статутом, оскільки буквальний (граматичний) зміст цього положення означає тільки, що сторона вказує підставу повноважень (довіреність, статут), чи здійснюється самопредставництво, а чи то представництво за довіреністю, але це не презюмує, що вона ознайомлена зі статутом та не покладає на третю особу в будь-якому разі обов`язку ознайомлення зі статутом. Питання про те, чи слід вважати особу такою, що знала чи мала знати про перешкоди законному укладенню договору, вирішуються судом у конкретній справі залежно від її обставин та природи договору. Погоджуючись з обґрунтованістю зазначених мотивів ВПВС 16.07.2025 постановила ухвалу https://reyestr.court.gov.ua/Review/128962675 про прийняття справи № 914/768/22 до свого розгляду.
Чи вважається припиненим зобов`язання здійснити поставку за договором у разі повернення попередньої оплати у випадку коли інша сторона не заперечує щодо повернення такої оплати? В постанові від 24.06.2015 у справі № 904/5381/14 ВСУ ототожнив повернення передоплати за договором з односторонньою відмовою від виконання зобов`язання, з чим не погодилась колегія суддів КГС у складі ВС, оскільки застосування такого підходу покладає на відповідача подвійну відповідальність, адже фактично зумовлює необхідність передати товар за відсутності на його рахунку оплати за такий товар. Колегія суддів зауважила, що у випадку невиконання зобов`язання у подібних правовідносинах, можливим є застосування інших правових наслідків (зокрема, стягнення неустойки / збитків), а задоволення вимоги про виконання зобов`язання в натурі шляхом передачі товару покупцю у випадку повернення попередньої оплати покупцю, є помилковим. З метою вирішення питання про наявність підстав для відступу від висновку ВСУ, викладеного у постанові від 24.06.2015 у справі № 904/5381/14, ВПВС 16.07.2025 постановила ухвалу https://reyestr.court.gov.ua/Review/128962683 про прийняття справи № 911/969/24 до свого розгляду.
ВПВС в постанові від 04.07.2023 у справі № 686/20282/21 підтвердила свій висновок, що за наслідком виникнення чи визнання права на спадщину з`являється право на участь в управлінні та діяльності господарського товариства, що є ознакою набуття корпоративних прав спадкоємцями, при тому, що таке набуття не пов`язане з будь-яким рішенням зборів учасників про прийняття такого спадкоємця до складу учасників товариства. Відносини з оспорювання свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя в разі смерті одного з подружжя, перерозподілу спадкових часток є сімейними та спадковими з огляду на те, що: 1) такі відносини виникли між учасниками сімейних і спадкових відносин. Жодні інші особи, які не володіють спеціальним статусом спадкоємця, подружжя тощо, їх учасниками бути не можуть; 2) спірні відносини виникли щодо об`єктів, які мають спеціальний правовий режим, що існує лише в сімейному та спадковому праві - спільне майно подружжя, спадщина. Оскільки Об`єднана палата КЦС, передаючи справу на розгляд ВПВС, не поставила під сумнів обгрунтованість такого підходу, а лише вважала за потрібне відступити від аналогічного висновку сформульованого за п'ять років до цього, ВПВС 21.07.2025 відмовила у прийнятті справи № 740/1678/17 до свого розгляду, постановивши відповідну ухвалу https://reyestr.court.gov.ua/Review/129054276 .
Практика КЦС у складі ВС свідчить про те, що для виявлення несанкціонованого втручання в роботу ЗВТ / лічильника газу необхідно довести три складові цього правопорушення, у тому числі викривлення даних обліку природного газу (коли витрати природного газу комерційним вузлом обліку не обліковуються, обліковуються частково чи з порушенням).Не будь-які дії споживача призводить до відповідальності та донарахування вартості природного газу, а лише ті, які можуть або могли вплинути на показники, об`єми, облік його споживання.Натомість КГС у складі ВС було сформовано інший правовий висновок, відповідно до якого сама можливість викривлення даних обліку газу, яка була для цього підготовлена або створена через несанкціоноване втручання в роботу лічильника газу (ЗВТ), вже є порушенням, яке кваліфікується як несанкціоноване втручання в роботу лічильника газу та, відповідно, є підставою для нарахування необлікованого спожитого газу. Оскільки існує необхідність формування єдиної правозастосовної практики щодо складових правопорушення (підстав для відповідальності), що свідчать про несанкціоноване втручання у роботу засобу вимірювальної техніки (лічильника), ВПВС 21.07.2025 постановила ухвалу https://reyestr.court.gov.ua/Review/129023074 про прийняття справи № 542/881/19 до свого розгляду.
ВПВС в постанові https://reyestr.court.gov.ua/Review/128993272 від 03.07.2025 у справі № 990/79/25 зазначає, що законодавством не визначено обов`язку відповідача доводити до відома осіб, до яких застосовано санкції, зміст указів в інший спосіб, аніж їх опублікування в офіційних виданнях. Водночас, оскільки Указ Президента України є індивідуально-правовим актом (передбачає індивідуалізовані приписи щодо застосування санкцій до конкретних осіб; адресований цим особам; не регулює певного виду суспільних відносин, а спрямований на припинення конкретних правовідносин), до спірних правовідносин підлягає застосуванню установлений ст. 122 КАС України шестимісячний строк звернення до адміністративного суду. Обґрунтовуючи поважність причин пропуску такого строку, позивач зазначив, що звернення до суду відбулося після обізнаності його представника - адвоката з причинами ініціювання та застосування санкцій під час ознайомлення з матеріалами іншої адміністративної справи. Однак ця подія не містить ознак непереборної сили, яка б завадила позивачу вчасно звернутися з позовом до суду. Незнання правових підстав застосування санкцій не є об'єктивною перешкодою для реалізації права на судовий захист, оскільки процесуальний закон передбачає механізми з`ясування обставин справи, зокрема пов'язаних з підставами прийняття рішень суб`єктом владних повноважень. Пропуск строку на звернення до суду через пасивну поведінку позивача щодо реалізації своїх процесуальних прав у цьому випадку не є поважною причиною пропуску строку.
Позивач звернувся до ВРП із заявою про ознайомлення через модуль «Електронний кабінет» у ЄСІТС з матеріалами дисциплінарних справ, відкритих стосовно нього. ВРП у відповідь на заяву повідомила про можливість ознайомлення з частиною матеріалів у хмарному сховищі, з чим не погодився позивач. Аналізуючи положення Регламенту, який визначає процедуру ознайомлення з матеріалами дисциплінарних скарг, ВПВС в постанові https://reyestr.court.gov.ua/Review/129023039 від 17.07.2025 у справі № 990/2/25 дійшла висновку, що вони [норми] не передбачають можливості визначення заявником способу ознайомлення з матеріалами дисциплінарної справи. Водночас указаним нормативним актом з урахуванням технічної можливості передбачено альтернативні варіанти для ознайомлення заявника з матеріалами справи у віддаленому режимі (в електронній формі) через: модуль «Електронний кабінет» у ЄСІТС; електронну адресу; дистанційний доступ до справи (матеріалу), розміщеної (розміщеного) у хмарному сховищі. Отже, право позивача на ознайомлення повною мірою було забезпечено, що свідчить про відсутність порушених прав позивача.
Постановою районного суду, залишеною без змін постановою апеляційного суду, суддю було визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 17 тис. грн, з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік. Констатуючи у поведінці судді склад дисциплінарного проступку ВРП виходила (окрім вищезазначених судових рішень) з наявних у справі доказів: тесту, проведеного приладом «Drager», на вживання алкоголю (0,73 проміле); протоколу про адміністративне правопорушення; копії відеозаписів факту фіксації (відео з нагрудних камер працівників патрульної поліції); пояснення інспекторів, які зупинили автомобіль. Було враховано, що, сумніваючись у належному технічному стані приладу «Drager», суддя мав можливість спростувати факт перебування у стані алкогольного сп`яніння, пройшовши огляд на визначення стану сп`яніння у медичному закладі, проте відмовився від такого. З огляду на викладене ВПВС в постанові https://reyestr.court.gov.ua/Review/129023027 від 17.07.2025 у справі № 990SCGC/25/25 дійшла висновку, що ВРП дійшла обґрунтованого висновку про наявність визначених законом підстав для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності (звільнення судді з посади), оскільки розглядувана у цій справі поведінка судді порочить звання судді та підриває авторитет як самого судді, так і суду загалом.
TGLIST.COM.UA
