Кондор королівський (Sarcoramphus papa) – великий птах, що мешкає в Центральній і Південній Америці. Найяскравіше забарвлений вид родини катартових (Cathartidae). Цей птах мешкає переважно в тропічних низинних лісах. Єдиний представник роду Sarcoramphus.Великі – вагою до 4,5 кг, розмахом крил близько 2 м й завдовжки до 85 см – королівські кондори забарвлені в дуже яскраві, помітні фарби. Голова й шия позбавлені пір'я, колір шкіри варіюється, включаючи жовтий, помаранчевий, синій, фіолетовий і червоний. У птаха на дзьобі дуже помітний помаранчевий м'ясистий наріст. Цей гриф – падальник. Існує дві теорії про те, як птах отримав «королівську» назву. Перша свідчить, що ця назва пов'язана з його звичкою витісняти дрібніших кондорів з туші й поїдати її, поки вони чекають. Інша теорія свідчить, що назва походить з легенд майя, в яких цей птах був королем, що служив посланцем між людьми й богами. Королівські кондори були популярними фігурами в кодексах майя, а також в місцевому фольклорі та медицині.У королівського кондора, відносно його розмірів, найбільший череп й мозкова коробка, а також найсильніший дзьоб серед грифів Нового Світу. У дзьоба гачкуватий кінчик й гострий ріжучий край. Голова й шия позбавлені пір'я як адаптація до його способу харчування.В польоті кондор ширяє годинами без жодних зусиль, лише зрідка змахуючи крилами. Незважаючи на свої розміри і яскраве забарвлення, цей стерв'ятник абсолютно непомітний, коли сидить на деревах. Сидячи, він тримає голову опущеною й нахиленою вперед. Для зниження температури тіла цей птах спорожняється на ноги. У нього немає голосового апарату, хоча він може видавати низькі квакаючі та хриплячі звуки в процесі залицяння й клацати дзьобом у випадку загрози. Королівський кондор харчується чим завгодно – від туш великої рогатої худоби до трупів мавп та інших лісових ссавців, а також викинутої на берег риби й мертвих ящірок. Буває, що він вбиває та їсть поранених тварин, новонароджених телят й дрібних ящірок. Знайшовши тушу, королівський кондор витісняє інших падальників через свій великий розмір та сильний дзьоб. Однак, опинившись на одній здобичі з більшим андським кондором, завжди поступається йому.Королівський кондор спаровується на все життя й зазвичай відкладає одне біле яйце без розпізнавальних знаків у гнізді в дуплі дерева.#КрасаБожогоТворінняСайт | Про креацентр | Підтримати | Facebook | Instagram | YouTube
Кіт барханний (Felis margarita) – вид родини котових (Felidae). Одна з найменших диких кішок. Мешкає в пустелях. Довжина тіла разом із хвостом – трохи більше 80 см. Пісочне або світло-сіре хутро добре допомагає кішці маскуватися в пустелі. На сьогоднішній день цей вид зареєстрований в кількох місцях північної частини Африки, на Аравійському півострові та на Близькому Сході. В Центральній Азії – в пустелі Каракум. Згідно з останніми генетичними даними, розрізняють два підвиди барханного кота: той, що мешкає в Сахарі та інших місцях півночі Африки, і той, що мешкає в Західній та Центральній Азії, який більший за африканський підвид.Кіт барханний зазвичай відпочиває в підземних норах вдень та полює вночі. Нижня сторона лап захищена від екстремальних температур густим хутром. Поїдає дрібних гризунів і птахів. Також вбиває й поїдає отруйних змій. Слухова чутливість барханного кота вища, ніж у домашньої кішки. Барханний кіт – одиночна тварина, за винятком шлюбного сезону й періоду, коли у самки з'являються кошенята. Навесні самка народжує двох-трьох кошенят.#КрасаБожогоТворінняСайт | Про креацентр | Підтримати | Facebook | Instagram | YouTube
Косар рожевий (Platalea ajaja) – вид птахів родини ібісових (Threskiornithidae). У США вид поширений в південних штатах, загалом зустрічається в Південній Америці, переважно в прибережних районах Карибського басейну. Родова назва Platalea – латинська й означає «широкий», посилаючись на характерну форму дзьоба; специфічний епітет ajaja – від назви виду мовою тупі (мова, якою розмовляли корінні мешканці Бразилії в до- і ранньоколоніальний період).Зграйний болотний птах. Довжина косара рожевого сягає 86 см, розмах крил – 133 см. Спина здебільшого біла, крила й груди мають яскраве червоно-рожеве забарвлення. Ноги багряного кольору. Типова для косарів форма дзьоба нагадує ложку. Подібно до фламінго ці птахи поїдають рачків, які містять каротиноїдні пігменти, такі як кантаксантин та астаксантин, що забезпечує птаху рожеве забарвлення пір'я. Рожевий колір косаря залежить від його віку та місця проживання, варіюючи від майже білого до яскраво-рожевого. Цей вид годується на мілководді в прісних або прибережних водах, розгойдуючи дзьобом з боку в бік, проціджуючи мул. Окрім ракоподібних, косар харчується шматочками рослинного матеріалу, водними комахами, молюсками, жабами, тритонами й дуже дрібною рибою. Гніздиться в чагарниках або деревах, часто в мангрових заростях, відкладаючи від двох до п'яти яєць, білуватих з коричневими мітками.#КрасаБожогоТворінняСайт | Про креацентр | Підтримати | Facebook | Instagram | YouTube
Слони спускаються до ріки в національному заповіднику Самбуру (Samburu National Reserve) в Кенії. Ми бачимо, що слони не вміють стрибати. І так стверджують вчені. Хоча вони й не пояснюють чому, мовляв, – самі не знаємо. Вчені не можуть прийти до єдиної відповіді, щоразу видаючи нові теорії. Спочатку дослідники вважали, що у цих тварин проблеми з вестибулярним апаратом. Але це не так – з цим у слонів все в порядку, що доводять циркові вихованці, виконуючи різні трюки й навіть стаючи на голову. Тоді чому? Адже вони мають коліна, сухожилля й потужні м’язи. На думку вчених, причина є у величезній масі тіла, яке важко підняти в повітря. Тварина може собі зашкодити, адже для стрибка потрібні рухливі гомілковостопні суглоби, сильне ахіллове або п'яткове сухожилля й розвинені литкові м'язи.До того ж слони не розвивають швидкість вище 24 км/год – в середньому швидкість бігу слона складає 16 км/год. Під час бігу дві ноги слона завжди опираються на землю. Однак якщо слон наляканий або агресивний, він здатний бігти зі швидкістю 40 км/год. Удари слона й без розбігу сильні, але якщо слон ще й набере швидкість, то ніщо не зможе встояти на його шляху.Інша версія вчених полягає в тому, що слони стрибають – тільки дуже специфічно. Що відбувається під час стрибка? Лапи, або ноги на якусь мить повністю відриваються від землі. Слон теж вміє відривати свої величезні ноги, піднімаючи їх в повітря, причому іноді він робить це за дуже короткий час. Інша справа, що відірвати відразу чотири ноги він не в змозі, оскільки однією з них він завжди повинен опиратися на землю. Що ж, сподіваємось, що вчені нарешті зможуть розгадату цю загадку. А можливо слонам просто не потрібно стрибати – вони досить високі, щоб дістати все, що потрібно, та ще й живуть в савані, де немає особливих перешкод, які необхідно долати. Відео: Ro Vince, запозичене у Save the Elephants, Hilarious footage of elephants getting into river bed#ВідеоДняСайт | Про креацентр | Підтримати | Facebook | Instagram | YouTube
Сапса́н (Falco peregrinus) – хижий птах родини соколових, поширений на всіх континентах, окрім Антарктиди. Латинське слово falco, що дало птаху його родову назву, є похідним від слова falx («серп») і перекладається як «подібний до серпа» – таким чином підкреслюється форма крил сокола під час польоту. Така форма дозволяє зменшити опір повітря, що дозволяє швидше літати. Видова назва peregrinus в перекладі з латинської означає «мандрівний» – стосується способу життя цього птаха – птахи здійснюють довгі сезонні міграції (до 25 000 км).Це великий сокіл: довжина його тіла становить 34-50 см, розмах крил 80-120 см. Важать в межах 440-1500 г. Самці приблизно на третину менші за самок. В Україні мешкають три підвиди: звичайний, кавказький і тундровий сапсани. В українській мові сапсана тривалий час іменували соколом – ця традиція йде ще з часів Київської Русі. Згодом назва «сокіл» отримала ширше значення й перейшла на весь рід птахів. Навіть і понині під «соколом» найчастіше мають на увазі саме сапсана. Птах включений до Червоної книги України та на міжнародному рівні вважається як нечисленний вид. Сапсан живиться майже виключно середніми за розмірами й дрібними птахами: горобцями, дроздами, шпаками, голубами, качками тощо. Окрім птахів, сапсан зрідка полює на деяких невеликих ссавців, зокрема на кажанів, вивірок, зайців, а також на земноводних та комах. Найактивніші птахи вранці й ввечері. Вважають, що це найшвидший птах (і взагалі тварина) в світі – при пікіруванні на здобич він здатний розвивати швидкість понад 322 км/год. Виявивши здобич, він піднімається над жертвою й майже прямовисно каменем пікірує донизу («робить ставку»), вдаряючи її складеними й притиснутими до тулубу лапами по дотичній. Удар кігтями пальців сапсана по жертві буває настільки сильним, що навіть у достатньо великого розміру жертви може відлетіти голова.Сапсан зазвичай вибирає малодоступні для людини місця з широким горизонтом; перевагу віддає скелястим берегам різних водойм. Найбільші популяції птахів зустрічаються в долинах гірських річок, де є оптимальні умови для гніздування. Сапсани моногамні; пари зберігаються протягом багатьох років. Зазвичай самка відкладає 3 яйця (рідше – 2-5), по одному яйцю раз на дві доби. Яйця яскраво забарвлені – мають бурий або червонуватий кольори з плямами й цятками темніших відтінків.#КрасаБожогоТворінняСайт | Про креацентр | Підтримати | Facebook | Instagram | YouTube
Капібара, або велика капібара (Hydrochoerus hydrochaeris), - напівводний травоїдний гризун родини Кавієвих (Caviidae). Капібара – найбільший серед сучасних гризунів. Дорослі капібари виростають до 135 см в довжину, мають висоту в загривку до 60 см й зазвичай важать 65 кг. Середня вага – 50 кг. Капібара проживає на берегах різноманітних водойм у тропічних й помірних частинах Південної Америки на схід від Анд. На півночі Південної Америки мешкає карликовий родич капібари – мала капібара (Hydrochoerus isthmius). За розмірами мала капібара помітно менша за велику.Назва походить від мови тупі (мова, якою розмовляли корінні жителі Бразилії в до- і ранньоколоніальний період), що означає «поїдач високої трави». Латинська родова назва – «водяна свиня», а видова назва – «той, хто насолоджується водою».У капібари злегка перетинчасті лапи й нерозвинені хвости. Задні ноги трохи довші за передні; на задніх лапах по три пальці, на передніх – по чотири. Вони чудові плавці й можуть затримувати дихання під водою до п'яти хвилин. Поїдають здебільшого трави й водні рослини, а також фрукти й кору дерев. Вони дуже вибагливі й харчуються листям одного виду, не звертаючи уваги на інші. В сухий сезон вони їдять більшу різноманітність рослин, оскільки їх менше. Щелепний суглоб капібари розташований не так, як у інших травоїдних, тому вони пережовують їжу, рухаючи щелепою вперед-назад, а не з боку в бік. Капібари – автокопрофаги, тобто вони їдять власні фекалії як джерело бактеріальної флори кишківника, щоб перетравити целюлозу в траві й добути з їжі максимум білка й вітамінів. Вони також зригують їжу, щоб пережувати її знову, подібно до того, як це робить велика рогата худоба. Як і в інших гризунів, передні та щічні зуби капібари постійно ростуть, щоб компенсувати постійне зношування.Максимальна тривалість життя капібари становить 8-10 років, але в дикій природі капібари зазвичай не живуть довше чотирьох років через хижацтво. Капібари відрізняються зграйним характером. Хоча іноді вони живуть поодинці, найчастіше їх можна зустріти в групах, що складаються з 10-20 особин. У капібар є два типи ароматичних залоз: моррільйо, розташовані на морді, і анальні залози. Ці залози є в обох статей, але у самців моррільйо набагато більші. Самці ставлять мітки не тільки на листках чагарнику й траві, але також мітять самок. Капібари спаровуються тільки у воді, і якщо самка не хоче спаровуватися з певним самцем, вона або занурюється під воду, або залишає її. Вагітність капібари триває 130-150 днів, в одному приплоді може бути від одного до восьми дитинчат, в середньому – чотири.Відео: @luciano_mochinski (Instagram)#КрасаБожогоТворінняСайт | Про креацентр | Підтримати | Facebook | Instagram | YouTube
Один із найдивніших видів тварин на планеті. У цих кумедних маленьких істот мордочка, як у вівці, а спинка схожа на кімнатну рослину. Єдина тварина, здатна до фотосинтезу (непрямо).Costasiella kuroshimae – вид молюсків родини Costasiellidae. Це морські черевоногі молюски без черепашки. Їх розмір варіює від 5 мм до 1 см завдовжки. Вперше знайдено 1993 року. Видова назва походить від острова Куросіма, де вид був вперше описаний. Вид також було знайдено у водах Філіппін та Індонезії.У них два темних ока й два ринофори, що виходять з верхньої частини голови й схожі на овечі вушка, звідси й загальна назва – «листова овечка». Ринофори – хемосенсорні структури, які є найбільш помітною частиною зовнішньої анатомії голови морських черевоногих молюсків без черепашки – визначають хімічні речовини у воді, що дозволяє молюскам знаходити джерела їжі. Для цього виду характерна клептопластія. Це явище накопичення хлоропластів водоростей в тканинах організму, який ними живиться. Водорості, за винятком хлоропластів, при цьому перетравлюються, але хлоропласти якийсь час фотосинтезують і продукти фотосинтезу використовуються господарем.Відео Costasiella kuroshimae - вид молюсків… запозичене у Всесвіт#КрасаБожогоТворінняСайт | Про креацентр | Підтримати | Facebook | Instagram | YouTube
Ламантин (Trichechus) – рід великих, водних, травоїдних морських ссавців. Мешкають у мілководних болотистих прибережних районах Карибського моря, Мексиканської затоки, басейну Амазонки та Західної Африки. Вони мають довжину до 4 м, вагу до 600 кг. У дорослих ламантинів немає різців та ікол, є тільки щічні зуби, які не розділяються на моляри та премоляри. Ці зуби змінюються протягом всього життя, причому нові зуби виростають ззаду, а старі випадають висуваючись вперед, приблизно як це відбувається у слонів. У ламантина зазвичай не більше шести зубів в кожній щелепі. Як і в коня, у ламантина простий шлунок, але довга кишка, в якій він може перетравлювати жорсткі рослинні рештки. Загальна довжина кишківника становить близько 45 метрів, що незвично для тварини такого розміру.Ламантини, як правило, одиночні тварини. Проводять близько 50% дня уві сні під водою, регулярно спливаючи на поверхню з інтервалом ≈ 20 хв. Решту часу ламантини проводять на мілководді на глибині 1-2 м, поїдаючи прісноводні та морські рослини (близько 50 кг на день). Зазвичай ламантини плавають зі швидкістю від 5 до 8 км/год. Однак відомо, що вони можуть плавати коротким ривком зі швидкістю до 30 км/год. Зазвичай розмножуються раз на два роки, народжується лише одне дитинча. Вагітність триває близько 12 місяців. Самка ламантина має два соски, по одному під кожним ластом, якими і вигодовує телятко.Ці тварини, зазвичай, є повільними та весь час або їдять, або відпочивають, тому складається враження, що їх поведінка є досить простою. Але вони здатні розуміти завдання на розрізнення й демонструють ознаки складного асоціативного навчання. Вони також мають хорошу довготривалу пам'ять. Демонструють здібності до навчання, подібно до дельфінів, в акустичних та візуальних дослідженнях. Соціальні взаємодії між ламантинами дуже складні й заплутані, що може свідчити про вищий інтелект, ніж вважалося раніше, хоча вони залишаються недостатньо вивченими наукою.#КрасаБожогоТворінняСайт | Про креацентр | Підтримати | Facebook | Instagram | YouTube
Райка червоноока (Agalychnis callidryas) – вид земноводних з роду яскравоока райка родини райкові. Мешкає в Центральній Америці, переважно в низинних вологих районах тропічних лісів, де є вода. Ставки або водойми необхідні для її розмноження, тому їх завжди можна знайти поблизу цих місць. Agalychnis callidryas потрібна висока вологість повітря – не менше 80%. Це одна з найбільш впізнаваних жаб. Цей вид відомий своїм яскравим забарвленням, а саме яскравим зеленим тілом із синіми та жовтими смугами з боків, має яскраво-червоні та помаранчеві ноги, а назву отримав завдяки своїм характерним яскраво-червоним очам. Лапки забезпечені присосками, які допомагають прилипати до листя. Окрім того є залоза, що виділяє слиз на шкірі, щоб протистояти втраті води й забезпечити захист від інфекцій. Ці райки не мають справжньої повіки, але мають мембрану, яка дає змогу світлу проникати в очі, щоб вони прокидалися при наближенні хижаків. Загальна довжина сягає 5-8 см.Як і всі жаби цього роду, вони нічні й полюють на комах переважно вночі. Їх раціон – цвіркуни, метелики, коники, мухи, комарі та ін. У цих жаб є цікава особливість. Ембріони червоноокихої райки проявляють фенотипічну пластичність, вилуплюючись раніше терміну у відповідь на подразнення, щоб захистити себе. Ембріони виводяться синхронно, зазвичай вони вилуплюються через 6-10 днів після яйцекладки без перешкод. Однак одночасне раннє вилуплення усієї кладки відбувається, коли кладці загрожує хижак або загрозливі зміни довкілля, такі як злива або повінь. Дослідження показують, що ця стратегія є багатогранною, й для того, щоб ембріони проявляли таку реакцію, необхідна певна комбінація подразників. Тому реакція виникає тільки тоді, коли це абсолютно необхідно для забезпечення виживання. Коли хижаки опиняються досить близько, ембріони оцінюють загрозу. Через кілька секунд ембріони енергійно вилуплюються. Оскільки яйця зазвичай відкладаються над водоймами, пуголовки при вилупленні падають у воду. Раннє вилуплення також пов'язане зі зневодненням яєць: у сухій кладці яйця вилуплюються раніше, ніж у вологій. Відео: @DrCamaleon (Youtube)#КрасаБожогоТворінняСайт | Про креацентр | Підтримати | Facebook | Instagram | YouTube
TGLIST.COM.UA
