Login Sign Up
Advert
Your ad spot
Reserve this exclusive slot for the selected period.
Buy advertising →
Telegram community logo - Мікросвіт із кульбабки ❄️ Залевський
Added 14 Jul 2024

Мікросвіт із кульбабки ❄️ Залевський

@zalevski_ua
Number of subscribers: 644
Photos: 783
Videos: 29
Links: 215
Description:
Канал про нашу діяльність в сфері розвитку мікроспільнот і мої спостереження того, що відбувається навколо простого життя Консультації @simplegreen

👥 Number of subscribers

644
Average/Day:: -2
Average/Week:: -1
Average/Month:: -3

👁️ Average views per message

186
Average/Day:: 337
Average/Week:: 172
ERR: 28.88%

📊 Messages per Day

0.5
Last day: 2
Week average: 1
Average per day: 0.5

Status change history

Officially not confirmed 2024-07-14

Wall

Telegram statistics channel

Кажуть, у світі умовно є три типи людей:1. Ті, хто зосереджений на минулому2. Ті, хто зосереджений на теперішньому3. Ті, хто зосереджений у майбутньомуЯкщо говорити про нашу бульбашку - мережу екопоселень, то тут ці типи можуть виглядати приблизно так:1. Хранителі - ті хто живе минулимЦі люди дивляться на екопоселення, як на повернення в «золотий вік» — спробу відновити минуле, відтворити архаїчний побут, традиції чи романтизований хутір. Вони часто фіксуються на відтворенні форм, а не суті. Такі учасники можуть стати чудовими хранителями стилю, обрядовості, але не рушіями розвитку.Серед яскравих хранителів я би виділив етнохутори, рідновірів та родові помістя. Вони дійсно проробили неймовірну роботу з збору і відтворення давніх ремесел, лоутех та Святкувань, банків реліктового насіння та створення нашого власного стилю екопоселень. З хранителями цікаво й потрібно говорити про нашу автентичність: український хутір як особливий формат екопоселення нарівні з данськими комунами, ізраїльськими кібуцами чи американськими колівінгами. Ми давні й особливі.Але така зацикленість на минулому може гальмувати зміни й нерідко відлякує нових учасників. Як в поселення так і в мережу в цілому.2. Діячі - Ті, хто живе теперішнім.Це зазвичай практики й майстри екопоселень. Вони вміють будувати, сіяти, реалізовувати, організовувати події. Саме вони забезпечують життєздатність - тримають спільноти на плаву щодня.Діячі зазвичай живуть гарним життям і, як правило, приємні у спілкуванні. Це чудові виконавці для наприклад проєктів мережі, грантових заявок, локальних ініціатив - вони оптимістичні та продуктивні.Саме діячі зараз витягують нашу мережу своїми активностями, відкриттям керамічних майстерень, проведення марафонів, громадських слухань і створення заказників.Проте їм інколи бракує бачення довгострокових можливостей і перспектив — вони добрі на задачах «тут і зараз».3. Візіонери - Ті, хто дивиться в майбутнє.Це новатори в екопоселеннях. Вони шукають відповіді на запитання: як екопоселення стануть частиною нового суспільного ладу? Як вони впишуться в глобальні зміни клімату, економіки, технологій? Їхні ідеї часто здаються надто радикальними чи незручними іншим, адже вони ставлять під сумнів звичне.Якщо вони мають рацію, їх нагорода величезна. Але ціна висока: вони порушують норми, кажуть незручні речі, часто грубі та неугодні оточуючим.Візіонери можуть втратити зв’язок із реальністю поселень, спільнот або перетворити свої ідеї на «проєкти заради проєктів». Їх невдоволеність і бунти можуть легко обвалити роботу кіл і всієї оргструктури.Візіонером часто працюю я сам, але не рідко займаю і роль виконавця. Бо візія часто потребує витримки інколи довжиною в кілька років.Так на інтеграцію роботи з грантами у нас пішло перші 4 роки, на криптогранти вже пішов рік. На формування Колової Оргструктури і Ради мабуть всі 7 років. Я нерідко був не лише поштовхом, але конкретною перепоною у всіх цих процесах.Немає “правильного” шляху. Але якщо ти не розумієш, до якого типу належиш — на тебе чекає розчарування. Тому що ти будеш не готовий до того, як інші люди грають свої ролі. • «Хранителі» можуть сприймати «візіонерів» як загрозу автентичності. • «Діячі» можуть бачити «візіонерів» як хаотичних мрійників. • «Візіонери» можуть бути незадоволені пасивністю «хранителів» чи короткозорістю «діячів».Успіх як завжди полягає в балансі — це синхронізація всіх трьох типів. Їхня взаємодія створює живу систему, яка може і берегти традиції, і забезпечувати щоденне життя, і будувати майбутнє.Роль координаторів мережі — помічати ці особливості й фасилітувати простір, де хранителі, діячі й візіонери можуть чути та взаємодіяти одне з одним. Це регулярні круги, ретроспективи, стратегічні сесії, де відбувається справжній обмін і балансування інтересів.Лише взаємодія та балансування цих трьох енергій робить мережу сильною й здатною до розвитку.Тому важливо регулярно збиратися разом і бачити цінність кожного.Зараз це звісно непросто робити вживу. Але ми щось придумаєм )
Витягувати залишки тої сакральної мудрості.Якими повинні бути екопоселенняМоя відповідь - вони повинні бути.На рівні малих низових спільнот вони повинні творити і сигналізувати. В колах з вогнищами, що ми є. Що ми не безнадійні. Що ми не вірус цієї планети.Ми люди в яких є душа є серця, які наповнені любовʼю. Попри все меркантильне зло і нещастя, яке твориться навколо.Я не знаю можливо це все виглядає надто утопічно і смішно. Але кожна та зернинка реліктового насіння, яку тримають в роті і висаджують на хуторах, десь служить тим сигналом у Всесвіт. Транслюючи сподівання на нове життя. Яке має продовження не через силу нових технократичних криптоногеніїв і меритократичних гетто для своїх.А власне позитивний сценарій майбутнього малих вразливих спільнот, у яких немає потужної фінансової опори. Яких скорочуватимуть сотнями тисяч замінюючи їх ботами та ШІ агентами вже найближчі тижні, місяці, роки.Екопоселення, як на мене, дуже навіть роблять те, що повинні. Просто не треба натягувати на них те бачення, яке вони не брали на себе. А просто приймати і підсилювати те, що вони роблять у нашій країні десятиліттями.І хтозна, може статися так, що ця енергія допоможе нам у відстоюванні світла проти зла. Не тільки силою, не стільки ненавистю, але й любовʼю.Десь такі думки на сьогодні.Пишіть своє бачення в коментарях, якими повинні бути екопоселення. Чи повинні вони бути взагалі і зокрема в нашій країні.Виривати з контексту фрази і розказувати очевидні речі про 4-11-500-й рік війни з рашкою і як ті екопоселення закриють небо над містами в нашій країні теж можна.Співчуваю всім постраждалим від обстрілів і загиблим на цій війні...Мій пост - спроба відвести увагу на щось, що дає надію на інший сценарії майбутнього.Всім дзен.#екопоселення
Забий і страждай: маніфест для попаяних 🌾А ви знали, що страждати насправді легше, ніж бути щасливим? Бути щасливим — це не стільки природній стан, як навичка, яку потрібно розвивати.Особливо зараз, в умовах війни, коли навколо повно болю та обурення. Ми щодня годуємо цілу індустрію обурення:👉 Його монетизують політики-зрадофіли, які перетворюють «винних» на власні рейтинги.👉 Його продають спікери та гуру-конспірологи за гроші, лайки й мерч.👉 Його алгоритми перетворюють на безкінечний потік гортання стрічки.А що отримуємо ми? Можливо живимо емоціями якесь короткочасне полегшення, поступово віддаючи свою увагу, дані й суб’єктність вгору по ланцюгу.Ми всі добряче вже попаяні війною, хоча зовні наче такі живі і безтурботні.Ми недавно зібрались коло гірського озера невеличкою групою молодих людей. Серед нас був француз, який приїхав до нас на велосипеді аж із Франції. І ми вирішили простібати цю ситуацію: Розслабся не парся, навіщо стільки зусиль, масок, досягаторства, мавпування чужого успіху.«забий і страждай!»Ми всі попаяні війною — хтось бомблений, хтось ні. Вигорілі, релоковані, кожен зі своїми віковими та сенсовими кризами. Зʼїхались із різних куточків країни й планети. Десь на якусь мить побути серед своїх і далі податись в свої процеси.Купались у каламутному озері, провели обряд ініціації Теплої гори. І цей абсурдний лозунг настільки мені сподобався, що я навіть задумався зробити татуху «Забий і страждай!»Бо саме в такі моменти моя свідомість відмовляється від шаблонних поширених установок «позитивного мислення», розслабляється і прагне тихого щастя. Спокою та релаксу.Чи варто годувати машину обурення?Можливо краще направити свою увагу на щось корисне. Щось творче і конструктивне.Направляти наш мозок в якесь продуктивне русло. Те на що ми можемо дійсно впливати. Нехай мале нехай локальне. Нехай воно не врятує цей світ і не закриє небо від прильотів.Колись, на початку вторгнення, Настя Волкова сказала:«Я хочу бути корисною. Як ми можемо принести користь нашим спільнотам?»І це здається для мене було відправною точкою. Як почався проєкт Зелена дорога.Я тоді додав: ми повинні писати власні новини, як казали в 90-х — «крутити своє кіно».І ми почали: писали, створювали проєкти, шукали й добували ресурси.Попри всі командні негаразди останнього часу, ми досі в грі.Кожен на своєму рівні, можливо, не соціократично, можливо, в іншому складі.Але я відчуваю поряд кожного, хто щось робить. Я бачу їх дії і внесок в сторісах чи в зумах.Ми на відстані та ми поряд. Бо ми про одне.І навіть якщо зараз я один і те що роблю - це більше мій соло-проєкт, я продовжую шукати конструктивні шляхи.«Максиме, всі твої пости про негатив…»Якось мені дали таке зауваження.І я вирішив: окрім того, що в нас будуть «свої новини», мої лонгріди навіть якщо це пости «страждання» виконуватимуть роль терапії та рефлексії. Щоби забити, відпустити і спокійно рухатись далі працювати.Тому: • Забий і страждай. • Відстраждай і йди далі.Зараз я намагаюсь не скролити негатив, і все більше мого контенту — це чітка вузька тематична інформація.А мій день і тиждень наповнені зустрічами з цікавими, толковими людьми й платформами.Головне – не годувати машину обурення.Забий, страждай і йди далі.Такий от концепт послання вам від юних укробуддистів.Всім дзен.
Науковці на Теплій Горі. Моніторинг біорізноманіття 🌾Два дні. Зовсім небагато часу. Але цього вистачило, щоби ми по-новому побачили всю нашу екосистему. Весь наш капітал біорізноманіття..До нас приїхали науковці з Херсонського держав університету з Українська Природоохоронна Група - UNCG. Усього 2 дні — але кожна здається їхня хвилина тут була наповнена сенсом. Запис розмов мав бути коротким, та перетік у 40 хвилинні лекції. Ми не відходили — слухали, вбирали, перепитували. Бо саме цього спілкування так не вистачає нашим екоспільнотам.Кажуть цільові живі зустрічі замінюють десять тисяч прочитаних книг.“Можливо, вам не варто оформлювати заказники”, — кажуть вони. — “Це часто створює конфлікт з місцевими. Краще формулювати вашу діяльність як позитивне раціональне господарювання. Те, що не виснажує, а відновлює”.І це дуже співзвучно з тим, як ми хочемо жити.У нас в поселеннях раніше гуляв термін «природосообразне» природовідповідне, є над чим тепер подумати і на що опертись.Нам показали: наші луки насичені рідкісним біорізноманіттям. Але ліс, який піднімається через зміну клімату, витісняє ці відкриті екосистеми. Рішення — регулярне фрагментальне викошування після цвітіння і визрівання насіння. Щоб стримувати ліс і дати шанс усім тим екосистемам, хто потребує простору і світла.Мохи, орхідеї, лишайники — індикатори чистоти, живі свідки гармонії між людиною і природою. І так, майже все довкола — антропогенне. Але воно зараз видає до 200 різновидів лише рослин на наших всього лише 4-5 га. І це надихає.“У вас тут все дуже наближене до природного. Ви можете розмістити стенди з назвами рідкісних рослин. Унікальних орхідей, мохів лишайників. І поступово доповнювати, викладати все в iNature. Робити освітні екскурсії. Під це можна написати гранти.”Це може непогано працювати для вас.А ми постійно їздимо по країні. Дайте вашу мапу екопоселень і ми поступово охопимо всі ваші ділянки.Сюди ще варто запросити орнітологів, щоби оцінили ваших птахів. А також спеціаліста по комахах і грибах.Це тільки початок…- Я ще тут поблукаю трохи. Так у них це називається. Кожну вільну хвилину вони поринають у свій прекрасний світ. Хто в рослинки, хто в мохи, а хто в лишайники.Я завжди захоплювався людьми, які горять живуть своєю справою. Вони бачать те, що має реальну цінність. І показують, що природоохорона — це не лише про заборони. Це про мудре втручання. Про спів творення та співжиття.Для мене це і є один з наших головних активів. Люди їдуть створювати екопоселнння щоби жити в гармонії з природою. Це мабуть очевидно. Єдине питання як це оцінювати, окрім магічності і сакральності що ще може стати мірилом впливів.Потрібна як мінімум експертна інвентаризація того, що вже є. Потрібні чіткі вимірювані маркери: їжа, вода, енергія, спільноти, екосистема те що можна показати світові як фіксовані здобутки та спадщину, яку можна залишити після себе.У такі ж дбайливі руки.Позитивне невиснажливе господарювання - звучить для мене, як позитивний сценарій майбутнього наших локацій.Раціональне господарювання — не просто можливе. Воно необхідне. Воно те що ми практикуємо і чим готові ділитись.Там, де є такі збалансовані діючі екосистеми — зазвичай чисте повітря, волога, м’якші температурні коливання. Вони зберігають ґрунт, затримують воду, стримують перегрів. Фрактальне викошування — сприяє різноманіттю. Зрештою, частина біофлори не тікає від нас — їй добре поруч із нами.І саме такою має бути наша присутність: не пануючою, а доповнюючою. Не руйнуючою, а такою, що підтримує й множить життя.Десь такий у мене відгук на сьогодні.Пишіть в коментарях, що думаєте з приводу створення такого капіталу біорізноманіття і які є питання труднощі бачите на цьому шляху.Наступним кроком я бачу верифікацію таких ділянок під карбонові кредити та власне запуск капіталізацію через секвестрацію вуглецю. Але це вже зовсім інша історія.Яка у нас ще попереду.Всім дзен.#Біорізноманіття #екопоселення
Мистецтво присутностіКожен жест укробуддиста є мистецтвом. Кожна дія ритуалом. Чай на столі — завжди церемонія. Мелодія сокири, запах трав, вигин глини, ловець снів і прапорці на терасі — усе має сенс і є проявом краси. У тиші з’являється форма, яка змінює простір, наповнює його прозорістю та повертає первозданність.Перетворення травмиУкробуддист не витісняє біль війни. Він носить його в собі, але дає йому місце у своєму саду. Поруч із ним росте м’ята. Він знає: втома після сирен і обстрілів — не слабкість, а чутливість до світу. Руїни стають джерелом нових паростків життя.Час як глибинаНа хуторі час не йде, він осідає. Тут можна тижнями спостерігати за деревом і бачити зміни світу. Глибока дія — це те, що не видно з дрону, але вона тримає горизонт і наповнює буття справжнім змістом.Підсумок: Укробуддизм – не філософія, а спосіб життяХуторянський укробуддизм – це не втеча від реальності чи відповідальності, а її перепрошивка. Це не боротьба з перекосами системи, а її природне вивітрювання через відмову від взаємодії. Це не ігнорування реальності, а створення своєї – тихої, ясно-прозорої, де можна почути пульсацію Всесвіту.І коли здається, що все навколо горить, хуторянський укробуддист не гасить пожежу. Він просто не дає їй свого кисню.І це працює.P.S. як вам такий опис і щоб ви додали в цей концепт? Пишіть в коментарях.Всім дзен.#укробуддизм #простежиття
І вдається він не завдяки злагодженій роботі соціократичних кіл та колегіальних рішень, а тому що я максимально від них відгороджуюсь. Максимально обрізаю роздуми й теоретизування про те, яким має бути «ідеальний горщик».Головне як кажуть офіціанти іде постійна видача і це для мене маркер пульсування життя в жилах нашої мережі.Яку як на мене колегіальність узгоджень просто вбиває.Найстрашніше питання сенсові — навіщо?«Максиме, поясни, навіщо ми це робимо?»Я кажу: «Вірте!»Колись мене так вчили.Є звісно опція обрати іншого лідера більш колегіального. Бо я саме такий і по іншому я схоже вже не можу.Мене такого виплавили і це дуже має глибоку виживальницьку культуру поколінь.Так. Всі наші геніальні й невдалі проєкти зроблені на вірі, а не на стратегії, візії чи узгодженості кіл. Останні три роки показали, що стратегування щоразу перетворюється в список хотілок, які ніколи не втіляться через брак людей, коштів чи згоди сторін.Виробляти домовленості — це найстрашніше для мене сьогодні. Наступне тригерне слово — «обговорення». За ним іде «обґрунтування навіщо», а далі — красиві, фейкові голосування. Всі радісно голосують «за», але коли починається робота, зʼявляються срачі та конфлікти, розносячи всю віру в структуру активних робочих кіл, як білих яблунь дим.Не впхнеш - не поїдеш.Я з девʼяностих. Мій ранок із народження починався з крику: «Вставай, мамалиг! До роботи!» Інколи ще влітав стакан води під ковдру. Дід у мене був креативний на такі штуки.Зараз я спостерігаю, згадую свою рідню Залевських, які традиційно булять і принижують усіх довкола, нарізаючи задачі.Які тут можуть бути обговорення?Ніхто ніколи не питав моєї думки. Звідки має взятись культура колегіальних рішень? Вона, можливо, скандинавська, але точно не моя. Я вмію лише фігачити, генерувати ідеї, нарізати собі задачі й виконувати їх.За кожним словом «узгодження» у мене реакція послати й сказати: «Я сам наліплю горщиків. Вам скільки і яких? Лише скажіть дедлайни. Радьтесь собі далі. І не дай Бог вам накосячити чи розпаковувати мої психо стани, бо я вам розпечатаюсь так, що ви відпишетеся назавжди».Чи є в цього наслідки. Звісно вони жахливі. Хвороби, нерви. Вічна Невдоволеність життям. І результатами.Інколи такі як я корисні а інколи їх треба кудись дівати. Я не знаю…Я вивчав якось ідею поширеності соціократіі на мапі Google запитів. Там в основному рулить Бельгія, країни Бенілюкс, Скандинави, острівні країни, Британії Даніі Шведи.Ті хто дійсно звикли жити спільнотами. Великими спільними домами і клубами.Хто не знав голодомору, доносів і не розуміє значення штор на вікнах.Хто робив все криком і в кого ранок починався не з кави, а з радіо на всю катушку о 6 ранку.І от у мене питання: як знайти той баланс між ефективністю прямого, емоційного підходу та повагою до принципів узгодження і ненасильницької комунікації? Як зберегти енергію мережі, не втратити її в дискусіях, але й не перетворити спільноту на місце, де горщики ліпляться через крики і емоційне вигорання?Десь така історія на сьогодні після наших прекрасних діалогів координаторів мережі екопоселень.
"Моя надія на майбутнє ґрунтується на тому, що дуже велика кількість людей присвятить себе служінню Землі. Мільйони таких людей будуть потрібні, щоб допомогти стабілізувати клімат і прогодувати зростаюче населення. Ці початківці-захисники повинні будуть пройти навчання, щоб оволодіти навичками, необхідними для екологічного відновлення планети. Сьогодні їхня кількість може вимірюватися лише тисячами, а в кращому випадку — десятками тисяч. Хороша новина полягає в тому, що знання і техніки зараз широко поширені, а ще краща новина — що вже розпочалося масштабне навчання для виконання такого завдання». — Джон Тодд, доктор філософії."Керівництво для тих, хто хоче зцілювати Землю в епоху екологічної катастрофи.З практичними прикладами, глибокими концепціями та закликом до творення нових типів поселень, економік і партнерств між людиною та живими системами.«Те, що пошкоджене, можна зцілити. Роби добрі справи в поганих місцях.»— Джон ТоддАдаптація розгорнутої статті про автора книги Healing Earth:🔹 Три покоління екодизайну🔹 Регенерація замість руйнування🔹 Еко-машини, плавучі системи, кораблі надії🔹 7 послідовних етапів відновлення біорегіонів🔹 Спадщина пермакультурного і біоміметичного рухів
Як з’єднати високі Web3 технології і низові спільноти на хуторах?Учора мав змістовну розмову з Crystal Ma, експерткою з Гонконгу, яка працює на стику регенеративних фінансів, криптоплатформ і локальних спільнот. У неї за плечима — робота в М’янмі, Таїланді, Камбоджі з мікрофінансуванням та соціальними підприємствами. У нас — десятки поселень в Україні, які тримаються на активних людях, що відновлюють екосистеми, регенерують землю, вирощують лісосади, встановлюють теплиці, водозбірники і пропагують екосвідоме життя.І виявляється — у нас спільна дилема.З одного боку, є круті інструменти: Web3, криптогранти, ReFi токеноміка і карбонові кредити. Є навіть запит від криптоспільноти на реальні, приземлені проєкти.З іншого — є конкретні поселення, локації, пермакультурні ферми, що часто не мають формальних документів на землю, посаджені ліси чи регенеровані території. Вони просто роблять це, бо бачать потребу природи.І є такі, як Crystal, які — попри різні контексти — шукають мости між цими світами. Люди, які не просто пишуть про фінанси, а працювали з низовими громадами в умовах реальних криз: землетрусів, воєнних конфліктів, гуманітарних катастроф.Ми говорили про конкретні питання:– як зробити регенерацію видимою і монетизувати її в умовах війни;– як малі гранти в 2–5 тис. дол. реально змінюють мотивацію на місцях, стаючи “проєктами надії”;– як зібрати карту інфраструктур стійкості (resilience) для поселень (вода, енергія, мобільність, їжа), і як застосувати Deepin-технології (децентралізовані метеостанції, сонячні панелі, інфраструктура зв’язку);– як посилити обмін між нашими контекстами, щоб створити практичні кейси і моделі.Crystal запропонувала конкретні проєкти та напрями співпраці: • WeatherXM — проєкт децентралізованих погодних станцій, що генерують дані для страхування агровиробників та монетизації кліматичної інформації. • Використання Deepin-технологій (децентралізованої фізичної інфраструктури) для зміцнення резилієнтності поселень (сонячна енергія, водоочистка, інтернет). • Розробка спільного case study — прикладу стійкого поселення, адаптивного до кризових умов, на базі українського та глобального досвіду. • Спільна публікація для Web3-спільноти про те, як працює низова регенерація в умовах війни і криз, щоб підвищити видимість наших ініціатив.Також ми домовилися, що: • Я поділюсь нашим досвідом інтеграції екоспільнот у криптопростір, щоб краще зрозуміти перешкоди та успішні моделі. • Crystal поширюватиме інформацію про українські кейси у своєму нетворку та сприятиме нашим контактам у ReFi-спільноті. • Ми підтримуватимемо постійну комунікацію для обміну практичними рішеннями і можливої участі GEN Ukraine у міжнародних конференціях з ReFi.Ми погодилися, що наші екопоселення та подібні громади по світу — це «крайні випадки» (edge cases), але саме тут народжуються найцікавіші рішення і прориви.Бо війна і кризи всюди — в Україні, М’янмі, Африці.Виживають ті, хто адаптивні, стійкі, тактичні, економлять ресурс і діють разом.Ще ми обговорили спільну проблему: відтік кадрів з екоспільнот, коли підготовлені активісти мігрують до стабільніших регіонів. І що наразі українські екоспільноти — часто “донори кадрів” для європейських екоспільнот, хоча ми теж потребуємо цих людей.Мені такі розмови — як ковток повітря.Бо відчуваєш, що не ти один. Що хтось на іншому боці світу думає в тому ж напрямку.Можливо, саме так зараз створюються нові центри тяжіння: спільноти, що тримаються не на грошах чи географічних привʼязках, а на сенсі й солідарності. Але шлях цей не такий очевидний, і метрики не завжди такі показові.Тому продовжуємо рухатись, попри всі наші обставини і негаразди.Всім дзен.
Про окупацію прибережних зон Одеси, великих річок, каньйонів та Причорноморʼя пояснювати мабуть не доводиться.Кажуть зараз екологи бʼють у всі дзвони про законопроєкт 12089, який фактично легалізує незаконну приватизацію земель лісового та водного фонду, створюючи можливість для їх подальшої забудови.Серед лобістів 12089 — власники Монобанка, Нової Пошти, Ajax Systems, MacPaw, SoftServe, Федерація роботодавців України, безліч інших бізнес-асоціацій. По суті, ті ж айтішники, криптани, венчурні стартапери та адепти нової візії мобільної якості життя — цифрової колонізації природоохоронних зон.Що ми маємо за місяць дії 12089? Катастрофу. Щоденно суди приймають рішення, що для повернення вкраденої у держави землі, держава чи громада має сплатити гроші на депозит. А вже є рішення, що узаконюють дерибан лісу, бо минуло 10 років. Про це пише природоохоронець Петро Тєстов.Для мене це лише наслідок світової тенденції екстенсивної джентрифікації.Я займаюсь розвитком екопоселень вже більше 7 років. І до мене достатно регулярно надходять запити на розвиток саме від таких цифрових локацій. І я шукаю причини, чому мене відштовхує ця модель, адже часто навіть інтуїтивно вона дзеркально протилежна моїй візії. І схоже, тепер я знаю чому.Колонізація чи інтеграція?Це питання, над яким варто задуматись, розвиваючи такі нові простори. Починаючи з малого: від дівчини з TikTok, яка реставрує 25-ту мазанку, до асфальтування гірської дороги в дальній гуцульський присілок.Я все більше розумію, чому Ганна Кройтор із Баранівки не хотіла ставити стенд з локацією червонокнижних квітів, бо не хоче туристичного паломництва.Попри війну і шалені втрати територій і людей.На відміну від зарегульованої Європи і монетизованої екзотики Глобального Півдня. У нас в країні ще є доволі багато колоритних автентичних сіл і містечок. І незайманих краєвидів, від букових пралісів Закарпаття до заболочених лісів Полісся, вільнотекучих річок та незнищенних ділянок степів та балок. Є справжні дикі території з мінімальним впливом людини.Наші поселення: інколи я кажу у вас краєвиди на мільйон, у вас колорит збереженого села з мого дитинства. І тут треба однозначно підтримувати цю автентику колорит , робити заказники. Всюди де ще є така можливість захищати цю красу та автентичність.Бо буквально не встигаєш відбиватись з одного боку від фермерів, з іншого лісників, мисливців і браконьєрів. З іншого гастролери бізнесмени розпилюють ділянки під карʼєри і дамби, вітряки і забудови.А тут ще й ці прекрасні цифрові поселення зʼявляються поряд як гриби і колонізують абсолютно все що ще залишилось під власну картинку світу.Експлуатують монетизують брендують будь що. В красиву мрію під вивіскою «працюй і живи в раю».Я наче з одного боку не проти, а з іншого усвідомлюючи описані ризики. Закликаю це робити більш усвідомлено і відповідально.Не колонізувати, а інтегруватися в місцеві екосистеми.Якщо ви вже заїхали в якийсь незайманий простір працювати чи жити віддалено: 1. Запитайте себе: навіщо я тут? Щоби підтримати чи просто зекономити? 2. Платіть гідно. Якщо наймаєте місцевих — платіть їм чесно, не «по місцевих розцінках». 3. Взаємодійте зі спільнотою глибоко, а не тільки з її найінстаграмнішими фасадами.Усвідомте свою привілейованість. Можливість працювати будь-де і заробляти тим більше зараз в умовах війни — це розкіш, а не базове право.І головне спитайте себе:Чи не поводимось ми як колонізатори, навіть якщо приїхали не з бульдозерами, а з ноутбуками? І безневинними стрімами.Усвідомте свою привілейованість, особливо зараз, під час війни.Всім дзен.
І я здається розумію що наш шлях до виживання він полягає в тому, щоби іти за своїми. За тим, що цікаво нашим. За їх потребами. І підсилювати це.Ми не маємо форматів європейських моделей життя. Їх організаційного устрою. Але у нас є свій устрій. Стиль ведення справ.Своя отаманщина, хуторянська модель. Вона мабуть має масу недоліків. Але схоже зараз на цьому технологічному витку розвитку ми можемо стати в авангарді. І можливо навіть бути провідниками в ці динамічні турбулентні часи.Не знаю.Наскільки доречно проводити паралелі між військовими доктринами і моделями альтернативних екоспільнот пацифістів Але так вже склалось що вся моя освіта з раннього дитинства сформувалась в воєнізованому совку, де всі дитячі і підліткові книги фільми і мультфільми - все що мене оточувало від одягу до іграшок було про війну.І ця мова муштри і наказів мабуть мені єдина зрозуміла. Як змінити своє мислення на бірюзове. Я не знаю.Можливо мене просто не варто допускати до колових структур.Але зараз я вбачаю якраз можливість достатньо революційних реформ які можуть вирішити наші давні проблеми з сенсами і фінансами.Куди іти далі і як вимірювати наші впливи та успіхи. Все це є в нових технологічних Web3 рішеннях. І так 3д друк, модульне будівництво, електротранспорт, сонячна енергетика, системи водозбору і регенерації грунтів, кліматичні освітні зали і карбонові заказники все це зробить нас стійкими в умовах війни і кліматичних змін. В умовах мобілізації коли зʼїзди не працюють і жоден європейський експерт чи волонтер не ризикне здоровʼям до нас приїхати. Кор все на що ми опирались раніше просто не працює. І в розпорядженні лише онлайн зустрічі і телефони. Ми можемо провести нові ресурсні потоки там де Європа давно лежить в стагнації.І те що давно вже перебуває в стагнації у нас набуває нових сенсівІ ось в Буші зʼявляється новий заказник, як наслідок відважної боротьби за виживання спільноти проти величезного карʼєру по видобутку вапняка.І парасолькові види флори і фауни відкривають йому шлях до дофінансування з крипто платформ та карбонових кредитів.Коли область розводить руками щодо фінансування, ми відкриваємо цей шлях.Поселення родових помість створені в чистому полі тепер мають всі шанси називатись регенератвними. Бо ті оази життя з лісосадами та озерами тепер отримають підтримку та верифікацію на Open Forest Protocol Приватні пермакультурні ділянки мають всі шанси ставати освітніми кліматичними хабами.А кейси з відновлення землі після обстрілів у фронтових та деокупованих регіонах стають точкою приваблення інтересу швейцарських університетів. Та великих грантів.Бо ми Україна! Нас залишили тут вмирати і все що ми хочемо це просто вижити.