Забий і страждай: маніфест для попаяних 🌾А ви знали, що страждати насправді легше, ніж бути щасливим? Бути щасливим — це не стільки природній стан, як навичка, яку потрібно розвивати.Особливо зараз, в умовах війни, коли навколо повно болю та обурення. Ми щодня годуємо цілу індустрію обурення:👉 Його монетизують політики-зрадофіли, які перетворюють «винних» на власні рейтинги.👉 Його продають спікери та гуру-конспірологи за гроші, лайки й мерч.👉 Його алгоритми перетворюють на безкінечний потік гортання стрічки.А що отримуємо ми? Можливо живимо емоціями якесь короткочасне полегшення, поступово віддаючи свою увагу, дані й суб’єктність вгору по ланцюгу.Ми всі добряче вже попаяні війною, хоча зовні наче такі живі і безтурботні.Ми недавно зібрались коло гірського озера невеличкою групою молодих людей. Серед нас був француз, який приїхав до нас на велосипеді аж із Франції. І ми вирішили простібати цю ситуацію: Розслабся не парся, навіщо стільки зусиль, масок, досягаторства, мавпування чужого успіху.«забий і страждай!»Ми всі попаяні війною — хтось бомблений, хтось ні. Вигорілі, релоковані, кожен зі своїми віковими та сенсовими кризами. Зʼїхались із різних куточків країни й планети. Десь на якусь мить побути серед своїх і далі податись в свої процеси.Купались у каламутному озері, провели обряд ініціації Теплої гори. І цей абсурдний лозунг настільки мені сподобався, що я навіть задумався зробити татуху «Забий і страждай!»Бо саме в такі моменти моя свідомість відмовляється від шаблонних поширених установок «позитивного мислення», розслабляється і прагне тихого щастя. Спокою та релаксу.Чи варто годувати машину обурення?Можливо краще направити свою увагу на щось корисне. Щось творче і конструктивне.Направляти наш мозок в якесь продуктивне русло. Те на що ми можемо дійсно впливати. Нехай мале нехай локальне. Нехай воно не врятує цей світ і не закриє небо від прильотів.Колись, на початку вторгнення, Настя Волкова сказала:«Я хочу бути корисною. Як ми можемо принести користь нашим спільнотам?»І це здається для мене було відправною точкою. Як почався проєкт Зелена дорога.Я тоді додав: ми повинні писати власні новини, як казали в 90-х — «крутити своє кіно».І ми почали: писали, створювали проєкти, шукали й добували ресурси.Попри всі командні негаразди останнього часу, ми досі в грі.Кожен на своєму рівні, можливо, не соціократично, можливо, в іншому складі.Але я відчуваю поряд кожного, хто щось робить. Я бачу їх дії і внесок в сторісах чи в зумах.Ми на відстані та ми поряд. Бо ми про одне.І навіть якщо зараз я один і те що роблю - це більше мій соло-проєкт, я продовжую шукати конструктивні шляхи.«Максиме, всі твої пости про негатив…»Якось мені дали таке зауваження.І я вирішив: окрім того, що в нас будуть «свої новини», мої лонгріди навіть якщо це пости «страждання» виконуватимуть роль терапії та рефлексії. Щоби забити, відпустити і спокійно рухатись далі працювати.Тому: • Забий і страждай. • Відстраждай і йди далі.Зараз я намагаюсь не скролити негатив, і все більше мого контенту — це чітка вузька тематична інформація.А мій день і тиждень наповнені зустрічами з цікавими, толковими людьми й платформами.Головне – не годувати машину обурення.Забий, страждай і йди далі.Такий от концепт послання вам від юних укробуддистів.Всім дзен.