Telegram statistics channel - @vrajennya

📖 Про Стругацьких та радянську фантастикуОстаннім часом досить часто натикаюся на різного роду обговорення радянської фантастики й, особливо, Стругацьких. Кілька моїх думок.☕️ Думка перша. Радянська фантастика досі актуальна з точки зору небезпеки для українського суспільства. Є наївні люди, які вважають путіна генієм зла, але насправді він дон Реба - середнього ума та здібностей, і він та його підлеглі не змогли створити нову ідеологію для росіян. Саме тому 80% їх сучасної пропаганди побудовані на ідеології радянського союзу і наративи цієї ідеології є в радянській фантастиці, від “вокруг одни враги” до “ми найкраща нація на планеті”. Тому росія активно розвиває тему радянської фантастики - кожен рік виходять перевидання, дуже багато цих книг їде в інші країни, а сама радянська фантастика подається як “щось особливе, чого ні в кого немає” (той самий наратив що і “великая русская культура”). І якщо хтось думає, що після нашої перемоги її сюди не будуть везти - ви помиляєтесь. Враховуючи наскільки похер можновладцям на все навколо, і на Україну та українізацію. Як тільки запахне грошима - солідні люди з мандатами, у вишиванках та з ідеальним знанням української перші будуть вагонами сюди це тягнути. Вже тягнуть і купити немає проблеми.☕️ Думка друга. Я не люблю радянську фантастику та зневажаю її. Нічого особливо в ній немає і ніколи не було, це суто “местечковая” література як і більшість російської культури. Єфремова я вважаю КДБ-шним письменником, який виписував мертві пластикові світи з людьми, схожими на роботів та розігрував з себе “писатєля, прєследуємого властю” - зараз купа таких в російській опозиції, такі собі агенти впливу. Твори Беляєва морально застаріли ще 50 років тому. Буличев старанно переносив в свої твори особливості російського менталітету, а саме - знижений поріг емпатії, властивий всій нації росіян. І в творах Буличева персонажі діти та дорослі мають таку саму кастровану емпатію, і не тільки це.☕️ Думка третя. Стругацькі та Олесь Бердник - єдині, кого я вважаю справжніми фантастами тієї епохи. Про Стругацьких знаю дуже багато від людей, які дружили з Борисом Стругацьким, бували в нього вдома, жарили разом шашлики тощо. Сам Стругацький казав, що вони з братом були свого роду “прикладом свободи в СРСР” який показували іноземним державам і казали, що всі письменники мають свободу писати що завгодно. Крім того Стругацькі замість прямих наративів забивали книги подробицями гарного радянського побуту (“как харашо жить при комунізме”) і це непогано замилювало очі цензурі.Стругацькі великі письменники - це факт. Читаємо про дона Ребу в “Важко бути богом”, дивимося на путіна, потім на трампа…охуїваємо. За книги “За мільярд років до кінця світу”, “Град обрєчьонний”, “Равлик на схилі”, “Хлопець із пекла”, “Жук в мурашнику” зараз в сучасній росії їх би або посадили на 25 років або в м’ясний штурм відправили б. Вони перші прямо виписали як саме можуть деградувати росіяни і до якого ступеню вони деградують, і все це справдилося. Я не фанат їх творчості, абсолютно, читав вибірково, улюблене оповідання “Сім крапель еліксиру” але віддаю належне їх таланту. Питання не в тому, чи талановиті вони чи ні, а в тому, чи можуть українці обійтися без їх творчості? Моя відповідь - так, можуть. Ну і головне, про що пишуть диванні мамкіни естети “А чи можна вважати людину поціновувачем фантастики, якщо вона не читала і не оцінила геній Стругацьких?” - так, можна. Світ так влаштований, відсутність якихось книг, чи фільмів, чи музики кардинально не впливає на людину. Тим більш, що постійно виходить багато нового та цікавого. Мене по життю багато хуєсосили за моє радикальне ставлення до радянської фантастики, але мені все одно. Я вважаю, що вся російськомовна література, всі книги російських письменників та російсько-радянських повинні бути заборонені і українці від цього нічого не втратять. Також вважаю, що все одно будуть це просувати, і потрібні відео, подкасти, аудіо, статті з розвінчанням міфів про російську культуру, літературу тощо.

🤗Відкриваю допоміжну банку для «Вампірів» на Харківщині!❗️ (1/3 — ці призи розігруються серед донатів до 05.06. включно) 💥 Моя мета: 150 000 грн💥 Загальна мета: 2 000 000 грнУмови:1. Перерахувати 200 гривень (або більше) на рахунокhttps://send.monobank.ua/jar/APBbK1uSbU2. Залишити під цим оригінальним постом коментар зі скріном переказу (хоча б частинку, щоб було видно, що переказ відбувся).3. Переказувати кошти можна будь-яку кількість разів і лишати безліч скрінів. Задонатьте 3000 грн і я 15 разів впишу ваше ім'я у розіграші.✅ Кому збираємо?Допомагаємо 2 МБ 116 ОМБр, що на Харківщині. Захисники з цієї бригади утримують позиції в районі Куп’янська — наразі це один із найскладніших відрізків фронту. Мета збору — придбати 5 дронів «Вампір» для 116 ОМБр. 💥 Потреби: 5 дронів «Вампір» та 5 систем дистанційного керування дронами R2D2. Вони допоможуть забезпечити логістику до наших захисників навіть у найгарячіших точках!✅ Які книги розігруються?Всі, що на картинці. Усі книги нові. І один щасливий переможець їх усі отримає.✅ Як допомогти без коштів?Поширити цей допис у себе, написавши перед ним декілька слів про збір.▫️ Підрахунок донатів буде з усіх соцмереж (фейсбук, телеграм, твіттер, тредс).▫️ 23.06. виставимо таблички усіх 3-х частин збору, щоб усі переконались, що вони у ній присутні і 24.06. о 21:00 зробимо онлайн-трансляцію у фейсбуці, щоб обрати переможця.💙💛ПРОХАННЯ ПОШИРИТИ🙏#допомогаЗСУ

Нині Апріорі відкрили передзамовлення на Краплю Скверни Роберта Джексона Беннетта, тож чи існує краща нагода, щоб я викотила свій відгук на неї? Думаю, ні. 🫡Якщо не читали першу частину, то мої враження від неї можна знайти тут. Отож перед нами нова пригода Ани і Діна: наші Вотсон і пані Шерлок прибувають на границю імперії Ханум, де з замкненої кімнати без ознак вламання, яку весь час охороняла сторожа, зникає працівник імперської скарбниці, чиї рештки знаходять потім в каналах, погрижені черепахами. На перший погляд - класична таємниця вбивства у замкненій кімнаті. Але звісно-звісно це лише одна ниточка, і коли за неї потягнути, починає розплітатись цілий гобелен. А який він завеликий і куди сягає, це окрема таємниця. 😳Рада повідомити, що ця частина серії мені сподобалась навіть трохи більше, ніж попередня. Автор явно допрацював формулу, ми, читачі, уже теж знаємо, чого очікувати від улюблених персонажів. Дін все такий же відчайдушний, обтяжений кредитами і сумнівами, Ана така ж безцеремонна і лихослівна, і неймовірно бистра. Але цього разу їх противник набагато цікавіший. 😇Як і в Затруєній Чаші, нова місцина, куди прибувають Дін і Ана, вона жива і наскрізь пропрацьована: історія, місцеві чвари, старі договори, нові конфлікти, інтриги, політика, зрада, ну все тут є. Це сіра зона - земля, яка за умовами древнього договору має з часом перейти до імперії, і все тут можна піддати сумніву - де закінчується чия юрисдикція, хто кому союзник, а хто опонент. Відбувається зіткнення політичних систем, старих, в тому числі варварських традицій, і імперської бюрократії, але звісно тут нема ні поганих, ні хороших. Єдине, що точно відомо - це те, що треба розкрити злочин, аби запобігти ще більшому лиху і смертям людей. Окрім цього неймовірно закрученого детективно-політичного клубка, ми трохи більше довідуємось теж про наших героїв, що мене дуже потішило. Зокрема мене втішило, що трохи світла автор пролив на те, хто ж власне така Анаґоса Долябра, чому вона така, яка є, а також на те, що ж таке імперія Ханум, яка її темна історія. Друга частина серії піднімає градус: противник Діна І Ани цього разу набагато розумніший. Це ворог штибу Моріарті. Це ще не “Моріарті” (який чи яка неодмінно в якийсь момент з’явиться в серії, на мою думку), але він діє схоже - прораховує наперед 30 ходів, доводить Ану до границь її можливостей. І звісно в Краплі Скверни ми дістаємо нову порцію всяких гиденьких біопанкових інновацій, зроблених з частин місцевих кайджю. Як завжди боді-горор і постійна загроза біо-тероризму це страшна ціна, яку імперія платить за можливість виростити собі нові зуби. 😳Не можу вже дочекатись серпня, коли вийде A Trade of Blood, практично мені на День народження, де нова таємниця буде уже розгортатись на порозі громадянської війни між місцевими кланами! Класно також, що Апріорі прискорились з релізами українською, обкладинка другої частини мені дуже подобається. 🦋

🔥Відкриваємо передпродаж книги «Бридке слово на «к». Оповідь про колабораціонізм» Пйотра М.Маєвського!✍🏻Що таке колабораціонізм — і чи завжди він означає зраду? Де закінчується прагнення вижити та починається свідома співпраця з ворогом? Чому те, що для одних було ганьбою, для інших ставало звитягою і справою національного порятунку?Історик Пйотр М. Маєвський, знаний українському читачеві за книжкою «Коли спалахне війна», простежує історію колабораціонізму від античности до Другої світової та сягає сучасної російсько-української війни. Спираючись на широкий компаративний матеріал, він аналізує мотиви й логіку вибору, що підштовхували окупованих до співпраці з окупантами: від режимів Петена і Квіслінґа та формування національних підрозділів у німецькій армії до функціонування юденратів і трагедії Голокосту. Особливе місце в книжці посідає досвід націй Центрально-Східної Європи, зокрема поляків, чехів та українців у часи нацистської та радянської окупацій. Автор свідомо уникає ролі прокурора чи адвоката, показуючи, що одні й ті самі дії могли сприймати як зраду або як патріотизм залежно від того, хто і з якої перспективи на них дивився.«Бридке слово на “к”» дає змогу поглянути на колабораціонізм не лише як на історичне явище, а й як на проблему морального вибору, що постає перед людиною у часи війни та окупації.Книжка Пйотра Маєвського Brzydkie słowo na “K”. Rzecz o kolaboracji стала лауреаткою премії Ambasador Nowej Europy 2024, яку присуджують Європейський центр солідарності в Ґданську та Колегіум Східної Європи за найкращу польськомовну книжку, що по-новому осмислює історію та сучасний європейський досвід. У 2025 році вона також отримала відзнаку конкурсу Academia за одну з найкращих академічних і наукових книжок року та увійшла до короткого списку Міжнародної премії імені Вітольда Пілецького в категорії «Наукова історична книжка».👉🏼Поки видання друкують, можете замовити його за зниженою ціною – 510 грн замість 580 грн → https://publishing.localhistory.org.ua/product/brydke-slovo-na-k-opovid-pro-kolaboraczionizm/ ❗️Очікуємо впродовж липня 2026 року року. Дата може змінюватися.

Хто винен в конфлікті між Євгенією Кужавською та Тетяною Гонченко?Моя відповідь одним словом: росіяТа ти заїбав, хулі ти гайпуєш на тепленькій темі, скажете ви. І я не збирався писати ніяких дописів, бо особисто мені все зрозуміло + мені загалом похуй чи зрозуміло це комусь іншому. ОДНАК стались непоправні речі — Євгенія Кужавська видалила свій авторський канал на, здається, 4,5 тис людей. І написала допис в фб, де сказала що йде із книжкової сфери. Мені прикро таке бачити і як потенційному читачу, і як людині, яка бажає розвитку України, а отже розвитку культури, а отже розвитку літератури. А щоб остання розвивалась треба чим більше авторів, щоб кількість переходила в якість. Тобто якби Євгенія з часом прийняла рішення не бути в сфері, бо її книги не мають популярності чи їй немає що сказати своїми текстами, це було б трішки інакше, ніж фактично йти зі сфери через психо-емоційний стан пов'язаний токсичністю.Мені не хочеться, щоб це стало якоюсь тенденцією, бо у ній в кінцевому результаті завжди програють читачі. Тому так, саме росія винна в тому що сталось, бо:1) є людина, яка живе 5й рік під обстрілами в Києві їй хочеться на даний момент легшої книги, але так як вона вже читає певну книгу і те, що їй не подобається вона воліє показати і обговорити в своєму блозі.2) є інша людина, яка теж живе під обстрілами в Києві, вона подруга тієї, хто написав книгу, читання якої не заходить блогерці й та постить, на її думку, невдалі цитати з книги. Подрузі (також авторці) не подобається булінґ авторки-дебютантки. Тим паче, що вона бачить що це вже системне явище для авторок-дебютанток, котрі не заходять блогерці. 3) є коментатори-завсідники цієї блогерки, які, здебільшого, теж перебувають мінімум 5й рік у наймасштабнішій війні в Європі з 1945 року і заходять в книжковий блог глянути що там відбувається в сфері, які книжечки і що головне — просто потусити, ґеґнути з коментів, абсолютно не переймаючись, що це можуть прочитати люди, які писали книгу чи їх родичі/друзі.4) є автори(-ки) які в різних соцмережах висловили свої думки на рахунок цієї ситуації в різних дописах, коментарях чи простих емоджі. І що Тетяна справді булить авторів, і що це її авторських блог, тому неважливо скільки людей читає, має право постити що завгодно, і що там хороша/погана модерація коментарів, і що Євгенія зарізко висловилась, і що вже вона гайпує на темі, бо її книга погано продається, і що вона молодець що вступилась за подругу і колегу по цеху, і що вона не молодець бо ж чого вона не вступалась за інших авторок і не робила такі випади до інших блогів з різконегативними відгуками.Не знаю як я би реагував, якби сам не був, як і більшість з вас, вже давно емоційно і фізично вигорілим. Згадайте, як я вів соцмережі в 2017, чи тут блог в 2020, чи навіть в 2024. Війна виморює на багатьох рівняє і це має наслідки.Я в цьому конфлікті абсолютно рівновіддалений і, на мою думку, тут здається зійшлось дуже багато явних і замовчуваних проблем. Кожна зі сторін живе в своїй бульбашці й і у Тетяни і у Євгенії дещо замилене око і важко абстрагуватись перебуваючи в середині конфлікту. І вихід насправді є — перебувати усім блогерам та авторам (перекладачам, редакторам і т.д...) на контакті один з одним, говорити не один на одного, а ОДИН З ОДНИМ. Бо українці завжди програють коли немає єдності, це вже історична аксіома.5) а є Євген Лір, який ще в 2022 сказав, що будь-якій вашій проблемі винні росіяни! Ви не виспались і погано здали іспит — винні росіяни, маленька дитина багато плаче — винні росіяни, ви літали в своїх думках і вгрілись в стовп, хліб швидко зацвів — винні росіяни.Ми усі зараз вимучені та подавлені через як багаторічні обстріли України, так і знесеним багатоквартирним будинком в Києві з численними жертвами. Це трагедія яку не відмотати. Щирі співчуття усім постраждалим та родичам загиблих🕯

Дочитавши графічний роман "Із Пекла" (From Hell) Алана Мура та Едді Кемпбелла, розумію, що це не просто комікс, це крута історична фантастика, ретельне дослідження зі спекуляціями автора, яке переносить нас на вулиці Лондона Вікторіанської епохи, щоб розповісти історію славнозвісного серійного вбивці (вбивць?) Джека-Різника (Jack the Ripper). До сьогодні особу вбивці не було встановлено, тому його постать оповита багатьма легендами, фольклором і теоріями змов. Величезне захоплення викликає той шмат інформації, який був опрацьований для створення цього коміксу. В примітках, які дуже обов'язкові до прочитання, Мур описує ледь не кожну сцену на сторінках, щоб розібратись, де історичне джерело, а де його спекуляції і вигадки. Тому, якщо ви думаєте (як думала я 😅), що перекусите коміксом, то ніт. Вперше всі розділи коміксу були чорно-білими і появлялись з 1989 по 1998. З 2018 року Едді Кемпбелл повністю відновив кольорову версію. У видавництві Vovkulaka комікс виходив в українському перекладі з 2023 року по 2025 в колекційному тритомному виданні. "Із Пекла" частково натхненний назвою роману Дуґласа Адамса "Холістичне детективне агентство Дірка Джентлі" (є серіал 2016 року), де Адамс досліджує ідею, що для цілісного розкриття злочину потрібно розкрити все суспільство, в якому він стався. Цікава ідея, як на мене. Також Мур в своїй роботі розглядає природу часу і теорію одного з героїв коміксу про четвертий вимір. Схожі ідеї Мур вже досліджував у "Вартові" і "Доктор Мангеттен". Сама історія моторошна і жахлива через події, які стали її основою (точно 18+!!). Мур так реалістично намалював всі процеси вбивств, що певні розділи я читала не перед сном 😅 Також гарно зображений соціальний зріз тогочасного суспільства, та й певні розділи стали географічним гідом вулицями Лондона. Це вельми якісна робота. Якщо вас цікавлять тема маніяків, розум і мислення божевільного та мотиви вбивств - то дуже рекомендую.У 2001 році на екрани вийшов однойменний фільм, знятий за коміксом, із Джонні Деппом у головній ролі, який збираюся подивитись найближчим часом.

Цікаво, як у вас із такими випадками?Розповім про декілька своїх.Дивіться, я спочатку дивився серіал Експансія, а вже потім читав 1у книгу Дж. С.А. Корі і загалом враження, мабуть, були навіть кращі ніж якби я спочатку читав книгу. Бо я вже візуально це все бачив як воно працює, шо, куди і як. Читав книгу, тоді коли вона вийшла (2021), тобто після 5го сезону. Тому можливо трішки певні нюанси підзабув, але загалом історію пам'ятав і це от узагалі не споганило прочитання. Книга прямо вау, як і серіал. А і ще важливий аспект, що загалом 1-2 сезон дуже близько до книг, хоч і трішки перемішані події.Інша ситуація з Аннігіляцією/Знищенням. Тут спочатку читав книги (1 важкенька, але чудовезна, 2 - абсолютний кал, 3 - не кал, але тяп-ляп). І фільм з Наталі Портман також прямо дуже зайшов, бо він базувався на 1й книзі, але режисер Ґарленд зумів взяти матеріал і сильно переробити його під себе, не тільки щоб кінець виглядав кінцем, а і багато чого свого, або ж по своєму зобразив у стрічці. Тобто тут книга і фільм не такі схожі, але знову ж задоволення отримане прямо на 100%! А от третій випадок згадується Темна матерія Крауча. Читав її в 2018, а серіал дивився в 2025. Але, відверто кажучи, хоч і серіал вельми годящий часто було нудно, бо все пам'яталось. Так, були невеликі зміни, були більш ширші бічні лінії, але хоч і минуло між прочитанням і переглядом багато часу, та якось воно тойво, не дуже. Це при тому, що книжку я просто ковтнув і ледь не найкраще з прочитаного за той рік було.Тому ви тепер можете краще зрозуміти мою тяганину "книга потім фільм" чи "фільм потім книга", або не можете, не знаю😂P.S. Ше згадалась і Проблема трьох тіл, ну але серіал Нетфлікса і книга Цисіня різняться дуже сильно. тому там загалом байдуже шо дивитись/читати перше.P.P.S. Просто я повільночитач і нещоденночитач, це теж сприяє більш ретельній фільтрації контенту)

Понадкушував ці книжулі й думаю, а чого би і не розказати вам =)📕Червоне повстання. Це прямо трошка 🤯 Так неквапливо і детально розписані йшли перші сторінки й якось ця легка хода перейшла на біг підтюпцем, далі на стаєрську, а вже за пару десятків сторінок, на спринтерську швидкість. І не те що багато всього накидано, ні, все дохідно і зрозуміло. Наразі маємо по вайбу якийсь мікс "Голодних ігор" та "1984", хоча десь і "Бункер" Гоуї згадувався. Коротше, 35-річні сивочолі та старі дядьки-діди напрягають (мене, 36-річного юнака😄), а гг на свої 16 вже встиг і осиротіти, і закохатись, і одружитись, і... ай не спойлеритиму. Обшем, почин такий, що далеко не відкладатиму, бо нерви автор лоскоче, як сценарист Гри в кальмара чи Гри престолів, загалом якоїсь гри, де виживуть далеко не лиш всі) 📙Мистецтво геймдизайну. Ця книга слугує поличкою для думок в голові. Читається не швидко, бо багато різних методів, пояснень, думок та навіть десь ловиш певний дзен. І назва "геймдизайн" може не зацікавити нікого окрім тих, кому власне цікавий геймдизайн, але читаючи всотуючи усі поради Джессі Шелла вже неодноразово ловлю себе на думці, що ця книга для усіх митців, будь вони письменниками, живописцями, скульпторами, музикантами, режисерами і т.д. Чудова книга, структурована і дуже-дуже легко написана. Кому треба часто вигадувати щось нове, креативити, ця книга не дасть рибу, вона дасть вудлище, а ще точніше топірець, яким треба зрубати потрібну гілку. Читав дуже багато відгуків в англомовному середовищі, то там це майже біблія геймдизайну. Рекомендую придивитись, а за змоги і трішки погортати-почитати, бо може бути таке що ви і не уявляли наскільки вам вона потрібна. З сумного те, що наклад лише 1000, сподіваюсь будуть додруки.

Вліз в довгу серію, а саме «Форкосіґанську саґу» Буджолд і знаєте, немає відчуття що треба бігти до видавця з питаннями "Ну коли продовження????!" АЛЕ... не тому що книга не цікава, навпаки, вона дуже цікава, а тому що вона вельми самобутня! Тобто так, це початок великої саґи, все тільки починається, фігури розставляються і т.д. Проте книга відчувається як цілком закінчена історія, до якої за бажанням можна знову навідатись в наступних книгах, але якщо НІ, то я дуже сумніваюсь що в когось буде розчарування від саме цієї історії як цілісного продукту. Цього мені здається десь не вистачає теперешнім довгобудам, коли ледь не все закінчується кліфхенгерами, а далі... Далі читайте в наступному томі через хз скіко років. (Як мінімум, ше доживи!)Окрім того, що Лоїс Буджолд гросмейстерка фантастики вона перш за все майстриня слова, писати нескладно, але глибоко треба вміти і у неї це чудово виходить, я б додав навіть поетично. Книга хоч і з піджанру бойової/мілітарної фантастики, але вона дуже гуманістична, феміністична, трішки філософська, але головне романтична. І саме любовну лінію я вважаю стержневою в романі, а все інше: політичні інтриги, військові дії, ПТСР, етичні дилеми це гарнір до основної страви — ❤️Ще мушу відмітити, що авторка реально декілька разів дивувала, бо ніби намалював собі уявне комфортне коло подій, а вона раз і висмикнула туди, куди ти не очікуєш. І я зараз не тільки про сюжет, а і сам тон історії інколи змінювався, що однозначно додає балів книзі.Також не можна не згадати книгу, як фізичний продукт. Я читаю повільно, можу навіть бачити подвійний пробіл чи як верстальник приймав певні рішення, щоб там підтягнути на долю міліметра рядок, то тут все до ладу: текст дуже гарно перекладений, читається живо, жодної коректорської хиби не побачив. Просто береш і насолоджуєшся текстом. А от малюнки, що обкладинка, що всередині — це вже смаківщина, так багато хто любить візуальний стиль Кіналя. Я точно не з його табора шанувальників. Хоча бачив багато його робіт не в фантастичних книгах, от там вони виглядають, як на мене, прироніше.У підсумку маємо чудовий початок великого циклу, який перфектно читається як самостійний роман. Його можна читати як завсідникам фантастики, які бажають побути у вайбі класичної, м'якої наукової фантастики, так і тому, хто ніколи не читав наукову фантастику й хотів би спробувати щось, але не складне. Продовження чекаю і обов'язково читатиму. Дякую Апріорі, що взялись за це, таке нам треба і побільше🤗

Ну що, готові?!🔥Діра — місто-покруч, світ без надії, полігон для збочених «тренувань» Чаклунів. Фшу-у-у — і ти тарган. Фшу-у-у — і маєш котячу голову. Фшу-у-у-у-у — і вже розглядаєш власні нутрощі, притомний і нажаханий. Чаклуни породжують монстрів, проте цього разу монстр полює на них у відповідь.Кайман, лускатий любитель ґьодза, разом із поважною рестораторкою Нікайдо ганяється за Чаклунами по всій Дірі, сподіваючись знайти і вбити того, хто перетворив його на рептилію. Адже після смерті Чаклуна чари зазвичай розвіюються. Кайман нарешті стане людиною, юху-у-у!Однак підозріла вбивча активність привертає увагу Ена — хитрого й могутнього Чаклуна, який, вочевидь, усім там заправляє. І він готовий розібратися з проблемою радикально — так би мовити, вкласти у вирішення все серце…Нумо разом досліджувати найтемніші закапелки Діри!💙Омнібус 1/12, завершена серія⭐️У наявності — травень–червень📚 формат 146*208 📚 м'яка обкладинка + двостороння суперобкладинка📚 білий папір + кольорові сторінки📚 soft touch + об'ємне лакування📚 322 сторінок📚 вік 18+🔥 ціна 425 ❌ замість 490 грнПЕРЕДЗАМОВИТИ ГАРЯЧУ НОВИНКУ «ДОРОХЕДОРО» ТОМ 1🦎