Telegram statistics channel - @volodymyrboyko

Друзі, з глибоким сумом повідомляю, що військовослужбовець, призваний за мобілізацією, Шабунін, якого зараз судять за шахрайство та ухилення від виконання обов’язків військової служби, уперше за останні 9 років не подав до НАЗК декларацію про свої доходи за минулий рік.Власне, приватний підприємець Шабунін і не повинен був подавати таку декларацію – він ніхто й звати його ніяк. Але Шабунін щороку, починаючи з 2017-го, називав себе «особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування» та в своїх деклараціях стверджував, що він «продовжує виконувати функції держави або органу місцевого самоврядування». Навіть після фіктивної мобілізації до ЗСУ Шабунін розміщував на сайті НАЗК свої декларації як представник влади. Саме завдяки цьому волелюбний український народ довідався, що солдат 207 окремого батальйону ТрО замість того, щоби захищати Батьківщину, займався підприємницькою діяльністю, отримуючи щомісяця до 200 тис. грн доходу.І ось трапилось найтрагічніша подія в історії визвольних змагань: Шабунін, зрозумівши, що тюрми йому не уникнути, за допомогою Кубракова став домовлятись з Офісом Президента: він, мовляв, припиняє свою так звану «громадську діяльність», більше не буде писати на Фейбсуці про Єрмака та знімати відосики з Ніколовим, а за це Татаров домовиться з Печерським районним судом Києва, що справу по обвинуваченню Шабуніна «спустять на гальмах» подібно до того, як у Дніпровському районному суді Києва вже понад 8 років розглядається кримінальне провадження по обвинуваченню Шабуніна в побитті морди обличчя такого собі «журналіста» Філімоненка.Перші два кроки на виконання цих домовленостей Шабунін вже зробив – з 3 січня 2026 року він нічого не дописує в соцмережах і до 1 квітня 2026 року не подав декларацію до НАЗК як «особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування». Тепер подивимось, як відреагує Татаров – про це стане відомо 17 квітня 2026 року, оскільки саме на цей день суддя Печерського райсуду Києва Соловйов призначив підготовче засідання в справі по обвинуваченню Шабуніна.

Під рубрикою «У світі тварин».Суддя-аферистка з Шевченківського районного суду м.Полтави Лариса Гольник донедавна була відома лише тим, що намагалась привласнити гараж, який належав її самотній сусідці, та оспівувала в соцмережах ухилянтів від військової служби на кшталт Шабуніна (що, втім, не дивно, оскільки чоловік судді – військовозобов’язаний Гавриленко – ніде не працює й переховується від мобілізації). Але недавно суддя Гольник опанувала новий напрямок – 28 лютого 2026 року вона поширила на своїй фейсбук-сторінці антисемітський вислів на мою адресу. Бо «її честь» чомусь вирішила, що я єврей, хоча я є етнічним українцем, але з великою повагою ставлюсь до єврейського народу.У порядку алаверди 3 березня 2026 року я звернувся з повідомленням про кримінальне правопорушення, передбачене ст.161 КК України (розпалювання міжнаціональної ворожнечі) до Полтавського РУ поліції, а 6 березня – ще й до Територіального управління ДБР у м.Полтаві, оскільки за загальним правилом випадки антисемітизму розслідує поліція, але за суб’єктним складом злочини, вчинені суддями, належать до підслідності ДБР.Зрозуміло, що в поліції та ДБР моє повідомлення про злочин проігнорували. Втім, я й не розраховував на те, що для мене буде зроблений виняток і слідчі виконають вимогу закону та внесуть відомості в ЄРДР упродовж 24 годин. Тому я зразу ж звернувся зі скаргами на бездіяльність слідчих поліції та ТУ ДБР до суду за місцем розташування цих правоохоронних органів. А органи, між іншим, знаходяться на території Шевченківського району Полтави й мої скарги надійшли самій судді Гольник та її друзям по роботі.Цивільне процесуальне право на такий випадок містить чітку вказівку – суд не може розглядати справу, стороною в якій є суддя цього суду, натомість підсудність має визначити апеляційна інстанція. Як приклад: я недавно заявив два позови про захист честі та гідності до судді Гольник, яка систематично поширює в соцмережах наклепи та брудну лайку на мою адресу на прохання свого друга Шабуніна. Позовні заяви я направив у Шевченківський районний суд Полтави, оскільки Гольник проживає на території цього району, а вже звідтіля матеріали попрямували в Полтавський апеляційний суд, де один позов був направлений для розгляду в Київський районний суд Полтави, а другий – у Подільський районний суд Полтави.У кримінальному процесі такої норми немає і мої скарги на бездіяльність поліції та ТУ ДБР надійдуть в апеляційний суд для визначення підсудності лише після того, як усі судді Шевченківського районного суду Полтави по черзі візьмуть самовідвід.Так ось, моя скарга на бездіяльність слідчого Полтавського райуправління поліції автоматизованим розподілом була направлена на розгляд судді Ірині Блажко. Але суддя Блажко, як і належить, заявила самовідвід від розгляду моєї скарги, мотивуючи його тим, що в скарзі йдеться про спонукання органу досудового розслідування до реєстрації кримінального провадження стосовно судді Шевченківського районного суду міста Полтави Гольник, разом з якою Блажко працює в одному судді.Заява судді Блажко про самовідвід згідно з автоматизованим розподілом надійшла на розгляд судді Гольник, яка замість того, щоби також заявити самовідвід від справи, яка стосується її особисто, заяву судді Блажко розглянула й задовольнила своєю ухвалою від 26.03.2026 в справі №554/3344/26 (провадження № 1-кс/554/4210/2026). Тобто, суддя Гольник вчинила правопорушення, пов'язане з корупцією, в умовах реального конфлікту інтересів.Прискіпливий читач спитає: а чому ж я, будучи учасником справи, сам не заявив відвід судді Гольник? Відповідаю: Гольник направила мені повістку з викликом на 15:00 26.03.2026 вже після судового засідання. Як засвідчує картка руху документа, повістка була внесена в «Електронний суд» о 16:05 26.03.2026, а в мій електронний кабінет доставлена о 16:30 26.03.2026. До речі, існує думка, що суддя Гольник – психічно хвора. Але я гадаю, що ця аморальна істота просто переконана у власній безкарності, оскільки водить дружбу з членом Вищої ради правосуддя Маселком та вважає, що закони нашої держави на неї не поширюються.

Читацька громадськість цікавиться: а як у НАБУ, ДБР та СБУ проводять допит свідків, особу яких треба приховати від волелюбного українського народу чи сторони захисту? Зрозуміло, що в протоколі допиту зазначаються вигадані анкетні дані, але ж свідок має розписатись у багатьох місцях протоколу, а також власноручно підписати кожну сторінку. Читачі запитують: свідок ставить свій справжній підпис чи якусь закорлюку, по якій неможливо встановити, кого, насправді, допитували? Більш того: якщо свідок, який став на шлях конфіденційного співробітництва з правоохоронним органом, рисує під протоколом допиту невідомо що замість свого справжнього підпису, то як потім довести, що цю людину взагалі допитували і це показання саме цього свідка? Не кажучи вже про те, яка виникне проблема, якщо «залегендований» свідок дасть завідомо неправдиві показання й у наступному постане питання про притягнення його до кримінальної відповідальності за ст.384 КК України.Для прикладу наводжу протокол допиту такого свідка – судді Господарського суду міста Києва Куща Мирослава Михайловича – від 13.06.2025 у кримінальному провадженні №62023000000000707. Не гортайте судові довідники – такого носія правосуддя в Україні немає. Тому місцем проживання судді Куща зазначена будівля Державного бюро розслідувань по вулиці Борисоглібській у Києві.Насправді під вигаданими анкетними даними в протоколі допиту прихований голова Господарського суду міста Києва Вадим Петрович Босий, який регулярно повідомляє «куди слідує» про своїх колег.Справа, у якій був допитаний Вадим Петрович, унікальна – у січні 2025 року про підозру в державній зраді було повідомлено судді Господарського суду міста Києва Анатолію Івченку, який у 2012 році задовольнив позов Міністерства оборони Російської Федерації й стягнув з України заборгованість, що виникла в 90-х роках минулого століття за спожитий газ. Як нескладно здогадатись, борг утворився через діяльність очолюваної Юлією Тимошенко корпорації «Єдині енергетичні системи України», а оплату гарантував прем’єр-міністр України Павло Лазаренко.І ось за перебігом 13 років після винесення рішення про відшкодування за рахунок державного бюджету України боргів за спожитий газ, судді Івченку було повідомлено про підозру в державній зраді, яка полягала в тому, що він наперед знав, що буде війна й намагався допомогти іноземній державі в проведенні підривної діяльності проти України. Втім, мова не про рішення Господарського суду міста Києва, винесене суддею Івченком у 2012 році, не про строки досудового розслідування й не про те, що рішення Івченка було залишено в силі суддями апеляційної та касаційної інстанцій, до яких ніхто претензій не висуває. Мова навіть не про те, що суддя Івченко не міг за два роки до початки війни знати, що Росія нападе на Україну. Йдеться про те, що в ДБР допитали майже всіх суддів Господарського суду міста Києва та Північного апеляційного господарського суду, що працювали в 2012 році, усі надавали показання під своїми прізвищами й лише Босий – як «залегендована» особа. Бо голова Господарського суду міста Києва не хоче, щоби в очолюваному ним суді знали, що він давно завербований СБУ і «стукає» на своїх колег, які обрали його головою суду. Як нескладно побачити, протокол свого допиту Босий підписав словом з трьох букв – відповідно до прізвища, яким його наділив заступник керівника відділу Управління ДБР з розслідування злочинів, вчинених у зв’язку з масовими протестами у 2013-2014 роках, Олександр Васильович Юрчук. Звісно, виникає запитання: який сенс було підписувати протокол, якщо жодна почеркознавча експертиза не підтвердить, що закорлюку ставив голова Господарського суду міста Києва? І як бути в разі, якщо в наступному з’ясується, що «залегендований» свідок Босий дав завідомо неправдиві показання?

Народ дивується тому, що відоме своєю чесністю й непідкупністю інтернет-видання «Цензор.нет» облизує та оспівує військовослужбовця, призваного за мобілізацією Шабуніна, якого зараз судять за шахрайство та ухилення від військової служби. А, між тим, дивного нічого немає з огляду на те, що цей флагман непродажної української журналістики має трьох власників – полководця Турчинова, якому належить 45% «Цензор.нет», героя Майдану Пашинського, якому також належить 45% «Цензор.нет», і народного експерта з усіх питань Бутусова, який володіє 10% статутного капіталу та робить вигляд, що власником «Цензор.нет» є, начебто, якась псевдо-громадська організація «Інформагенція ЦЕНЗОР. НЕТ & БУТУСОВ ПЛЮС» (код ЄДРПОУ 44804187).Причина палкого кохання до Шабуніна народного експерта Бутусова, який понад три роки повномасштабної війни ухилявся від мобілізації, є очевидною – якщо Шабунін «проходив службу» в НАЗК, то Бутусов нині захищає Батьківщину, хіба, у Фейсбуці. На більше ці два моральних авторитети української нації не здатні.Але підстави любити соціально близького Шабуніна є й у мажоритарного власника «Цензор.нет» генерал-майора Турчинова.Як ми пам’ятаємо, Шабунін, щоби уникнути реальної мобілізації, на другий день повномасштабної війни фіктивно оформився солдатом у 207 окремий батальйон ТрО (військова частина А7376), де займався лише тим, що фотографував себе на унітазі. Але Шабунін прагнув не тільки уникнути реальної військової служби. У червні 2023 року цей «борець з корупцією» через своїх адвокатів ще й звернувся до Дніпровського районного суду Києва, де Шабуніна досі судять за те, що він настукав по мармизі так званому «журналісту» Філімоненку, з клопотанням зупинити розгляд справи, оскільки Шабунін, мовляв, перебуває на фронті, живе в окопах і не може прибути в судове засідання.Так ось, співвласник «Цензор.нет» генерал-майор Турчинов відчуває в Шабуніні споріднену душу, оскільки став на шлях Шабуніна на день раніше самого Шабуніна. З тією лише різницею, що Турчинов фіктивно оформився на військову службу не в 207-ий, а в 206-ий окремий батальйон ТрО (військова частина А7375) згідно з п.4.14 наказу командира військової частини А7375 по стройовій частині від 24.02.2022 №4). Причому, оформився без будь-якої посади – «у розпорядження командира батальйону». До речі, командир батальйону, у розпорядженні якого, начебто, перебував генерал-майор Турчинов, на той час мав військове звання «майор».Найсмішніше, що на фіктивну військову службу Турчинов був оформлений як, начебто, мобілізований Солом'янським у м.Києві РТЦК та СП. Уявляєте, як перелякаються в Солом'янському районному ТЦК, коли довідаються, що 24 лютого 2022 року вони мобілізували аж цілого генерал-майора?.. Якщо Шабуніну фіктивна військова служба була потрібна для того, щоби зупинити розгляд кримінальної справи в Дніпровському суді Києва, то Турчинову – щоби не з’являтись на допити в СБУ в справі про здачу в 2014 році Криму: на кожну повістку з викликом до слідчого Олександр Валентинович влаштовував бурю в соцмережах з криками, що він перебуває в окопах «на південному напрямку» за сотні кілометрів від Києва, хоча, насправді, проживав і проживає в столиці й на фронті ніколи не був. Втім, ця обставина не заважала Турчинову отримувати на картковий рахунок грошове забезпечення й додаткову винагороду за фіктивне виконання обов'язків військової служби.Тож не дивуйтесь. Ворон воронові, як то кажуть, око не виклює.Користуючись нагодою, вітаю Олександра Валентиновича з днем народження.На фото – витяг з наказу командира військової частини А7375 (по стройовій частині) від 24.02.2022 №4

Спішу заспокоїти різноманітні організації та депутатів сумнівного походження, які радіють завершенню конкурсу на посаду Голови Митної служби.Як кажуть, не кажи "гоп" поки не перескочиш.Фіналіст конкурсу детектив Даменцов знаний в НАБУ та САП "фахівець в галузі матеріального та процесуального права".Ось приклад процесуального документу його авторства. Це навіть не рівень середньостатистичного райвідділу. Жодного обгрунтування прийнятого рішення.Кожен, хто стикався з кримінальним процесом, зрозуміє всю "глибину" думки.Вишенькою на торті була його позиція у справі щодо заволодіння 32ма баржами Дунайського пароплавства. Ці баржі, за допомогою укладених з керівництвом пароплавства фіктивних договорів оренди, були безповоротно вивезені в Туреччину, чим державі було завдано збитків на суму понад 80 млн.Так от Даменцов наполягав на кваліфікації таких дій за ст. 185 КК України (крадіжка), що мало б наслідком зміну підслідності.Мотивація таких дій - предмет окремого дослідження.Направду, не кажи "гоп".

Розповідає адвокат Дар'я Тарасенко:У нас, адвокатів, свої анекдоти. Маю рішення суду, яким ТЦК та СП зобов'язаний внести в реєстр інформацію про виключення з обліку. Що тільки не робив ТЦК та СП, щоб це рішення не виконувати, які тільки клопотання не подавав. Але сьогоднішнє - це, не побоюсь цього слова, шедевр!Цитую: «Аналіз вищевикладеного дає підстави для висновку, що жодне судове рішення не може спонукати до вчинення кримінального правопорушення, і виконання такого рішення несе приховані ризики потенційних порушень та співучасть у вчиненні злочину.Враховуючи вищевикладене та наведені вище обставини, неможливість виконання рішення суду по суті у визначений початково спосіб,ПРОСИМО СУД:про зміну способу і порядку виконання рішення суду у даній справі шляхом зобов’язання позивача ДОТРИМУВАТИСЬ ПРОЦЕДУРИ ПІДТВЕРДЖЕННЯ факту непридатності як офіцера запасу до проходження військової служби під час мобілізації 16-ю Регіональною військово-лікарською комісією».Дякую автору цього шедевру за мій сміх на початку робочого дня!

Під рубрикою «Дембельський альбом»Наприкінці липня 2022 року наш взвод отримав наказ облаштувати спостережний пункт за 700 м від позицій противника неподалік окупованого села Мирне Херсонської області. Спостережний пункт знаходився на відстані 1,3 км від нашої позиції «Торф-1», названої так на честь командира роти підполковника Андрія Озерчука, який до повномасштабної війни очолював Державний концерн «Укрторф». «Торф-1» – це була позиція 1 стрілецького взводу на чолі зі старшим лейтенантом Махайлом Писанцем, «Торф-2» – 2 стрілецького взводу, який очолював молодший лейтенант Володимир Шкляр, і, відповідно, «Торф-3» – позиція 3 стрілецького взводу, яким командував старший лейтенант Костянтин Шевченко. На той час наш перший взвод був попереду, два інших – за нами на відстані 2 км, але вже у вересні вся рота розташувалась у одну лінію, просунувшись за два місяці в бік противника на 2,5 км.За ворожими окопами проходила дорога, що вела в окуповане Правдине, по якій постійно снувала російська техніка.Спостережний пункт мав бути на пагорбі, що височів на краю поля. Зайти на пагорб можна було непомітно для ворога з лісосмуги, яка вела від спостережного пункту до позиції мого взводу «Торф-1» і далі – до «Джоні». Але постійно перебувати на тому пагорбі без укриття на випадок артилерійського обстрілу та без вогневих позицій для кулеметника й гранатометника – це було б самогубством. Спроби лопатами викопати бодай одиночний окоп для стрільби лежачи, не кажучи вже про заглиблену схованку на кількох людей, результату не дали – ґрунт був як скло. Довелось кликати на допомогу двох саперів з буром і толовими шашками. Я бурив шурфи, сапери закладали шашки, а звукам вибухів у цій місцині на той час ніхто не дивувався. А ще треба було протягнути телефонну лінію зі спостережного пункту на позицію «Торф-1», оскільки цифрові радіостанції були у великому дефіциті, а користуватись аналоговими було б вкрай необачно. Я отримав у зв’язківців кілька котушок по 500 м кабелю в кожній і разом з Сашком Свистуном навіть встиг прокласти півкілометри телефонної лінії. Але почався мінометний обстріл, який повністю знищив нашу працю – від кабелю залишились лише шматки на окремих ділянках. З тих часів зберіглась фотографія моєї фізіономії, зроблена на спостережному пункті 29 липня 2022 року в точці з координатами 46°42'12.6"N 32°10'00.1"EНа супутниковому знімку зліва позначений наш спостережний пункт, справа видно ворожі окопи за 700 метрів від нього.#дембельський_альбом

10 днів тому я розповів про унікальну суддю Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області Юлію Макарову, яка 17 квітня 2025 року впродовж другої половини дня розглянула (і, звісно, задовольнила) 11 клопотань слідчого, погоджених з прокурором, про обрання запобіжних заходів щодо підозрюваних у кримінальному провадженні №12024121070000331. Що цікаво: одночасно суддя-багатостаночниця ще й ухвалила 5 процесуальних рішень у цивільних справах, які вона розглядала паралельно з обранням запобіжних заходів, і 4 – у справах про адміністративні правопорушення. З 11 підозрюваних, заочно арештованих суддею, 9 є громадянами Білорусі й 2 – громадянами Росії. Як стверджує сторона обвинувачення, у всіх них у 2020 році виник злочинний умисел, направлений на заволодіння майном юридичних осіб ПП «Віктор і К», ТОВ «Транзпостач», ПП «Агро Евро Партнер», ПП «Гидросенд» та ПП «Буд Маркет СВ» шляхом зловживання довірою, а саме: шротом соняшниковим та шротом соєвим. Стосовно умислу нічого сказати не можу (доки я побачив лише умисел судді Юлії Макарової та прокурора Любові Петренко на отримання неправомірної вигоди від потерпілого). Мова про інше: підозрюваним інкримінується особливо тяжкий злочин, передбачений ч.5 ст.190 (шахрайство), а це означає, що участь захисника в справі є обов’язковою – незалежно від того, перебуває підозрюваний в Україні чи про підозру йому було повідомлено «заочно», як у даному випадку. А клопотання слідчого про обрання підозрюваним запобіжних заходів у вигляді тримання під вартою жриця Феміди розглянула не тільки одночасно з розглядом цивільних справ і справ про адміністративні правопорушення, але й без захисників, присутність яких є обов’язковою відповідно до ч.1 ст. 52 КПК України, оскільки інкримінований злочин належить до особливо тяжких. Розповідаючи про цю історію, я писав: «цікаво: а куди дивився прокурор у ході цієї процесуальної ганьби? Я розумію, що після чергової «реформи» 2020 року прокурорів стали набирати на смітниках. Але невже в Світловодському відділі Олександрійської окружної прокуратури не знайшлось жодної людини, яка б прочитала КПК України?». Сплинуло лише 10 днів і стало відомо, куди саме дивилась прокурор Петренко.По-перше, хочу зазначити, що вже після моєї публікації Кропивницький апеляційний суд розглянув апеляційну скаргу на одну з 11 ухвал судді Макарової і її скасував, а в задоволенні клопотання слідчого про обрання запобіжного заходу відмовив взагалі. Підстава – особа, яку суддя Макарова заочно арештувала в присутності прокурора Петренко, взагалі не має процесуального статусу підозрюваного, а розгляд клопотання про обрання запобіжного заходу відбувся без участі захисника:https://reyestr.court.gov.ua/Review/135052143 Але найцікавіше я знайшов на сайті Громадської ради доброчесності, де розміщений висновок від 27 лютого 2026 року про невідповідність судді Макарової Юлії Ігорівни критеріям доброчесності та професійної етики. На сторінці 5 у розділі 2 цього висновку сказано:https://grd.gov.ua/wp-content/uploads/2026/03/2026.XX_.XX_Makarova_vysnovok.pdf «У суддівському досьє (с. 88), Кандидатка серед переліку осіб, що можуть надати рекомендації, вказує Петренко Любов Юріївну, що займає посаду прокурора Світловодського відділу Олександрійської окружної прокуратури. Відповідно до інформації, розміщеної на веб-порталі Судова влада України Кандидатка розглядала справи за участю Петренко Л.Ю., як прокурора... За таких обставин може виникати питання щодо характеру професійних взаємовідносин між Кандидаткою та Петренко Л.Ю., а також щодо можливого впливу таких відносин на об’єктивність сприйняття рекомендації з боку стороннього спостерігача». Таким чином, суддя Макарова 17 квітня 2025 року, розглядаючи цивільні справи та справи про адміністративні правопорушення, одночасно «розглянула» без участі захисників 11 клопотань, які їй принесла її подружка Петренко, про арешт нібито підозрюваних і всі клопотання задовольнила.Воістину: дружба між суддею та прокурором здатна горами рухати. От тільки незрозуміло, до чого тут правосуддя?

Читацька громадськість попрохала мене прокоментувати слова Геннадія Друзенка про те, що він знає тільки одного колишнього міністра, який чесно пішов на війну, був поранений і списався з війська – це, мовляв, Володимир Омелян.Можу доповнити розповідь Геннадія Володимировича.Капітан запасу Омелян 24 лютого 2022 року фіктивно оформився на військову службу разом зі старшим лейтенантом Луценком, генерал-майором Турчиновим, генерал-полковником Бурбою, старшим солдатом Стецем та іншими пройдисвітами на кшталт артиста Тритенка, режисера Сеітаблаєва та голови земельної комісії Київради Терентьєва в 206 окремий батальйон ТрО (військова частина А7375), де рахувався до 10 жовтня 2022 року на посаді начальника групи планування штабу. Жодного дня обов’язків військової служби Омелян не виконував, хоча, на відміну від тритенків-сеітаблаєвих-терентьєвих, 12 квітня 2022 року разом з батальйоном покинув Київ і прибув у Миколаїв. Щоправда, доки батальйон воював на херсонському напрямку (до 17 жовтня 2022 року), екс-міністр проживав у Миколаєві в дитячому садку, де отаборилась продовольча служба, і не з’являвся навіть у штабі своєї військової частини.Потім Омелян був переведений (разом з Ю.Луценком, Бровді-«Мадяром» та ін.) на таку ж посаду в спеціально створений Залужним для людей з оточення Порошенка 251 окремий батальйон ТрО. Після того, як командир 251 об ТрО завдяки заступництву Порошенка був призначений командиром 104 окремої бригади ТрО, Омелян перевівся в штаб цієї бригади й був підвищений у військовому званні до майора.Ніколи ні в яких бойових діях Омелян участі не брав. У зв’язку з незаконним отриманням Омеляном (ще під час фіктивної служби в 251 об ТрО) статусу УБД і додаткової винагороди за безпосередню участь у бойових діях, Територіальне управління ДБР у м.Києві в 2023 році розслідувало кримінальне провадження. У ході досудового розслідування були витребувані дані операторів мобільного зв’язку, завдяки чому з’ясувалось, що в той час, коли 251 об ТрО воював у Бахмуті (березень 2023 року), телефон Омеляна знаходився або в Києві, або в готелі в Краматорську й жодного разу не з’явився навіть у штабі батальйону.25 серпня 2023 року були проведені масові обшуки – в 206 об ТрО, у 251 об ТрО, у 104 обр ТрО, за місцем проживання Омеляна, командира 104 обр ТрО і начальника штабу бригади в м.Сарни Рівненської області, де на той час воювала 104 окрема бригада ТрО, а також допитані військовослужбовці 251 об ТрО, які підтвердили, що свого бойового побратима вони в очі не бачили. Під час обшуку в Сарнах вдома в Омеляна були знайдені дві вкрадені ним гранати Ф-1, у зв’язку з чим було зареєстровано ще одне кримінальне провадження. Але в наступному Омеляну вдалось справу викупити. Поранення Омелян, дійсно, отримав. Після звільнення Залужного 104 окрема бригада ТрО була відправлена на фронт, під Харків. На День Незалежності в 2024 році Омелян з невідомих причин вирішив з’явитись у штабі, де він рахувався на службі, і потрапив під прильот КАБу по командному пункту. Отримав травму ноги.

В Україну з Італії повернувся шахрай Назарій Гусаков, хворий на спінальну м’язову атрофію, який за допомогою «журналіста-розслідувача» Ткача, гласного позаштатного агента СБУ Бігуса та народного експерта з усіх питань Бутусова збирав на лікування гроші, які виводив у криптовалюту й витрачав у інтернет-казино.Як повідомляє Офіс генерального прокурора, Гусакову вручено повідомлення про зміну підозри. Правова кваліфікація дій не змінилася, однак у ході розслідування зросла кількість потерпілих – з 34 до 96 осіб, а також збільшилася сума завданих збитків – з 1,3 млн грн до 2 млн грн:«За даними слідства, чоловік організував у соціальних мережах і Telegram-каналах кампанію зі збору коштів, заявляючи про нібито критичну потребу в дороговартісному препараті для лікування СМА. Водночас, за інформацією Львівської міської ради, із червня 2024 року він отримував цей лікарський засіб безоплатно за рахунок місцевого бюджету. Для збору коштів через платформи PayPal та BuyMeACoffee використовувалася інформаційна підтримка відомих медійних осіб та інфлюенсерів...До суду скеровано клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді цілодобового домашнього арешту. Передбачається, що він зможе залишати місце проживання лише для отримання медичної допомоги або прямування до укриття під час повітряної тривоги».