Записки пасквілянта | З нагоди 11 річниці вбивства «українського публіциста, журналіста, тел...

З нагоди 11 річниці вбивства «українського публіциста, журналіста, телеведучого» Олеся Бузини, застріленого 16 квітня 2015 року, згадалась історія, як наприкінці 2007 року автор цих правдивих рядків пізнього вечора заїхав у двір телевізійного центру, охрещеного в народі «Олівцем». Добігало кінця якесь чергове ток-шоу, і ми домовилися з учасником передачі, народним депутатом України Олесем Донієм, що я його відвезу додому після «торгування писком» у телеящику. Чекати навіть не довелося — Олесь якраз виходив з під’їзду «Олівця» разом з неодноразовим Генеральним прокурором України Святославом Піскуном і, простуючи до мого авто, щось оповідав Святославу Михайловичу.Звісно ж, з Піскуном ми знали один одного, як облуплені. Але ввічливість, прищеплена мені колись в ізоляторі тимчасового тримання, підказувала, що треба все ж таки вийти з машини та привітатися з багаторічним Пегасом моєї Музи. Та не встиг я висунути стрижену налисо голову в прочинене вікно автівки, як Доній показав на мене Піскунові: «Ось подивіться, Святославе Михайловичу, хто в мене водієм підпрацьовує». Піскун підсліпувато примружив у очі й, вглядаючись у нічну темряву, промовив солодким голосом: «А я Вас зразу впізнав. Ви – Олесь Бузина».Під дикий регіт свідків цієї сцени, які ледь не попадали в затоптані людом замети, та зойки Піскуна: «Бойко, це ти? Тьху, а я й не впізнав тебе, багатим будеш», Доній сів до мене в машину й усю дорогу ми вибудовували припущення про те, як свій життєвий шлях завершить скандально відомий публіцист Олесь Бузина.Звісно, нам і на думку не могло спасти, що Бузину колись пристрелять, мов шолудивого собаку. Поважний син поважних батьків, похресник колишнього голови Президії Верховної Ради УРСР Валентини Семенівни Шевченко, Бузина по-дурному жив, по-дурному й помер. Пригадую, як у квітні 2004-го, після того, як Бузині вперше начистили писок за його антишевченівські витівки, нас удвох звели в студії 5-го каналу. Я тоді сказав, що побиття бузинівської мармизи – це явище хоча й незаконне, але закономірне. Теж саме я можу зараз повторити й про його безглузду смерть.Підписатися на «Записки пасквілянта»