" Хай буде воля Твоя"-О як воно звучить чудесно."Хай буде воля Твоя "-Вмить пролуна і Він воскресне."Хай буде воля Твоя "-Як часто кажемо ми Богу?"Хай буде воля Твоя "-Слова багато так говорять.Як часто у житті своїмБогові мало довіряєм.Скорбот багато тодіТому в житті ми зустрічаєм.Ми забуваєм про те - Ми перед Ним, як на долоні.Ніщо не сховане єПеред тим поглядом Господнім.Він знає, що принесеЦей вечір, або оцей день намВін знає що кого жде -Чи зустрічі, чи розставання.Кожен наш подих стереже,І слово кожне, і думки всі.Він знає все напередВ короткім нашому житті цім.О, ця є воля моя - Та невгамовная земная...Спішить так часто вона,Про волю Господа не знає.А воля Божа, однаЛиш на добро і лиш на благо.Вона лиш сильна однаМене до доброго направить."Хай буде воля Твоя"-Здається просто так сказати,Але частіше мояНад Божою є в перевазі.О, як би волі ТвоїйМені навчитись підкорятись,Скорбот, помилок тодіМогло б зі мною і не статись.І якщо воля Твоя Завжди прибуде в моїм серці,Тоді, мій Боже, і яДля вічності також воскресну. Л. Шпак
Жінка...що Творець вкладав у тебе,Як для Адама Він тебе творив?Усе найкраще, що було у небі,Він в жінку із любов'ю вложив.Красу і ніжність, кротість і смирення,Щоб помічницею Адамові була.В роботі дав і мудрість, і уміння,Щоб дім у затишку й порядку берегла.Щоб чоловікові у всім допомагала -Підтримуючи ласкою в важкі його часи.Поради щоб, з любов'ю, подавала,Якщо Бог мудрістю Своєю наділив.Бог дав їй любляче, дав співчутливе серце.До гробу Божого жінки перші прийшли.Найперше жінці Ісус воскреслийЗ'явивсь по воскресінні вже Своїм.Та й з нею гріх зробив свою роботу -Змія послухала по простоті своїй.Тому й несе тепер усі турботиНа своїх плечах на оцій землі.І кориться Адамові й боїться...Та все одно так любить Бог її.Так і лишилась вона помічниця...Та чи Адами всі цінять її?Найбільше в церкві молиться хто? - жінка.Несе так слізні свої молитви.За діток молиться вона, за чоловіка,Щоб Бог їх у житті благословив.Бог вислуховує, Бог їм відповідає,Якщо слухняні Богові вони.Своїми доньками їх називає,Їх підкріпляє у часи важкі.Сестрички любі, рук не опускайте,Як труднощі приходять у житті.Молитвами Адамів поливайте,Щоб слухалися Господа у всім.Щоб вас вони, як і себе, любили.Щоб цінували, що у них ви є.Молитви ваші щоб, за них, цінилиБез них вони теж немічними є. Л. Шпак
Якби ходив Ти по землі,Пішла Тебе би я шукати.Як тая жінка, що хворіла,Крізь люд хотіла пробиратись.І пробираюся все я.Та не людей юрба так тисне.Зібралась інша вже юрба -Юрба всіх духів сатанинських.Стрілами б'ють, збивають з ніг,Та я не впала, на колінахІду, Господь, до ніг Твоїх.Я доторкнутися повинна!А вони допчуть, верещать,Що не проб'єшся, не пропустим.Та на мені Христа печать.Печать міцна Святого Духа.А Він там, у мені живе.Мені іти допомагає.Мене розбити не дає,Отця за мене Він благає.Так, на колінах, проберусьКрізь полчище оте вороже.І до Ісуса доторкнусь,У тому віра допоможе.А віру, дасть мені Господь.Міцну, як зерня те гірчичне,Що переставить може гори.У поміч дав його Бог Вічний.І скаже мій Ісус - "Іди, Іди, дитя, і будь здорова.Змогла до Мене підійти.І віра тебе оздоровила.А поки...пробираюсь щеЧерез те полчище до Нього.Не біля Бога воно є,Боїться воно дуже Бога.А біля мене день та нічУсе те полчище чатує.Розпалену до біла пічВоно усе мені готує.А Бог мій, навіть у печіУ полум'ї, зі мною буде.Вогонь мене не обпече,Як золото блищати буду.І так, через усе життя -Все на колінах, все до Бога...Найкраще в світі почуття -Торкатися до ніг Святого. Л. Шпак
Де взять оте гірчичнеє зерно,Щоби отримати ту милість, що бажала?Щоб у душі так виросло воно,Щоби в гілках його душа моя сховалась.Який би не прийшов вмить буревій,Душа у спокої завжди щоб пробувала.І листям тої віри, щоб завждиВід ран душа і тіло врачувались.Того насіння тут немає на землі,Із рук Ісуса може бути дане.Зернятко тої віри дасть тобі,А ти рости його завжди слухняно.Ти там глибоко в серці посадиІ поливай водою їх живою.І виросте, стане легко тобі.Перед тобою зрушить навіть гори.А Бог, Він вміє так тобі сказать,Що скажеш: " Відповідь прийшла від Бога"І непотрібно буде вже чекать,Щоби сказав Господь через пророка.Це буде зрозуміло й легко так.Вузли усі розв'яжуться в секунду.Довіритись потрібно лише нам,Відкривши серце Господу Ісусу.Він зрозуміє, вислухавши все.Як був з Мойсеєм, так з тобою завжди.Вночі перед тобою йде з вогнем,Щоб ти в путі Його дорогу бачив.А вдень тебе у хмарі береже,Бо ти ідеш по цім житті пустинею.Його Ізраїль, як і раніше ти.Турбується Він також як за сина.Як за кохану донечку Свою.І сльози матері так безкінечно цінить.Ніколи не лиша дітей Своїх,Що просять милості у Нього на колінах.А Він так само чує, як Іллю.І на молитви так відповідає.Але до моря, Ілля сім раз слугуДивитися за хмару посилає.І молиться ретельно, не встає.Він знає - відповідь прийде від Бога.Хоча біля жертовника тодіМоливсь, здається, і не так вже довго.У житті нашому, ось часом відповідьПриходить, тільки варто помолитись.А часом, стоїмо багато літПеред Христом в сльозах ми на молитві.Та головне, завжди повинні знать -Прийде та відповідь від Бога неодмінно.Молитись у житті не перестатьІ буде допомога й переміни. Л. Шпак
Нахилившись, писав...не спішив говорити.Нахилившись, писав...і у спор не вступив.Фарисеям, що ось привели Йому жінку,Відповідь Він давати ніяк не спішив.Слово Його просте коротко прозвучало,Та повергло у сором зібравшихся всіх." Хто із вас без гріха? Першим кінь в неї камінь..."Хто із вас без гріха...і сама лиш стоїть...Вони праведні всі...вони всі - фарисеї...Вони знають закон, виповняють його.Але тільки в серцях лиш любові немають.Та зате - по закону і правильно все.Як же часто, Господь, ми такі ж фарисеї.Як же в ближнього камінь ми кинуть спішим.По Писанню ж усе - виправдавши так себе,Швидко так, і без роздумів кажемо ми.Спотикнувся твій ближній, втратив пильність він може,Або просто у вірі вже дуже ослаб...Поспішивши, не думаєм, кидаєм словоЯк "святий фарисей", а не Господа раб.Всіх Господь нас навча прикладом цим смиренним -Дуже добре подумати перше ніж говорить.Не в сліпім фарисеї настояща є віра.Настоящая віра - навчитись любить."Хто із вас без гріха?" - хай записано будеНа сердечних скрижалях, як Божий закон.Бог один є безгрішним, а ми лише людиТі, котрих кров'ю лиш оправдав наш Господь. Л. Шпак
Ви чули, коли-небудь, на світанкуЯк жайворонок голос свій підносить?Чим вище, від землі, він підіймався,Тим голосніш співать йому велося.До неба ближче, й різні переливиІз радістю звучать у літній ранок.Маленька пташка - степова перлинаСтрічає сонце, відкрива світанок.Та ось, сідає і тихіша пісняЧим ближче, до землі, спускають крила.Замовкла ось, на землю тихо сівши.Земля, чомусь, той голос заглушила.Я порівнять до тої пташки хочуХристову церкву - вільну і співучу.Коли вона, до неба, зводить очі,Все голосніше її голос чути.Коли молитви, в небо, підіймаєВ тім відчува із Господом єднання.Назустріч Господу, як сонечку, співає.Йому хвалу співає у чеканні.Але коли, у небо, не злітаєЗемні турботи голос її глушать.Хто до землі припав, той не співає.Не тішить той свою і ближніх душу.Заснув і спить, і сонечка не бачить,Що вже воно яскравіє на сході.Хто не співає Богу, той заплачеКоли Він вірних забере з Собою.Якщо ти, церкво Божая, заснулаПрокинься! Сплячого бо сплячий не розбудить.Світанок близько, ніч вже проминула.Візьміть за приклад жайворонка люди. 🕊️Л. Шпак
А небеса чекають своїх вірних,Які на ніжний голос Господа спішать.Першим Ісус пішов туди колись вже.Тепер своїх біля воріт чека.А вірним так лишитися нелегко.Душа твоя, так часто, знемага.Беруться звідкись ті земні дипресії.Так важко їх із розуму прогнать.Вони отак з'являються - нізвідки.Нападки йдуть тяжкі з усіх боків.Від них приходить в твоє серце відчай,Розгубленість, тривога, смуток, біль...Себе такою недостойною рахуєш.І каже сатана: та хто ти є така?І все картини в розумі малює -На тебе Бог уваги не зверта.А Він є Батько, Він тебе не лишив.Не ти Його, а Він тебе знайшов.І Він Свою дитину не залишить,Бо хто є ще вірніший, як не Бог?Він - милостивий, довготерпеливий.Немає меж Отця до нас любов.Віддав на хрест за нас Він Свого Сина.Він - твій Отець і ти дитя Його.Свій голос піднеси до свого Бога.Скажи: я кличу, й чує Він мене!У день недолі кличу я до Нього,Рука моя до Нього в ніч та вдень.Згадаю я про Бога і зітхаю.Вночі роздумую про Тебе і не сплю.Усе пригадую я дні всі свої давні,І з своїм серцем тихо говорю.Чи ж Бог замкнув до мене милосердя?І чи спинилась милість аж навік?Пригадую я вчинки всі Господні,І чуда, що являв в мом житті.О, Господи, свята Твоя дорога.Хто є такий великий як Бог мій?Являєш Свою силу між народів.Я вірю, що скінчиться вже та ніч. Л. Шпак
Ніколи не здавайся, як навіть ти і впав.Ніколи не здавайся, Ісус і впавши встав.Ісуса хрест не легкий вже далі Симон ніс.А твій же, що несеш Ти, Спаситель Сам поніс.І там, де дуже тяжко, Він підставля плече.Його милість без краю, Він любить гаряче.Як впав, то підіймайся і два рази вставай.Ніколи не здавайся, а йди й перемагай.А як до перемоги лишився крок лише?Візьми терпіння трохи, вставай і йди вперед.Ти піднімайсь на гору, на ній там Бог стоїть.Мужі колись стрічались із Богом на горі.На гору підіймались - Мойсей, Авраам, Давид...І на горі лишався Ісус Сам, для молитв.І Бога ти не знайдеш, отам серед долин.А смуток залишивши, сміліше в гору йди.А хочеться так тихо, пожить спокійно ще.Боротися навіщо? Так і життя пройде...Покликання щоб сповнить і нагороду мать,Потрібно ще не мало отак попрацювать.І до висот хто прагнув, хотів перемагать,То на краю провалля приходилось стоять.Не той праведним є бо, хто зовсім не лежав.А праведник - хто більше встав, навіть ніж упав.І чим більша духовність, тим більше ти встаєш.Тримаючися слова, честь Богу віддаєш.Як би Бог повернувся, де Його стрінуть всі?А ноги знов Ісуса там стануть на горі. Л. Шпак
А тих, хто впав, Ісусе, підіймаєш.Хто впав так низько, нижче всіх низин.І втомлених Ти силою сповняєш.Тих, хто втомився у гріхах тут жить.Повз них Ти теж спокійно не проходиш.З них кожен є для Тебе дорогим.Для кожного із них Ти час знаходиш,Щоб дать життя й підтримати завжди.Щоб дать надію, подарить спасіння,Полагодить життя, піднять на висоту.На висоту духовного прозріння,Щоб славу за життя давать Христу.Твоя любов знаходить їх в підвалах.На вулицях, лежачими в багні...Твоя любов їм руку подавалаІ врачувала, знов життя даючи їм.І зараз Ти приходиш, як раніше,До безталанних і замучених гріхом.І до живучих без любові і надії.Призренних усіма у світі цім.Вони для Тебе всього найдорожче.За них, колись, на хрест вмирати йшов.І не один, в житті їх, перехожийПризренно, гордо мимо них пройшов.А про любов кричать на перехрестяхІ закликають ближнього любить.А ближніх - вибирають собі просто - Кого любить, кого і не любить.Брудних, покинутих любить Господь лиш може.Його любов нікого не мине.Нема дорожчого під небом цим нічого,Ніж серце любляче Спасителя святе. Л. Шпак
А я чомусь сьогодні не така,Моя молитва без змісту і така слабка..Я раптом перестала Тебе Боже відчувать,Я раптом перестала Тобі Боже довірять.А я чомусь дивитися у небо перестала..Густа імла закрила світло для моїх очей,І вмить моє життя порожнім стало,А дні були темніші від усіх ночей.Та не про це я друже хочу розказати,І не про сум життя моя розмова -Сьогодні хочу тебе запитати:Може стан оцей тобі відомий?А я чомусь молитись перестала..І все було неначе б то і добре,Але душа в мені моя кричала:« де твоє серце? Куди ведуть його дороги?!!»Де твоє серце, коли гріх - це вже дрібниця?Невже воно тебе тоді не судить?Де ти, коли сумне твоє обличчя?Ні, не від співчуття, а через гріх, що мучить.Де твоє серце, коли в тишу й спокій ночіВідоме почуття тебе молитись кличе?Невже не зможеш ти відкрити очі?Невже із уст твоїх молитва не полине?Де твоє серце в час випробування?Коли здається, Бог давно чекає покаяння,Але чому із уст твоїх лише зітхання,Докори Богу і невпинні нарікання?Я враз задумалась…і мені прикро стало.. Я знаю Боже, я сьогодні не така.На запитання ці я відповідь не знала,Із болем в серці я лиш на коліна впала.Я знала - моє серце не було гарячим,Я знала, що хвала моя була не справжня,Що гріх мій став уже надважким,А моя щирість - це лиш обман і маска.Настав момент як у мені відкрились очі:Хіба ж я можу так продовжувати жити?Настав момент коли у тиші ночіЯ почала у Бога прощення просити.Моя розмова не про гріх, не про печаль,Не про холодне серце хочу розказати,Я вдруге друже хочу тебе запитати:«Невже ще Богу не віддавсь? Як жаль..» А я уже сьогодні не така, І моє серце не таке вже як колись,Бо відбилила його Кров Христа,Бо Він змінив мене у покаяння мить.Я знаю, що говорить Бог не просто так,Бо ж не дарма Він за тебе вмирав,Тому я знову хочу запитати втетій раз:« Сьогодні друже своє серце ти Йому віддав?»Ліда Мельник09. 02. 2026
TGLIST.COM.UA
