Чому ти так ослабла дорога?Чому так свої руки опустила?А хіба Я тебе не підкріпляв?Хіба Я не давав тобі ще сили?Прийшли спокуси - і сумний твій дух...А дух, той що в тобі, хіба сумує?Він твій Порадник, твій найкращий Друг.А ти злякалась того, що є людське.Небесне все завжди дає спокій.Небеснеє - любов Моя і милість.Забула, що з тобою Я завжди?Ні, не забула, просто вже втомилась...Часи останні і це знаєш ти.Не відійшов Я, а завжди з тобою.Коли кличе душа: " Ісус, прийди...""Ось Я"- так каже люблячий Мій погляд.А ти не слабни так лише в путі,Є та в тобі невидимая сила.Я тут, допоможу тобі іти,Не дам, щоб безнадійність підкосила.Тримайся чистого, а Я завжди Бог твій.І серця не торкнуть розчарування.Я дам у нього мир і спокій Свій.Не бійся, Я не дам на посміяння.Ось Я - ти тільки руку простягниІ Я до тебе доторкнусь любов'ю.Чи ж не в руці Моїй твої всі дні?Не Я в душі бесідую з тобою?Людське все, не від Мене - кажу Я.Все, що Моє, печалі не приносить.Я поруч, Я з тобою є, дитя.Де б не була ти, Я завжди з тобою. Л. Шпак
Роками у церкві ти можеш вже бути.Та сам нею можеш ніколи не бути.Не жити ніколи церковним життям,А тільки відвідувати можеш храм.А можна і Писання завжди читати,Багато із нього напам'ять вже знати.Але у житті - по своєму лиш жити,Ніколи в житті його навіть не вжити...Словами молитви можеш промовляти,Молитвеником же ніколи й не стати.Як треба молитися можеш ти знать,За інших в проломі проте не стоять.Вигляд благочестя теж можеш ти мати,Та благочестивим ніколи не стати.Одяг благочестя для тіла набути,Перед Богом же праведним так і не бути.Можна серед віруючих бути завжди,Самому ж ніколи не бути вже ним.А іменем тільки прикрившись Христа,Релігію мертву в собі сповідать.Любов там страждала колись на хресті,Платила життям за спасіння усіх.А чим ти за це можеш зараз віддать?За цю всю земную твою благодать?Своєю лиш назвою "християнин"?Не станеш від цього ти вже "Божий син"...Про Бога ти будеш лише тільки знати,Його ти не зможеш ніколи пізнати.Коли ж ти захочеш у небо ввійти,"Тебе Я не наю - скаже - відійди..."Потрібно не тільки до церкви ходити,Ісусом потрібно і дихати, й жити. Л. Шпак
На порозі кривий. Кидають всі монетки.На них можна, звичайно, хоч якось прожить.Тільки скільки б їх там не кидали калікі,Залишився кривим, з цим йому уже жить.Підійшли два Апостола до нього впевнено.І у них став також кривий гроші просить."Я не маю грошей, та що маю одержиш - А у ім'я Христа встань скоріше і йди"І той зціленим був і став Господа славить.Непотрібно було вже тих дрібних монет.Міг іти працювать вже своїми руками.Добувати для себе і сім'ї своїй хліб.Може буть що не раз в житті твоїм буває,Ти побитий гріхом, біля храму сидиш.А жорстокий цей світ все монетки кідає,Хоче душу твою ними якось зманить.Але каже Ісус: "Лише руку подай ти.Я тебе так люблю, можу тебе зцілить"Ворог каже своє: " поклонись мені тайно,Я тобі поможу, будеш добре ти жить"І він кличе тебе вже на іншу дорогу.Щоби душу твою до кінця погубить.Чуєш голос Христа? Ти подай Йому руку.Він підійме тебе скаже тихо: іди.Переміг ворога на хресті на Голгофі.Він твоєї не дасть погубити душі.І яким би гріхом він не ранив по плоті,Бог пробачить, лише в покаянні спіши!Ось рука, друг Моя, ти схватися міцніше.Тебе з неї ніколи Я не відпущу.І кульгать перестань на обидва коліна.Поруч твердо ставай, бо тебе Я держу. Л. Шпак
Страждає бідная вдова, вже гасне всякая надія.Хочуть синів її забрать, йде до пророка по підтримку."А що у тебе в хаті є ?"- спитав вдову пророк лиш тільки."В одній посудині лише є зовсім трішечки оливи""Позич посуд і наливай"- пророк до неї лиш промовив.Послухалась і налила...спасла синів з лихої долі.Ще й на життя лишилось їй, щоб в бідноті їй вже не жити.Що ж мала? Оливу лише, та і тієї чуть лишилось...А та у нас олива є - гарячі Господу молитви.Їх кожен день в терпінні лий і виграні будуть всі битви.Якщо знеможеш - воду пий, вона тече з Божого слова А спраги не дано терпіть тим, хто зоветься дитям Божим.Ти наливай, старанно лий у посуд, що там є на небі.Бо ним заплатиш за дітей, що ворог може вкрасти в тебе.Наллєш - поллються через край ті чаші, що у небі Божі.І стане Бог дітей спасать, олива та спасти їх може.Ввійди в свій дім і наливай, вже день цей хилиться на захід.Волі дияволу не дай, за них стоїть Ісус розп'ятий.Навіть нічого хай нема, та є оливи небагато.Не сумнівайся, сміло лий, а Бог примножить у сто раз все. Л. Шпак
Вот снова вечер , снова тает теньСадится солнце за горой – порогомВновь в вечность тихо уплывает деньМы снова ближе к встрече с БогомНаш каждый день подарок нам с НебесНо вот вопрос , как мы его прожили ?Дух или плоть в нас взяли перевесСебе иль Богу , день мы посвятили ?Смогли ли мы , наш веры фитилёкПоправить , и долить в светильник маслаЧтоб пламенел не гас в нём огонёкЧтобы любовь горела в нас не гаслаСмогли ли мы , простить своих враговИзлить бальзам избитому на рануИ вырвав чью то душу из оковВернуть у лоно любящего станаСмогли ли мы , а в том числе и яВступить в бой с голиафом – своей плотьюИль так как в древности когда – то ИлияМахнуть на реку , старою милотьюМы сильны лишь тогда , когда мы во ХристеКогда Он в нас , Его в нас жизнь струитьсяБез Бога мы как те птенцы в гнездеБеспомощны летать , хотя они и птицыНо есть отрада , к нам так добр наш БогОн производит в нас желанья и хотеньяИ пусть наш день уходит за порогМы в нём , мы с Ним , и в этом суть спасеньяО дай Господь , ценить так БлагодатьВ Тебе сокрытый твой источник ЖизниЧтоб дни свои нам мудро исчислятьЧтоб мимо не пройти , Святой Отчизны !Август 2019 г .Леонид Волынской
Боляче, Господи, боляче... хочеться так кричати...Боже, а може доволі болі не помічати?..Розум каже тілесний...дух же смиряє плоть.Біль велика душевна...де ж Ти є, мій Господь?Знов ворога атака, знов тіло палить біль.Тіло: "тобі б поплакать...", душа: " ти вперед іди"Кого маю зараз слухать - тіло своє, чи дух?Бог вчить, тіло не слухать. Воно не найкращий друг.Знає ворог нашу слабкість - коли наша плоть болить,Серце втрачає радість, серце тоді мовчить.І тяжко є так боротись, і тяжко є так стоять...Но з нами зостається Божая благодать.Вона від нас не відходить, Бог її з неба дав.Мені би схватитись тільки за Божую благодать.Вона мене лиш пригорне і силу нести все дасть.Вона мене, знаю, ніколи вже ворогу не віддасть.Так часто томлюсь у тілі, о бідна людина я,Тоді благодать приходить, на все світло пролива.І бачу тоді я звідки те випробування знов.І в Боже я чудо вірю, і вірю в Його любов.І ось перемогу твердо тримаю в своїх руках.Я - Боже дитя і цеє не може украсти враг.Я - храм є Святого Духа, і Він лиш в мені живе.Кращого немає Друга, і з Ним я іду вперед.Беру всеозброєння Боже і в битву вступаю знов.А Бог мій у всім допоможе. А Бог мій - Він є Любов.Хай боляче, хай дуже боляче. Та Бог перемогу дав."Не плач ти, дитя, достатньо, Я поруч з тобою"- сказав. Л. Шпак
Как сквозь колючие кусты я пробираюсьИ слёзы всё текут из моих глаз.Изранена колючими шипами,Но, впереди, родной я слышу глас.Иду туда, где вновь простёрты рукиПронзённые, простёрты лишь ко мне.И нежный голос угашает муки…А ведь дороги, где полегче, нет.А Он зовёт: не бойся дорогая….Глаза любимые всё смотрят на меня.И я иду, глаза не опуская,Ищу я взором, тот небесный взгляд.Горячими камнями под ногамиЛежат грехи, а как не наступить.Несовершенна, Господи, ведь знаю.Стараюсь всё те камни обходить.В руках моих есть Божий указатель.То взгляд в него, то под ноги, то ввысь…И, иногда, устав так пробираться,Вновь слушаю где голос тот «держись»Родной и нежный, любящий и строгий…Но всё ж не умолкающий в душе.Зовущий тихо: потерпи немного…И вот опять иду к нему уже.«Я здесь, Я рядом не ушел, не думай» -Звучат в душе родные те словаИ прогоняют тягостные думы.А как же хочется так слышать их всегда.Чтобы, со временем, они не забывалисьВ той веренице повседневных дел.Слова уныния чтоб разум не смущали,Взывая в скорби: Господи, Ты где?Как сквозь колючие кусты я пробираюсьИ слёзы всё текут из моих глаз.Изранена колючими шипами,На них течёт елей с небес сейчас. Л. Шпак
Годами можно в церковь проходить,Но самому ведь церковью не быть.Не жить церковной жизнью никогда,А только посещать её всегда.А можно и Писание читатьИ много из него на память знать.Но в жизни ведь по своему лишь житьИ никогда его не применить...Словом молитвы можно говорить,Ну а молитвенником можно и не быть.И как молиться нужно можно знать,За нужды же, в проломе не стоять.Благочестивый вид иметь всегда,Не быть благочестивым никогда.Одежду праведности на себе носить,Пред Богом праведным же никогда не быть.И можно среди верующих жить,Но верующим самому не быть.А лишь прикрывшись именем Христа,Религиозно жить только всегда.А там Любовь страдала на кресте,Платила смертью за спасенье всех.И чем за это сможеш ты воздать?За эту неземную благодать?Названием своим "христианин"?Но от того не станешь Божий сын...О Боге будешь ты всего лишь знать,Его ж не сможешь никогда познать.Когда ж захочешь в небеса войти,"Тебя не знаю - скажет - уходи..."Нужно не только в церковь лишь ходить,Иисусом нужно и дышать, и жить. Л. Шпак
Стоїть Ізраїльський народ,А перед ним бушує море.Військо втрачає фараон.Змішались в морі люди, кони...І ось на морі тиша й гладь,Лиш шум який зчинила радість.Змагався за народ ГосподьІ впав Єгипет в страшній брані.Тімпани, гуслі, гімн хвали...Служити Богу вічно будем!У той час всі сказать могли -Повік ми цього не забудем!Та ось, пройшло лише три дні.І нарікання, все уже забуто.А через місяць чути вже від них:"Назад ми до Єгипту повертаймось"І так в подальшій їх усій путі -Все нарікання... нарікання...О, люди, та невже ж то виЗабули чудеса Господні?Назад в пустиню? А хто ж вамДорогу, між пісків, покаже?Вела вас Божая рукаНазад же, хто піде із вами?Назад в Єгипет? Народ той там,Що всіх вас дуже ненавидить.За перворідними ще чути плач.І воїни їх всі загинули.Невже то думаєте виЩо вас там з радістю зустрінуть?Та сповнені невір'я ви,Забули Хто вас вів пустинею.Хто їжу, воду вам давав.Хто спас від війська фараона.Вночі Хто світло посилав.А вдень показував дорогу.Народ назад в пустелю б йшов.По ній підете сорок років.І вам Господній вирок ось -"Так знайте, ви там і помрете"І ось молитва. МоісейПеред Всевишнім на колінах:"Пробач, Господь, народ цей весь"І Бог пробачив милостиво.І знову йде з народом Бог.Благословляє, поїть, кормить.Земля ж, де молоко та мед,Усе ж закрита для народу.Невір'я погубило їх.Життя усе йшли по пустелі.Не відійшов Господь від них,Та так й загинули в пустині.Багато Божих є дітейВ невір'ї, смутку, наріканнях,Забувши радість у Христі,В пустині ходять все кругами.Так ти нікуди не дійдеш,Хоча б і сорок літ молився.Як путь в пустиню обереш,То назавжди у ній загинеш.Бог не залишить, вірний Він,Та близість з Ним не будеш мати.Погасиш Господа вогонь,Душу пустинею зоставиш. Л. Шпак
Хай просто потечуть потоки сліз…Він біль відчує у сльозах гарячих.І не залишиться байдужим Він,А буде поруч у випробуваннях.Здолати у путі поможе все,Бо бачить Він усе, що ти проходиш.Він Своїм словом підкріпить тебе,Коли випробування прийде знову.Життя є, як бурхлива річка та – Пороги кам’янисті й водоспади.А є на ній й тихі такі місцяЗ спокійною, сріблястою лиш гладдю.Та щоби по спокійній йти воді,Потрібно в водоспаді не загинуть.Пороги кам’янисті всі пройти,Так досягнеш лише води спокійної.А ти на свою слабкість не дивись,Дивись лише завжди на Божу силу.Бо сила вся твоя в Христа крові,Вона перемогла все на хресті там.Від труднощів тебе не збереже.Проходячи, проходиш школу Божу.Та буде поруч, підкріпить тебе.І вийти переможцем тоді зможеш.Силу любові в серце Бог дає,Вона на зло злом не відповідає.Лише добро вона в собі несеЗ Ісусом поруч йти допомагає.Удвох з Ісусом, з небом в унісонПройду свою дорогу я земную."А кривдникам не мсти, віддай за зло добром"-Говорить так Господь йдучи зі мною.Я не могла всі труднощі пройти,Коли проходила земні випробування.Господь лиш був зі мною і в мені.Він ніс мене пробитими руками.І ось тому, в молитві знову йдуЯ до небесного престолу благодаті,Щоби вклонитись низько там Тому,За мене хто пішов тут на розп'яття.І далі Ти зі мною знов ідешДалекою тернистою дорогою.Вся слава, Боже милий, для Тебе!Лиш Ти один її, Господь, достойний.Слава Тому, Хто полюбив менеДо смерті хресної вже на землі тут.Хвалити буду, Господи, Тебе,Хоч буде на душі навіть і тісно. Л. Шпак
TGLIST.COM.UA
