Приїхав шеф, автор книг про зіроу вейст та колумніст The Guardian Том Хант. Весь такий в шкіряному фартуку і сонцезахисних окулярах, дивний тіп. Приготував смачне й просте: - салат з різних трав, в центрі тарілки агрусовий сорбет. На столі стояли букетики, анонсували що квіти їстівні, їжте-взаємодійте. Класна ідея і сорбет в салаті це спасіння, все ще +35°(заправка і мелене насіння подавали окремо)- ріболіту (тосканський суп, який готують з хліба та овочів, часто із залишків їжі, що тематично для симпозіуму про продовольчу бідність)- нарєзочку з різних італійських ковбас, для веганів більш цікава опція з тофу-ковбаси, печеної селери і брукви (або кочере́ґи, є таке слово, виявляється)- десерт з бурякового мусу, шоколадного спонжу і кавового морозива з бальзаміком. Жовтеньке то пилок. Я мала сумніви щодо буряка, а дарма, симпатичний десерт вийшов. Не пам'ятаю коли востаннє їжа була предметом настільки щирої цікавості. Сьогодні на ланчі ми, а вечерю спланована Елізабет Луард, письменниця.
Добрий вечір я диспетчерДо Оксфордського симпозіуму лічені дні і у мене нарешті є підтвердження що я не це придумала😁😁😁Разом з дівчатами та шефом Тімом нагодуємо 200 людей в рамках заданої концепції комунального ресторану. Це така дуже лівацька тєма, яка знову набирає обертів у вестернів. Наш одноденний назвали Common Ground, готуватимемо україно-ямайсько-турецько-натхненну їжу. Основним принципом обрали безумовну гостинність.Термін ми ліниво запозичили у Жака Дерріди. А наш ментор, кухар і автор джеймсбьордівської книги Кемерон Штаух загуглив його походження й розповів, що насправді це фундаментальний принцип чернечого життя. Згідно з абатством Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії звучить він так: «Усіх гостей, які приходять до монастиря, належить приймати, як Христа».Чисто случайно хрещений Сафії, оксфордський теолог Люк Бретертон написав книгу "Гостинність як святість" 👀Якшо ви не зрозуміли ні слова, і думаєте якого біса, то просто порадійте. Баба Надя кудись їде, ще і просвітлиться❤️
Тобто люди залишають у кімнатах невидимий пилок своїх спогадів, який має колосальне психологічне значення. Нам життєво необхідно відчувати, що до нас у цьому просторі були інші люди.
Коли мозок зчитує цю невидиму історію, він ніби отримує сигнал: тут до мене сміялися, плакали, створювали, а отже, це місце витримує людські емоції. Значить, я можу розслабитися і бути тут у безпеці.Гроші: не було ні фінансового плану, ні мети максимізувати прибуток. Більшість правил було порушено, але Luncheonette успішно пропрацювала вісім років. Зазвичай подібні ініціативи швидко зачиняються й лишають по собі теплі спогади та гіркі борги. У 2019 році цей підвал обійшов традиційні ресторани з мільйонними інвестиціями та отримав нагороду «Найкраще кафе Ірландії» на церемонії Food and Wine Awards. З ковідом проект перестав існувати.Висновок ШІ Сергія Вікторовича: ми можемо вічно чекати, поки великі системи зміняться згори. Але, можливо, саме сьогодні настав час кожному з нас знайти спосіб відшліфувати хоча б один гострий кут у своєму повсякденному просторі.Висновок Їжі від тривог: треба нормально сісти і прочитати книгу, відчуваю що Жадан купу всього не розказав. Ця Джені супер, зависла на сторінці Luncheonette. Лишаю їх інстаграм, а книгу завантажу в коментарях.
Мене покликали дізнатись про туристично-креативний кластер на Куяльнику, і я з задоволенням погодилась. Головна мета проєкту «Чумацький шлях» розвинути потенціал суміжних громад та Національного природного парку «Куяльницький», унікальний у своїй комбінації солі, лікування, степу, близькості до великого міста й культурної спадщини. Горизонт планування 10+ років, якщо б вам було цікаво подивитись детальний план, лишу його тут.Спільним викликом для всіх є інфраструктурний дефіцит і збереження екосистеми Куяльницького лиману, роботи дуже багато.У Красносільській громаді бачать потенціал у рекреації, оздоровленні та культурі. Тут планують науковий парк із реабілітаційним центром, сучасне ІТ-селище, артрезиденції та паркову зону з пішохідним мостом до Усатового.Для Усатівської громади, завдяки близькості до транспортних коридорів, розглядають запуск індустріального парку та рекреаційної території в Міжлиманському.Іванівська громада має сильну аграрну базу та багату козацьку спадщину, зокрема «місця сили» у Северинівці та на Божій горі. Тут говорять про відновлення молокозаводу, нішевий агротуризм, веломаршрути та створення котеджного містечка для ветеранів.
Для цього треба подолати фрагментарність туристичних об’єктів, залучити інвестиції, синхронізувати громади. Станом на зараз все кипить все сире, але з чогось треба починати.Ми почали з відвідування козацьких поховань, сільського краєзнавчого музею, та дегустацій. До самого лиману не дістались через сильні дощі, торбинка для збору солеросу лишилась порожньою. Недовольна)Але я набралась молодого стілтона, белпер кнолле й мон кьор в місцевій сироварні Бріндуша і привезла найтепліші спогади про гостинний двір пані Наталі, її зелений борщ із кінським щавлем, нудлі, мариновані огірки та чудовий багет із домашнім маслом. Напередодні нам дістались пиріжки з картоплею і шкварками та булки з корицею й вишневим варенням світового класу. Вона вже будує власну пекарню в Северинівці.Загалом гастрономічна частина проекту потребує серйозних роздумів: як зробити куяльницьку сіль наскрізним інгредієнтом для крафтових виробників? як інкорпорувати степові трави? як показати гастрономічну спадщину етнічних груп регіону? чи треба її осучаснити, а якщо так, як саме це зробити? ну і якщо говорити про козацьку спадщину, що є ще крім куліша та тарані?Питання народжені моєю профдеформацією і нереплячістю. Все потребує часу, і незважаючи на існуючий розрив між бажаним потоком туристів і відсутністю достатньої кількості якісних місць для харчування і проживання, територія природного парку неймовірно прекрасна й варта того, щоб відвідати вже зараз. В доказову базу додам посилання на фото Ігоря Гержика, з куяльницькими фламінго, солеросовими полями та рожевою водою.Дякую за запрошення @Yuliia_Sushchenko🌱
Вийшов дуже насичений тиждень:робила кейтеринг для Ukrainian photographies: у співпраці з Львівською національною академією мистецтв, ліверпульцями з Open Eye Gallery та манчестерським Університетом Салфорда вони організували класний симпозіум.Був запит на багато кави та просту їжу. Приготувала картоплю з домашнім маслом Пані Юпітер, купою зелені і маком, нарізала чудовий шовдар від Руслана Росула з Мукачева, зробила жардіньєру та кілька салатів, а до них — домашній хліб. Вийшло душевно, я і забула, якими приємними бувають виїзні події.Тому виїхала в гори для воркшопу для військових медиків. Для них це форма розвантаження, я не пам'ятаю настільки залучених учасників. Хлопці і дівчата задавали купу питань, показували фото страв, які готували вдома і на позиціях, вправно нарізали, змішували та дуркували. Не дали вимити посуд і розповіли, що смажена картопля в окрошці в Шостці — це не жарт з тредсу, а розповсюджена річ, і не тільки на Сумщині, але й на Чернігівщині. Картоплю радять додавати в останній момент, щоб не розмокла — це важливе.У той же день я поїхала в Київ, а поверталась blablacar з найепатажнішим водієм у світі. За 6 годин я дізналась про: життя в Арцизі, бесарабську страву з німецьким корінням штрудлі, як у часи Другої світової війни місцеві жителі використовували комбінацію гарячої каварми і колодязної води, щоб знищувати окупантів, та багато іншого. На швидкості 200 км ми обганяли дальнобійників, а в цей час Володимир показував фото баранів і ставив неймовірні пісні😁😁😁Проїжджали надувний пончик, кафетерій Танго, увитого стрічками Христа, готель-мотель Red apple, 2 зливи і найкрасивіший захід сонця.Кажу ж, інтенсивнеДорога веде мене далі, то не прощаюсь.А у вас що?
Нарешті з'їздила у Вінницю!Місто зелене і дуже красиве, багато доглянутої архітектури, якісні пам’ятні таблички і вказівники дозволяють вільно орієнтуватись. Є щемлива програма по збереженню пам’яті єврейської спільноти, і путящий туристичний сайт. Horeca більше розвинута, як мені здалось, в секторі кафе та кав'ярень: заходила в O'Cake, Inside, дуже красиві мережеві Sharikava і Boroda (обидві точки якщо не помиляюсь, розробили в дизайн бюро Rizdvо). Була в супермаркеті GRONO: тут можна трошки знепритомніти від краси і купити гострий мед Max Hot Honey, в'ялені сливи, вишневе варення, а у їх пекарні Bushe фільтр Penyora та гарнющу випічку, зокрема Puff з часником та кропом (твіст на пампушку до борщу, ну!). Їсти радять в Новій провінції, і я обов'язково туди зазирну: в меню закладу є пиріжки манзарі, вареники з вишнею та киселем та інші подільські страви. Мало знаю про їжу Поділля, і якщо у вас є рекомендації щодо локальних продуктів, виробників, страв, шефів чи дослідників, поділіться, будь ласка. Підписалась на амбасадорку Олену Павлову, вивчаю.Хто не знав, в регіоні є культурний маршрут Camino Podolico. Команда зробила гастрогід і це прекрасно: є історія, рецепти і місця, де все це можна спробувати. Ринки не роздивилась: Центральний тільки відкривався (я приїхала дуже рано), а на Урожай потрапила пізно. Тільки встигла пофліртувати з мужчиною, який продавав сушену рибу. Багато перспектив і заміток на потім. Вже чекаю нової поїздки❤️🍒
Бариста зі стенду FUNT приготувала гібридну каву Geisha, розроблену фермером із бекграундом у генетиці. Кажуть, зараз це щось на кшталт сумки Birkin у світі кави. (!)Ймовірно, колдбрю в бляшанці ставатиме більше, Fresh black розробили цілу лінійку. Також вдалося спробувати авторський напій від Олександра Федорова, чемпіона України серед бариста 2026 року. На стенді Coffeeton, найбільшого імпортера зеленої кави в Україні, був мексиканський декаф. Смачне, кажуть, торік в країну імпортували аж 226 тонн декафу.На стенді був дріп-пак на підтримку Азову із кавою від Bacara, Loumi, Madhead, Black Honey, 3 Champs Roastery, Idealist, Pusk і навіть копенгагенців з April, шикарно.Побачила матчевий слеш від Haiku і кавовий — від Soloway (Тернопіль). А ще м'яке матча морозиво і джелато від Osmantus, за яке я готова биться. Були й зовсім нові речі — напій на ферментованих какао-бобах; не схожий ні на що знайоме.Купа цікавого, але встигла скільки встигла. Якщо вам було цікаво, підтримайте Вітін збір, деталі тут.
Дуже люблю локальні продукти і низові ініціативи, тому гайнула в Мукачево і записала трохи про Віктора Стинича. Матеріал на Medium, кому не лінь, почитайте.А кому лінь, то Віктор не перший рік збирає бокси з місцевими спеціалітетами, популяризує малі бізнеси і продукти свого краю. А ще разом з командою ревіталізує пивний завод і в межах ініціативи організує влітку пивний фестиваль. Це посилання вам точно треба, ходіть купуйте квитки.Ми в Третьому місці вже вдруге на Великдень збираєм в тарілочку цікаві продукти, і про частину я дізналась як раз завдяки Віктору. Буде таке:- домашня паска від нашого друга Андрія: він харківець, пристрасний пекар і взагалі класний хлопець. Дуже переживає аби паска сподобалась (ми від неї в захваті)- шовдарь з Мукачево від майстра Руслана Рослуна. Це класичне м'ясо зі свинячого окісту, must eat- айвовий сир - мармелад, який дозріває на повітрі, як сир. На місцевому діалекті біжалмовий шойт (Ірма Калинич, Нижня фійовка, відновлений старий рецепт)- масло і сири з деокупованої Харківщини, Пані Юпітер. Наші друзі з БФ Волонтерська привезли справжні скарби: НП в Хотімлі давно нема, і переправа через воду на понтонах, виробництво мале, зараз всі по вуха в посівній. Цінуємо!
Трапилась книга про ресторани, кафе та столові Київа зразка 1970 року з поетичною назвою Маяки гостинності. Автори давали короткий опис концепції та інтер'єру закладу і наводили 3-4 фірмових рецепта, більшість включала консервований горошок, варену ковбасу і майонез.Спочатку ресторани, далі кафе, в т.ч. спеціалізовані (серед вареничних-чебуречних на хвилиночку кулешні, бульйонні та галушкарні), пивні і коктейль бари, а ще столові. Сподобалось про дорожні кафе: - швидке харчування на залізничному вокзалі з можливістю замовити Дорожній набір: копчена ковбаса, варені яйця, сир, овочі та хліб- вагони-ресторани (в складі, що прямував у Донецьк працювала Вуглинка) з опцією замовлення прямо в купе- на автовокзалі була фірмова печеня Експрес, а в річковому вокзалі, в ресторані Прибій фірмовою названа осетрина по-дніпровськи. Зовсім не ідеалізую радянську минульщину, але і відхрещуватись немає сенсу. Страшне слово Загалхарч має багато прихованих перлин і хороших ідей (часто зпіонериних у капіталістів).
У Міжнародний день боротьби за права жінок хотіла би зробити пристойний допис про харків'янку, яка зробила величезний внесок у систематизацію кулінарних знань Слобожанщини (але не зроблю).Зінаїда Неженцева викладала домоводство і кулінарію, заснувала приватну кулінарну школу для жінок в Харкові. Класи включали організацію кухні, приготування м’ясних і рибних страв, заготовки, випічку й складання меню. За цією програмою авторка склала кулінарний посібник «Настольная книга для хозяек» (москва: Типо-литография Товарищества И. Н. Кушнерёв и Ко, 1907.). Книга неодноразово перевидавалась за часів російської імперії, СРСР і навіть має наклад, надрукований у незалежній Україні.Менше з тим дані про школу фрагментарні, а біограція авторки не реконструйована і в кращому випадку припадає пилом в архівах рф.Точні дати народження і смерті Неженцевої поки не встановлені: у доступних архівних і бібліографічних джерелах вони не зазначені.Причин цьому багато, але другорядність жінок в той час грає тут визначну роль. Дуже хоче дізнатись про неї більше, а поки прийшов кращий момент порадити вам всім цей подкаст. Він про повернення історичної памʼяті щодо ролі жінок у ХХ сторіччі на українському сході. В імперські та радянські часи жінки індустріальних міст, так само як і в інших регіонах, реалізовувалися як дослідниці, мисткині, науковиці, спортсменки, громадські діячки, правозахисниці тощо.Розмови з сучасними жінками Донеччини, Луганщини, Харківщини та Подніпровʼя про наших попередниць.
Хай говорять жінки! Хай говорять жінки українського сходу ♥️
TGLIST.COM.UA
