Сьогодні я, як сіла за комп’ютер зранку, так ще й не підіймалась. Зробила дуже-дуже багато. Написала сторінок 20 тексту для нового проєкту. Але все одно відчуття незадоволення. Так буває, коли якийсь процес залишився незавершеним. Не поставлена всередині крапка. Коли є завершення, може бути викид дофаміну. І є відчуття «успішного дня», задоволення. Успіх для мене поняття внутрішнє. Я проходила увагою по кожній дії і питала себе: тут процес закінчено? А тут? і ставила «галочки». Як на картинці – клала зірочку в піалу. І дійсно, саме ті питання, які залишились «підвішеними», викликали відчуття «протягу всередині». Їх серед кількості зробленого і з’ясованого сьогодні, було лише кілька. Я попросила себе перевести погляд на зірочки. Подивись, скільки ти встигла. Зробила те, що сьогодні могла. І не всі питання залежать від тебе. І на всі зірочки має бути свій час. Стало легше. Можливо, і для вас зараз буде важливим «зібрати зірочки» дня. Доброї безпечної ночі ❤️ #роздуми@stijkist Світлана Ройз
У мене багато пляшечок із мильними бульбашками. Я навчаю дітей парасимпатичному диханню. ми вчимось видихати страхи. Дихати повільно, уважно. Видихати обережно, щоб створити найбільшу бульбашку. Фокусуватись так, щоб очима ловити її політ.Я дарувала коробочки з бульбашками дорослим студентам, щоб поміщались у сумочку. І щоб серед робочого дня можна було дати собі дозвіл «випустити пару», оживити свою внутрішню дитину, буквально- подихати.У нашому селі зараз мало дітей. Але іноді мильні бульбашки залітають до нас у двір. І це завжди, як диво.Сьогодні ми говорили з дорослою знайомою про те, що це чудова метафора. Кожна наша дія, думка, втілення, як мильна бульбашка. Ти "видихаєш" із себе цілий світ.Вони зникають, але залишають по собі присмак радості.Я сьогодні буквально уявляла собі силу, яка видуває світи. І знайшла таку картинку.Нехай усі наші світи живуть стільки, скільки нам важливо. І залишають по собі відчуття дива. Бо ми - і є дивоДоброї безпечної ночі ❤️ #роздуми@stijkist Світлана Ройз
Сьогодні зі знайомою говорили про паузи та мовчання. Я попросила зафіксувати час, коли рука потягнеться до соцмереж, щоб перервати власні думки. Іноді завдання формулюю так: коли стає нестерпно чи нудно бути наодинці із самим собою.Виявилось, що у конкретному випадку цей час становив 15 хвилин.Я думаю, що у кожного з нас є свої «маршрути» всередині себе. І так, як ми щодня проходимо 5000–10000 кроків зовні, ми маємо поступово проходити свої тисячі кроків і всередині. Тільки не по колу тривожних думок, а все глибше й глибше. Щоб тренувати здатність витримувати навантаження «собою», краще пізнавати свій внутрішній простір, відкривати власну глибину та силу.Якщо всередині нас є куди йти, нам легше витримувати невизначеність та хаос зовнішнього світу. Ще під час COVID читала дослідження: люди, які планують час для рефлексій, навіть 5-10 хвилин, проявляють більшу стійкість.Нехай наші внутрішні маршрути будуть наповнені силою та мудрістю.Доброї безпечної ночі ❤️ #роздуми@stijkist Світлана Ройз
Я ніяк не можу відновити різдвяник. Бо його, особливо коли прохолодно, використовує, як гніздечко наша Шира. Можливо, вона уявляє себе пташкою. Чи просто їй так тепліше. Робить собі в землі ямку і зручненько вмощується.Я сьогодні думала про гніздечко і «хороше місце». Провела знов із близькою людиною день у лікарні. Там рідко вдається відчути себе в затишку.Я сьогодні якимось дивом здогадалась надягти вже осіннє пальто. Тепле і пухнасте. Зняла його з плечей і розклала навколо себе, саме як гніздечко. Думала про те, що коли ми знаходимо спосіб відчути всередині себе, чи створити з чого завгодно навколо, малесенький захищений простір — навіть серед тривоги та хвилювань з’являється оаза спокою.І з цього «цвінь-цвіріньк, я в гніздечку» легше приймати рішення, витримувати навантаження.Створіть, будь ласка, навколо себе зараз ваше «гніздечко». Всередині чи зовні. Що в цьому може допомогти? З цього починається процес відновлення.Доброї затишної безпечної ночі ❤️ #роздуми@stijkist Світлана Ройз
Я питала знайому: що ви бачте на цій картинці? Вона відповіла: хтось дає ляпаса тому, хто вразливий перед ним.Ми говорили про те, чи можливо, щоб той чи та, хто в дзеркалі (до речі, тут стать важлива) гладив по щоці та підтримував?- Хто в її житті давав ляпаса, коли вона почувалася найбільш вразливою.- А чи були ті, хто «гладив» і дивився з турботою та милуванням?- А чи може її внутрішнє відображення бути тією підтримкою і дарувати таке добре споглядання?Я сама дивилась на цю картину і ставила самій собі запитання:Що змінюється в мені, коли я дозволяю там побачити та почути слова - ті, що підтримують і зігрівають.Я бачу в дзеркалі образ мудрої ніжної сили, у якої немає віку, що каже: "Так, дівчинка моя, зараз складно. Але ти точно впораєшся".Якщо вам здається, що це агресивний доторк, можна сказати собі: шкода, що поруч із тобою критики було більше, ніж турботи.І запитати: а що б сказав голос моєї підтримки замість голосу критика.Доброї безпечної ночі ❤️ #роздуми@stijkist Світлана Ройз
Сьогодні розповім про ще один проєкт нашого телеканалу ПЛЮСПЛЮС – дуже його люблю. Ми зробили понад 20 коротесеньких роликів (5-7 секунд), які розміщені в ефірі телеканалу між мультфільмами і вже викладаються в ютюб. Їх буде все більше і більше.Ролики мають нагадати дитині про турботу про себе. Це наші з вами «2 хвилини для себе», тільки зовсім коротесенькі, з простою формою подачі і легкими поясненнями для дітей.Можна пропонувати дитині чи групі дітей будь-якого віку, показувати під час уроків, в укритті, вдома, в дорозі. Ідеї доповнюють наш додаток Моментал, не дублюючись з ним. І пропонують інший формат сприйняття.Рада, що телебачення може бути корисним.https://www.youtube.com/watch?v=uHcObQ_YE3g&ab_channel=%D0%A2%D0%B5%D0%BB%D0%B5%D0%BA%D0%B0%D0%BD%D0%B0%D0%BB%D0%9F%D0%9B%D0%AE%D0%A1%D0%9F%D0%9B%D0%AE%D0%A1ще частина тутhttps://www.youtube.com/watch?v=YOjYteFMFdw&ab_channel=%D0%A2%D0%B5%D0%BB%D0%B5%D0%BA%D0%B0%D0%BD%D0%B0%D0%BB%D0%9F%D0%9B%D0%AE%D0%A1%D0%9F%D0%9B%D0%AE%D0%A1Доброго безпечного вечора та ночі ❤️ #роздуми@stijkist Світлана Ройз
Сьогодні у мене була розмова про тривогу перед початком нового. Про паузу, яку ми іноді робимо, коли готові вийти за поріг чи відчинити двері. Коли готуємось натиснути кнопку, щоб прийняти дзвоник, чи сказати вітальне слово. Для мене так важлива ця пауза – наче набираєш повітря в легені. І далі йде символічне народження – контакту, зустрічі, дії. Так важливо, особливо дітям, щоб тебе "за порогом" зустріли. Дорослому це теж важливо, але він витримає можливу порожнечу. Бо він "наповнений" і всередині є величезний досвід таких кроків. А дитині важливо, щоб її зустріли поглядом, усмішкою, жестом, кивком голови. Це завжди виглядає, як осяяння. Це така проста можливість дати іншому щире відчуття – можливо, ми з тобою ще незнайомі, але я рада, що ти є тепер в моєму світі. На це потрібні сили і внутрішня можливість, не завжди вона є. коли ми відчуваємо себе щиро «побаченими» - легше розкрити свій потенціал. Доброї безпечної ночі.Нехай всі кроки ведуть до сили ❤️ #роздуми @stijkist Світлана Ройз
Я сьогодні провела експеримент, запитала у кількох знайомих: який вираз обличчя у дівчини за картинкою. Тільки одна людина сказала, що вона усміхається. Хтось казав: сум, злість, втома, байдужість.Питала: а після того, як подивились кілька секунд на картинку, стан змінюється? – так, хочеться усміхатись. Ця картинка стала несподіваним проєктивним тестом. Ми часто проєктуємо власний стан на іншу людину. Тому більшість і побачили стани "впізнавані".Але коли з’являється усміхнене обличчя, навіть намальоване - ми можемо мимоволі починати усміхатись. Наш мозок влаштований так, що ми віддзеркалюємо емоції інших. Це називається «емоційне зараження». ..Ми приховуємо емоції з різних причин: щоб не здатись вразливими, щоб не засмучувати, щоб бути доречними. Бо емоцію вже складно витримати. Це може бути захистом чи вже звичною моделлю. Це не була терапевтична зустріч. Подумала, що ця картинка була б класною точкою входу в процес роботи з емоціями.Доброї безпечної ночі ❤️ #роздуми @stijkist Світлана Ройз
Сьогодні у мене була розмова про сенс життя під час війни. Про очікування підказок і творення дій. Я казала, що саме зараз замість очікувань від життя - напевно, ми несемо відповідальність перед ним. Думаю, що не життя дає нам сенс. Ми маємо дати йому сенс своїми діями у відповідь на те, що відбувається з нами. І надіслала цитату з книги Віктора Франкла «Людина в пошуку справжнього сенсу».Поділюсь нею: «Насправді ми потребували фундаментальної зміни в ставленні до життя. Ми (в концтаборі) мусили навчитись самі і навчити людей у відчаї, що важливо не те, чого ми очікуємо від життя, а те, чого життя очікує від нас. Ми мусили перестати розпитувати про сенс життя, а натомість думати про себе як про людей, яким життя ставить виклики – щоденно і щогодинно.Наша відповідь має виявитись не в розмовах, але в правильних діях і вчинках. Життя – урешті – це відповідальність за знайдення правильних рішень у виниклих проблемах і виконання завдань, які воно ставить перед людиною.Ці завдання, а отже і сенс життя, є різними для кожної людини, у кожній ситуації. Неможливо дати загальне визначення сенсу життя. Життя не означає чогось туманного. Воно конкретне, так само як конкретні завдання для людини. Саме вони формують долю людини, особливу і унікальну для кожного…»Сил нам і сенсів для кожного своїх.Доброї безпечної ночі❤️ #роздуми@stijkist Світлана Ройз
Я сьогодні неочікувано приїхала на пів години до друзів із ГО Вчися на тренінг для вчителів "Пишемо есе".Застала кілька цитат американських викладачів:"Письмо - (письменницькі практики) - місце, де люди знаходять авторитет у власному голосі.Коли ми пишемо, ми стаємо тими, хто ясніше мислить".Я часто розповідала тут про письменницькі вправи, які даю, як домашнє завдання.Одна з них, яку пропонувала нещодавно - роздуми про втому.Я просила знайому протягом 5 хвилин писати на тему:Сьогоднішня втома — про що"Моя втома — фізична, емоційна чи ментальна?"Про що вона дає підказку: про те, що саме тілу потрібна підтримка, про втрату сенсу, про відсутність пауз в роботі, про те, що вже складно витримати тривогу чи роздратування? Моя втома каже:...Я тут минулого тижня робила окремий допис про втому: "Втома — це спосіб тіла/психіки сказати «стоп», поки ми ще маємо ресурс. Це захисний механізм"Нехай у нас буде можливість відпочити. І відновитисьДоброї безпечної нам ночі ❤️#роздуми@stijkist Світлана Ройз
TGLIST.COM.UA
