Telegram statistics channel - @stijkist

Сьогодні я поставила знайомій підсумкове «запитання тижня»: «в чому ви вкорінювались цього тижня?» Я не пояснювала, що маю на увазі, не уточнювала, дала простір для рефлексій.І сама думала про моє вкорінення. Цього тижня я «пускала паростки» тривоги, було багато для неї приводів, але вкорінювалась саме у впевненості. Було багато незрозумілих ситуацій, але я намагалась вкорінюватись в ясності. Запитувала, проясняла, викликала на розмови. Було багато паростків самотності, але я вкорінювалась свідомо в любові і близькості. Вкорінювалась це – робила дії, усвідомлені кроки. Ввечері я прочитала повідомлення від знайомої: "вкорінювалась в спокої, впевненості, вірі".Те, що ми обираємо своїм «вкоріненням», можливо проявиться «цвітінням» наступного тижня, чи наступного місяця. Обов’язково дасть свої плоди. Нехай нам вдасться вкорінитись у повазі, турботі про себе та радості.Доброї і безпечної ночі і вихідних. До понеділка. Ми ще один тиждень провели разом. Дякую ❤️ #роздуми @stijkist Світлана Ройз

В продовження теми аудіального каналу. У мене зібрана колекція музичних інструментів, їх зараз понад 200. Дуже різних. А в новорічні свята я купую на подарунки такі дзвіночки. Саме в цей час на них величезні знижки 😊В цьому пакетику 6 дзвіночків, вони наче однакові, але у кожного свій звук. Вони насправді дуже відрізняються. (як і ми – можемо бути схожими, але все одно «звучимо» завжди по-різному).Коли мені потрібно зосередитись, чи перемкнутись з теми на тему, я обираю саме той дзвіночок, який сьогодні для мене звучить наймелодійніше.Це стає практикою заземлення. (заземлення може бути не тільки фізичним).Щоб відчути різницю, ти маєш повністю зосередитись на чомусь конкретному.А іноді я даю домашнє завдання – надягати дзвіночки чи носити в кишені, чи прикріпити до ноги – щоб «не загубитись», щоб звук переривав коло тривожних та нав’язливих думок, повертав до контакту з реальністю.Нехай звуки, що нас оточують, будуть мелодійними та безпечними ❤️ Доброї тихої ночі #роздуми@stijkist Світлана Ройз

Читала сьогодні книжку: "Резилієнтність. Мистецтво долати найбільші виклики життя". Стівен М.Саутвік. " Замість того, щоб оцінювати страх, як щось, чого потрібно уникати, інструктори школи спец операцій натреновували солдатів розглядати страх, як норму, як наставника і як можливість для зростання. Різницею між страхом і панікою є контроль.Треба дозволяти страхові наставляти тебе. Треба поважати його. Страх можна контролювати. Але паніку я не можу контролювати. І якщо я дозволю страхові перерості у паніку, він знерухомить мене і не дасть робити те, що потрібно.Паніка – вкрай високі рівні катехоламинів – може сильно порушити функціонування префронтальної кори та раціональне прийняття рішень.Під час воєнних дій цей когнітивний стан називають – туман війни – втрату ментальної чіткості і здатність приймати рішення... Він заважає. страх - ні" На фото, те, що радять, як стратегії опанування страху. Все знайомо.Відпочинку нам! і від страху теж. ❤️ Доброї безпечної ночі#роздуми@stijkist Світлана Ройз

Натаніель Бранден у своїй книзі «Шість стовпів самооцінки» описує 6 тем для її розвитку. В книзі вони названі так: присвячення, самоповага, перевага, відповідальність, автономія та особистий інтегритет. Якщо переформулювати, це1. Жити свідомо: бути уважним до своїх думок, почуттів і дій.2. Самоприйняття\самоповага: приймати себе з усіма перевагами та недоліками3. Відповідальність: приймати відповідальність за свої вибори та дії.4. Автономія: мати здатність приймати незалежні рішення5. Особистий інтегритет: Інтегритет (від лат. integritas — цілісність) бути послідовним, ціннісним та етичним у своїх діях6. Призначення: мати цілі та прагнення, які дають сенсЯ сьогодні просила знайому поспостерігати кілька днів за тим, як кожен пункт проявляється в її житті. Виписати назву пункту і відзначити: чи вдається бути уважною до свого стану, не критикувати себе, бути послідовною... Наче вибудовуючи чи окреслюючи кожен «стовп».Впевненості нам! І сил. Доброї безпечної ночі ❤️ #роздуми@stijkist Світлана Ройз

Сьогодні я готувала матеріали для одного з проєктів і вперше зустріла такий термін: «Синдром дефіциту природи», введений американським журналістом і автором книг Річардом Лувом у його книзі «Last Child in the Woods» (2005).Він описує явище, коли діти проводять менше часу на природі. І це має серйозні наслідки - позначається на розвитку, когнітивних здібностях та психічному здоров'ї.Діти, які проводять менше часу на природі, частіше стикаються з тривожністю, гіперактивністю та порушеннями уваги.Проведення часу на природі – парках, лісах, просто поряд з деревами - допомагає зменшити стрес, оскільки знижує активність амигдали.Автор пропонує навіть такий варіант – оточити дитину рослинами вдома, використовувати природні матеріали в інтер'єрі.Впевнена, що дорослим теж потрібна профілактика «синдрому дефіциту природи» :-) Я накупила квітів, поставила у робочого столу і частіше дивлюсь у вікно - бо на вулиці бррррр😊 А завтра - гуляти!Доброго безпечного вечора та ночі. #роздуми@stijkist Світлана Ройз

Я питала знайому: скільки разів ви за день критикуєте і дякуєте? Просила буквально зупинятись і фіксувати це. Бачити та виправляти недоліки – наша захисна стратегія. Це природно звертати увагу саме на те, що виглядає «небезпечним».А бути уважним до вдячності та того, що насправді добре – потребує усвідомленості. Світ, де все «недосконало» - не сприймається захищеним. Світ, в якому є тільки рожеві поні та веселки – підґрунтя до розчарувань. Реальний світ – де є місце для вдосконалення і для натхнення подякою.Вчені з Манчестерського університету (2009 рік) вивчали взаємозв'язок між вдячністю та думками перед сном, а також те, як ці думки впливають на сон людини. Виявилось, що вдячність допомагає знизити вплив негативних думок, особливо перед сном. Це робить сон більш спокійним та тривалим.А знайома за день казала 20 критичних зауважень і лише 3 з подякою. Просила її шукати можливість дякуватиДякую, що ми були разом цей тиждень.Доброї безпечної ночі. До понеділка.❤️ #роздуми@stijkist Світлана Ройз

Для мене ознака того, що прийшла весна - поява на асфальті дитячих малюнків. Це окрема дитяча "терапевтична практика" - малювати на темному тлі. З якого, наче з темряви ночі та страху проступає щось живе та радісне. Створювати без сумнівів те, що може бути "затоптано". Створювати, не боячись великого "порожнього листа", дозволити собі зайняти своє місце в загальному малюнку вулиці. Зазвичай діти зараз на асфальті малюють сердечка, прапор України, вічні класики. Якби я готувала модні зараз марафони для відновлення - це було б обов'язковим завданням: просила намалювати саме метелика.Метелики з'являються навесні, коли світ оживає, вони легкі, тендітні, але водночас витривалі. Малюючи метелика, дитина (чи дорослий) ніби допомагає йому "злетіти" просто з асфальту. Метелики не сумніваються, що весна прийде. Вони просто з’являються.Уявіть, якби ми всі вирішили намалювати одночасно метеликів, скільки метеликів з’явиться на вулицях!Доброго безпечного вечора та ночі ❤️ #роздуми@stijkist Світлана Ройз

Я сьогодні ходила садом, дивилась на свіженькі бруньки, та ніжні паростки. Думала, які роботи потрібно провести навесні. Що я хочу зростити цього року.І думки перемкнулись на наш «внутрішній сад» – на те, що ми вирощуємо всередині себе. Наші думки, почуття, переконання, мрії — наче цибулини, які ми плекаємо своєю увагою.Сьогодні подумала: я очікую, на те, що проросте те, що спеціально саджала, а багато трави та рослин вже самі підійнялися. Наче думки, які, мов дикі трави, з’являються без нашого контролю.Я сьогодні думала про те, чому я дозволяю проростати, а що а що намагаюсь вирвати всередині.Сьогодні я скористалась цією метафорою і питала у знайомої: якщо її стосунки з дитиною, чоловіком, колегами – це квіти. Які саме квіти вона б хотіла бачити в саду своїх стосунків: Тепло, довіра, близькість, радість, турбота.І як саме вона готова їх «зрощувати» - удобрювати, підсилювати, дати розквітнути.Що б ми хотіли,щоб проростало у наших «садах»?Доброї безпечної ночі ❤️#роздуми@stijkist Світлана Ройз

Я хочу поміркувати про розчарування, про це була сьогоднішня розмова. Якщо ми будуємо завищені очікування від людей, подій чи навіть себе, то розчарування майже неминуче. Дитина здатна бачити в оточуючих лише те, що їй подобається чи лише те, що її дратує. Дорослий може тримати в фокусі, що кожна людина і подія може розвертатися різними сторонами. Напевно, найголовніше - він вже може розрізнити розчарування та втрату сенсу. Розчарування — це біль від розходження реальності з очікуваннями, а не доказ того, що сенс зник.При переживанні розчарування, важливо дозволяти собі прожити емоцію, але не застрягати в ній. Іноді ми глушимо біль від нього надмірною активністю чи раціоналізацією. А після - важливо тримати в фокусі, що може статися найкращого. що може статися найгіршого. Що саме я робитиму, що саме я беру під свою відповідальність. І, можливо, за кожним розчаруванням є й роздуми: що для мене ця ситуація. Нехай розчарувань буде меншеДоброї безпечної ночі ❤️ #роздуми @stijkist Світлана Ройз

На робочому столі у мене лежать книжки, які я беру в перервах між зумами. Сьогодні читала І.Козловського "Стратегія людини: Від думок до дії"."Під час ініціації для людини розкриваються дві тайни, два рівні посвят: посвята у світ своєї природи, тобто своїх обмежень, дарувань, відповідь на запитання "хто ти", і друга посвята - це посвята в таїнства людських взаємин, розуміння, що ми не одні у світі. Як ці зв'язки встановлюються, як вони розвиваються, і хто ми тут, саме в цьому середовищі....Якось один дослідник спостерігав, як студентів навчали анатомії, як з'єднуються різні органи: печінка, серце тощо. І наприкінці професор каже: головне - не ці органи, а сполучна тканина, яка їх з'єднує".Я сьогодні думала про цю сполучну тканину в нашому житті. Що тримає нас разом? Можливо, між людьми ця тканина: довіра, спільні переживання, цінності?Що є такою сполучною тканиною,що допомагає нам зберігати внутрішню цілісність?Доброго безпечного вечора. З цілісністю і близькістю❤️ #роздуми@stijkist Світлана Ройз