Telegram statistics channel - @stijkist

Виявилось, що я ніколи не бачила, як виглядає барвінок. Пам’ятала з пісні «як барвінок в’ється….» і не знала, як це. Мені минулого тижня подарували кілька паростків. Посадила, але час цвітіння не вдалий для вкорінення. Хоч, здається, барвінку у нас сподобалось. Чекаю, чи пустить свої мереживні вуса. Для одного з моїх проєктів написала текст про барвінок, шукала про нього інформацію:Барвінок - вічнозелена рослина, яка зберігає листя і під снігом. Навесні він розкриває ніжні сині або фіолетові квіти і стає прекрасним килимом.  Синій і фіолетовий колір краще бачать комахи - в його ніжності є й прагматизм.Окрім витривалості в морози, він має ще одну прекрасну властивість: він легко вкорінюється, буквально там, де пагони торкаються землі. Вкорінитись з одного дотика – прекрасна здатність адаптації. У багатьох культурах барвінок - символ пам'яті й безперервного зв'язку. Тому його часто вважають рослиною, що “поширює життя” і здатна відновлювати простір.Вкорінитись і поширювати життя – це дуже про нас.Доброї безпечної ночі. І вкорінення в тому, що для нас важливе. ❤️ #роздуми@stijkist Світлана Ройз

Сьогодні я з’їла рекордну кількість цукерок і міні-круасанів, просиділа кілька годин за комп’ютером і так нічого запланованого не зробила. Гуляла з донькою селом, побачила хруща на землі і подумала, що цього року в травні я взагалі не бачила хрущів. Минулого року вони постійно врізались у нас вечорами. І бджіл майже немає.На асфальті - дитячі малюнки. По парканах бігають білки. Сьогодні ми бачили, як кішка гралася з білкою на вулиці. Сусіди повільно вигулюють песиків. І ми з донькою йшли так само повільно - звісно, це не про свідомий вибір, радше про втому.Сьогодні у мене була дуже коротка розмова, в якій я нагадувала: коли ми втомлені, наш контроль слабшає, а голос внутрішнього критика стає гучнішим. Не можна робити висновки про себе, свою зовнішність чи здібності в моменти вразливості. Внутрішній критик може знецінити все під корінь. Але це може бути дуже діагностичний час - помічати все, на що ми емоційно реагуємо, але висновки краще переносити на дні, коли ми виспані і змогли відновитись.Нехай сьогодні буде можливість відпочити. І щоб наші внутрішні критики також поспали.Доброї безпечної ночі ❤️ #роздуми@stijkist Світлана Ройз

Сьогодні була розмова і роздуми про щастя під час війни. Якщо мене запитати: чи щаслива я? - то в певному розумінні - так. Але це ж точно не стан ейфорії.Під час війни особливо відчутно, що щастя - не якийсь піковий стан, який уносить у захмар'я й позбавляє контакту з життям. Воно не уводить від реальності. Для мене щастя - це сама вкоріненість у житті. Можливість залишатися всередині життя. Здатність відчувати і біль, і життя одночасно.У наших воєнних умовах щастя як постійний стан крайнього ступеня радості просто не може існувати. Сьогодні думала про різні виміри того, що називають щастям.Гедонічне щастя - від грецького hedone - «насолода». Це задоволення, радість, комфорт, відчуття благополуччя, відсутність страждань. Коли в мене минає напад мігрені, я всім кажу: коли голова не болить - це щастя. Це дуже природний, тілесний рівень переживання життя.Евдемонічне щастя - від грецького eudaimonia. Це поняття, яке пов'язують з Аристотелем: життя із сенсом, реалізація свого потенціалу, здатність знаходити й зберігати внутрішню опору.Евдемонічне щастя не завжди відчувається як щось приємне саме в цю мить. Можна бути втомленою, але водночас відчувати сенс і натхнення. Вчора я ходила Книжковим Арсеналом і відчувала саме таке щастя - щастя сопричетності, своєї зграї.В одному вечорі можуть бути обидва ці виміри.Гедонічний рівень: плед, полуниця, серіал чи музика, близькі поруч. Коротка радість. Напевно, саме це зараз модно називати «дофаміновим». У мене сьогодні це - перші півонії.І евдемонічний рівень: втома після складної роботи над важливим проєктом, але водночас відчуття, що ти робиш щось більше за себе. Щось справжнє.Гедонічне щастя дає можливість відновлюватися. Евдемонічне надає життю глибини й напрямку.І, мабуть, саме зараз: щастя - це не відсутність болю. Іноді це здатність, попри біль і все наше виснаження, залишатися в контакті з життям, людьми, сенсами й собою.Звісно, наше благополуччя потребує обох вимірів: і радості, і сенсу.Радості і відчуття глибини нам.Доброї безпечної ночі ❤️ #роздуми@stijkist Світлана Ройз

Я сьогодні почала читати книжку про моделі травмостійкості. Вона починається легендою про Пандору. І там було те, на що я чомусь раніше не звертала уваги."Духа надії звали Елпіс. Зевс замкнув її разом з іншими духами в посудині, яку довірив стерегти першій жінці — Пандорі. Коли Пандора відкрила посудину, всі духи вилетіли звідти, окрім Елпіс - Надії. Вона залишилась втішати людство"Навіть у часи, коли навколо темно й страшно - Надія залишилась.Ми не знаємо, що саме, за легендою, Зевс заховав у тому глеку. (Скринька - це вже була помилка перекладу). Філософи, письменники й художники століттями «додавали» до посудини те, що вважали злом своєї епохи. Середньовіччя додало гріхи. Ренесанс - пристрасті. Романтики - «темні» емоції.І ось чому саме Надія залишилась на дні - теж відкрите питання.Це дар людям, щоб пережити складні часи?Чи частина випробування, що може відбирати сили й змушувати сподіватись даремно?Мабуть, надія без зачарування - стає силою.А надія, що перетворюється лише на марення, може ставати частиною розчарування.Нехай на денці кожного важкого дня завжди залишається дух надії. Книга, якщо ви захочете почитати - "Як розвинути життєстійкість". видавництво ВіватДоброї безпечної ночі ❤️ #роздуми@stijkist Світлана Ройз

Сьогодні була розмова про успіх, порівняння і наші різні “точки старту”. Приятелька порівнювала себе з людиною, яку ми обидві добре знаємо. Казала, що коли бачить, скільки та досягла, починає знецінювати себе. Вони ще й однолітки.Я попросила її подивитися не лише на зовнішній успіх, а й на кількість кроків, які довелося пройти кожній із них. Вік - один. Але точка старту, життєві обставини, внутрішні й зовнішні виклики були зовсім різними.Я нагадала, з чого вона починала. Як без підтримки, без початкового капіталу, сама з дитиною в іншому місті вона змогла побудувати бізнес. І найголовніше - скільки внутрішньої роботи проведено, щоб стати тією, якою вона є зараз. І які стосунки в родині у неї зараз. Я не знаю, що відбувалося й відбувається всередині її однолітки, з якою вона себе порівнює. Можливо - і, скоріш за все, - вона теж проходила свої кризи й випробування. Але їхні стартові можливості були дуже різними.Вони йдуть не тими самими сходами. І, можливо, ці сходи взагалі розташовані в різних площинах. Бо для кожної з них і кожного і кожної з нас успіх і щастя можуть означати зовсім різне.Можливо, наша зрілість і в тому, щоб не міряти себе чужими сходами, ми не знаємо взагалі, куди вони ведуть. А помічати те, скільки ми вже пройшли своїми.Доброї безпечної ночі ❤️ #роздуми@stijkist Світлана Ройз

Вчора ми подивились на Netflix мультфільм «У чужій шкірі» - це сімейний мультфільм із досить дивним стилем анімації, але дуже красивий. Хотілося іноді зупинити відео і довше роздивлятися героїв. Сюжет простий: малесенька лісова істота Оллі та величезний птах Айві ворогують. Але раптово через чарівну квітку та дивні ягоди вони міняються тілами. І мають разом знов відшукати подібну квітку, щоб «повернутись» до себе. А по ходу ще й врятувати ліс. Пам’ятаєте, як казав Юнг: «Усе, що нас дратує в інших, може привести до кращого розуміння себе». Буття в тілі іншого робить обох героїв більш чутливими до їхніх відмінностей і до того, що було складним у них самих. В мультфільмі ще закладені красиві метафори про стихії – і дуже красиві образи стихій. Ну і багато йдеться про прийняття та відданість. Мультфільм дуже простий, сучасна анімація буває і набагато кращої якості. Але він добрий, і часу на перегляд точно не було шкода. Можливо, ви захочете подивитися ввечері.Доброї безпечної ночі ❤️ #роздуми@stijkist Світлана Ройз

Сьогодні в наших «2 хвилинах для себе» #практика для впливу на М’язу гордеця (m. procerus). Він розташований між бровами. Починається від кістки носа та хряща носової перегородки і піднімається вгору. Вплітається у шкіру нижньої частини чола, над переніссям.Саме скорочення m. procerus формує поперечні зморшки на переніссі. І робить наше обличчя насупленим. Цей м’яз, ми мимоволі напружуємо, коли зосереджуємось, тривожимося чи стримуємо злість.Він іннервується гілками лицевого нерва, який пов’язаний з лімбічною системою. Напруга м’яа це не просто локальний спазм. Це завжди робота тіла - емоцій та наших думок. Обличчя не лише відображає емоції, а й формує їх.Доторки, масаж, тепло в цій зоні ктивують: механорецептори шкіри, пропріорецептори м’яза. Ці сигнали йдуть у соматосенсорну кору та інсулу - центр відчуття внутрішнього стану.А це впливає і на тонус самого м’яза, і зменшує активність симпатичної нервової системи.Ми з вами повертаємо відчуття захищеності та спокою. А як побічний ефект - впливаємо і на глибину зморшок. Відновлення нам ❤️ @stijkist Світлана Ройз

Сьогодні - міжнародний день сім’ї. Його відзначають з 1994 року.У мовах різних народів слова «родина» і «природа» мають спільний корінь. Наче нагадування про те, що ми виростаємо одне через одного.Я люблю слово «родина» і саме відчуття родини. У різних культурах поняття сім’ї дуже відрізняється. Десь сім’єю вважають лише батьків і дітей, а десь - кілька поколінь, сусідів або навіть дуже близьких друзів.А дослідження стресостійкості кажуть про те, що люди, які мають метафоричну чи «фізичну» родину - тих, із ким у нас спільна реальність, можуть витримувати більше стресу.Є цікаве поняття: «обрана сім’я». Так називають людей, яких ми не обов’язково маємо по крові, але з якими виникає глибокий зв’язок.Сім’я для мене: це простір стосунків, у якому ти можеш бути собою, можеш почуватись захищеним і в який можеш повернутись - фізично чи пам’яттю.Нехай у нас будуть такі простори. Любові та зростання. ❤️ Доброї безпечної ночі і вихідних. До понеділкаДякую за цей тиждень разом.#роздуми@stijkist Світлана Ройз

Сьогодні у мене була запланована зустріч із вчителями, вчительками та тьюторами з прифронтових територій. Після виснажливої ночі я налаштовувалась, думала, що моя втома природна. Але для тих, для кого я сьогодні маю бути, цей досвід постійних обстрілів взагалі став звичним. Я думала, що можу швидко зробити, щоб бути «для них». Вийшла в сад. І вперше цього року вирішила походити босоніж по траві.У нас в саду, в якому не встигаю нічого робити - справжня лісова галявина. Подекуди трава по коліно, конвалії і багато різних квітів. Сьогодні я стояла серед них, наче у власному лісі.Зазвичай, коли я ходжу босоніж по землі, це дуже приємні доторки. Шовкова трава, розігріта земля. А сьогодні вона була холодна. Буває такий стан і у нас - назовні начебто квітучість та все яскраве, а всередині холод. Але навіть коли земля ще не зігріта, вона здатна дарувати квіти. Бути тією, що може на собі нести та приймати. Бути родючою. Це було таке красиве внутрішнє відчуття – наче ще один дозвіл і заспокоєння. Твоя втома і холод не означають, що тобі немає чого дати.Доброї безпечної ночі і відновлення нам ❤️ #роздуми@stijkist Світлана Ройз

Я сьогодні читала про медуз. Медуза майже повністю складається з води, приблизно на 95–98%. Тому вони такі прозорі. Медуза не має легень, але “дихає” всією поверхнею тіла, кисень просто проходить крізь неї. У медуз є дуже давня нервова система. Сигнали не йдуть в один центр, а розходяться хвилями через усе тіло. Тобто вона ніби “відчуває усією собою”. Є медуза, яку називають “безсмертною” - Turritopsis dohrnii. Замість старіння й смерті вона іноді “відкручує” свій життєвий цикл назад.Уявіть, коли вона переживає стрес, голод, якісь пошкодження - її клітини можуть почати процес трансформації, регресу. Доросла медуза ніби “розчиняється” й повертається до стадії поліпа - своєї дуже ранньої форми життя. На початку свого життя медуза схожа на маленьку морську рослину, прикріплену до поверхні каменя. Потім із цього поліпа знову можуть вирости нові медузи.…Я подумала, що іноді наш людський регрес - коли дитина після складних подій може тимчасово поводитись, як дитина молодшого віку: проситися на ручки, боятися відпускати маму, хотіти світла вночі - це спосіб нервової системи повернутися до точки, де можна «безпечно перепочити» і знов починати «зростати». Класна ідея: можливість завжди починати життя спочатку. А ще будь-яка медуза, через те, що складається майже повністю з води, якщо потрапляє на берег - просто розчиняється з часом, випаровується. Можливо, стає дощем? Звучить, як жива легенда чи казка. Доброї безпечної ночі ❤️ #роздуми@stijkist Світлана Ройз