Сьогодні ми говорили про зміни. І про те, що в психології називають життєвими переходами.Є момент, коли ми перестаємо думати: «Так було колись, у моєму "минулому житті"», і починаємо спокійно говорити: «Зараз у моєму житті так».Мені здається, це один із найважливіших моментів адаптації. Усі важливі події змінюють не лише наш спосіб життя, а й відповідь на питання: «Хто я?». Переїзд, народження дитини, розлучення, початок навчання дитини в школі, нова робота... У кожній із цих ситуацій ми не просто облаштовуємо своє нове життя. Ми поступово вживаємося в нову роль.Наш мозок постійно звіряє нову реальність зі своєю старою, давно створеною внутрішньою картою. Саме тому адаптація - це не просто звикання, як часто думають. Це перебудова уявлення про те, як тепер влаштоване наше життя.Нейробіологи говорять про те, що мозок постійно будує прогнози. Він намагається передбачити, що буде далі, які наслідки матимуть наші дії, що тепер є нормою.Коли життя різко змінюється, старі прогнози раптово перестають працювати.У цей час мозок ще не автоматизував нові дії. Зазвичай ми не помічаємо, скільки всього робимо автоматично. Але під час змін доводиться постійно приймати рішення, перебудовувати режим дня, режим спілкування, режим відповідальності, стосунки, звички. Різко зростає кількість непередбачуваних ситуацій, і мозок витрачає набагато більше енергії на прогнозування. Лише після багаторазового повторення нові ситуації стають знайомими й очікуваними. Повторю ще раз: чим більше ми повторюємо дії, реакції, проходимо ситуації – тим менше енергії ми на них витрачаємо. Але в змінах завжди змінюється не лише побут. Поступово змінюється наша внутрішня історія про себе - і в дорослих, і в дітей. Ми звикаємо не тільки до нових умов. Ми звикаємо до того, що ми самі стали іншими.Поступово людина перестає постійно порівнювати теперішнє життя з минулим. Не тому, що забула минуле. А тому, що нова ідентичність стала достатньо сильною.Психолог Вільям Бріджес описував цей процес як перехід через три етапи. Спочатку ми прощаємося з тим, що було. Потім опиняємося у своєрідній «нейтральній зоні», коли старі способи вже не працюють, а нові ще не стали природними. Саме тоді ми можемо відчувати більшу втому, розгубленість, іноді навіть хаос чи безвихідь. І лише з часом настає новий початок, коли нова роль стає частиною нас.А далі - ми можемо сумувати за життям, яке залишилося в минулому. Але водночас - жити далі.Я сьогодні подумала, що вже майже не пам'ятаю життя до війни. Майже не пам'ятаю себе до народження дітей. Моє життя стало іншим. І я стала іншою.Я сумую за життям, у якому було більше захищеності й менше болю. Але цей дивний час теж став моєю реальністю. І, хоч я цього б ніколи не обирала, він теж став частиною мене.Ми всі з вами з вами проходимо свої життєві переходи. Нехай вони даються легше. Доброї безпечної ночі ❤️ #роздуми@stijkist Світлана Ройз