Сьогодні була цікава тема з дитиною, яка боїться лісу. Тут переплелися навіть дві теми: страх великих об’єктів, який є у багатьох дітей і дорослих, та страх загубитися.Страх великих об'єктів називають мегалофобією - від грецького megas - великий. Людину можуть лякати дуже великі предмети, будівлі, дерева, пам’ятники, величезні іграшки, навіть новорічні ялинки, і люди в костюмах ростових ляльок.Мозок відчуває невідповідність масштабів. Людина ніби раптом усвідомлює власну незахищеність поруч із чимось величезним. І це може загострювати відчуття вразливості та небезпеки.Нейропсихологи припускають, що наш мозок постійно оцінює розміри об'єктів щодо власного тіла. Коли об'єкт надзвичайно великий, системи просторового сприйняття можуть сигналізувати: «Це небезпечно». І тоді у нас виникають реакції, схожі на реакції на стрес.Для дітей страх великих об'єктів часто має ще кілька причин: незрілість системи оцінки небезпеки, новизну та їхню прекрасну уяву. Часто такий страх є частиною нормального розвитку. Звісно, слова «не бійся» не працюють. Краще допомогти дитині у відчутті захищеності поступово дослідити те, що лякає.Щоб було безпечніше, ми спочатку створили Хранителя, який супроводжував дитину в лісі. Він був приблизно таким, як на малюнку. Сила, що захищає, має бути не меншою за «силу загрози».А потім ми малювали дерева, вигадували імена лісу та його рослинам. А далі уявляли, скільки зростів дитини чи дорослого може вміститися в одному дереві. :-) Так ми залучали префронтальну кору та просторове мислення.Наша задача - не позбутися страху, а перетворити його на цікавість. Допомогти мозку перейти з режиму «це капець як страшно» в режим «а що ж це таке?».Якщо говорити дуже спрощено, замість реакції, пов'язаної зі стресом і кортизолом, ми намагалися активувати цікавість, дослідження і дофамін.Ну і Хранитель прекрасний 😊 Доброї безпечної ночі! З Хранителями ❤️ #роздуми @stijkist Світлана Ройз