Telegram statistics channel - @okbookclub

Про роботу з блогерами та блогерками я обіцяла написати, але не обіцяла, що буде цікаво. Ось пост Каті, який мене надихнув, але я про інше.Інфлюенс-маркетинг дуже динамічний: учора були популярні одні, завтра — інші. Брендам і видавництвам потрібно дивитися на тренди та власні потреби й рахувати, що саме це їм дає. Гроші рахувати приємніше, ніж охоплення й упізнаваність, але вже як є.Я зрідка працюю зі сторони замовника, але таке трапляється, тому одним оком за цим усім слідкую. Групи інфлюенсерок і блогерок змінюються приблизно раз на три роки (це видно й по офлайн-подіях). Причини різні, але й любов аудиторії, здається, теж живе за Беґбеде. Принаймні та, що на максимумі. Є винятки, звісно, але факт у тому, що завжди з’являється щось нове.Помітна сегментація між блогерками/блогерами та інфлюенсерками/інфлюенсерами зростає прихильність до формату амбасадорства, а також високі очікування до всіх більш-менш медійних людей. Як наслідок «шакалячий експрес» за кожен пук.У книжковій сфері тенденції схожі, але з відмінностями. Минулий рік, за моїми скромними спостереженнями, був досить успішним для книжкових блогів. За відчуттями, цього року буде спад залучення й тестування нових форматів з обох сторін. Книжкових блогів дуже багато на всіх платформах (але цікавих книжкових проєктів менше), плюс про книжки дедалі більше говорять і інші впливовці поза нішою.У книжковій сфері багато срачів, і багато блогів збирають на цьому аудиторію. Я не певна, що видавці в захваті від цього, але комусь, можливо, подобається, що це не торкається їх напряму. Тут я, до речі, згодна з Катею: будь-яка колаборація — це сигнал підтримки контенту, цінностей і загалом майданчика. Так само як і з блогами, які рекламують неліцензійний мерч, читають російською чи ще щось подібне. Ви обираєте майданчик, отже, підтримуєте його.Але є момент: охоплення без цінностей працюють, цінності без охоплень не дуже. На жаль. Блог на тисячу підписників, але з правильними цінностями, принесе рекламодавцю менше, ніж блог на 20 тисяч із «питаннячками». Приклад грубий, але показовий. Тут рекламодавці часто йдуть на компроміс і на цьому шляху легко вступити в гівно.Ще одне спостереження: блогери та блогерки хочуть, щоб видавництва з ними співпрацювали вже на етапі невеликої кількості підписників. Сенсу для видавництва в цьому зазвичай мало (є винятки — створення класного контенту, але це інша історія), хоча інколи може спрацювати цікава й грамотно написана пропозиція. Водночас я дотримуюся принципу, що блог варто вести не заради співпраці, а якщо вам є що сказати. Монетизація — це добре, але не ключове.Я дедалі більше схиляюся до думки, що монетизація нішевого блогу (про книжки, їжу, косметику) в ідеальному світі мала б приходити з іншої сфери або через підтримку аудиторії. Але це в ідеальному світі. Поки що компромісний варіант — інформаційні пости про новинки та події з поміткою «промо». Що з форматів співпраці може бути цікавим цього року: амбасадорство (у тому числі реферальні системи), створення контенту для видавництв, проведення книжкових клубів і подій, написання бльорбів та передмов (це все вже все працює). Для блогів — розвиток нових форматів і власних продуктів, розширення тематики та сфери впливу. Для видавництв — робота з впливовцями поза книжковою сферою, а також, як мені здається, зменшення бартерних і рекламних співпраць із книжковими блогерами та пошук нових майданчиків.

Про читання фоново думаю на канікулах. Думала, але не читала. Пару оповідань Пчілки, пару сторінок того, пару сторінок іншого. Далі довгий, особистий та нудний пост. На канікулах повернулася до основи — мати систему в усьому. Читання не виключення, бо мені тривожно без плану (який точно може змінитися). Минулого року я почала багато читати «по роботі» — клуби, події та подкаст. Скажімо так, десь 40% з прочитаного було обговорено тим чи іншим способом. Це якщо не рахувати перечитане та частково прочитане (уривок, розділі, есеї). Щось я взяла б сама, щось ні, здебільшого мені щастило з «робочим» вибором (все ж в клуб і подкаст мої проєкти), але це впливає на динаміку читання. Тож ще половинка — мій власний вибір, з них частину в аудіо. Більше читала сучасних українських авторів та авторок (приблизно 27% від усього прочитаного), класики набагато менші (до 10%), але якісно. За відчуттями, цього року зменшиться кількість прочитаного взагалі, особливо «розважального для себе», хотілось би його на 70% перевести в аудіо. Кількість робочого для обговорення залишиться на стабільному рівні, буде більше рукописів, уривків, спеціального читання. Що хочеться залишити у фокусі (тут враховуючи і робоче, і ні): українських авторок та авторів, українську класику, ключове за моїм запитом сучасне перекладне. Що хочеться збільшити: нонфік для роздумів та світова класика. За ритмом, це десь 3 книги на місць + аудіо + швидке робоче за необхідності. Головне прийняти, що все не прочитаєш, а деякі книжки на полицях вже давно варті уваги. Менше купувати, не читати 5 книжок одночасно. Більше фіксувати, бо я працюю для обговорення, але опісля нічого не пишу. А ви що?

У Києві на камерній сцені Молодого театру 27 та 28 грудня відбудеться прем’єра вистави «Місячні», що пропонує чесний і чутливий погляд на жіночий досвід у воєнний час, торкаючись тем, які часто залишаються невидимими й замовчуваними. Це історія про тіло, сором, стереотипи, війну та право жінки на незалежність.Вистава створена на основі п’єси ветеранки та драматургині Аліни Сарнацької, постановницею стала режисерка Ніна Хижна, мисткиня з Харкова, акторки та співзасновниці незалежного театру «Нафта».У центрі вистави «Місячні» — фрагменти реальних історій жінок різного віку: вагітної дружини військовополоненого, молодої дівчини, яка збирає гроші на автівки для ЗСУ, продаючи свої фото ню, секс-працівниці, що залишилась у Києві під обстрілами й працює попри небезпеку. Їхні переживання — щирі, болісні, часом різкі, але завжди справжні, а їхні розповіді складаються у мозаїку життя жінки в умовах повномасштабної війни, коли зовнішні загрози переплітаються з внутрішніми страхами і суспільним тиском.@divochemedia

І ще одна новина. Шукаю в команду комунікацій менеджерку (менеджера) по роботі з українськими авторками (авторами). У видавничому портфелі Vivat на наступний рік заплановано 50+ книжок українських авторок, тож шукаємо підсилення, щоб кожна із цих книжок знайшла своїх читачок і читачів. Що потрібно робити:• Бути головною контактною особою для українських авторів: організовувати зідзвони, вести таблички, збирати інформацію від команди редакції і піару, координувати піар-кампанії, писати брифи. • Подавати книжки українських авторів на премії та відзнаки.• Займатися співпрацями по окремих книжках: лідери думок, блогери, Telegram-канали, бренди. • Займатися продакшном рекламних і промовідео, готувати брифи та короткі сценарії, домовлятися про зйомки.• Готувати звіти для авторів: медіа, відгуки, охоплення, ефективність. • Підтримувати дружню, але професійну комунікацію з авторами щодо їхніх запитів і запитань.Формат роботи: віддалено, повна зайнятість. Заповнюйте форму: https://docs.google.com/forms/d/1u_TcQpXcM0Hlq69RYBUrsj0cxrC3PTaf85aYtjPk0c4/ або пишіть рекрутерці: @Eketof

Китайський гігант fast-fashion Shein запустив книжковий напрямок. Разом із партнером Alibris, де продаються нові та вживані книжки, вони пропонуватимуть понад 100 000 книжок.У Shein говорять, що в середньому користувач платформи читає від однієї до трьох книжок на місяць, а новий напрям компанія пояснює «зростаючим попитом».У нещодавньому опитуванні SHEIN Marketplace US, проведеному серед понад 11 000 дорослих американців, третина респондентів заявила, що читає книжки щодня або щотижня, що свідчить про зростаючу спільноту читачів і підкреслює відродження друкованої літератури, зумовлене значною мірою поколінням Z. Романтика стала провідним жанром, за нею йдуть фентезі та детектив. Це не те щоб дуже добра новина, бо Shein порушує трудове законодавство і не тільки; загалом швидка мода — не найкраще, що з нами сталося (при тому книжки там є й вживані, так). Можливо, це з часом вплине і на незалежні книгарні.Як факт на ринку дуже цікаво, як і те, що ринкові гіганти звертають увагу на книжки та дають доступний популярний продукт.Коротше, усюди є розмови про ринок, усюди є розмови про те, як популярність книжок та фейкова популярність впливають на ринок.

Робила собі довгі вихідні «щоб подумати», і в списку був подкаст, бо мені справді важко прийняти рішення. Далі пост не дуже цікавий, але я хочу проговорити.Мене пригнічує, що для більшого охоплення в Україні потрібно робити контент із відео. Це об’єктивна реальність, головний майданчик — YouTube.Я здебільшого слухаю аудіо і, звісно, не одна така, але цифри не обманеш. Відео дає ширше промо і більшу аудиторію.Попри те, що я не створюватиму «дуже масовий» продукт, результат у відео все одно був би сильніший. Але навіть знімання у подкастерській — це зовсім інші фінансові й часові вкладення. До начитки, підготовки та організації додається як мінімум укладка (а з відключенням світла інколи й голову нормально помити складно), довший продакшн, ширше промо.Мені цікаво говорити про книжки, я бачу теми, які треба підсвітити, і напрямки, куди рухатися. Але питання стоїть у форматі і в тому, скільки себе я можу й хочу вкладати.Загалом я бачу «Коли ми говоримо про книжки» як більший проєкт, як екосистему, де можна змішувати формати й робити різний контент.За рік активної роботи зрозуміла «сфери впливу». Фінансова перспектива поки не дуже приємна, але вже точно не нульова. Навіть з огляду на всі не дуже позитивні розмови. Книжковий клуб, модерація подій, подкаст, тексти хочеться доповнити кураторством (у яке я вже зайшла) та іншими продуктами.Ніша частково заповнюється, але все ще є багато простору. Конкуренція маленька, поле велике.Коротше, є над чим подумати, коли плануватиму наступний рік. А найближчим часом я все ж запишу кілька аудіоепізодів.

Побачила згадку про дуже відому російську блогерку в української блогерки. Якийсь тур у Провансі, де залучені ще українська фотографка та організатор івентів. Рівень міжнародний, але є питання. Офіційна версія: ця російська блогерка — одеситка, давно живе у Франції, донатить на ЗСУ і взагалі не має російського громадянства. І це навіть правда, але водночас велика маніпуляція.Вона — носійка російської культури, «хороша руська» в Провансі. Це можна розглядати і в історичному контексті, але суть у тому, що носійка російської культури — це завжди елемент російської пропаганди. Трохи маніпуляції, трохи компромісу — все частина системи. росія, на жаль, дуже вправна у пропаганді. Усі ці інтерв’ю від Пугачової до Дорна — частина машини, яка непомітно впливає на багатьох.На цьому тлі знову ширяться пости «мені зручніше російською, а що такого», або хейтерські заяви в стилі «не буду казати проєкт чи психологиня, бо правила для рабів». Пам’ятаєте принизливі жарти про українську зі «спалахуйкою»? Маємо нову версію того самого. І все це складається в одну картину, від якої сумно. Бо люди шукають простіших рішень, схильні до компромісів і цим легко користуються. Всі ми так чи інакше схильні до компромісів, але у всіх своя межа. Хотілося б внести у це трохи позитиву, але його стає дедалі менше. Боротися з цим неможливо, проте можна просувати своє. Ми (умовні «ми») маємо поширювати українську культуру цікавіше, сміливіше, більш «сексі». Не спрощено, але доступно. І залучати тих, хто має широку аудиторію.Не бути злими, не йти у конфлікт, відповідати спокійно, не нав’язувати, а переконувати.Це, звісно, виснажує. Це шлях до вигорання, дай Боже, не до компромісу.Ми звикли працювати із сенсами, для нішевої аудиторії, розмовляти з інтелектуалами, робити те, що самим цікаво.Але щось воно повільно їде.

Ми стоїмо у самісінькому центрі цинічної саморозплати; ми – не надто відмінні діти не надто відмінної доби, яка буде розглядати себе як справді завершену лише тоді, коли всі істоти, що в ній борсаються, повалявшись на одній з найглибших тіней людської історії, остаточно дійдуть до безрадісної і поки ще ясної цілі: забуття. Вона прагне забути, що розтринькала усе сама, що вона не вправі звинувачувати когось іншого, чужу силу, долю, далекі, зловісні втручання, вона сама винна в тому, що не має вже ані бога, ні ідеалів. Вона прагне забути, бо не змогла витримати з гідністю свою гірку поразку, бо її характер вигриз пекельний дим і пекельні спирти, бо з жадоб колишнього метафізичного мандрівця на шляху до янгольського царства лишилося справді лиш це: якийсь загиджений дим жаги, якийсь ядучий спирт із шаленого напою одержимості.Історія не закінчується, ніщо не закінчується, ми вже не можемо дурити себе тим, що на нас будь-що може закінчитися. Ми лише продовжуємо щось і втримуємо його якимось чином, щось продовжується, щось утримується. Побачила у Богдани Неборак посилання на переклад кількох текстів Ласло Краснагоркаї. Це з конкурсу перекладів, тож можна прочитати на сайті.

Саша тут написала класний розбір статті про горор в Україні. Я дописую матеріал про спільноту «Бабай» на Книжковій Країні, такий собі підсумковий, щоб було від чого відштовхуватись, налаштовуючись на наступий фестиваль. Саша ту шішну статтю громить (і не дарма), бо там з відомих українських горористів авторка не промахнулась тільки пишучи про Дімку Ужасного (але обізвала «Скотомогильник» романом). Я ж просто накидаю вам список українських горористів і чого від них чекати. В основному всі повʼязані зі спільнотою «Бабай» (що не дивує:). Раптом ви теж не знаєте, кого з українських горористів читати:)Дімка Ужасний, головний Бабай нещодавно видав збірку оповідань «Скотомогильник», його оповідання також можна читнути у збірці «Бабай: Нічний сеанс» та «Перший кошмар» (перші дві вийшли друком у видавництві Жупанського, третя теж незабаром буде перевидана там же). Також Дімкине трукрайм оповідання про одеську вампірку вийде друком у збірці детективних трукрайм оповідань від «Жоржа» (збірка матиме назву «Я бачу зло»). Серафима Біла, редакторка спільноти «Бабай», авторка подкасту «Тропи і трупи». На її нонфік «Анатомію жаху» ми всі чекаємо (вийде у видавництві «Жорж»). Якщо Серафима допише роман, це буде щось неймовірне в історії сучукрліту. І це буде горор. Оповідання «Вересневі дівчата» про донецького маніяка вийде друком у збірці трукрайм оповідань «Я бачу зло», в тій же збірці вийде і інше оповідання Серафими — «Хто поклав Беллу у відьмин вʼяз». Володимир Кузнєцов, редактор спільноти «Бабай», найчастіше працює в жанрі історичного горору. Читайте його космогорор «Заколот» (видавництво Жупанського), збірку оповідань «Химороди» (видавництво 333). Трукрайм детектив Володі про оні-акушерку в повоєнній Японії вийде самі-знаєте-в-якій-збірці-оповідань.Оксана Ковальчук, трилеристка і гористка мого серця. Фолкгорор Оксани «Медоїди» - в «Нічному сеансі». На трилер «Залишена», де події розгортаються на фоні поліських лісів і покинутих сіл в Чорнобильській зоні от-от оголосить передзам видавництво «Жорж». Ярослав Шевченко. Шикарні оповідання можна читнути на сайті «Бабая», а його дебют — «Тінь мертвого бога» — темне фентезі з елементами горору — читайте уже (видавництво «Віхола»). Ната Гриценко — обожнюю її як редакторку (саме вона редагувала мої «Інтерʼєрні ляльки Естер» в «Нічному сеансі». Оповідання Нати жахатимуть вас в «Нічному сеансі» і в збірці «Я бачу зло». Якщо ви не читали її темне фентезі «Тінь на порозі», то є надія, що дочекаємось наступний роман — «Примари Менґура» (видавництво «Жорж»). Дмитро Деревянко — не брат, не кум і не сват Павла Деревʼянка. Обожнюю його оповідання «Колискова» в «Нічному сеансі», чекаємо на його темне фентезі.Павло Деревʼянко — ви точно читали або чули про «Літопис сірого ордену», а я раджу читнути оповідання «Дрібка блаженства» в «Змієвих валах» (Vivat) і ретелінг легенди про гамельнського щуролова в «Легендарії міських див» (видавництво Readberry). В «Нічному сеансі» у Павла теж класне оповідання. Наталія Волошина — буде прекрасне трилерне трукраймне оповідання в уже згаданій збірці від «Жоржа», і я впевнена, у Наталії буде шикарний трилер, коли вона його допише. Євген Товстоног — дуже криваві сцени у більшості оповідань, які я читала, дуже огидні і водночас сміливі сцени сексу. Його дебютний роман «Куб» чекаємо в «Жоржі», я читала рукопис, він шикарний. Це раптом якби ви спитали, хто пише сучасний український горор) Вони і пишуть. Кого не згадала — це або я забула, або вихід книги запланований не на найближчий час. Щодо збірок — згадаю ще, що готується до друку збірка готичних детективних оповідань, яка укладалась за результатами конкурсу на платформі «Бабай» у співпраці з видавництвом «Жорж». З мого переліку ви приблизно можете вихопити і імена крутих авторів, і назви видавництв, які так чи інакше докладаються до розвитку українського горору.

Вийшов трейлер психологічного трилера «Служниця» — екранізації світового бестселера Фріди Мак-Фадден.За сюжетом роману, Міллі — молода дівчина з похмурим минулим, яка майже втратила надію знайти роботу, аж допоки не отримує місце служниці з проживанням у розкішному маєтку родини Вінчестерів, що наче зійшли зі сторінок модного журналу. Ідеальна дружина Ніна, її привабливий чоловік-бізнесмен Ендрю та їх донечка Сесілія — здаються подарунком долі для Міллі. Але поступово життя дівчини перетворюється на суміш кошмарів і спокус, ціна за які може стати занадто високою. Бо кожен у маєтку Вінчестерів має власний секрет.Режисером фільму виступив Пол Фіґ, у головних ролях: Сідні Свіні, Аманда Сейфрід, Брендон Скленар і Мікеле Морроне.«Я прочитала перші три книжки серії за один тиждень і не могла відірватися. Мені подобається, коли так багато несподіваних поворотів і персонажів із недоліками… але водночас ти їх любиш. І починаєш ставити під сумнів власні моральні цінності», — поділилась Сідні Свіні.@divochemedia