Telegram statistics channel - @mfabricheva

Є така штука — гаусова крива. Класична модель нормального розподілу. У центрі — значення, які трапляються найчастіше, далі — «відхилення». Але ця крива показує лише статистику, а не те, що є здоровим чи прийнятним.Якщо розглядати три типи уявлень про норму — статистичну, клінічну та культуральну — можемо побачити парадокс.Уявімо країну, де 68% населення має алкогольну залежність, ще 15–20% — на межі алкогольного психозу, і лише 5–7% — тверезі. Алкогольна залежність тут — статистична норма. Тверезість — виняток, рідкість, маргінес.То чи може тверезість виглядати як відхилення?Статистично — так. Якщо норма — це те, що трапляється найчастіше, тоді залежність — типовий варіант. Але клінічно — ні. Норма у психіатрії й медицині — те, що не шкодить людині. Залежність не може бути нормою, навіть якщо її поділяє більшість.А культуральна норма — це те, що вважається «своїм». Якщо алкоголь вплетений у побут, ритуали, свята, фольклор, залежність уже не виглядає як хвороба. Вона стає стилем життя.Масова патологія раціоналізується: «Усі п’ють і нічого», «Просто треба вміти», «Випий, розслабся» — фрази, що підтримують дисфункційні захисти та ілюзію нормальності.Там, де патологія — масова, деградує здатність розрізняти здорове і хворобливе. Підкорення більшості знижує рефлексію й супротив. Якщо «всі так живуть — то може це нормально ». Суспільна мораль адаптується до патології, як тіло до хронічного болю.І ось парадокс: люди, які перебувають поза межами клінічної норми, але вписуються в загальний культуральний сценарій, сприймаються як «свої». Їхня деструктивна поведінка — зрозуміла, прийнятна. А ті, хто уникає залежностей, не підтримує ритуал руйнування — виглядають дивно. Їх уникають, вважають небезпечними — бо вони не «такі» за замовчанням.Як-от дитина, яка зростає в родині алкоголіків і свідомо обирає тверезість — стає "незручною". Бо не хоче брати участі в грі, де залежність — традиція. Її здатність бачити межу між хворобою і нормою викликає у батьків сором. А далі — потребу скорити, зламати, зробити «нормальною», як вони. Насильства не уникнути. І часто така дитина сама обирає відокремлення — бо вже не має ані сил, ані потреби належати до токсичної системи.Історія знає сценарії, де алкоголізм вважається соціальною нормою. Таку реальність цілеспрямовано культивував радянський союз. Там алкоголь став інструментом контролю. Людина, яка п’є, не ставить зайвих запитань — вона їх топить у гранованому стакані. Між сп’янінням і похміллям — зручна дезорієнтація. Насильство замість правових норм. Приниження - типова форма «перевиховання». Вся система просякнута токсичністю, що здавалася звичною й невідворотною.Сьогодні рф — спадкоємиця моделі вивернутої норми. Ба більше — вони її вдосконалили й легалізували. Клінічна норма там сприймається як слабкість, а те, що в здорової людини викликає огиду, — як комфорт. Культуральна й політична установка на толерантність до насильства:▪️домашнє насильство декриміналізоване;▪️права людини — не для «людського матеріалу»;▪️Женевські конвенції ігноруються, міжнародне право зневажається й спотворюється.Це не просто девіація. Це цілісна система, у якій патологія стала стандартом, а деструкція — формою порядку. Зґвалтування — «традиція», тортури — «виховання», мародерство — «народна забава».І найнебезпечніше — ця система все ще намагається експортувати себе під виглядом «традиційних цінностей», апелюючи до нормальності, якої сама насправді ніколи не знала. На жодному з етапів свого суспільного розвитку....Такі от роздуми про нормальне - ненормальне після чергової ночі обстрілів «В тому, де росіянцю добре - адекватній людині зле». Іншої клінічної норми у мене для вас немає.

Хвилинка реклами. А не, стоп, яка реклама (я ж безкоштовно, за покликом серця).Як задовольнити потреби через український YouTube?Відчуваєте потяг до грошей - ідіть на канал "Останній капіталіст". Він там смачненько розповідає про економічне, фінансове, капіталістичне. Якщо любите гроші, як я -,лайк, підписка.Якщо відчуваєте сплутаність, десь на рівні "перехресних стежок" нейронних зв’язків, відчуваєте потребу у відновленні та відбудові цілісності історичного наративу - шукайте реальну історію, історію без міфів і для гурманів (хто любить глибокий академічний стиль) - "Історія для дорослих".Хочете згадати, як це було і чому - шукайте "Довга війна", або просто зайдіть на канал "Грунт". Я вам по секрету скажу, там про некромантів розказують. Така бабайка на ніч, йой! І хлопці там симпатичні (не ті, що некроманти, а ті, що ведучі... але то я вже на особисте переходжу).Що ще? Інтерв’ю з цікавими людьми - на "Ґрунті", звісно, є.Де ще? "Жовті кеди". От Юля Бориско, ну що не місяць, то цікава людина. Навіть я там є.А подкаст Лєри Широкової бачили? Новий - свіжачок, так скажемо.Хочете аналітики? Ну, тут дійсно складно, бо доведеться діяти від зворотного.Ну тобто звертати увагу не на клікбейт-заголовки, до яких тягне підсвідомо, а тицяти на нейтральні або по-дорослому саркастичні заголовки. Коротше, діяти усвідомлено. Гарне тренування, до речі.А якщо мало практики в такому виборі, зайдіть на канал "Як не стати овочем" - шикарні лайфхаки для свідомого життя.Нічого такого не хочете? Вам важко вгодити. Але я спробую.Так, "Хмаринка Science" - там купа науковців, іноземців, і багато чого перекладено українською.Можна готувати щось смачненьке і паралельно слухати про наукове пояснення апокаліпсису.Щось ще новеньке днями мені пропонував YouTube - а! True crime. От так і пише: "Вам може бути цікаво" - українською пише і український контент пропонує. Знаєте чому? Бо так працюють алгоритми.І звісно, якщо я натицяю на кринжові reels, shorts і т.д. він одразу підтягне. Ну, раптом у мене змінилися смаки й вподобання.Доводиться свідомо переналаштовувати -- через лайк, підписку, дзвіночок.В YouTube багато чого українською, на різні вподобання. Аналітика, наука, про книжки та кіно, про минуле і сьогодення. Подкасти, стендап, музика. Контент для дорослих, для підлітків і для малечі. Я перелічила мінімум, і звісно, на свій смак.Але правило одне: все доводиться обирати свідомо -- як і не обирати.Кляте доросле життя 🤣P.S. я розумію -- іноді так тягне до чогось огидного, що пальці самі тицяють на дивний контент. Але спробуйте свідомо зупинити себе і нагадати "не їж каку"

Шановні колеги,з середини 2022 року триває унікальна ініціатива — серія вебінарів та інтервізій для психологів і психотерапевтів, які працюють із військовими та ветеранами. Проєкт реалізується завдяки спільній роботі українських фахівців Андрія Карачевського, Oлега Гуковського, Олени Подолян та команди ГО «Форпост», за підтримки Bruce Crow, провідних експертів із Center for Deployment Psychology (США), APA, Division 19 Military Psychology та американських фахівців Карла Кастро, Джима Мартіна. До проєкту долучилися численні волонтери: синхроністи, перекладачі друкованих матеріалів, координатори — люди, які щиро вірять у силу професійної підтримки та обміну досвідом.📌 Плейлист із вже понад 50 відкритих записів вебінарів доступний на YouTube каналі https://youtube.com/playlist?list=PLY-dkQT21S5G4vRxsU4y4-3bkOYY_mBli&si=IOEW4HzgKeb1IQ_9...Сьогодні цей проєкт потребує допомоги — шукають волонтерів, які могли б долучитися до інформаційного супроводу (зокрема, допомогти з розсилкою анонсів наступних заходів).Це внесок, який допоможе великій справі — професійній спільноті залишатися на зв’язку, підтримувати одне одного та зростати разом.Якщо ви хочете долучитися — напишіть координаторці проєкту в особисті повідомлення 🇺🇦Посилання на сторінку Oxana Bayer 👇https://www.facebook.com/share/p/12MrFnzXT58/

Раночку, друзі! Обіцяла вам наступний блок простих вправ з поясненнями "чого ж це працює". Будь ласка - обирайте те, що доступно вам і те, на що є відгук 👇▫️РУХ[за умов безпеки] Бігайте, гуляйте, займайтеся спортом. Досліджуйте — з допитливістю дитини, яка тільки починає пізнавати світ. Малюйте, співайте, пишіть — знаходьте спосіб самовираження. 👉 Чому це працює: Фізичний рух активує ендорфіни, дофамін і серотонін — нейромедіатори радості й енергії, а ще — знижує рівень кортизолу. Рух буквально "витрушує" з тіла залишки стресу.СПОСТЕРЕЖЕННЯ Спостерігайте за рухом сонця — робіть це в перші 15 хвилин після сходу або перед заходом сонця (за умов безпеки). 👉 Чому це працює: Спостереження за ранковим чи вечірнім сонцем синхронізує добові ритми (циркадні цикли), що регулюють настрій, сон і навіть гормони. Умовно — це перезавантаження нервової системиСАМОПІДТРИМКАЩодня говоріть собі компліменти. Дивіться на те, що вже вдалося. Хваліть і себе, і інших — кожна людина грає важливу роль у спільному полотні життя.👉 Чому це працює: Коли ми говоримо собі компліменти та визнаємо свої досягнення, в мозку активуються ті ж самі області, що й при зовнішньому схваленні — зокрема вентромедіальна префронтальна кора. Це зміцнює самооцінку та внутрішнє відчуття «я можу».▫️Прислухайтесь до своїх потреб. Хочеться прочитати книжку? Зробити фото? Допомогти комусь? Слухайте цей поклик і довіряйте йому.👉 Чому це працює: Усвідомлення власних бажань / потреб і реагування на них активує мережу внутрішньої уваги, яка відповідає за саморефлексію та ідентичність — це допомагає краще чути себе і діяти з опори, а не з тиску чи автоматично.ДОЗВОЛИ Дозвольте собі обмежити спілкування з тими, хто виснажує. Якщо хтось постійно забирає ваш ресурс, знецінює чи шкодить — дозвольте собі розірвати цей зв’язок. Поважайте власні кордони та кордони інших. Спілкування це не експлуатація - це підтримка та натхнення 👉 Чому це працює (1): Постійне перебування поруч із токсичними людьми активує центр загрози в мозку і підтримує хронічну тривогу. Обмеження контакту дозволяє нервовій системі повернутись до нейтрального стану й умовної безпеки.👉 Чому це працює (2): Усвідомлене встановлення меж активує префронтальну кору, яка відповідає за самоконтроль, вибір і емоційну автономію. Це зміцнює відчуття особистої цілісності й підвищує самооцінку▫️Дозвольте собі спонтанність, визнавайте те, що часом ви маєте право не мати плану.👉 Чому це працює (1): Дозвіл на спонтанність знижує активність мережі виконавчого контролю й водночас активує творчу мережу мозку — це дозволяє вільніше мислити, відчувати й діяти без тиску.👉 Чому це працює (2): Відмова від постійного планування дає нервовій системі сигнал: «я в безпеці, мені не потрібно весь час бути в режимі напруженої мобілізації», — що зменшує рівень тривоги та покращує саморегуляцію.ДОСЛІДЖЕННЯ Читайте. Довіряйте цікавості — вона часто йде від вашого глибинного Я. Обирайте книжки, вчителів, ідеї, що резонують. Відкривайте для себе світ з різних його сторін та ритмів 👉 Чому це працює (1): Читання активує не лише мовні центри мозку, а й зону емпатії , стимулює уяву, створює нові нейронні зв’язки — тобто буквально розширює мислення.👉 Чому це працює (2): Слідування за внутрішнім інтересом активує систему винагороди — виділяється дофамін, що зміцнює мотивацію, допитливість і здатність до навчання....☕️

Раночку, друзі! ☕️Принесла вам до кави кілька способів піклування про себе. Тут не просто тези — що робити, а з поясненнями — чому це працює. [обирайте ті, що вам доступні та відгукнуться саме зараз] 👇▫️ПРИЙНЯТТЯ Покладіть руку на серце. Відчуйте його ритм. Подумайте про те, як ваше серце підтримує вас щодня — ще до того, як ви з’явилися на світ. Прислухайтесь до того, що виникає у вас всередині — не заперечуйте і не відкидайте частини себе. Навпаки — прийміть їх. Бо те, чому ми пручаємось, не минає. Признайте свою внутрішню дитину: іноді «вибрики» — це не що інше, як її спроба сказати: «Побач мене. Полюби мене».👉 Чому це працює (1): Дотик до себе — особливо в ділянці серця — активує парасимпатичну нервову систему, що знижує рівень кортизолу та сприяє емоційній регуляції.👉 Чому це працює (2): Усвідомлене прийняття внутрішніх імпульсів активує медіальну префронтальну кору, яка допомагає інтегрувати емоційний досвід, знижуючи внутрішній конфлікт і сприяючи розвитку самоспівчуття.....▫️ВДЯЧНІСТЬ Згадайте, за що вдячні. Вимовляйте це вголос: «Я вдячна за…» або «Дякую за…». Зробіть це звичкою. Можна щодня вести список з принаймні 10 пунктів, які викликають у вас вдячність.👉 Чому це працює (1): Коли ми щиро дякуємо, в мозку активуються центри задоволення — виділяється дофамін, і ми відчуваємо більше радості та спокою, навіть у складні дні.👉 Чому це працює (2): Слова вдячності знижують тривогу, допомагають зосередитися не на загрозах, а на тому, що підтримує. Це зменшує стрес і зміцнює внутрішню опору.▫️ТУРБОТА Повторюйте собі ті слова, які вам хотілося б почути від інших. М’які, підтримувальні, надихаючі. Те, що звучить часто, згодом укорінюється.👉 Чому це працює (1): Повторення теплих слів активує нейронні зв’язки, пов’язані з безпекою та самопідтримкою — мозок сприймає ці фрази як реальний досвід, навіть якщо вони не прийшли «ззовні».👉 Чому це працює (2): Наш мозок вчиться через повторення: чим частіше ви чуєте підтримку — навіть від себе самої — тим більше вона закріплюється як внутрішній голос, що може замінити критичний чи знецінювальний.ДИХАННЯ Впродовж дня ми часто дихаємо несвідомо. Спробуйте зупинитися, вдихнути глибоко носом, затримати дихання на секунду-дві — і повільно видихнути ротом. Дихання — це енергія життя, це міст між тілом і емоціями.👉 Чому це працює (1): Повільний видих допомогає переводить тіло з режиму тривоги (стресу) в режим відновлення — парасимпатичний спокій, у такому стані нам легше думати, планувати і відчувати розслаблення.👉 Чому це працює (2): Усвідомлене дихання впливає на ритм серця і знижує рівень кортизолу — головного гормону стресу. Це допомагає зупинити внутрішню суєту й повернути собі відчуття контролю ...продовжу завтра ♥️

Як же дістала ця незмінна тяга країни з абревіатурою рф «возз’єднуватися», «бути разом», «жити спільним життям»…Геополітичний сталкінг. Цей нав’язливий, хворобливий зв'язок із радянським минулим — мов залежні стосунки з токсичним колишнім. Тим, що знову і знову лізе в двері, бо переконаний: ти не маєш права жити без нього.Він ненавидить тебе — але водночас не відпускає. Бо без тебе він — ніхто. Без тебе в нього немає ідентичності, історії, перемог, навіть болю, який можна було б експлуатувати.Увесь цей поновлений спектакль про "один народ", "спільну історію" — не що інше, як класичний емоційний шантаж, змішаний із насильницькою симбіотичною залежністю. Чергова спроба відновити штучну народність — "совєтські люди".І скільки не доводь, що у тебе немає такої ідентичності, що ти інакше бачиш спільне минуле — і, ба більше, не хочеш "спільного майбутнього", — аб’юзер тебе не чує.Він не визнає твого «ні». Він з’являється без попередження, посеред ночі — коли ти найвразливіша, коли система саморегуляції ослаблена, коли депривація сну підточує твій опір. Він б’є у двері не тому, що любить, а тому, що хоче контролювати. Бо не знає, як існувати поза межами злоякісного симбіозу. Бо сам уже давно втратив свою ідентичність у вирі викривленої історії.Очікування його появи викликає в тілі тотальну мобілізацію: стискаються м’язи, підвищується тривожність, увага стає тунельною. Увесь організм налаштований не на контакт, а на самозбереження. Неважливо, хто він — тут справа не в особистості. Важливо — які в тебе є маршрути для виживання.Токсичний "колишній" не вгамовується. Він завжди намагається переписати, викривити минуле. Знову й знову нагадує тобі, як «добре вам було разом».Тільки ти пам’ятаєш цю "доброту" трохи інакше: він контролював твої ресурси, змушував посміхатися на публіку, створював вакуум довкола — аби ти не мала куди піти. А коли ти все ж намагалася вирватися — погрожував, шантажував, знову лякав.Це і є суть імперського мислення. Це не союз рівних. Це симбіотична пастка, де один живе за рахунок іншого. І коли інший намагається вийти з цього симбіозу, покінчити з експлуатацією — починається справжнє полювання.Сьогодні цей "колишній" з абревіатурою рф знову увірвався в наше життя: чергові жертви, чергова нічна атака, страшний гул ритмів війни.І той самий токсичний фоновий супровід: «ми ж рідні», «у нас спільне коріння», «було ж так добре».Він плутає любов із залежністю, близькість — із контролем, спільне — із захопленням, взаємність — з експлуатацією. Як і будь-який аб’юзер, він переконаний, що твоє життя — його право.Липким фоном лунає: «Ми ж не проти, щоб ви тут були, просто пам’ятайте — це все наше, бо ми один народ».Ностальгійні гачки зі смаком газлайтингу, якими намагаються вчергове затягнути назад — у спотворений простір існування «радянської людини».Але ти вже знаєш, що за ширмою: репресії, табори, Голодомор, знищення культурної еліти, депортації, русифікація, колонізація.Це — не випадковість, не побічний ефект. Це і є його суть. І знову — злобне шипіння: це все — «через ваш супротив».Ні, не шановні. Це не через "дитячий супротив молодшого". Це — виправданий, аутентичний супротив. Це захист, на який ми маємо право.Це тому, що ти — токсичний, авторитарний і патологічно залежний.І нам більше не треба доводити, що ми маємо право на свободу. Ми вже довели — фактом свого існування.Тож залиш зі своїм симбіозом радянських республік там, де йому місце — в дупі історії.

Презентація книги та трохи рефлексіїЯ добре знаюся на феномені сценарних заборон. Не тільки з професійної літератури, а як практик — і як клієнтка, яка працювала зі своїми заборонами. А ще — я вже щупала цю енергію у 2018 році, коли робила арт-проєкт про шлях від заборон до сили дозволів і нових рішень.Я знаю: щойно торкаєшся теми заборон — піднімається хвиля супротиву. Так було й на початку створення книжки. Ми з командою видавництва «Лабораторія» пройшли мій супротив (бо прокинулося моє рідненьке «не будь важливою»). Але на щастя — спрацювали дозволи. І підтримка. Спочатку — від Дзвінки Завалій. Потім — від редакторки Ніни Кур’яти.З Ніною ми теж пройшли не те щоб торнадо, але потужні хвилі. Відчувалося фонове «не досягай» і «не належ». Але ж — існують дозволи. І сила нових рішень, взаємності, відкритості. Тож книжка народилася.За тиждень до презентації в Києві енергія заборон нагадала про себе знов. Штормило. Відволікало. Запрошувало в інші процеси. А за кілька днів — стався форс-мажор, який викликав у мене сильне відчуття суму й збентеження.Суму — бо з особистих обставин Олексій Ковжун не зміг модерувати захід.Збентеження — бо треба було швидко зорієнтуватися.На щастя — існує досвід дозволів. Підтримки. Поваги. Ми з командою «Лабораторії» запропонували роль модераторки Вікторії Польченко. Ми знайомі, здається, вже років сто. І Віка погодилася. Сказала, що й так планувала прийти — тепер ще зможе додати свою рефлексію.Заборони не встигали.У день презентації ще кілька важливих мені людей написали, що не зможуть бути. Дві мої прекрасні подруги — Іра і Фая — теж повідомили про форс-мажори. Такі часи… Але є сила дозволів, довіри й підтримки. Головне — побачити.Презентація відбулася.Перша в моєму житті презентація книжки — результат багатьох років роботи, досліджень, висновків.Чи була повна зала? Так.Чи були важливі для мене люди? Звісно.Чи була атмосфера теплою і дружньою? Так.І тут починається головне — право бути з собою та з іншими. Право на вдячність і прийняття.Я вдячна всім вам і кожному/кожній.Своїй родині — доньці та сину, які були поряд.Чоловікові, який знайшов можливість приїхати, бути поряд і знов побіг — робити роботу.Своїм друзям, які приїхали підтримати мене.Своїм подругам, які вірили в мене весь шлях — від ідеї до презентації. І чия підтримка відчувається навіть тоді, коли не поруч.Своїм клієнтам — і тим, з ким працювала давно-давно, і тим, з ким працюю зараз. Це величезна довіра. Дякую.Партнерам і приятелям — за тепло, увагу, взаємопідтримку.Команді «Лабораторії» — за те, що ми пройшли цей шлях. І за наш «секретний чат», у якому ми сміялися й сумували.Олексію — за те, з яким теплом і повагою він повідомив, що не зможе бути. Але ми на зв’язку — і це важливо.Вікторії — за нашу синергію під час презентації.Книгарні Книголенд — за увагу, затишок, організацію й смачну каву.За ту кількість квітів і вишню-черешню (смачнющу!).За кожне повідомлення з підтримкою.За купу фото — в сторіс і особисті.Це все — про силу дозволів. Про силу життя. Про важливість.Бо важливість — коли не все одно. І це відчувається.Дякую вам, мої неймовірні люди.Віримо в себе, у ЗСУ і в маленькі дива, які допомагають зняти Гору з плечей і відчути полегшення від нових рішень.Тримаємо зв’язки ❤️З повагою та відкритим серцем,Марія Фабрічева

Раночку, друзі! Залишу вам допис до кави ☕️***«Потрібно сім поколінь, щоб очистити родову травму!» – впевнено розповідає чергова «просвітлена» блогерка. Мені такі твердження одразу нагадують бабусині казки про домовиків, «зглаз» та візорунки кавової гущі. Красиво звучить, але є нюанс.Спробуємо розібратися, звідки ростуть ноги в цього популярного міфу.📍 Хто це сказав? - Ніхто конкретний.Ні психологія, ні психотерапія, ні епігенетика цього не підтверджують. У науковому середовищі немає жодного серйозного джерела, яке б заявило: «Ось мій доказ — рівно сім поколінь, і буде вам щастя!».Тож, це не аргументований концепт — це фантазія з гарною упаковкою.___Звідки ж коріння цього міфу?🔸 1. Біблійні алюзіїУ книзі Вихід є фраза про «спокутування провини батьків дітьми до третього і четвертого покоління». А далі — хтось десь додав, округлив, прикрасив — і вийшло сім.🔸 2. Практично-популярна езотерикаСім — цифра сакральна: чакри, гріхи, небо, дива світу тощо. Логічно, що хтось десь вирішив: «А хай буде ще й сім поколінь для зцілення родових травм».Звучить? Аякже. Магічне мислення — наше все.🔸 3. Ірокезька мудрістьУ деяких інтерпретаціях індіанської філософії є ідея: приймаючи рішення, думай про вплив на сім наступних поколінь. Прекрасна концепція особистої відповідальності. Але вона слабо корелюється з теоріями травматичного досвіду, і більше стосується етичних і екологічних принципів довгострокового мислення, а не механізмів передачі психічної травми.На жаль, найетичніше мислення не захищає від травм. І передається не те, що ми осмислили, а те, що залишилося непрожитим.🔸 4. Епігенетичні факти і трошки фантазіїСправді, є дані, що епігенетичні мітки травматичних переживань можуть передаватися. Але! Максимум на 2–3 покоління. Не більше. Тож «сьоме коліно» — це вже епічне фентезі, а не ґрунтовне дослідження.___У чому тут пастка?▫️ Це міф, який романтизує безсилля та страждання. Мовляв, травма така сильна, що аж сім поколінь потрібні для її подолання.▫️ Знімає відповідальність із сучасного покоління: «Я нічого зробити не можу, давайте почекаємо років 150».▫️ Це просто не відповідає науковим даним. Нуль емпіричних доказів.___Що маємо у залишку ☕️Трансгенераційна травма передається — так. Але вона й зупиняється — теж.І не за сім поколінь, а тоді, коли хтось один починає розплутувати вузол.Трансгенераційна травма долається не кількістю поколінь, а глибиною та інтенсивністю роботи з нею.Там, де є доступ до достовірної інформації, усвідомлення, психотерапевтична робота, ресурс і підтримка — вплив травматичних патернів реально знизити вже у першому поколінні.А значить, не передавати їх далі у вигляді підсвідомого епісценарію [гарячої картоплі].Тож залиште цифру сім для казок і міфів.Бо зміна «родових сценаріїв» починається не через 150 років, а в ту мить, коли ми беремо відповідальність за своє життя просто зараз.

📍Обирайте ті способи, які працюють саме для васДекілька прийомів заземлення:▫️ задійте всі органи чуття, щоб усвідомити фізичне оточення, а потім проговоріть свої відчуття з іншими — це допомагає перевірити реальність;▫️ дихайте усвідомлено — за схемою кола чи квадрата;▫️ зверніть увагу на своє тіло: що ви відчуваєте, де розміщене тіло в просторі;▫️ відстежуйте свої рухи — хода, жести, позиція;▫️ придумайте прості справи або завдання, які “розтягують” час і тримають у теперішньому моменті;▫️ читайте вголос — книжку, статтю, будь-що;▫️ зверніться до близьких із проханням допомогти вам залишатися на зв’язку з реальністю.---Що робити у разі флешбеку:• Часто й інтенсивно поморгайте.• Змініть положення тіла.• Глибоко дихайте.• Уявіть безпечне місце — задійте образи.• Рухайтесь — пройдіться, змініть простір.• Назвіть уголос предмети довкола.• Потримайте в руках безпечний, знайомий об'єкт.• Увімкніть заспокійливу музику або запис.• Поплескайте в долоні.• Надійно поставте ноги на підлогу.• Вмийтеся холодною водою.• Намалюйте флешбек на папері або уявній "дошці", а потім зітріть його — фізично, за допомогою ганчірки або гумки.---ВзаємопідтримкаТілесний контакт може допомогти, якщо людина дозволяє дотик. Всі вправи — лише за згодою.📍Дотик. Запропонуйте або попросіть дозволу покласти руку на плече, руку чи коліно людини, яка потребує підтримки. Такий дотик може допомогти «заземлитися» і стабілізувати стан. Якщо потрібно — станьте опорою, дозвольте людині спертися на вас.📍Тиск. Обережно натисніть руками на коліна, ноги чи плечі людини — це допомагає краще відчути тіло. Можна використати ноги, щоб м’яко, але впевнено натиснути на її/його ноги. Обов’язково спитайте дозволу.---Речі, які допомагають заземленню:Вправи можна робити особисто або допомогти іншій людині.📍Тактильні об'єкти. Візьміть у руки предмет, який легко відчути: пластилін, торбинку з насінням чи квасолею, камінці, шишки, м’яку ковдру чи іграшку. Потримайте і опишіть уголос свої відчуття.📍Шматочки льоду. Візьміть лід у руки, зверніть увагу на відчуття холоду в долонях.📍Подушка чи ковдра. Покладіть м’яку подушку або ковдру на коліна й поплескайте по ній долонями.---📌 Збережіть собі — поділіться з тими, кому це може бути корисно....Матом ругаться теж працює - бо вони реально за*бали Бережіть себе!!!

Шановні кияни! Ті, хто народився, бігав босоніж і вчився читати з табличок із назвами вулиць.Ті, хто приїхав у Київ і залишив тут серце — десь між Подолом та старою Дарницею.Ті, хто ще перевіряє свої стосунки з містом: чи це кохання, чи просто зручний союз.Ті, хто їздить туди-сюди — з рідного міста, містечка, селища у столицю і назад — і кожного разу трохи сумнівається, де більше вдома. Ті, кого вже не лякають затори, а тільки трохи напружують. І ті, хто їздить автівкою, ходить пішки або обожнює київське метро. Ті, хто сперечається, який берег кращий — лівий чи правий, — але точно знає у глибині душі, що вони обидва київські, обидва улюблені. Ті, хто орієнтується за назвами вулиць, і ті, хто йде за запахом кави, муралами, тінями каштанів і знайомими балконами.Ті, хто не знає, чи залишиться тут назавжди. І ті, хто вже точно знає: це — моє місто. З Днем Києва вас.І нехай у цьому місті буде трохи більше світла, ніж втоми. І трохи більше любові, ніж тривоги.https://open.spotify.com/track/2EPWKxx9JSZHJFm3qV8cYm?si=DDcuSFztSLy5le6WhLJGqw