Практика ~ Фабрічевой ☘️ | Як же дістала ця незмінна тяга країни з абревіатурою рф «возз’єднувати...

Як же дістала ця незмінна тяга країни з абревіатурою рф «возз’єднуватися», «бути разом», «жити спільним життям»…Геополітичний сталкінг. Цей нав’язливий, хворобливий зв'язок із радянським минулим — мов залежні стосунки з токсичним колишнім. Тим, що знову і знову лізе в двері, бо переконаний: ти не маєш права жити без нього.Він ненавидить тебе — але водночас не відпускає. Бо без тебе він — ніхто. Без тебе в нього немає ідентичності, історії, перемог, навіть болю, який можна було б експлуатувати.Увесь цей поновлений спектакль про "один народ", "спільну історію" — не що інше, як класичний емоційний шантаж, змішаний із насильницькою симбіотичною залежністю. Чергова спроба відновити штучну народність — "совєтські люди".І скільки не доводь, що у тебе немає такої ідентичності, що ти інакше бачиш спільне минуле — і, ба більше, не хочеш "спільного майбутнього", — аб’юзер тебе не чує.Він не визнає твого «ні». Він з’являється без попередження, посеред ночі — коли ти найвразливіша, коли система саморегуляції ослаблена, коли депривація сну підточує твій опір. Він б’є у двері не тому, що любить, а тому, що хоче контролювати. Бо не знає, як існувати поза межами злоякісного симбіозу. Бо сам уже давно втратив свою ідентичність у вирі викривленої історії.Очікування його появи викликає в тілі тотальну мобілізацію: стискаються м’язи, підвищується тривожність, увага стає тунельною. Увесь організм налаштований не на контакт, а на самозбереження. Неважливо, хто він — тут справа не в особистості. Важливо — які в тебе є маршрути для виживання.Токсичний "колишній" не вгамовується. Він завжди намагається переписати, викривити минуле. Знову й знову нагадує тобі, як «добре вам було разом».Тільки ти пам’ятаєш цю "доброту" трохи інакше: він контролював твої ресурси, змушував посміхатися на публіку, створював вакуум довкола — аби ти не мала куди піти. А коли ти все ж намагалася вирватися — погрожував, шантажував, знову лякав.Це і є суть імперського мислення. Це не союз рівних. Це симбіотична пастка, де один живе за рахунок іншого. І коли інший намагається вийти з цього симбіозу, покінчити з експлуатацією — починається справжнє полювання.Сьогодні цей "колишній" з абревіатурою рф знову увірвався в наше життя: чергові жертви, чергова нічна атака, страшний гул ритмів війни.І той самий токсичний фоновий супровід: «ми ж рідні», «у нас спільне коріння», «було ж так добре».Він плутає любов із залежністю, близькість — із контролем, спільне — із захопленням, взаємність — з експлуатацією. Як і будь-який аб’юзер, він переконаний, що твоє життя — його право.Липким фоном лунає: «Ми ж не проти, щоб ви тут були, просто пам’ятайте — це все наше, бо ми один народ».Ностальгійні гачки зі смаком газлайтингу, якими намагаються вчергове затягнути назад — у спотворений простір існування «радянської людини».Але ти вже знаєш, що за ширмою: репресії, табори, Голодомор, знищення культурної еліти, депортації, русифікація, колонізація.Це — не випадковість, не побічний ефект. Це і є його суть. І знову — злобне шипіння: це все — «через ваш супротив».Ні, не шановні. Це не через "дитячий супротив молодшого". Це — виправданий, аутентичний супротив. Це захист, на який ми маємо право.Це тому, що ти — токсичний, авторитарний і патологічно залежний.І нам більше не треба доводити, що ми маємо право на свободу. Ми вже довели — фактом свого існування.Тож залиш зі своїм симбіозом радянських республік там, де йому місце — в дупі історії.