«Збірка нагадує колекцію цінних моментів, які у надшвидкому повсякденні не завжди маємо наснагу помітити. У текстах багато вказівних займенників: це, цей, ця, ці. Вони свідчать про обраність історій, персонажів, істот і речей, на які автор звертає увагу, ніби запрошуючи до повільного проживання кожного дня, ранку, ночі, дощу чи снігопаду. Жежера культивує винятковий різновид подвійно спрямованого спостереження: водночас помічає щось назовні й щось усередині себе самого. Тому кожен його текст свідчить про відкритість до світу, навіть тоді, коли, здавалося б, не йдеться про безумовну довіру. Недосконалість світу цікавить автора не менше, ніж крихкість простих досконалостей, позначених вказівками цей, ця, ці. Вміння оповідати мікроісторії є його суперсилою. Там, де просте око не бачить ані сюжету, ані інтриґи, він розпізнає її і чітко описує головних персонажів, таких, як сніг і дощ, мурашка і шершень, пагони петрових батогів і равлики, шершні й коти, друг Юрко і брат Василь, хтось із приятелів дитинства і попутник у метро, сусід по палаті в лікарні чи навіть цілий хутір», — пише філософиня та письменниця Юлія Ємець-Доброносова для «Критики» про збірку малої прози Віталія Жежери «Стежка тудою».
«Нічогісінько не очікувати теж добре. Спокійно. Як не крути, а значно радісніше, коли не хочеться нічого: без особливих бажань майже неможливо розчаруватися — це про прийняття.Певна, що існує ще безліч різних радостей. Так само певна, що кожну з них здатні принести ті чи ті книжки. Але чи може задовольнити їх усі одна книжка? Здається, така знайшлася. І йдеться мені про “Стежку тудою” Віталія Жежери.“Стежка тудою” — збірка колонок, написаних Жежерою від 2016 року і донині. А проте колонками ці тексти язик назвати не повертається, настільки вони самобутні. Оксана Забужко каже, що Жежера пише “жежерики” — пристанемо й ми на це визначення. За ним ховається імпресіоністична уважність до кольорів, звуків та текстур, десь наративність, десь притчевість з обовʼязковим пуантом наприкінці. Й це завжди момент, коли стежка неочікувано звертає в гущавину, до якої, здається, навіть сам автор часом не готовий», — пише Аріна Кравченко у колонці для «Тижня» про нашу літню новинку «Стежка тудою» Віталія Жежери. Читайте колонку за покликанням 🪲🌺🌾
30 років тому, 29 лютого 1996 року, відбулася історична подія — презентація першого виданого в незалежній Україні роману сучасної української авторки про сучасне українське життя. Це був роман «Польові дослідження українського сексу» — перший бестселер незалежної України.Саме з цієї книжки почалося:• загальноукраїнська публічна дискусія;• формування національного книжкового ринку;• нова українська література;• нова українська жіноча ідентичність.Нині, через 30 років, час поміркувати:• що змінилося в українському суспільстві від моменту його появи у 1996 році;• чому, попри всі ці зміни, книжка залишається серед лідерів продажів в Україні і вже перекладена на 25 мов. Для цього 23 травня у Київському культурному кластері «Краків» на ток-шоу зберуться ті, хто були сучасниками виходу роману в 1996 році: • Оксана Забужко — письменниця, літературознавиця, перекладачка й публіцистка, авторка понад 20 книжок у різних жанрах, лауреатка численних престижних нагород і премій.• Олеся Островська-Люта — директорка Мистецького арсеналу, артменеджерка, кураторка сучасного мистецтва. • Ростислав Семків — письменник, літературознавець, викладач НаУКМА, директор видавництва «Смолоскип», співавтор ютуб-каналу «Шалені авторки». • Віталій Жежера — журналіст, театрознавець. • Лариса Денисенко — правозахисниця, письменниця, ведуча теле- і радіопрограм.• Марина Степанська — сценаристка і режисерка кіно. Модераторка: Мирослава Барчук — журналістка, документалістка, телеведуча.
29 лютого 1996 року в Київському міському будинку учителя відбулася презентація книжки «Польові дослідження з українського сексу» Оксани Забужко. Вихід книжки спричинив гучний суспільний резонанс, а її презентація лише докинула хмизу у жар. На сцені — театралізований суд: засідала «тройка» НКВД у складі Богдана Жолдака, Віталія Жежери та Вадима Скуратівського. На лаві підсудних — примірник книжки. Оксана Забужко, яка «обвинувачувалась у порушенні норм суспільної моралі та розпалюванні ворожнечі між чоловічою і жіночою статями», виступала адвокаткою власного роману. Громадським обвинувачем був Олександр Ірванець, а одним із свідків — Костянтин Родик. На сцені точилися баталії, але в фіналі «Польові дослідження з українського сексу» все-таки було виправдано, а примірник книжки просто з лави підсудних продали на аукціоні за 200 німецьких марок.До 30-річчя культового роману «Польові дослідження з українського сексу» ми підготували ювілейне лімітоване видання книжки. Передзамовлення вже відкрите!
1996 року вийшла книга «Польові дослідження з українського сексу» Оксани Забужко — перший в незалежній Україні роман, що знаменував зародження українського книжкового ринку.Вихід книжки збурив суспільство. Газетні шпальти називали авторку «українською націонал-мазохісткою», «новою відьмою української літератури» та «Генрі Міллером у спідниці». Самому ж роману пророкували статус бестселера — і це тоді, коли більшість українських читачів не те що не читали його, а навіть не бачили на власні очі. «Щось, схоже на смерч, на шалений вихор, проноситься над нашим життям, нашими проблемами. Подібних вражень від нового роману Оксани Забужко “Польові дослідження з українського сексу” чимало, хоча твір зовсім недавно зʼявився друком — близько року його читали у ксерокопіях, обговорювали, сперечалися, вихваляли і лаяли автора. Нещодавня презентація роману в київському Будинку вчителя, як і вся незвична в Україні рекламна кампанія, організована самою письменницею, доливає масло у вогонь, який і без того палає з усією силою», — писали у одній із газет 1997 року. А як ви вперше почули про цю книжку? Чи пам’ятаєте її славнозвісну презентацію? Що про це писали в газетах і про що говорили? Поділіться спогадами — поностальгуємо разом🌺
Учора внаслідок атаки РФ у Львові була пошкоджена памʼятка національного значення — Ансамбль Бернардинського монастиря. Костел і монастир бернардинів у Львові зведені у першій половині XVII. Росіяни не вперше цілеспрямовано бʼють по українській культурній спадщині. У есеї «З попелу імперій, або Нова трагедія Центральної Європи» Оксана Забужко пише: «Тому для всякої потенційної жертви має бути самозрозуміло, що "культура=безпека", – і українцям, які препогано засвоїли цей, зарівно єврейський, як і центральноєвропейський урок, ще доведеться не один рік тепер повторювати на всіх міжнародних майданчиках цю саму принизливу процедуру "розмахування культурним паспортом" ("дивіться, що́ в нас є, нас теж не можна вбивати!"), через яку поколінням раніше проходили наші західні сусіди. Що нікуди від цього не дітися, з початком великої війни стало ясно навіть нашим вайлуватим урядовцям: коли українське Міністерство культури звернулось тоді було до ЮНЕСКО по раду, як захистити від російських ракет бодай ті українські пам’ятки, котрі включено до Світової спадщини ЮНЕСКО (ансамбль Софії Київської, історичний центр Львова і т.д.), то з паризького офісу українцям порадили подбати про… сині охоронні таблички міжнародного стандарту – бо, пояснили, коли росіяни їх побачать, то не бомбитимуть (sic!).І ні, це не був жарт, – правда, розмова відбувалась до Бучі й Маріуполя, але не думаю, щоб тих паризьких службовців Буча з Маріуполем якось радикально протверезили. Хід їхньої думки легко зчитати: Росія для них – за умовчанням "країна високої культури", тільки вже не "інша", як для Кундери, а "така, як ми". Отож підніміть охоронні таблички, покажіть їй, що у вас теж є якась там культура (оскільки Росія така, як і ми, вона цього напевно ж, як і ми, не знає, ви для неї/нас задрібні в очу!), – і вона туди не стрілятиме: у нас, культурних націй, так заведено…Простіше кажучи, Росія розпочала цю війну з колосальною, просто-таки космічною культурною форою в очах Заходу. І тому по українських містах їй стріляти можна – а українцям по її зась. І ось це вже говориться майже прямим текстом: так, декотрі тварини рівніші. Цінніші ті, чию культуру знають. А вас тут не стояло, пройдіть в кінець черги». Текст увійшов до книжки «Наша Європа» — збірки есеїстики, написаної переважно після 2022 року й об’єднаної темою Європи, її невивчених уроків ХХ століття та її майбутнього.
Для багатьох наших читачів ця книжка стала однією з найочікуваніших у видавничому плані на 2026 рік. Нарешті у продажу «Листування Софії Яблонської, Володимира Винниченка та Розалії Винниченко (1928–1935)»! Від Франції до колоніальних Марокко й Індокитаю, модерного Львова і польських курортів розгорталася дружба Софії Яблонської, Володимира Винниченка та його дружини Розалії. Листування, збережене в архівах Парижа й Нью-Йорка, розкриває мистецькі пошуки дебютантки, вимогливі настанови класика, інтелектуальні суперечки, творчі ревнощі, амбіції — і народження авторського голосу.Ця книжка — захоплива мандрівка за лаштунки літератури, де письменництво постає як пристрасть, щоденна праця та випробування.Дякуємо усій команді, яка долучилася до створення цього унікального видання 💌Упорядниця: Оксана ЩурВипускова редакторка: Ольга ЛиликЛітературна редакторка: Оксана ПлаксійКоректорка: Оксана БорисМакет і верстка: Любов ОріДизайн обкладинки: Ольга СтрюцькаКнижку вже можна замовити на нашому сайті 🫀
Ми завершуємо проєкт міжнародної співпраці «Графічні історії з Вірменії, Грузії та України» у рамках якого було створено комікс «Остання ніч на землі» — книгу, яка розповідає про війни минулого та сьогодення і їхні наслідки крізь призму жіночого досвіду. У рамках проєкту відбулось три резиденції, низка вебінарів для коміксистів та інших зацікавлених фахівців, ми презентували книжку на Франкфуртський книжковому ярмарку, а загалом мальопис вийшов українською, вірменською та грузинською мовами, також було видано лімітований наклад англійською. Для нашого видавництва це перший досвід видання коміксу. Дякуємо усім, хто підтримував нас на цьому шляху! 💌Ще раз висловлюємо щиру подяку великій команді авторів, ілюстраторів та редакторів із трьох країн, які працювали над виданням.За фінансової підтримки програми ЄС «Креативна Європа» цей проєкт міжнародної співпраці спільно втілювали: ARI Literature Foundation (Вірменя), Literature Initiative Georgia (Грузія), Видавничий дім «Комора» (Україна) та платформа графічної журналістики Drawing the Times (Нідерланди).Книжку «Остання ніч на землі» можна придбати у двох мовних версіях — українській та англійській.Електронну англомовну версію мальопису безкоштовно можна переглянути на платформі Drawing the Times
Настав час поділитися нашими видавничими планами на 2026 рік! Напишіть у коментарях, які книжки тепер чекатимете разом з нами 💌🧷 Мілєнко Єрґович «Рід» У романі Єрґович розповідає історію власної родини, а заразом історію Європи і Балкан ХХ століття. Ця розповідь, немов залізниця, з’єднує епохи, країни та людські долі. Роман складається з багатьох частин — нарисів, репортажів, документів, світлин, реальне тут чергується із вигаданим, утворюючи досконалу цілісність. Монументальний та щемливий magnum opus одного з найвідоміших сучасних балканських письменників.🧷 Листування Софії Яблонської, Володимира Винниченка та Розалії Винниченко Від Франції до колоніальних Марокко й Індокитаю, модерного Львова і польських курортів розгортається дружба Софії Яблонської, Володимира Винниченка та його дружини Розалії. Листування, збережене в архівах Парижа й Нью-Йорка, розкриває мистецькі пошуки дебютантки, вимогливі настанови класика, інтелектуальні суперечки, творчі ревнощі, амбіції — і народження авторського голосу. 🧷 Арнон Грюнберг «Тірца»Майстерна психологічна драма про батька, який вирушає в Африку на пошуки своєї зниклої доньки. А заразом і пошуки спокути. Роман про помилки та найглибші страхи, про любов і складність сімейних стосунків.🧷 Богуміл Грабал «Потяги особливого призначення» Новела Богуміла Грабала про дорослішання молодого чоловіка в окупованій німцями Чехословаччині наприкінці Другої світової війни. Двадцятидворічний Мілош, сигнальник на невеликій залізничній станції, обтяжений повсякденними тривогами, вплутується в рух опору воєнного часу. Книжка про внутрішнє дорослішання й звичайне людське життя на тлі війни.🧷 Горан Петрович «Папір»Роман одного із найяскравіших сербських письменників сучасності, майстра магічного реалізму та іронії. Дія розгортається в Італії доби Відродження та починається з історії про виготовлення надзвичайно цінного амальфійського паперу — настільки рідкісного, що його могли здобути лише особливою прихильністю. Неаполітанська королева Джованна II вирушає в особисту подорож до Амальфі, щоб придбати папір для любовного листа. Частину книжок поки що залишаємо в секреті. А ще ми готуємо кілька дуже бажаних перевидань. Стежте за анонсами у наших соцмережах 💫
4 грудня відбувся останній вебінар в межах проєкту «Графічні історії з Вірменії, Грузії та України», де ми говорили про авторське право та ведення переговорів для ілюстраторів і коміксистів. Спікером події став Лоран Мелікян — незалежний консультант, журналіст і критик, який спеціалізується на коміксах. Він регулярно співпрацює з різними виданнями, виступає на фестивалях і конференціях у Франції, аналізуючи галузь коміксів та тенденції ринку. Раніше Лоран Мелікян працював у французькому товаристві митців ADAGP у Парижі, а також був менеджером із взаємодії з публікою в культурному центрі Cité Internationale de la Bande Dessinée в Ангулемі.Тепер ви можете переглянути запис розмови з українськими субтитрами.Розмова відбулася в межах міжнародного проєкту «Графічні історії з Вірменії, Грузії та України». Цей проєкт міжнародної співпраці спільно втілюють: ARI Literature Foundation (Вірменя), Literature Initiative Georgia (Грузія), Видавничий дім «Комора» (Україна) та платформа графічної журналістики MediaRidders‘ Drawing the Times (Нідерланди).
TGLIST.COM.UA
