Що там у Коморі?

До речі, про використання спогадів Надії Суровцевої. У 1980 році Павло Загребельний опублікував повість про юнацьке кохання молодого Павла Тичини «Кларнети ніжності» — ця назва була алюзією до «Сонячних кларнетів», Тичининої славетної поетичної збірки. Приблизно дві третини повісті займає оповідь від імені дівчини, Наталки, юнацького кохання Тичини, яка передчасно померла від туберкульозу у 1916 році. Тичина писав про неї у своїх щоденниках, а також у низці віршів. У повісті Загребельного значна частина дії присвячена спогадам Наталки з часів київського дитинства, бестужевських курсів,її студентської молодості в Києві початку ХХ століття. Про ці часи у 1980 році, коли з’явилася повість, в Україні не було майже взагалі ніяких даних чи спогадів. Повість розійшлася дуже швидко, я її також тоді прочитала. Вона закарбувалася в пам’яті, бо дуже відрізнялась від того потоку задрукованого паперу, яким була тогочасна українська радянська проза. Була написана живою мовою, в ній звучав щирий жіночий голос.Коли наприкінці 1990-х років я прочитала вперше тоді видані спогади Суровцевої, відчула déjà vu. І згадала повість Загребельного. Я порівняла обидві книжки — Загребельний переписав цілі сторінки із Суровцевої. Тільки де-не-де змінив слово-друге. Біографія Наталки, коханої Павла Тичини, нагадувала історію молодої Суровцевої, була-бо типова для того покоління інтеліґентних українок. Проте наприкінці 1970-хроків Загребельний міг використовувати спогади Суровцевої, лише отримавши їх у рукопису від КҐБ. КҐБ не раз вилучало у Суровцевої її папери, влаштовувало на них справжнє полювання, намагаючись не допустити, щоб збереглися її свідчення. На щастя, це не вдалося, хоча кілька частин таки пропало.Коли Загребельний видрукував свою повість, Суровцева ще була жива. Виходить, він мусив бути абсолютно впевненим, що цієї «крадіжки» ніхто не викриє, а Суровцева мовчатиме.Загребельний дотепер в українській шкільній програмі вважається за класика. І це результат того, що навіть моральної люстрації над радянським періодом української культури не здійснено. А скільки там було дисертацій і наукових досліджень, повістей і романів, вилучених НКВД й КҐБ в тих, кого було вислано у табори чи розстріляно!— з книги «Український палімпсест» Оксани Забужко📚 Книгу можна придбати тут.«Спогади» Надії Суровцової також вийдуть друком у нашому видавництві, активно готуємо це видання❤️

Про те, як суп врятував ГрабалаБогуміл Грабал мав дуже цікаву долю, про його життєвий шлях у Чехії розповідають численні історії, мало не легенди. Таке своєрідне оміфотворення його життя є заслугою самого Грабала, який дуже любив розповідати про себе у своєму неповторному стилі.Зі слів самого письменника, його життя почалося досить-таки несподівано. Він був позашлюбною дитиною, і коли його мати прийшла до своїх батьків і повідомила, що вагітна, реакція не забарилась: батько схопив рушницю і, погрожуючи вбивством, почав бігати за донькою. Це тривало близько 20 хвилин, аж поки до них не вийшла мати й не покликала їх їсти суп,що вже стиг на столі, раз і назавжди поклавши край цьому конфлікту.Народився Богуміл Грабал 1914 року у місті Брно, в Чехіїї і до 3 років жив там разом із мамою, дідусем та бабусею, які були досить заможними. Грабал дуже любив згадувати будинок, у якому він жив у дитинстві. Дідусь і бабуся спочатку його трохи цурались, як позашлюбної дитини, проте згодом полюбили.Детальніше про письменника читайте за посиланням: https://archive.chytomo.com/news/bogumil-grabal-pabitel-pocinovuvach-piva-soncepoklonnikА замовити роман «Занадто гучна самотність» можна на нашому сайті: https://komorabooks.com/product/zanadto-guchna-samotnist/ ❤️

​​Що читати влітку від «Комори»?📚➡️«Дорога на Асмару» Сергій Сингаївський — історія молодого українця, військового перекладача у складі радянських груп допомоги, який шукає причини трагедії штучного голоду і війни в Ефіопії 1984–1986 рр. Але розуміє, що став частиною цинічного обману, і починає відчайдушну гру з дияволом.➡️«Вежа через О» — п’ять цілковито різних історій, як за настроєм, так і за жанровим наповненням, розмістилися під обкладинкою, об'єднані лише одним — містом Луцьк. Тут герої проводять свої життя, осмислюючи помилки, будуючи плани на майбутнє, простежуючи невблаганний зв’язок між дрібницями особистого і великими наслідками суспільного.➡️«Птах у своєму гнізді» Іван Чендей — книжка сценариста "Тіней забутих предків" про любов до свого: історії, звичаїв, пам’яті, простих людей із чистими й гарячими серцями. І про уславлення цієї любові у слові.➡️«Компот із патисонів» Ольга Карі — це серія репортажних замальовок та есеїв, що описують, як на тлі зламу епох і політичних систем дорослішало ціле покоління українців. Ця книга про те, як воно було — жити у 90-ті, коли народились «ананасовий» компот із патисонів та «гриби» із баклажанів, коли всіх охопила тотальна в’язальна пошесть, у людей вросла звичка запасати абсолютно все, а перші прокладки тільки почали змінювати життя українських жінок.➡️«Круз та лис» Антон Санченко — Ця книжка – з розряду повернення "імперських" імен до української скарбниці, і мова у ній зокрема про двох легендарних достойників, які здійснили першу російську навколосвітню експедицію. Не дивно, що нею, як нагадує автор, командували німець та українець – саме українці та німці будували Російську імперіюЗвісно, цей перелік не вичерпний. Яку б коморівську книжку ви б додали сюди?