🌟 Трохи роздумів про письменництвоЧасто зустрічаю мотиваційні фрази на кшталт: "Пиши в першу чергу для себе", і кожного разу вони викликають у мене дисонанс. Я в них не вірю. Задумалась, чому саме, і зрозуміла, що в моєму уявленні це працює не так. Бо "для себе" я, по суті, написала першу чернетку чотири роки тому - і мені вона була ок. Я розказала історію, вона завершилась. Весь інший час я працюю над тим, аби те, що я написала "для себе" стало нормальним "для інших" - для альфа- і бета-рідерів, для подачі у видавництво, для редактора, для читачів на загал.Саме тут і починається зростання - коли ти пишеш вже не "для себе". Коли думаєш, як краще донести читачеві характер і суть персонажів, їхні емоції і переживання, закохати у них, змусити співпереживати. Як розкрити сюжет так, аби він тримав інтригу, але й не був незрозумілим. Як змальовувати читачеві 4D-картинку зі своєї голови, задіюючи всі органи чуття. Як передати ідеї, які хочеш закласти у текст. Аби текст "співав" і лився, не заважаючи уяві читача працювати. "Для себе" мені це не потрібно, бо я це все і так знаю, я ж це вигадала. А ось передати це іншим - те, чому доводиться вчитися на курсах і з книжок, на практиці і через помилки, раз за разом переписуючи написане. І це вже робота.🤦♀️ Й ось цей момент - коли ти вирішуєш, що хочеш писати не тільки "для себе", а й "для інших", - він є переламним у кожного, хто пише, бо тут чисте задоволення від творчості зіштовхується з потребою довго і нудно працювати над текстом, кроїти його, віддавати на огляд інших, вчитися сприймати іноді таку болючу критику і переписувати. Іноді роками. А іноді і цього виявляється замало. І це те, де легко посипатись, бо такого не очікуєш, коли починаєш писати "для себе". Принаймні, я не очікувала 😔Жодних висновків, просто думки.
👑 "Загублений принц", Наталя Кош, 🌟⭐️⭐️⭐️⭐️⭐️ (4,5 з 5)По-перше, одразу скажу, що мені дуже сподобалось, навіть попри високі очікування. Готова оформити пожиттєву підписку на книжки авторки, бо якщо це дебют, то що буде далі. Але постараюсь бути неупередженою😶Історія розповідає нам про Ізареля, 15-річного хлопця, якому, так вже вийшло, доведеться взяти на себе керівництво королівством, розгрібати купу проблем, розгадувати задуми заколотників, вирішувати, хто є другом, а хто - ворогом. А головне - не померти. Це політичне YA фентезі, і воно дійсно політичне. Мені було неймовірно цікаво спостерігати за пригодами Іза, хай мені вже і давно не п'ятнадцять. Що особливо сподобалось:✨Світ. Він не супероригінальний, вайбить середньовіччям, але він саме такий і розкритий саме настільки, наскільки це треба для цієї історії. І це клас, бо часто буває або мало, або забагато. Мені дуже сподобався фентезійний елемент зі специфічними дарами (прикольно, що в моєму недописаному фентезі було щось схоже). Сподобалась унікальна релігія - боги, їхня важливість, пантеон і все це. Сподобались легенди для занурення в світ. Мене занурило і я вірила.✨Політична складова. Вона правда заплутана і класна. Жодного разу я не зловила себе на думці, що десь щось притягнуто за вуха. Тут дійсно інтриги, купа сторін, у всіх свої інтереси. Люблю таке.✨Персонажі. Не всі, але основні класні. Ізарель, який постійно бурчить, як дід, й іноді бреше сам собі щодо того, чого хоче насправді (якщо я правильно считала підтекст), Тадере, Аніта - я їх бачила. Іноді вони мене дратували, іноді - змушували похвилюватись, але мені точно було сумно їх відпускати. Я люблю слабких персонажів, в плані фізичної/магічної сили. Люблю, коли їхня сила - мозок. Ізарель - зірка. Я чесно сумнівалась, що повірю 15-річному хлопцеві на чолі королівства, але ще й як повірила. Всі якісь моменти я можу собі пояснити і воно лягає в жанр.Книга має класну динаміку, добре написана і тримає в напрузі до останнього. Це дуже якісне українське YA фентезі, яке буде цікаве і дорослим, що полюбляють політику і політичні інтриги.Були мінорні моменти, за які я зачепилась, бо чіпляюсь за них вже автоматично. Якісь діалоги мені здалися трохи сократівськими і до читача, якісь сцени хотілося б, аби більше зіграли, не всі дари я зрозуміла, як технічно працюють, трохи плуталася в іменах, хоча сама ідея їхнього утворення топова. Але це все геть не зіпсувало враження про книгу. А враження - хочеться більше такого класного, тим паче українського. Щиро бажаю, аби більше людей дізнались про цю книгу, бо вона того варта!Ось тут є канал авторки, де пані Наталя розповідає різні цікавинки про письменництво і свої подальші книги 🙌🏼#почитати
✨ Розігруємо «Полоненого принца» з мерчем за донат ✨Ми з Дашею з reading or this, як справжні прихильниці цієї серії, не могли не відсвяткувати довгоочікуваний вихід «Полоненого принца» українською. Тому даруємо вам примірник книги разом із чудовим мерчем від Banshee Shop 🫶➡️ Що ви можете виграти? ⏺книжку «Полонений принц» з ілюстрованим зрізом і лімітованою закладинкою⏺арт з Даменом і Лораном⏺прекрасні стікери з персонажами, цитатами та іншим⏺пін з Даменом і Лораном➡️ Для того, щоб взяти участь, потрібно:🌟підписатися на канал reading or this🌟підписатися на канал one more chapter🌟закинути донат, кратний 100 грн, на цю банку: https://send.monobank.ua/jar/5mafgfJ1AeЩо більший донат, то вищі шанси (200 грн дає вам два квиточка у розіграші, 400 — чотири і так далі). ❗Розіграш буде проводитися через моно, тому вказуйте свої контактні дані в призначенні платежу, якщо донатите з іншого банку. При розіграші будемо перевіряти також наявність підписки.📎Мета збору: 15 000 грн.Продовжуємо збирати на авто для мінометників з 24 омбр, де служить мій друг. Деталі про основний збір тут.Розіграш буде проведений 29 червня на каналіreading or this.Будемо надзвичайно вдячні за ваші донати і поширення!
"Дует наш темний"(серія "Чудовиська Істини"), Вікторія Шваб, 🌟 (переклала Ірина Вернигора)🌟🌟🌟🌟 (4/5, але більшою мірою за персонажів)В мене дивні стосунки із книжками Вікторії Шваб. Мені дуже подобається, як вона пише, подобається оригінальність її ідей і те, як авторка працює з персонажами. Але часто я чомусь не дочитую її цикли. Насправді, "Чудовиська Істини" - це перша серія, яку я дочитала."Дует наш темний" є другою книгою дилогії і розповідає про події через пів року після закінчення першої (відгук на неї - тут). Немає сенсу переповідати їх, бо це буде спойлер, але загалом мені сподобалось, як Шваб закінчила історію. Скажу так - в кінці я ридала, а я рідко ридаю над книгами. Цю я слухала в аудіо, тому затягнутість не сильно мене хвилювала. ❤️Що мені сподобалось✨Персонажі. Я обожнюю персонажів Шваб. Вони мені живі, справжні, об'ємні. Кейт і Огаст запали в серденько, я переживала за них до останнього, і, певно, саме тому я й ридала. Кейт - той тип сильної персонажки, в яку я вірю. Сподобалось, що тут немає любовної лінії, вона просто неможлива, але при цьому є теншн, є розвиток довіри і дружби.✨Ідея і світ. Він не вау-вау і не до кінця розкритий, але він оригінальний. Це не фентезі, це, скоріш, містично-фантастична історія про монстрів, яких породжують людські гріхи, але це свіжо і прикольно. В історії є ідея, а саме: хто є справжнім монстром і що робить нас людиною. Люблю таке.✨ Мова і переклад. Шваб класно пише, а пані Ірина класно переклала. Спочатку збивало слово "заки" в значенні "коли" (особливо в підлітковій літературі), але потім я звикла.✨Фінал. Тут без коментарів.😒Що не сподобалось - перша половина "Дуету" була незрозуміло нащо затягнута. Глобально можна було дати більше динаміки, але слухати це було цілком норм.Мої стосунки із пані Шваб точно продовжаться, тим паче що Vivat (здається) оголосили про переклад її Bury our bones in the midnight soil 🙊. Шкода, що в нас вона не така популярна, як мала б бути. Як висновок можу зазначити, що класні персонажі дійсно можуть перебити затягнутість в сюжеті чи якісь мінорні слабкі моменти. Тому персонажі мають бути класними і живими.#почитати
З подачі Влади, як головного амбасадора Джея Крістоффа в моєму житті, почала слухати "Безніч".Поки що найбільше подобається світ, він прям об'ємний і повнотілий. Помітила класні прийоми, як автор розповідає про нього читачеві (окрім очевидного змальовування картинки), при цьому не впадаючи в інфодампи чи монологи.💜 Оповідач. В "Безночі" оповідач постійно вривається у власну ж оповідь зі своїми коментарями і поясненнями, іноді вкрай саркастичними і гострими, проте вони класно доповнюють картинку світу.💜 Через активну дію. Наприклад, на початку є сцена, де персонажка ніби вчиться читати по певній книзі. І через те, що вона читає, ми дізнаємось про якісь аспекти світу. Це геть не сприймається як шматок інформації, бо подане у вигляді діалогу і дії. Доволі забавної, мушу відзначити, бо виходить в неї не дуже. По ходу вона питає про якісь слова чи терміни й отримує пояснення. І читач також. Згадала, що щось подібне є й в мене в першій книзі - через навчання. Проте це було несвідомо зроблено, а зараз я така: "Аааааааа". Цікаво.
🧠 "П'ятеро", Ґай Морпасс, 🌟 (Переклала Олена Оксенич)🌟🌟🌟🌟( 4/5)Книгу слухала в додатку Абук з чудовою начиткою Іллі Грибанова. Історія динамічна і закручена, дуже хочеться такого більше!Маємо трохи сайберпанково-антиутопічний детектив з оригінальною ідеєю. Це наче наш світ, але чи то майбутнє, чи то альтернативний, де проблему нестачі ресурсів вирішено доволі радикально. В певному віці кожна людина має обрати форму подальшого існування: стати робітником і все життя працювати на благо суспільства, стати гедоністом й прожити до 42 без обмежень в грошах і ресурсах, перенести свою свідомість в андроїда чи ж ділити одне тіло з п'ятьма іншими свідомостями. Останнє називається "комуна" або "шизики", саме про них і буде історія. Отже, маємо п'ять геть різних людей, що живуть в одному тілі і по черзі ним керують. Основна валюта - це час, і виграти собі більше часу можна тільки в "парках смерті", проходячи різноманітні квести й ігри. Туди і приїхали наші персонажі перед тим, як все неймовірно закрутилось, один із них зник (тобто, його свідомість), почали відбуватись дивні речі й ігри, що і до цього були на смерть, тепер стали ще небезпечнішими.❤️ Що сподобалось✨ Ідея. Це дуже круто, ось чесно. Такий собі сайберпанк 2077, але детектив. Особливо сподобались квести, які доводилось проходити персонажам, аби залишитись в парку смерті, окрім основної загадки. Я б ще почитала щось в цьому світі.✨ Персонажі. Вони зовсім різні і всі по-своєму цікаві. Ми почергово спостерігаємо оповідь від пову кожного з них, і в автора непогано вдалося ось це переключення.✨ Власне, детективна складова і її оригінальність. Тут немає класичного детективу, але є злочин, є злодій, є загадка. Кожен з персонажів має 4 години в тілі, і вони якось разом мають зрозуміти, що сталось. ✨ Переклад і начитка. В аудіо складно прискіпуватись до тексту, але це вийшов дуже якісний продукт.🧛♂️ До чого можна приколупатись✨ Тут є русня😒. Вона тут кримінально-мафіозна, але тригерить. За неї зняла півзірки.✨ Епізод розв'язки. У мене зараз гіперфікс на фіналах, тому їх я особливо розбираю. І тут насправді все доволі прикольно і логічно по сюжету, але знову я відчула оцю штучність у сцені, де один персонаж сидить і просто розповідає іншому персонажу, нащо він то все зробив, коли для другого логічно було б тікати чи накричати, а не розпитувати і слухати. Оці довгі спічі мене вибивають з історії. Може, то суто моє.✨ Десь діалоги не відповідають динаміці сцени. Про що я - коли персонажі, наприклад, тікають від нападників, репліки мають бути короткі і прості. Бо це біг, на бігу особливо не порозмовляєш. Коли йде відлік часу і на кону стоїть ваше життя - ви не будете довго пояснювати щось чи вголос роздумувати, що і як. Це тут десь було і трохи різануло.В усьому іншому - чудова історія, давайте ще такого (але без русні, пліз).#почитати
Прийшла мені в голову цікава ідея: ми завжди десь в інфополі бачимо книжкові поради від закордонних авторів, але дуже рідко натрапляємо на такі ж списки від наших. Потрібно виправляти!Тому започатковую рубрику #цікавікниги_письменницьке, де буду збирати поради на "що почитати" від наших з вами улюблених українських авторок та авторів. Дописи будуть по понеділках.Перша героїня рубрики — Аліса Корж. Ось-ось має вийти її книга "Промені Аласі", а поки чекаємо, ловіть поради пані Аліси:♥️ "Майже хороші хлопці", Дар'я Чайка — чудова і майстерно написана історія квір-кохання від української авторки і найкраща книга про підліткове кохання з тих, що я читала ever. ♥️ "Таємне місце", Тана Френч — закрита школа-пансіонат для дівчат і жорстоке вбивство. Дуже вайбовий психологічний детектив, такий собі мікс "Таємної історії" Донни Тартт і детективу. Немає українською, а шкода. Тана Френч вся неймовірна.♥️ Серія "Локвуд і Ко", Джонатан Страуд — знаю, що багатьох відлякує занадто дитяча обкладинка. Повірте, це моторошна і цікавезна детективно-містична історія про дружбу, кохання і привидів. Беріть, не пожалкуєте!♥️ Серія "Хроніки хижих міст", Філіп Рів — фільм жахливий, а ось книги прекрасні. Класна підліткова фантастика з елементами постапокаліпсису, і це дійсно хроніки. Має скоро вийти в абабі.♥️ "1984", Джордж Орвелл — я читала багато різного, проте ця книга залишається для мене наймоторошнішою з усіх. І саме тому її має прочитати кожен.Як вам рубрика? Щось читали з цього списку?Особисто я звідси не чула лише про Тану Френч, але тепер буду чекати її українською.🐸 Хроніки Амбер
🗝 Чим ближче час релізу книги, назвімо це так, тим більше мене трусить. Буду чесною - мені страшно. Для мене це новий досвід - ось так публічно відкривати написане мною світу, та ще й просити за це гроші (хай я і буду все зароблене з "Променів" віддавати на благодійність). Страшно отримувати негативні відгуки, особливо коли ти, ну, емоційна людина (щоб не сказати "плаксійка"). А вони будуть, і це нормально. І будуть не тільки конструктивні, а й "це гівно, фу-фу найгірше, що я читав". Я знаю це і морально готуюсь, але від цього не менш страшно. Бо навіть під анонсами книги на деяких каналах вже хтось ставить 👎. Тобто, книги ще немає, а комусь вона вже не подобається 😒Написана книга - історія, персонажі, події в ній, - це особисте. Можна скільки завгодно казати собі, що творець не дорівнює його творінню, але як інакше? Ми вичавлюємо її із себе багато років, ми плачемо над невдачами, радіємо успіхам, живемо нею - і ось вона стає чимось публічним. Таким, що кожен може оцінити і про що може висказатись. І це цілком правильно і допустимо, в цьому і суть. Але це до дрижаків страшно. Підсвідомо хочеться залізти у панцир, сховатись подалі, аби захистити себе, і вилізти, коли все закінчиться, проте так не вийде.Отже, сформувала собі кілька афірмацій і правил, на всяк випадок:✨ Кожен має право на свою думку і я її поважаю.✨ Не сприймати відгуки і негатив особисто. Те, що комусь не сподобалось, не означає, що я лайно і бездарність.✨ Плакати і переживати - це нормально. Але одна хвилина ридань на кожні 10 негативних відгуків, не більше. І не кожен відгук заслуговує пляшки червоного, бо то шлях до алкоголізму.✨ Ні в якому разі не коментувати, не захищати і не намагатись щось пояснити комусь в публічному просторі, якщо тебе не спитали чи не тегнули.✨ Не читати відгуки нетверезою, і тим паче не коментувати. Взагалі, перед будь-якою відповіддю зробити 10 вдихів-видихів.✨ Раз на тиждень робити детокс-дні без соц. мереж і серфінгу реакцій.Знаю, що тут є колеги, які вже це проходили, тож якщо поділитесь своїми хаками, як то пережити - буду grateful 🙏#виданнякниги
Чому бути бетою для автора - це 🤘Особисто я обожнюю бути бетою й отримую від цього чи не більше задоволення, ніж від написання власної історії. Чесно. Я роблю це тільки з вичитаними текстами і фор фрі, бо вважаю, що для автора це дуже корисна практика, з кількох причин:💜Бачити моменти, які у себе не помічаєш. Автор не може бути об'єктивним до свого тексту з двох причин - "сліпота"🫣 (коли текст вже так приївся, що ти не бачиш помилок) і любов ❤️ (ти створив цей текст, а, отже, тобі в ньому все любо і нормально). Навчитись відсторонено дивитись на власний текст - це скіл, який, на мою думку, напрацьовується саме бетарідінгом. Цей досвід помічати проблеми (з ритмом, сюжетні, з персонажами, тощо) потім легше перенести і на власний текст. Перевірено. Ніби починаєш бачити 👀💜Практика пояснення помилок.Тут перегукується із попереднім пунктом, але трохи інакше. Більше про те, що іноді ми відчуваємо, що щось не так, але не можемо це пояснити. Якщо ти бета - ти маєш це пояснити, а іноді й допомогти знайти вихід (!тільки якщо автор не проти). Бети безліч разів допомагали мені виправити якісь моменти, і так само я допомагаю іншим. Потім, коли ти не просто бачиш, а я можеш пояснити, що не так в текстах інших, у себе це також легше робити. Тут важливим є конструктивна критика. Не "розділ херовий, бо нудний", а "не вистачає конфлікту/активних сцен/саспенсу", "ось тут хочеться потягнути інтригу", тощо. Я завжди питаю на початку, наскільки глибоко можна/треба занурюватись в коментування (структурно, мовно, граматично), аби не, кхм, перестаратись і не давати непроханих порад.💜Відпочинок від власного тексту.Не певна, чи це правильно, але мені допомагає. Іноді я так втомлююсь від власного тексту, що не можу ані писати, ані редагувати. Проте можу читати і редагувати інших. Така собі вправа, аби не втрачати форму. Але, можливо, комусь допоможе просто відпочити від текстів взагалі.💜Ком'юніті й обмін досвідом.Це дуже важливий пункт. Письменництво - самотній процес, але легше, коли є фелоу-райтери, яким іноді можна понити. Бо вони розуміють. Вони переживають те саме. Іноді можуть підтримати тебе, іноді підтримуєш ти. І це прекрасно. Також це дозволяє обмінюватись досвідом і розвиватись швидше, адже в кожного є сильні і слабкі сторони.💜Дотичність до чогось прекрасного.Мені завжди подобається думати, що я залишаю часточку себе у творі інших. Навіть якщо ідеї чи поради не були прийняті (а це нормально, автор має право вислухати і не прийняти) - все одно є відчуття долученості. До слова, нещодавно була бетою у Катерини Колесник і мушу сказати, що цього року нас чекає чудове підліткове фентезі, основане на українській міфології (hurrah!). Знаю, що там все набагато цікавіше і маштабніше, ніж Катерина наразі каже, тож тримаю всі пальці за успіх історії і персонажів, що так мені полюбились. Дуже чекаю передзамовлення 🙌🏼#бетарідінг
🤪 Вже кілька днів не можу сісти за редагуванняВерне від власного тексту, нічого не пишеться, слова не формуються в речення. Зате я багато читаю. "Дослідження утоплення" виявилося саме тим, що мені подобається - моторошно, похмуро, містично-загадково і даркакадемічно. І тут є фейрі. Ну, поки що тільки легенди про фейрі, далі не знаю.І, як на диво, останнім часом мені часто трапляються сторінки українських письменниць, що пишуть про фейрі. І не про фейрі класичних, з міфології, а маасівських фейрі - накачаних мужиків з суперилами і, ну, там, іншим🙄. Тобто, переосмислених. І мені чомусь так сумно стало за наших русалок, мавок, перелесників, громовиць, нічниць, упирів й інших, які могли б так круто переосмислитись і стати персонажами сучасного фентезі! Даєш дарк академію з мавками та русалками і роментезі з перелесниками! Мисливці на песиголовців в сучасному Києві!Я взагалі не проти фейрі і за те, щоб кожен писав, що хочеться. Просто подумалось, скільки у нас всього є, що може стати класною базою, навіть без запозичення. Думаю, цього буде ставати все більше і більше з часом🤞
TGLIST.COM.UA
