Наближається особливий час Різдва, і це привід зробити щось дуже класне. Тож я тут прийшла до вас з першим цікавим анонсом. Подій з моєю участю все ще небагато, але цю ми придумали з подругою, щоб нарешті спробувати давню ідею з лекцією-майстеркою. Отже, зустрічайте:Якщо ви хочете дізнатися більше про українські традиції колядування, бажаєте співати колядки, але не знаєте, з чого почати, то ми придумали для вас ідеальну подію.Це буде абсолютно незвичний формат, який передбачає лекцію про колядування, вивчення традиційних колядок, розбір їхньої символіки і, звісно ж, манери співу.Ми вже домовилися з затишним простором "Райце", який готовий нас прийняти у суботу, 7 грудня.Хто ми:Алла Пустовіт — фольклористка, співачка, викладачка вокалу та традиційного співу, авторка YouTube-каналу "АллаСпівала".Дар'я Анцибор — фольклористка, антропологиня, кандидатка філологічних наук, авторка книжки "Під подушку чи під ялинку", творчиня "Пороблено" і "Грибів, гробів і дисертації".Лекційну частину беру на себе я, майстерку очолить Алла. Тож за цю зустріч ви навчитеся не тільки розуміти, хто, для чого і чому співав колядки, а і як їх співати в традиційній манері, відчувши силу свого голосу. При цьому зразу скажу, що вміння та досвід співу не обов'язковий. 📍Тарасівська, 3-А, простір "Райце"(як знайти: https://www.instagram.com/stories/highlights/17949345793429570/)⏰ 7 грудня 14:00✉️ 350 грн (400 грн в день події на місці, якщо лишаться місця)Тривалість 2 год.Кількість місць — до 20. Просимо заповнити гугл-форму, щоб ми надіслали Вам дані щодо оплати.Посилання на гугл-форму: https://forms.gle/wDSeJTDPrcVnRSBz6
Сьогодні в Україні відзначають День Гідності та Свободи. Саме 21 листопада в 2004 році розпочалася Помаранчева революція, 2013-го — Революція Гідності.За цей час виросло нове покоління, яке в 2013-му було школярами, а нині виборює нашу соборність і незалежність на війні з Росією. До “Пороблено” завітав Євгеній Сафар’янс – кандидат історичних наук, старший науковий співробітник "Музею Вінниці", учасник протестів на Майдані, який кілька років працював у Національному музеї Революції Гідності.У цьому випуску ми згадуємо, як починався Євромайдан, які вимоги були у мітингувальників і які стадії проходила революція з листопада 2013 до лютого 2014 років.Чи було вже тоді відчуття історичності процесу в мітингувальників?Як простір впливав на Помаранчеву революцію та Революцію Гідності?Які позитивні трансформації приніс Майдан? Що відповідати тим, хто вважає, що якби не Майдан, війни б не сталося?Вмикайте новий епізод “Пороблено”, щоб пригадати, як все було, і проаналізувати ці події разом з нами:https://www.youtube.com/watch?v=RbrrAqWS9XAСлухати в аудіоформаті, купити календар і підтримати нашу роботу: https://linktr.ee/porobleno
Минулого року, як тільки вийшла у свій моя книжка "Під подушку чи під ялинку", у фейсбуку якимось магічним чином мене знайшов Санта Клаус (в миру — Роберт:)). До того дня я нічого не знала про ком'юніті Christmas performer'ів у США. Тепер знаю (досі ходжу під величезним враженням) і навіть маю доступ, і навіть цього четверга проведу для них лекцію про наші різдвяні святкування. Мені дуже подобається те, наскільки ґрунтовно спільнота Роберта підходить до своєї роботи. Вони вивчають історію виникнення персонажа, міфологічні основи, як різдвяні традиції працюють в різних країнах (це особливо важливо для США з поліетнічними родинами), як вони тренуються виступати перед публікою (це мене додали в закриту групу їхнього ком'юніті, і тепер я можу ще й підглядати за такими моментами). Словом, дуже цікавий і точно унікальний як для наших широт процес відбувається у мене просто зараз у фейсбуку. Після зустрічі у чт обов'язково ще поділюся тут враженнями.І от думаю, як це відбувається в нас. Аж таких спільнот точно нема. Мені здається, цим займаються актори чи аніматори. А якщо менш професійно, то запрошені сусіди-дядьки-хрещені-дідусі-тощо. Днями говорила про це з подругою, і ми зійшлися на думці, що це сприймається як легка халтурка, часто стигматизована історіями про те, що в кожному домі ще й наливають (ці типові анекдоти ще з пізньорадянських часів, коли ця традиція в принципі й зароджувалася в масах). Паралельно з цим хочу в лекції згадати про волонтерські ініціативи — типу коли минулого року на Куражі Сантами були відомі блогери, співаки, коміки, за взаємодію з якими треба було задонатити:)) А поки питання до вас. Як ви гадаєте, як у нас з професією Миколая і Діда Мороза?
Свіжий епізод Пороблено присвячений чортівні. А це прекрасний представник цього роду від Марисі Рудської з календаря на 2025 рік.Ви можете і маєте його замовити собі, бо Марися підійшла до процесу серйозно і попросила консультувати її щодо наповнення.Кожна сторінка — це окремий "ребус" з традиційними святкуваннями.От, наприклад, це задоволене чортеня зустрічатиме вас у вересні. Поясню, що воно там робить.Цьогоріч всі масово почали помічати, що горобців стало відчутно менше. Ситуація не смішна, але збіг красномовний: сталося це саме тоді, коли за народними повір'ями чорт забирає горобців до себе.Олекса Воропай писав про Семена (1.09), що "горобці злітаються в очерета і там їх чорти міряють на мірки: все, що в мірці — чортове, а поза міркою — людське".Тож тепер ви знаєте: цей малий з календаря такий радісний, бо вже отримав своїх пернатих. І таких деталей у календарі повно. 🐣Ціна до 11.11 — 650 грн Далі 750 грнЗамовляйте тут: https://shop.marysya.com/products/2025-zvichaievii-kalendar-406/
Люблю видавництво Zone Books за небанальні культурологічні тексти, і дуже чекала на їхній переклад Les Iconophages Жеремі Кьорінга — книжки про поїдання зображень. Не розчарована. Беріть, якщо вам цікаво:- як церква додумалася продавати своєрідні фіджет-іграшки («шкряб-Мадонни») і «їстівних святих»;- чому Езекіїля та Іоанна Богослова зображають у процесі поїдання сувіїв;- навіщо тірольські жінки жерли пилюку з фрески, на якій намальовано диявола;- за яких обставин у статуї одного сумнівного святого стерся в нуль писюн;- навіщо італійські черниці печуть тістечка у вигляді жіночих грудей;- чим Ісус схожий на пряник;- чому крекери в формі літер — це старовинна і дуже символічна традиція.Іноді «поїдання» ікони — це не буквальний процес, а різні прояви релігійної ненаситності. Окремо сподобалася історія про те, як паломники використивували люстерка. Коли церква стала поступово обмежувати доступ до реліквій, і мацати/розшматовувати святі мощі було вже складніше, паломники брали дзеркальце, наводили його на реліквію здалека, і таким чином заволодівали частиною її сили і увозили з собою. В певному сенсі — крали зображення. Дарую ідею для оповідання в стилі М.Р. Джеймса: паломник привозить із подорожі люстерко з частинкою такої сили, тільки «святий» був геть не святим…
Щойно на @poroblenopodcast вийшов просто неймовірно актуальний епізод з директором Музею Вінниці Олександром Федоришеним. Як насправді має виглядати здорова декомунізація в Україні? Чому ми не чуємо про вінницькі зашкварні скандали з цього приводу? Який досвід Вінниці та чому його варто масштабувати іншим містам?Цей випуск особисто для мене зараз один з наших найкращих, бо Олександрові думки мені дуже резонують.Він говорить про непроговорений біль Другої світової війни, про необхідність розглядати кожен кейс окремо, а не рубати все з плеча, про те, що якщо досліджувати, а не просто зносити пам'ятки, то можеш віднайти унікальні факти (направду достойні окремого детективного серіалу чи крутої документалки на Нетфліксі!). Ось лише деякі питання, на які відповідає Олександр:❓Що треба робити з забальзамованим Пироговим? Чи треба його деколонізувати?❓Як врятували найстаріший пам’ятник Вінниці – колону Магдебурзького права? ❓Як китайці та турки потрапили на Поділля і чому загинули тут і що робити з місцями чужої пам’яті?❓Що насправді турбувало мешканців під час перенесення Меморіалу Славу?❓Як освоюються місця чужої пам'яті?Про абсурдність радянських місць пам’яті, фейкові поховання, туристичний потенціал Вінниці та інтерес до місць Другої світової дивіться отут:https://www.youtube.com/watch?v=Sz0Qd-S75Gw
Дуже важливий анонс побачила зараз у фейсбуці.Музей воєнного дитинства запрошує на Воркшоп для дослідниць і дослідників «Цифрові практики горювання: досвід роботи з чутливими даними».Спікерка – дослідниця танатологічних практик Галина Герасим. Вона розповість про роботу над проєктом «Скажи мені, що це неправда: цифрові досвіди горювання за загиблими військовими в ході повномасштабної війни Росії проти України», а також про методи цифрової етнографії, питання етики та як працювати з чутливими даними.🗓 Коли: 10 жовтня, о 18:00📍 Де: на платформі Zoom💁 Для кого: дослідників і дослідниць, а також всіх, хто цікавиться або працює з документуванням.Реєстрація на подію за посиланням: https://forms.gle/iE4DehBAyYg2Ua3d6Галина Герасим – PhD-кандидатка з соціології в Університетському коледжі Дубліна, дослідниця Центру соціології права та кримінології, перекладачка. Працює з якісними методами, спеціалізується на соціології смертності, в межах дисертації досліджує поховальну систему в міських середовищах сучасної Ірландії.
Сьогодні приурочуємо випуск до річниці укладання документу, що назавжди змінив етнічну й етнографічну картину України.9 вересня 1944 року було підписано Люблінську угоду про українсько-польське територіальне розмежування. Це поклало початок примусовій депортації, внаслідок якої сотні тисяч українців втратили свої домівки назавжди. Поговорити на таку складну, але важливу тему ми запросили Романа Кабачія, кандидата історичних наук і старшого наукового співробітника Національного музею історії України у Другій світовій війні. Анна Ніколаєва розпитала Романа про те, що таке Закерзоння, за яких умов вимальовувалася ця сумнозвісна лінія Керзона і що таке операція “Вісла”. Як лемки, бойки, холмщаки, підляшуки переживали депортацію? Куди були переселені чи адаптовувалися до незвичного клімату і як проявлялися їхні культурні особливості на нових місцях?Вмикайте новий випуск подкасту “Пороблено”, щоб дізнатися, як лінія Керзона розділила життя багатьох українців на до та після, та як нащадки депортованих змушені знову переживати травму переселення зараз.https://youtu.be/0l5uM1_G7u8?si=Wr9-PxR6gqQGAYtkСлухати у форматі подкасту та підтримати нашу роботу: https://linktr.ee/porobleno
Сьогодні День Прапора, завтра — День Незалежності, і саме з цієї нагоди останній наш епізод на Пороблено присвячений тому, як українці попри все чинили спротив і підточували радянську систему зсередини.Я дуже хотіла запросити Еда Андрющенка @kgbfiles і рада, що це вдалося. У відео ми говоримо про самвидав, підпілля, дисидентство, табори та багато іншого. В яких умовах існував підпільний спротив радянській системі? Які були способи символічного й реального спротиву?Якою насправді була роль дисидентства і самвидаву?Хто були ті, хто обирав найрадикальніший шлях боротьби з тоталітарним режимом – самоспалення?Які ключові історії з українського спротиву вплинули на розвал Союзу?А ті, хто підтримує нас фінансово, зможуть також дізнатися, чому в КГБ так слідкували за окремими субкультурами.Зараз, правда, я не дуже рада тому, як ютюб показує наше відео іншим, тому знову прийшла до вас клянчити поширення і перегляди.Переглянути епізод на Youtube: https://www.youtube.com/watch?v=oMhsm43AuGoСлухати у форматі подкасту та підтримати нашу роботу: https://linktr.ee/porobleno
"Емене так і їла очима провідника. А він, круто упершись рукою в бік, випинав золотом шиті груди і зухвалим хижим поглядом оглядав жінку в синьому… На його гладко голеному, червоному й блискучому, як стиглий помідор, виду, що виглядав з-під круглої з золотим верхом шапочки, малювалась зарозумілість з одтінком презирства до жіноти, яка свідчила, що він добре розібрав смак провідницького життя, та що не одна московська "бариня єго любил… денга давал", і що він на ті "денга гулял". Емене любувалася його міцним, здоровим, як огірок, тілом, тісно затягненим в тонке сукно, його нахабним поглядом, який приймала за ознаку сміливості й лицарського духу. Він здавався їй ясним місяцем, що одбився в морі її серця та простяг блискучий шлях до щастя"Це уривок із твору Михайла Коцюбинського "В путах шайтана". І так, тут дуже загальними мазками, але таки згадано про роботу провідника.На межі XIX — поч XX ст. у Криму існувало специфічне явище жіночого секс-туризму. Молоді красиві хлопці з кримськотатарських селищ приїжджали в сезон до курортних міст. Вони за гроші пропонували послуги супроводу туристок під час кінних прогулянок місцевими горами. Часто йшлося і про сексуальні послуги (знову ж таки, за додаткову плату). Саме тому це явище й варто розглядати через колоніальну оптику. Це проаналізований у нашому епізоді орієнтальний образ "містичного дикуна", який так засвоювався в Російській імперії, що для багатьох тамтешніх жінок ставав причиною приїздити до Криму.У нашому останньому випуску Олексій Савченко згадував про те, що туризм ставав способом колонізації. Це лише одна зі сторін цього процесу, і про нього згадують досить рідко. А повний випуск про те, як росіяни привласнювали Крим, ви можете переглянути отут: https://youtu.be/IJQikanOsI0?si=BCYpk3nfw6pvYdUi
TGLIST.COM.UA
