​​Люблю видавництво Zone Books за небанальні культурологічні тексти, і дуже чекала на їхній переклад Les Iconophages Жеремі Кьорінга — книжки про поїдання зображень. Не розчарована. Беріть, якщо вам цікаво:- як церква додумалася продавати своєрідні фіджет-іграшки («шкряб-Мадонни») і «їстівних святих»;- чому Езекіїля та Іоанна Богослова зображають у процесі поїдання сувіїв;- навіщо тірольські жінки жерли пилюку з фрески, на якій намальовано диявола;- за яких обставин у статуї одного сумнівного святого стерся в нуль писюн;- навіщо італійські черниці печуть тістечка у вигляді жіночих грудей;- чим Ісус схожий на пряник;- чому крекери в формі літер — це старовинна і дуже символічна традиція.Іноді «поїдання» ікони — це не буквальний процес, а різні прояви релігійної ненаситності. Окремо сподобалася історія про те, як паломники використивували люстерка. Коли церква стала поступово обмежувати доступ до реліквій, і мацати/розшматовувати святі мощі було вже складніше, паломники брали дзеркальце, наводили його на реліквію здалека, і таким чином заволодівали частиною її сили і увозили з собою. В певному сенсі — крали зображення. Дарую ідею для оповідання в стилі М.Р. Джеймса: паломник привозить із подорожі люстерко з частинкою такої сили, тільки «святий» був геть не святим…