Telegram statistics channel - @booksanuta

🧙‍♀️«Надтаємне товариство незвичайних відьом» Санґу Манданна видавництво: Віват, 5/5✨Тепла, комфортна книжка про магію, яку я так давно шукала і яка нарешті зігріла моє серце. Справжня казка-рефлексія для дорослих, яку я б приписала кожному, кого накриває меланхолія.✨ В центрі сюжету маємо Міку Мун, справжню відьму, яка знімає відео про магію на ютуб та переїздить кожні три місяці, аби ніхто не пізнав її справжню суть. Щотримісяці кожного третього четверга вона зустрічається з іншими відьмами в Таємному товаристві відьм, і це по факту її найближче коло спілкування. Одного разу їй приходить дивний лист з пропозицією роботи в Будинку-Якого-Немає: стати вчителькою трьох юних відьом. Вона не сильно довіряє цьому, бо як вони змогли зрозуміти, що Міка відьма? Але все ж цікавість бере вверх, а ще обставини складуються так, що треба нове житло та гроші, і тому вона їде знайомитися з потенційними роботодавцями. І тут розгортаються інші події.Якщо ти відьма — тебе або використовують, або зживають зі світу. Це чудово — бути просто Мікою, але світ щось не квапиться подарувати мені таку розкіш. Я словами не можу вам передати, наскільки це прекрасна книжка! Окрім цих якостей, вона повниться важливими піднятими темами: довіри, батьків та дітей, лгбт-спільноти, справжнього «я», щирості до себе, свого покликання. Дуже мила та «здорова» любовна лінія. Її хотілося читати і читати, аби дізнатися, як швидко герої дійдуть до справжніх себе і своїх почуттів. Як мені щиро не вистачає таких стосунків в інших книгах. От справді важко знайти подібне: чисте, спокійне, зі щіпкою страху зруйнувати те, що є, і головне, де герої розмовляють, а не ховаються один від одного.Любити когось і дозволяти себе любити – це випробування віри. 🐈‍⬛ Колоритні та запам’ятовувані другорядні персонажі. Авторка явно дуже сильно кайфувала їх описуючи. Я бачила всі їхні дії, смішинки та ситуації, немов фільм – дуже кінематографічно, дуже смішно та потішно. Прямо мій гумор та моя історія. До речі, машина головної героїні носить прізвисько «Мітла», ну чим не прикол?— Я не можу змінити цілий світ, Джеймі. Він занадто великий, упертий і сповнений усілякої гидоти.— А хто взагалі каже, щоб ти змінювала світ? — знизав він плечима. — Що, як спробувати зробити його трошечки кращим? А потім — іще трошки? А тоді — ще… Може, коли вже спливе багато часу після нас, цей світ таки зміниться? Ти заслуговуєш на більше, ніж дозволяєш собі мати. Щира моря порада проти поганого настрою, і в додаток для самотніх вечорів. Захват!#дегустація

🎬так, оскільки мої очі досі не кровлять, хоча подивилися одну із найгірших екранізацій на моїй пам'яті, я прийшла то все розповідати вам"Every day" - це екранізація 2018 року книг Девіда Левітана про дух А. і, напевне, тут потрібно зробити неабиякий акцент на тому, що саме книг, бо в в цілому історія розвертається не так, як ми, читачі та фанати книги, можемо уявити. перша і дууууже велика різниця в тому, що історія нам показується не зі сторони А, а зі сторони Ріанон. і як на мене, це величезне упущення. ми не знаємо думок А, не знаємо його хвилювань та не маємо глибшого розуміння самої механіки його стану. тому в екранізації це виглядало дуже кострубато: Ріанон і її нові друзі! без пояснень і без заглиблення. звісно, можна це списати на те, що автори надихалися саме другою частиною трилогії, де події розписуються від лиця Ріанон, але чому не додати хоча б контексту? і не назвати фільм "another day", як в оригіналі звучить назва другої частини? не зрозуміла цього моменту щиро.друга відмінність - у сюжеті ("Анют, ну цього потрібно було очікувати" - скажете ви, а я скажу: "Надія завжди помирає останньою"). лінію з Нейтаном та його "одержимістю дияволом" тупо обрізали на корню, лише на пару хвилин екранного часу засвітивши, мабуть для того, "аби було". туди ж і отця Дайбожепам'ятінепомнюякйогозвати, який мав пояснити А, що він такий не один. але у кіносвіті він все ж один, а якщо ні, то здогадуйтеся самі💁🏼‍♀️. а ще А вміє залишатися в тілі довше, ніж на день і моє лице було просто🫤в цілому, це було дуже кострубато, обрізано, незрозуміло, абияк... я, знаючи канонічну історію, стримувалася після півгодини перегляду, аби не виключити все до дідькової матері, бо нудно і незрозуміло, а що говорити про людину, яка в сліпу відкриє фільм і дупля не даватиме подіям?коротше, розчарування року. втішена лише присутністю Деббі Раян у ролі старшої сестри, бо це були щирі вайби її ролі із серіалу "Джессі", і я прямо вернулася в дванадцять років, коли дивилася його на "ПлюсПлюс" (у фільмі від сили було хвилин п'ять її екранного часу😭)#кінодегустація

🌊«Людина моря» Фолькер Вайдерманнвидавництво: Лабораторія, 3,5/5 Як я писала в підсумках місяця: це було цікаво, але було б ліпше, якби я хоча з однією книгою Манна ознайомилася. Більшість контексту та паралелей із життям автора я не розуміла, бо просто не знаю змісту його книг. І це той капкан, в який я себе своєю ж цікавістю випадково і загнала. Томас Манн точно не та постать, життя якої можна повністю осягнути через читання біографії.Море – тихий персонаж усіх його книжок. Ось як про це Томас Манн якось написав: «Море, його ритм, його музикальна трансцендентність якимось чином усюди присутня в моїх книжках, навіть тоді, коли йдеться, як це часто буває, виразно не про нього. Але до розділів, де автор проводить паралелі між буттям відомого письменника і його історіями, потрібно ще дійти. Фолькер своє дослідження починає з куди глибшого занурення, а саме з сім’ї, батьків Томаса Манна. Бо любов до моря можна ще прослідкувати в матері. Юлія зроднилася з море через вічні поїздки в пансіон. А ще воно подарувало їй перше справжнє кохання, якому була не доля відбутися. В певному сенсі, саме від матері маленький Томас пізнав всю красу морського пейзажу.Море для Томаса Манна – завжди спогад про досконале щастя дитинства й успадкований страх матері, яку без жодних приготувань і попереджень, буквально з учора на сьогодні, вигнали з раю, куди вона ніколи більше не повернулася. Така людина ніколи більше не стоятиме твердо на землі. Така людина передасть свій страх як спадок дітям у розповідях. Поміж всього іншого, велика частка уваги приділяється стосункам братів Манн. Гайнріх, як і Томас, також писав книги, а ще намагався завоювати прихильність батька, для якого він, як первісток, мав більше зобов’язань, а від того і причин для розчарування. Ось ця їхня по життєва боротьба була своєрідним змаганням та часто розводила братів по різні сторони барикад. Найбільшою помилкою Томаса є прихильність до влади Німеччини під час Великої війни, яка розсварила його з Гайнріхом. Під час Другої він подібної не допустився і до кінця життя більше не вернувся до рідних місцин, емігрувавши до США і постійно виступаючи щодо широти впливу культури на суспільство.Мистецтво – вільне. Що воно радикальне і що вільніше, то краще. Це справді була цікава подорож, до якої я точно вернусь після ознайомлення зі знаковими книгами Манна, аби повністю пізнати його геній.#дегустація

🥞«Що і скільки їсти» Ольга Дорошвидавництво: Віхола, 5/5🧡У мене з’явилася нова настільна книга. Чітко, лаконічно, з гумором і про важливе – про збалансоване харчування та наше самопочуття.Я тільки непевно стаю на шлях зміни лайфстайлу: з хибами, зривами та щирим бажанням інколи забити на все. Тому такі книги як ковток свіжого повітря. Будемо відверті, коли ти починаєш щось нове, то завжди спраглий до інформації, бажаєш все зробити правильно, але в епоху інформаційного шуму та перенасичення різними «експертами», що самі себе так охрестили, ти не знаєш за що хапатися і кому вірити.Пані Ольга є дипломованою біологинею, фізіологинею та нутриціологинею з десятирічним стажем. Також вона є співзасновницею онлайн-школи дієтології й нутриціології Nodiet school. Як ви можете, похопити досвіду та знань у неї не займати. Ця пані справді написала добрий і чіткий посібник зі здорового харчування, який чудово вам підійде, якщо немає грошей на нутриціологів. Тут розвінчуються відомі міти, наводяться різні таблиці, розповідається про амінокислоти, ферменти та їхню важливість для нашого організму, особливо у зв’язці з певними продуктами з точки біології. Авторка надає перелік базових і бюджетних продуктів та кількість вуглеводів/білків/клітковини, в кожному із них. Є посилання на підбірку збалансованих прийомів їжі (знову підмічу: бюджетних та повсякденних), а в кінці розписана продуктова корзина на тиждень, разом зі стравами.Це справді скарб, який варто мати та використовувати. Книга у мене розмальована, вся в стікерах та нотатках для мого покращення харчування. Тут, до речі, немає ноток моралізаторства, які можна зустріти в інших. Ні, лише щира підтримка та бажання навернути на шлях істинний якнайбільше людей.Щира моя порада. Не раз буду підчитувати та заглядати у потрібні мені розділи.#дегустація

друга частинадруге, це любов до лісу. не можна подолати річ/відстань/випробування, якщо маєш в душі страх, а не любов. попри те, що Юліана залишилася сама в лісі, вона не впадала у відчай, не давала страхові залізти в голову. навпаки, вона повнилася надією та певною любов'ю. Ні. Ніколи не вважала і не вважаю їх зеленим пеклом. Вона ж така частина мене як любов до мого чоловіка, як ритми кумбрії, які в мене в крові, як шрами, що залишилися після авіакатастрофи. Джунглі - це причина, через яку я і далі сідаю в літак, і заради них я навіть ладна йти на конфлікт із владою. третє, трішки удачі все ж не завадить. точніше, її не потрібно виключати. бо саме завдяки їй, висхідні потоки від грозових хмар, підхопили Юліану при падінні, що доволі сильно пом'якшило її приземлення. Так що, гадаю, я просто крутилася, як, падаючи, крутиться кленовий листок. І подібно до того, як маленьке крильце на кленовій насінині відповідає за це кружляння, тримісне сидіння, до одного кінця якого я була припнута пасками безпеки, могло вплинути на мою долю та моє падіння. Ба більше, людина, яка була при витяганні тіл, сказала мені, що знайшлося одне-єдине сидіння, що геть добре збереглося, та й те в тому кутку лісу, де між гігантами джунглів угорі натягнулася густа мережа ліан. Можливо, це було моє місце? як бачите, історія Юілани справді вражаюча, і викликає одне лиш захоплення. її можна назвати ланцюжком співпадінь (бо якщо вдаватися в детальнішу передісторію, то вони з матір'ю взагалі не малися летіти цим рейсом). та попри все, я певна, що Юліані судилося вижити в будь-якому випадку, аби стати тією, ким вона є зараз і робити для Амазонки той неоціненний вклад, що є на даний момент і буде надалі.до речі, посилання-спогад на перше фото з прикріплених є в книжці, і воно звучить так:Всі зі мною дуже делікатні, ставляться до мене вкрай обережно. Хтось робить фотографію, яка невдовзі з'явиться в американському журналі "Life", там я стою на веранді, на мої плечі накинули халат, медсестра тримає мене за руку і дивиться, наче ні жива, ні мертва. Ні про що вона особливо не питає, але з другого дня в газеті з'являється інтерв'ю, яке я взагалі не давало. #хвайне

🏠 «Як продати будинок з привидами» Ґрейді Гендріксвидавництво: ВСЛ, 4/5 🤎 Ну окей, тут все ж була містика. Навіть багато. Навіть кровожерливо. Але про все по порядку.👻Окинувши одним оком анотацію, відразу сказала: «Ха! Та це 100% гостро сімейно-соціальна історія». Ну самі послухайте: Луїза, головна героїня, дізнається, що її батьки загинули. Аби залагодити з похороном і всіма супутніми документами, їй потрібно повернутися в місто дитинства і здибатися з братом, з яким звела спілкування до мінімуму, бо той її ненавидить. А ще без його допомоги вона не продасть будинок, бо батьківські речі, спадок та сама садиба береже більше скелетів, ніж можна уявити.Ну справді звучить як щось, де герої 100% повинні пройти шлях трансформації та змінитися. Але я помилилася і все ж назву потрібно було сприймати серйозно.🧟 Це добротний сімейний горор на один раз, в якій обов’язково комусь відріжуть руку, а «кріпова маріонетка» кріпова не просто так. Важливо тут підміти, що це справді на один раз. Вдруге воно не буде вам так цікаво. Проводьте аналогію з другосортним жахастиком, який ви дивитеся на ніч, аби полоскотати нерви: в моменті захопливо, страшно, доволі очікувано, але йому чогось не вистачає до першосортності і того, аби застрягти у ваших думках.🌛 Я робила помітку вище, що перший час мене сильно дратував брат головної героїні Марк. І я виявилася права в тому, що їх стосунки повинні були видозмінитися і стати краще, хоча я щиро не бачила передумов, які б перекреслили всю його поведінку. Окей, авторці вдалося його реабілітувати, і я прониклася певним співчуттям, хоча гіркий посмак все ж залишився.Щодо головної героїні, то тут все не так гладко, як мені здавалося. Я не можу сказати, що вона інфантильна, але у неї зовсім відсутнє розуміння дорослості по відношенню до власної доньки. І в цілому, її суб’єктивізм ситуації, через який подавалася нам історія, зіграв зі мною злий жарт, від чого захотілося вибачитися перед тим самим Марком.☠ Описи чіткі та лаконічні, а ще максимально противні в моменти кровожерливості та боротьби. Історія хоч сама по собі і концентрується навколо стосунків та таємниць в сім’ї, але сцени сутичок з жахливим, присутні і вони неприємно деталізовані. Тут жирний плюс, якщо ви таке любите (я з шістнадцяти років стараюся такого уникати).В цілому, це було хвайно. Читалося легко і з постійно видозмінюючим лицем, бо палітра емоцій коливалася, як свічка на вітрі.Порада для фанатів легких горорів, маріонеток та сімейних драм.#дегустація

🗽«Печера ідей» Хосе Карлос Сомосавидавництво: Апріорі, 4/5❤️А чому ніхто не сказав мені, що інтелектуальний історичний детектив в антуражі Греції – читати легко і захопливо? Точніше, у більшості відгуків, які я бачила, взагалі ні слова про це. Будемо чесні, зважаючи на специфіку регіону, ми відразу маємо певні упередження: важкі імена, історизми та архаїзми і все це у фльорі хитрих загадок та ейдетики. Але все насправді куди простіше, та до того дійдемо.За зав’язкою маємо Перекладача, який взявся за переклад твору часів Давньої Греції «Печера ідей». Цей детектив оповідає про вбивство юного учня Платонівської академії – Трамаха, і те, як його наставник Діагор звертається до Геракла Понтора, аби той допоміг знайти вбивцю та правду. В часовій лінії Перекладача також вистачає дивностей: загадкова смерть попередника, дивні знаки та відчайдушні спроби зловити та розкрити таємничі символи у історії.Це було «ого». Навіть «вау». Коли я бралася за цю книжку, то знала лише про те, що її всі хвалять. А в наш час інтернету – я вважаю, цього достатньо. Ну ладно, мені стало цікаво, що ж там такого? Як виявилося, це позиціонується як «інтелектуальний детектив», і до цього я ще дійшла в моменті читання, коли нам привідкрили, що таке «ейдетика», як вона впливає на сюжет. Саме в випадку цієї історії треба звертатися до античної філософії (особливо у Платона), аби зрозуміти значення: це "ідея" або "сутність", що може бути інтерпретовано як глибинний образ або форма об'єкта. Тобто пошук прихованих сенсів, символів та алюзій у тексті та переосмислення їх у відношенні до постатей відомих людей, подій тощо.Це було дуже… Насичено та ейдетично. Автор грався з нами через побудову книги та багатошаровість, наче випробовував на витримку. Часто ламається четверта стіна, бо Перекладач спілкується з нами через свій щоденник, де описує свої роздуми щодо перекладу та подій з попередником. До того іронічно, бо в моментах, коли Перекладач кричав героям книги обернутися, аби їх не вбили, мені хотілося робити те ж в моментах, коли небезпека надвисала над ним.Натомість розум твій легкий і дедалі легшає, чи не так? Зізнаюся тобі: зі мною діється те саме. Лише розум дає мені змогу втекти від цих стін. Ти дозволяєш літати своєму розумові, Геракле? Я свій не здатна тримати в зачині; він розпростує крила, і я кажу йому: «Неси мене, куди хочеш». Але він завжди несе мене в те саме місце – у минуле. Тобі, звісна річ, важко зрозуміти таку схильність, бо ти чоловік. Але ми жіноцтво живемо минулим… Декілька відгуків, що я читала вже опісля подолання історії, казали, що «дуже легко пробити детективу лінію» і взагалі здається, що автор хотів лише «повидєлуватися». Взагалі не згодна, бо все ж це постмодернізм, і в цьому був сам сенс книжки: поколупатися у філософії, розчаруватися і розчарувати нас; посперечатися щодо людських стосунків і ціни таких зв’язків, та підбити нас на глобальні роздуми. Детективна лінія, як така, тут не сильно важлива, тому я розумію, чому автор зробив її доволі легкою. Саме на мотивах вбивці, на його судженнях та світогляді – найбільші протиріч та думок про «правильне» і «неправильне». В цьому моменті крилася одна із головних істин, не в самому процесі знаходження вбивці. Ні, звісно, ейдетична сторона розгадування загадки – важлива, а не сама складність цього процесу. Бо як і виявилося, це неважливо, взагалі.Я щиро відпочила при читані. Я справді кафонула при роздумах і продовжую це робити час від часу, бо справді піднято багато питань, якщо відкинуте те, що підсвічує автор. Тому раджу і вам то опробувати.#дегустація

🎵«Дейзі Джойнс і The Six» Тейлор Дженкінс Рідвидавництво: Artbooks, 3,5/5Ця книга добра, але поки що займає останнє місце серед всіх прочитаних мною книг у авторки, тому така оцінка. Ще одна із псевдовсесвіту про шоу-бізнес минулого століття, яка переливається спогадами, подіями та почуттями.Книга побудована як збірка інтерв’ю з учасниками групи та всіма дотичним до неї людьми: коханими, продюсерами, звукорежисерами та іншими. І мабуть, це є одним із перших мінусів цієї історії для мене. Ні, звісно, мальовничість та легкість, яка притаманна стилю написання авторки, все ще збережена, і історія легко поставала перед очима, але мені просто було не комфортно то читати.Я не хотіла бути чиєюсь музою абощо. Я - не муза. Я - особистість. Крапка. Персонажі розкриті добре, бо мене дуже сильно виморожувала постать Дейзі. Ну настільки неоднозначна, але в той же момент зрозуміла героїня, що щиро не розумієш, чому по ній стільки фанатіли. Але звісно, фанати бачили картинку, а я, як читачка, - всю тіньову сторону. Певну жалість та співчуття у мене викликав Білл Дан, бо мені щиро імпонує шлях, що він пройшов, хоча я взагалі не вітаю зради та ті емоційні ями, в які він втрапив, і як себе вів по відношенню до інших членів групи.Авторка знову класно прописала і другорядні лінії, де чудово розкрилися інші важливі проблеми: материнство, свідомий вибір, вміння відстоювати свою думку, розставляти пріоритети, пошук свого місця та боротьба за своє. До кожної теми в кожного читача буде своє ставлення, але я вважаю, що пані Рід правильно розставила всі крапки над «і».Але найулюбленішою та найадекватнішою персонажкою для мене є Каміла, хоча до її терпіння і спроб зберегти сім’ю також є питаннячка. Не знаю, настільки світла і щира людина, яка справді боролася за своє, і в кінцевому результаті все ж досягла бажаного. В цілому, мені сподобалося. На рівні, але все ж дві попередні книги трохи виграють.Раджу.#дегустація

так, я рідко виставляю тут себе та свої захоплення/життя, окрім навколо книжкового. але сьогодні хочу розповісти про те, що намагаюся закріпити у своєму бутті останні три місяця: це збалансоване харчування та активний спосіб життя. правда поки тяжко, з траблами, але потрошку і щиро до цілі!але зараз детальніше хочу поговорити саме про перший пункт - збалансоване, здорове харчування. не можу сказати, що я стала професіоналом і можу роздавати поради наліво та направо, але я справді почала глибше розуміти як працює їжа та вчуся розуміти свій організм. (за три місяці щоденної ходьби і слідкуванню правильному харчуванню я побачила неабиякі результати!)якщо ви також хочете, але ніяк до того не дійдете, то раджу вам приглянутися до книги «Що і скільки їсти. Книга, яка надихне на здорові звички» Ольги Дорош! особисто я маю цю книжку в бажанках і сподіваюся, що скоро доберусь до неї, аби ще більше поглибити свої знання та застосувати поради в житті.а ще запрошую заглянути на подію з авторкою, яка відбується в Києві (була б я на місці, то точно відвідала б!). це буде розмова про їжу, із експертними знаннями, корисними для всіх дорослих людей. модеруватиме кук блогерка, що теж цікаво. тому кияни, киянки та гості столиці не проходьте повз! коли? - 3.07о котрій? - 19:00де? - книгарня Є на вул. Сагайдачного, 23Авхід вільнийобов'язково заглядайте, як матимете можливість!

📖я така втішена і щаслива, що вам не передати!моя перша співпраця з Апріорі! я дуже обожнюю їх видавничий портфель і оформлення серій, в цілому (хочу від них майже все, хоча десь там розумію, що не інтелектуально не готова до всіх історій). тому коли зійшлись зірки і ми списалися, я радію, що моєї божевільної усмішки по ту сторону телефона пані Романії не було видно, ахахтак ось, мені приїхали мої давні бажанки:🤎 «Наставники» Чарльз Персі Сноу - це історія, що відбувається в 1937 році у вигаданому, але в той же момент збірному образі англійському коледжі. неочікувано помирає директор установи і за місце починають боротьбу два абсолютно різних кандидати: учений-прагматик Кроуфордом і гуманітарій Полом Джаґо. анотація каже, що це історія про традиції і прогрес, про боротьбу минулого і сучасного. звучить дуже класно і повинно бути захопливо! а ще я в захваті від оформлення всієї серії magnus opus🩷🤎«Печера ідей» Хосе Карлос Сомоса - по-перше, ви бачите цю красу? серія "історичний детектив", мабуть, одна із найкрасивіших серед все можливих на українському книжковому поприщі. по-друге, це історія про Афіни класичної доби, де відбувається дивна смерть талановитого юнака Трамаха, учня платонівської школи, від чого його наставник звертається до відомого розгадника таємниць Геракла Понтора. паралельно цьому сучасний перекладач давньогрецького твору дізнається про таємничу смерть свого попередника і починає власне розслідування. і якось ці події/лінії будуть пов'язані.🤎 «Коли я впала з неба» Юліана Кепке - мабуть, я набридла вам тим, що постійно говорю про свою любов до мемуарів/біографій/щоденників, але пойміть та простіть (ви самі на то підписалися, ахах), я не можу зупинитися. так ось, нарешті в мої руки потрапила біографічна історія Юліани, що сімнадцятирічною дівчиною єдина вижила після падіння літака серед тропічного лісу. одинадцять днів вона зі зламаною ключицею, без їжі та води, пробиралася до людей крізь ліс, що кишів отруйними зміями, павуками та іншими тваринами. дуже відважна історія, що відбулася в грудні 1971 року, і я щиро хочу пізнати її глибше.якось так! а ви щось читати? до чого варто братися в першу чергу?)