книжкова дегустаторка🍷📚 | Вініл» Валерія Бабковидавництво: Віхола, 5/5✨Це було чудесно. Я вкотре...

🎵«Вініл» Валерія Бабковидавництво: Віхола, 5/5✨Це було чудесно. Я вкотре переконалася, що люблю романтизовані історії, які відчуваються куди глибше, ніж набір букв. Тут кожне слово пронизане якимсь іншим сенсорним відчуттям: ароматом, звуком, асоціацією. Просто вау. Мене брали дрижаки. Я люблю речі. Люблю вініли, на які часом витрачаю більше, ніж можу собі дозволити. Люблю кожну з дюжини баночок зі зволожувальними кремами, заспокійливими сироватками, кислотними ексфоліантами. Мій улюблений запах мила – розмарин і кедр. Так пахне в крамницях із дорогим одягом і непривітними продавцями. Моя улюблена річ в гардеробі – шуба, як у Марго Тененбаум. Вона із секунду на Лісовій. Через мою любов до речей я ніколи не куплю квартиру. Та й хіба вона потрібна? Може, завтра я вирішу поїхати звідси. А може, і не буде ніякого завтра. Важко сказати про що ця книга. Про пошук себе? Про інфантильність? Про втрачене кохання та недомовки? Про війну? Про відпочинок? Про людей? Про своє «я»? Не знаю. Мені здається, ця невеличка історія вміщує в собі все і нічого разом. Ось такий парадокс, бо, почавши про щось розповідати, я зачеплю все, але нічого так і не розкажу. І в цьому є та прекрасність, що мене зачепила. Вона мені відгукується своєю меланхолією, пошуком життя та буденністю. Авторка зробила чудовий зріз нашого часу, трішки старшого покоління і проблем, які насичують наше життя. Що я тут роблю? Чому вирішила, що ця подорож може витягнути мене з болота, яке хоч і болото, проте таке знайоме й затишне? Бо так було колись? Колись подорожі вміли повертати до життя, підкручувати яскравість кольорів, додавати насиченості смакам. Тепер вони радше підкреслюють, що не так зі світом. Моїм, а може, і нашим спільним. Тут неймовірний Київ: живий, бурхливий та рідний. Тут чудові люди: неідеальні, але щирі. І тут буденність, яка так чи інакше переривається війною. Та, ця тема всю історію йде нога в ногу з героїнею та нами, вкотре підтверджуючи свою жахливість. І окрема похвала авторці, що так вміло описала відчуття, які я ніяк не могла ідентифікувати. Лише послухайте наступне:Ми залишаємося біля бару, бо всі столики зайняті, та й тут веселіше, людніше. Спустошені келихи, веселий гамір, і ню-джаз у колонках допомагають на мить забути про війну. Перенестися в так зване до. Це забуття триває рівно стільки, щоби встигнути вмочити в нього палець ноги, але не стати всією стопою. І такого в книзі багато. Щирого, гіркого, меланхолійного та живого. Не знаю, я справді в щирому захваті і хочу, щоб якнайбільше людей прочитали цю історію. Не певна, що всім відгукнеться, але тим, хто відчуває себе загубленим, без майбутнього, втраченим – це маст рід. Абсолютна порада. Просто в топ року.#дегустація