книжкова дегустаторка🍷📚 | ‍♀️ «З різницею в сім років» Ешлі Постонвидавництво: Віват, 3/5🌟Я не м...

🧚‍♀️ «З різницею в сім років» Ешлі Постонвидавництво: Віват, 3/5🌟Я не мала зовсім ніяких очікувань від цього ромкому, який ми з клубом обрали, аби відволіктися від негативних історій. І, як можете побачити по оцінці, враження у мене такі собі. В цілому, це було норм. От саме «норм», не нормально.Можливо, це через те, що я розкусила плоттвіст на перших тридцяти сторінках, можливо, бо спекуляція на смерті близької людини впродовж історії мене вибісила, а можливо через надуману проблему, яку авторка намагалася роздути з мухи в слона в другій половині книжці. Але спершу поговоримо про зав’язку.✨ От маємо ми Клементину, якій в спадок дісталася чарівна квартира ака капсула часу. Їй ще померла тітонька розповідала про те, що це часовий портал, де можна зустрітися з людиною, яка живе на сім років в минулому. Клем, звісно, в це не вірила, бо що? Правильно, вона реалістка. Але в один із ньюйорських вечорів вона заходить до своєї квартири і знаходить там незнайомця. Айвена з минулого. Паралельно цьому на роботі, у видавництві, їй приходиться бігати за відомою зіркою кулінарії, аби отримати контракт на його книжку (догадайтеся, хто то насправді виявиться, ахаха). Ну і якось так, вона опиняється між своїм минулим і теперешнім.📖 А зараз поговоримо про історію. Я вкотре переконалася, що не всі книги наразі підходять нам за реальністю. Важко співпереживати героїні і її втраті, коли вона постійно нею спекулює: «а от тітонька…», «а ось вона…», «ні, тітонька б так не зробила…», «а щоб хотіла тітонька?» і так всю книгу. Вибачте, в нашій реальності, коли більшість українців має свою втрату (і не одну), і вчаться справді йти та жити далі, це виглядає комічно. Можливо, я неправильно якось формулюю думку, але в книзі це прямо надто.Друге. Сюжет, попри хронофантастику, очевидний на всі сто. Я справді пробила більшість поворотів, тільки почавши читати. Тому не була вражена чи захоплена історією. А ще тут зіграв фактор того, що авторка надихалася моїм улюбленим фільмом «Будинок біля озера», і я не могла відхарастатися від думки, що це жалюгідна копія. Третє. Я так і не зрозуміла, коли вся правда виплила назовні (це десь трішки більше за половину книжки), чому вони не могли бути разом. Чому Клементина уникала та робила сварки на пустому місці з Айвеном. Виглядало так, наче авторка списалася до точки розкриття, а далі їй треба було добити потрібну кількість слів. Пусто та бездушно.До речі, на обговоренні Уляна підмітила, що авторка пробувала розкрити тему того, як ми змінюємося з часом. Я цього не зауважила під час читання взагалі, і це ще один показник того, що історія слабка. З плюсів: легко читалася. Я швидко покінчила з нею і забула, як страшний сон. Ну ладно, поки презентацію на обговорення робила, то ще трішки помучала себе.В цілому, норм. Але не раджу.#дегустація