Книжковий дворф

Сьогодні День памʼяті загиблих захисників і захисниць України.В першу чергу хочу просто сказати: дякую.Дякую кожному й кожній, хто став між нами і війною. Хто не повернувся додому. Хто більше не обійме маму, не поцілує кохану людину, не погуляє з друзями, не дочитає книжку, яку залишив вдома. А дехто також не встигне при житті видати свою книгу.За кожним «загинув» була людина. Зі своїми звичками, мріями, улюбленими піснями, жартами, планами на завтра. І за кожним із них чиєсь «моя мама», «мій тато», «мій син», «моя донька», «мій чоловік», «моя дружина», «мій брат», «моя сестра», «мій друг»… і просто «мій співвітчизник»І водночас я страшенно злюся.Злюсь на тих, хто приніс цю війну на нашу землю. На тих, хто вбиває. На тих, хто забирає людей у їхніх рідних. На те, скільки життів уже не повернути, скільки родин назавжди залишилися з порожнім місцем через срану росію і її потвор.Ми не маємо права звикнути до цього.Памʼятати не тільки сьогодні поставити свічку чи написати кілька слів у соцмережах. Це знати, заради кого ми досі можемо прокидатися вранці, будувати плани і просто жити.Дякую вамПамʼятаємо, і ніколи не пробачимо.Вічна памʼять усім, хто віддав життя за Україну.

«Країна краси»✍🏻 Марі-Гелен БертіноУявіть, що ви все життя почуваєтеся не такими, як усі. Ви дивитеся на людей і не розумієте, навіщо вони роблять те, що роблять, чому одні речі вважаються нормальними, а інші — дивними. А, ну тепер до цього уявіть, що ви інопланетянка.Адіна Джорно народжується у Філадельфії в 1977 році — саме в момент запуску Voyager 1 із його знаменитою золотою платівкою. У чотири роки вона дізнається, що прибула на Землю з далекої планети, а її завдання — спостерігати за людьми й передавати звіти своїм «начальникам». Для зв’язку використовується… факс 🙂І це, мабуть, одна з найпрекрасніших дурниць цієї книгиАдіна росте, ходить до школи, дружить, закохується, свариться, переживає втрати, переїжджає до Нью-Йорка й намагається якось жити серед людей, паралельно надсилаючи на свою далеку планету звіти про людську цивілізацію.Насправді фантастика поступово відходить на другий план. Адже Бертіно використовує Адінину «інопланетність» як спосіб подивитися на абсолютно звичайні речі свіжими очима. На дружбу. Секс. Телебачення. Роботу. Популярність. Смерть. Самотність. Чоловіче его. Людську жорстокість. Нашу дивну потребу порівнювати життя з американськими гірками, хоча саме ми їх і придумали для розваги.Адіна фіксує все це з певною відстороненістю — і часом виходить дуже смішно. А часом настільки сумно, що стає трохи соромно за людський вид. Який я, між іншим, і без того не вважаю за «еталон»Мені взагалі сподобалося, як цей твір грається з питанням на кшталт «а що, якщо відчуття «я тут чужа» — не метафора?». Адіна буквально вважає себе чужою на цій планеті. Але водночас її досвід дуже людський. Вона самотня, не вписується в шкільне середовище, має складнощі з соціальними правилами, болісно тримається за близьких людей і страшенно хоче знайти місце, де їй не доведеться весь час пояснювати, чому вона така.І тому найбільш цікаво тут не те, чи гг таки інопланетянка. Цікавіше інше: що відбувається з людиною, яка настільки сильно не відчуває себе «своєю», що історія про інший світ стає для неї найбільш логічним поясненням власного існуванняУ мене дещо неоднозначне враження від цієї книги. З одного боку все, що описано, видається надзвичайно людяним та емоційним. З іншого, в якийсь момент задум стає сильніший за сюжет і ближче до середини книжка починає повторювати ті самі спостереження про людей. Можливо це спеціально, щоб підкреслити цю клішованість. Точної відповіді тут немаМені дуже зайшла сама ідея дивитися на людство очима істоти, яка не сприймає наші правила як щось само собою зрозуміле. Особливо коли за цим гумором поступово проступає зовсім не смішна річ, як туга за домом, якого ти, можливо, ніколи не мавА, ще, мені сподобалося, що Бертіно не зробила із гг супергероїню. Вона може бути дивною, наївною, самотньою, часом дратівливою. Вона помиляється у своїх спостереженнях. Її погляд на людей не завжди мудріший за людський. Ось ця «приземленість» дуже доречна, як на менеОй, а назва книги — окремий кайф.Тут я в подробиці не буду заглиблюватись, лишу це для вашого знайомства з сюжетомЗрештою, найбільше тут зачепила думка, що почуватися прибульце, можливо, одна з найбільш людських речей на світі. І, думаю, багато з вас з цим погодиться)Видавництво Lobster 🦞

📖 «Єдина вціліла»✍🏻 Райлі СейгерЯ давно не читала фантастичний трилер, який би так активно змушував мене переглядати власні теорії. Тут буквально кожні кілька розділів хтось виявляється не тим, ким здавався, а деталі отримують інше значення, а історія родини Гоупів розкручується на рівні смерчу. Я на правду кайфувала від цього процесу. Сейґер дуже добре вміє створювати ситуацію, коли здавалось, що я все зрозуміла, а потім хрінакс, і не зрозуміла.У центрі історії — Кіт МакДір, молода доглядальниця, яка приїжджає в моторошний маєток Гоупів доглядати за Ленорою Гоуп. Колись, у 1929 році, вся родина була вбита, а Ленора залишилася єдиною вцілілою. Відтоді за нею тягнеться репутація дівчини, яка нібито вбила власну сім’ю. Через десятиліття вона не може говорити й пересувається в кріслі колісному, тому спілкується з Кіт за допомогою друкарської машинки.І от ця конструкція непогана. Дещо банальна, звісно, вайбує і «Веріті» Гувер і «13 казкою», але мені таке подобаєтьсяСтарий будинок на краю урвища. Сімейна трагедія, яку десятиліттями обговорюють як місцеву легенду. Жінка, яку всі вважають убивцею, але яка нарешті отримує можливість розповісти свою версію. Попередня доглядальниця, яка раптово зникає. І Кіт, яка поступово розуміє, що чим більше вона дізнається про маєток, тим менше взагалі розуміє, кому тут можна довірятиАтмосфера в книзі, на мій смак, найсильніша і найреалістичніша в книзі. Тут дуже легко уявити цей напівзруйнований маєток, його кімнати, сходи, скелі й море внизу. Сейґер керується класичною готикою, і я певна, що є вплив «Падіння дому Ашерів»А потім починається фестиваль твістів..І частина поворотів реально офігезна. Є моменти, коли я сиділа з щелепою на колінах. І коли чергова деталь раптом складається в загальну картину, це дуже круте відчуття. Та книга постійно підкидає нові версії подійІ проблема в тому, що Сейґер настільки захопився можливістю ще раз здивувати читача, що в якийсь момент почав перемагати власну логіку Бо коли твістів стає стільки, кожен наступний повинен бути не тіки несподіваним, а ще й нормально вписуватися в те, що ми вже знаємо. І от саме тут у мене почав кипіти мозокРодинні зв’язки місцями вже хотілося малювати на схемі. Імена персонажів починають плутатися, люди виявляються пов’язаними між собою так, що я кілька разів реально поверталась на попередні сторінки, щоб зрозуміти хто кому зараз хто. З одного боку — кількість поворотів це абсолютна «фішка» книги, але ближче до фіналу їх стає вже забагато, а деякі сюжетні рішення починають натягувати правдоподібність за все, що можна. І подекуди намагаються хапатися за повітряІ я десь посередині.Бо назвати це погано написаним трилером я не можу. Мені було страшенно цікаво. Сейґер дуже добре розуміє, як змусити читачів перегортати сторінки. Але водночас я не можу зробити вигляд, що всі його пояснення для мене були переконливі Особливо фінальна частинаПочеши мене єнотСаме завершення з самим маєтком я частково передбачила. Автор так старанно наголошував на тому, що будинок стоїть буквально на соплях над урвищем.А от деякі пояснення того, як саме все це могло відбуватися десятиліттями, змусили мене вже не захоплено відкривати рота, а рахувати лікарів, доглядальниць і іншу купу людей, які нічого ніде не підозрюввли і були сконцентровані тіко на страшилці про Ленору.Я не можу сказати, що книга прям погана. Бо придумати таку кількість сюжетних конструкцій, змусити їх хоча б якусь частину книги працювати, розкидати підказки, ховати справжні мотиви персонажів і при цьому тримати читача в постійному очікуванні треба мати хистМені здається, «Єдина вціліла» якраз із тих книжок, які, я буду відносити не до логічних чи правдоподібних, а тих, від читання яких або отримуєш задоволення, або ж ні. І так. ОтрималаЧи вірила я кожному сюжетному повороту? Ні. Абсолютно точно ніЧи ламалася в мене логіка разом із кожним наступним відкриттям? ДужеЧи думала я «шо??»? Так. І багато разівЧи хотіла я кинути читати? А хрін тамБо цікаво було, куди автор доведе оце все. І він зайшов далеко. Аж до Парижу😁ВСЛ 🌟

Тільки за це літо росія знищила близько 13 мільйонів книжок — майже третину всього річного накладу в Україні.Удари по книжковій інфраструктурі стали системними. І цю крихітну інфраструктуру ворог методично знищує швидше, ніж ми встигаємо її відновлювати.росія прекрасно знає, що б’є по культурі та ідентичності. І якщо зараз нічого не робити, за кілька місяців українській книжковій галузі може бути просто нічим дихати.Українська видавнича асоціація просить:— компенсувати збитки видавництвам, друкарням і книгарням та відновлювати знищені наклади;— розширити страхування воєнних ризиків;— відновити державні закупівлі книжок для бібліотек;— дати доступне кредитування на відновлення накладів;— запустити компенсацію оренди книгарням;— створити міжвідомчу групу для швидкого реагування на проблеми галузі.Асоціація об’єднує 97 учасників, які забезпечують близько 80% книжкового ринку України.Тож ситуація справді капець яка серйозна. І зараз видавці просять президента про конкретні рішення, поки українську книжку ще є кому й чим рятувати.

«Вікторіанська психопатка»✍🏻 Вірджинія ФейтоЯ, здається, знайшла ідеальну книжку для тих випадків, коли хочеться вікторіанської готики, але не типову історію про «таємничу гувернантку в похмурому маєтку». Бо Вініфред Нотті приїжджає до Енсор-гаусу саме в ролі гувернантки. Але дуже швидко стає зрозуміло, що з цією жінкою щось, м’яко кажучи, не такВона має навчати дітей французької, читати їм казки перед сном, займатися рукоділлям із Друзіллою та готувати Ендрю до майбутнього навчання. Друзіллі тринадцять, Ендрю близько дев’яти, а їхні батьки — містер і місіс Паундс — являють собою окремий прекрасний букет вікторіанської гидоти. Він — хтивий і неприємний тип, який дуже швидко починає цікавитися новою гувернанткою,класика ж. Вона — холодна, мстива жінка, яка, наприклад, змушує Вініфред спати в собачій будці 😁І десь між французькою, уроками рукоділля, прогулянками маєтком та розгляданням потворних портретів Вініфред дедалі частіше випускає назовні свою «темряву».Тішить, що автор не намагається переконати нас, що вона хороша. Навпаки. Персонажка прекрасно розуміє, що з нею щось не так, і сама розповідає про свої дивні імпульси, насильницькі фантазії та минуле. Її внутрішній монолог — це взагалі окремий вид насолоди, єі бо. Він максимально сухий, саркастичний і цинічний. Вініфред постійно думає те, що нормальна людина хоча б постаралася не сказати вголос, а вона часом ще й примудряється це сказати. Словами вам не передати, як мені це подобається)Власне в цьому, певно, і «фішка» цього твору.Бо ми чудово розуміємо, що Вініфред — небезпечна психопатка. Але паралельно спостерігаємо за людьми навколо неї й бачимо, що цей «високий» вікторіанський світ теж далеко не такий пристойний, а місцями і гірший. Тут дорослі поводяться огидно, дітей виховують так, щоб вони були «видимими, але нечутними», жінок контролюють, а за красивими манерами та дорогим одягом ховається купа абсолютно мерзотних речейМинуле Вініфред відкривається поступово, уривками, і тоді стає зрозуміліше, звідки взялася ця її «темрява» і чому поява саме в Енсор-гаусі зовсім не випадковість. Вона приїхала туди вже з певним планом, а ще на початку книжки фактично попереджає нас, що до Різдва мешканців будинку чекатиме дуже…цікавий фінал.І виходить, що інтрига тут не в тому, чи станеться щось страшне, а в тому, ЯК САМЕ Вініфред до цього прийдеФейто класно гралась з моїми очікуваннями. Ти сидиш і думаєш: «Ну добре, ця жінка явно зараз когось вбʼє ». А потім фігакс, вона робить щось абсурдне, гидке або чорнющо-смішне, що залишається тільки «шо???🙂»Зазначу, що гумор тут дуже специфічний. Він не знімає напругу, як зазвичай заведено. Радше навпаки, робить деякі сцени ще більш моторошними. Особливо через контраст між абсолютно буденним тоном Вініфред і тим, що вона розповідає. Дуже ДУЖЕ точно підходить діагноз психопатки. Не для красного слівця назвали Є тут трохи горору. Є смерті дітей, смерть тварин, насильство, кров і доволі неприємні фізіологічні подробиці. Тому якщо вам гидко від детального опису всякого м’яса — краще знати це заздалегідь і пройти повз)Але я б не назвала «Вікторіанську психопатку» твором, що тримається суто на шок-контенті.Головна фішка цієї книги саме особистість Вініфред. Вона дуже ненадійна оповідачка, і деякі сцени навмисно залишають простір для того, щоб читачі могли щось додуматиЩе мені сподобалося, що книжка така коротка. Вриваєшся в сюжет —> відбувається купа звиздецю —> фіналу. Нема місць які просідали б у сюжетіА фінал, до речі, саме такий, якого й варто було чекати від цієї історії. Я не розчарувалась. І я вже мовчу про конкретні подробиці, бо їх реально ліпше самому прочитати ніж почути у переказіОтже. «Вікторіанська психопатка» — це суміш вікторіанської готики, чорної комедії, психологічного хорору і дуже, дуже хворої уяви. Не секрет, що я це обожнюю, тож метч стався)Видавництво Vivat 🌟

📖 «Буремна вись»✍🏻 Емілі Джейн БронтеМої стосунки з класичною літературою доволі складні. Я не з тих людей, які захоплюються книгою зокрема саме тому, що вона написана 150 років тому й пережила кілька поколінь читачів. Мені потрібен контакт із текстом, і далеко не з кожною класикою він трапляється. Цю книгу я взяла тому, що мені сподобались інші книги серії «Мара» від видавництва «Небо», тож Надія була саме на готичну складову історіїУ підсумку, це роман який виявився значно темнішим, жорсткішим і, на диво, цікавішим за мої уявлення про нього Так, тут є Кетрін і Гіткліфф. Є сильний зв’язок між двома людьми, який важко назвати здоровим чи навіть, нормальною любов’ю. Є розлука, шлюб Кетрін з Лінтоном, повернення Гіткліффа й величезна кількість стражданьАле любов тут дуже швидко перетворюється на одержимість, образу й бажання помсти. А от це я обожнюю досліджувати як в літературі так і в кіно/трукрайміГіткліфф — людинка, яку, на правду, дуже легко романтизувати, якщо знати про нього лише поверхово. Хлопчик-сирота, якого забрали в родину, принижували, позбавляли нормального становища, а потім він утратив Кетрін. Звучить як чудова передісторія для трагічного романтичного героя.От тільки дорослий Гіткліфф вирішує не лишити минуле позаду. Він присвячує роки тому, щоб зробити боляче всім, кого вважає винними. І не тільки їм. Нарцисичненько, та?Його помста переходить на наступне покоління.І от це мені сподобалося найбільше. Роман поступово виходить за межі історії Кетрін та Гіткліфа й показує наслідки їхніх рішень для дітей. Люди, які взагалі не були причиною старих конфліктів, отримують у спадок чужу ненависть, образи й сімейний звиздецьЩо до Кетрін — яскрава, сильна, харизматична, але водночас егоїстична й дуже суперечлива. Її рішення мають наслідки, і точно не безневинна жертва великого коханняГіткліф десь місцями може і викликав співчуття, та чим далі, тим складніше його виправдовувати. Він пережив жорстокість — і сам став жорстоким. дещо іронічно, що це саме класичний розвиток зламаних дітей. Вони або стають такими як ті, хто кривдив їх або ж дзеркально інакшими. І от цей хлоп обрав першеЩе атмосфера тут кайфова. Пустки Йоркширу, два маєтки, вітер, холод, самотність, смерть, привиди ну прям максимум готичності. І я? До речі, із задоволенням жила б в таких умовах)І ще одна річ, яка мене приємно здивувала: ця книга зовсім не така романтична, як я очікувала.Я навіть рада, що не знала про неї занадто багато перед читанням. Бо свідомо уникала всіх сестер БронтеА тут кохання є лише однією з частин величезної історії про образу, класову нерівність, приниження, владу, спадок, помсту й те, як легко чужа травма може перетворитися на травму для наступних людейЧи сподобалися мені персонажі? Та ні, господи. Деяким однозначно дорога в терапію. Дуже така довгу.Чи хотіла б я жити в цьому романі? Боже збав. В атмосфері саме — так. Поруч з цими всіма… ну я ж не на стільки пацієнт їх категорії Чи не шкодую, що прочитала? Однозначно не шкодую.Бо в результаті «Буремна вись» стала для мене приємним відкриттям. І, одним із тих випадків, коли класика не змушує мене переконувати себе, що вона класна бо так вже заведено Видавництво Небо 🌟

А це мої книги від Букшеф 🌟Розгулятися є де) і більшість з усього цього читане. Якби ще я одразу писала відгуки, а не маринувала їх в нотатках, ціни б мені не було Букшеф видає багато годноти. Від хороших трилерів до фентезі. Ну і даркроманс не можу оминути, бо саме вони видають мій guilty pleasure — «Розпусні загублені хлопці». Даркроманс в якому окрім еротики є і дуже цікавий сюжет, як на мене.Не відходячи далеко від дарку, нагадаю про дилогію «Гра в кота і мишу»…Аделіночка, сонечко ясне. До речі, планують екранізувати. І я боюсь уявити як втілять культову сцену з пістолетом Ну і, на завершення розпусти, придивіться до циклу «У темряві». Нещодавно вже друга частина зʼявилась, тож не треба буде чекати.Взагалі дарку в них ще багато є, і все, що на сайті з позначкою «в наявності» можна спокійно замовляти, спалене, на щастя, не всеНеможливо оминути серію «Благословення небесного урядника», тимпаче лишилось видати ще одну книгу і таїть буде завершений. Я зізнаюсь, що якби не азійський сетинг і не даньмей я б навряд прикипіла б до серії, але тут є все, що любо моєму серцю в рамках романтичних стосунків і гарного тла.Ну про «Грлодні ігри» довго розписувати не бачу сенсу. Всі пʼять книг є. Всі однакового розміру 😁Далі Клюн. Я нині прочитала тіко дві його книги, з циклу «Зелений струмок», і це точно один з найкрмфориніших для мене авторів. Якщо хочете затишку — беріть, насолоджуйтесь.Далі відкриття минулого року для мене. Гранже. Я про нього чула давно та все не доводилось познайомитись з творчістю особисто. А потім стався спільночит, і «Лонтано» і «Конго Реквієм» зайшли як в суху землю, дуже ДУЖЕ добре пише, той випадок, холи жанр «психологічний трилер» абсолютно виправданий. І Букшеф має ще багато його видань, до яких я з часом доберусь Я ще довго можу розповідати про те, що читала. І рекомендувати цикл «Той птах, що пʼє сльози», дуже красиве і незвичне фентезі. Серію «Цей химерний світ», читаючи який можна і на сміятися і по співпереживати. Серію дуже красивого фентезі — «Фейрі та алхімія». Заходьте на сайт і замовляйте. Там точно є щось для вас. А якщо бажані книги відсутні, через притрушеного сусіда, трохи чекаєм і обовʼязково буде друкЧитайте українське. Підтримуйте своїх💛💙

Це моя полиця де живуть книги видавництва «Жорж» 🌟На стільки різний і цікавий видавничий портфель в них, що навіть не знаю з чого почати розповідати)Певно з улюбленого. Лицем до нас стоять:найкраща, на мою думку, видана «Жоржем» сучукрліт — «Залишена» Оксани Ковальчук. Якщо ще не читали… я вам заздрю,щиро. Те, як Оксана володіє словом і як створює атмосферу — неймовірно .Найкраще, на мою думку, перекладене видання від Жоржа — «Вавилон» Кван. Пройшло кілька років, як я його прочитала, та ця історія лишається в моєму серденьку і спонукає, як бачите, читати все, що перекладають з доробку Кван. Нині маю всі видання. І днями хочу прочитати «Катабазис», бо довго тягнула просто щоб «не закінчилось»)Не менш мною улюблений Девід Мітчелл і його іменитий «Атлас хмар», котрий я перечитуватиму, певна, не один раз. Як і «Тисячу осеней Якоба Де Зута». А от «Кістяні годинники» ще відкладаю до моменту, коли видадуть наступні його книги)Ну і ще дуже ДУЖЕ рекомендую всі книги Кінгфішер. Вони за обʼємом маленькі, що зручно і з собою возити, і цікаві«Нефритове місто прочитала», і маю що про нього сказати, трохи пізніше. Дуже незвичне фентезі сучасний сетинг якого мене здивував)Більшість книг Жоржа, що маю на полиці, я прочитала. І так щиро тішусь, що це видавництво тільки набирає оборотів. Прекрасна команда, чудовий видавничий портфель.Я так не хочу щоб через притрушеного сусіда всі плани відмінились. Тож купуйте українське. Купуйте видання Жоржа через дірект або телеграм. У магазинах-партнерах. Рекомендуйте видання, які вже прочиталиОбіймаю всю команду видавництва, і зичу скорішого відновлення 🫂

«Забута»✍🏻 Ханна БекерманНа початку трохи введу вас у справу.Історія починається з того, що Анна приходить до тями після автомобільної аварії. Вона не пам’ятає ані себе, ані свого життя, ані чоловіка, який сидить поруч і переконує, що вони були щасливою парою. Паралельно ми знайомимося з Лівві — молодою мамою, яка намагається повернутися до звичного життя після народження дитини. Згодом у її житті з’являється свекруха, яка буквально кількома фразами змушує засумніватися в людині, з якою Лівві прожила багато років.Мені сподобалося, що авторка зробила цю історію неспішною. Тут немає купи несподіваних поворотів кожні кілька сторінок, і саме в цій історії мені було доречно. Сюжет йде повільно, майже непомітно «підкручує гайки». З кожним розділом дивних дрібниць стає більше, і запитань накопичується все більшеВдало створена атмосфера постійного сумніву. Протягом усього твору, з голови не виходять питання: кому можна довіряти? Чи справді пам’ять Анни її підводить? Чи, можливо, хтось дуже зацікавлений у тому, щоб вона нічого не згадала? А що приховує чоловік Лівві? Книга постійно підкидає нові підозри, і я кілька разів була впевнена, що вже все зрозуміла. Ага, звісно. (Ні)Потішило те, що це дійсно психологічний трилер. Без екшену чи нескінченних сцен насильства. Напруга будується на маніпуляціях, недомовках, газлайтингу й тому моторошному відчутті, коли людина вже не впевнена навіть у власних спогадах. А я, як читачка, і у власних😁 Фінал я не спойлеритиму. Це один із тих випадків, коли останні розділи змушують подумки повернутися на початок і сказати: «а щоб тебе шлях трафив». Багато деталей, які здавалися випадковими, виявляються зовсім не випадковими. Загадкові загадки. Таємні таємниці)Для мене це була історія не стільки про втрату пам’яті, скільки про те, як легко людиною маніпулювати, коли вона перестає довіряти самій собіЄдине, про що варто мені сказати вам: якщо ви любите трилери, де вже на першій сторінці знаходять труп, а далі починається безперервна гонитва, ця книга може здатися занадто повільною. Але якщо вам подобається розбиратися в персонажах, підозрювати всіх підряд і до останнього не розуміти, кому вірити — це ваша чашка чаю, беріть, і не пошкодуєте Видавництво Chitarium

📖 «Грай чемно»✍🏻 Джейсон ШраєрЯ не очікувала, що книга такого формату виявиться настільки динамічною. Зазвичай документалістиці потрібен час, щоб розігнатися, але тут історія буквально затягує з перших сторінок. І це, мабуть, найбільший комплімент, який можна зробити нонфікшну, за моїми особистими міркамиШраєр крок за кроком показує, як невелика команда ентузіастів перетворила Blizzard на студію, яка десятиліттями була символом якості, а потім так само детально розбирає, чому цей образ почав руйнуватися. Автор показує, наскільки складними були процеси всередині компанії: творчі конфлікти, боротьба за незалежність студії, корпоративний тиск після злиття з Activision, скасовані проєкти, кадрові втрати та рішення, наслідки яких відчувалися роками. Усе це складається в цілісну історію, де одна подія закономірно веде до наступноїПро людей. Це, на диво, не перелік прізвищ і посад, а історії програмістів, дизайнерів, сценаристів, керівників і всіх тих, хто десятиліттями будував Blizzard. Відчувається, що автор провів величезну роботу: книга заснована на сотнях інтерв’ю з нинішніми й колишніми працівниками студії, тому події часто показані з різних точок зору, а не через призму однієї людиниНавіть якщо ви не грали в кожну гру Blizzard, книга все одно може вам «залетіти». Це історія не тіко про ігрову індустрію, а й про те, як народжуються культові проєкти, як бізнес поступово починає впливати на творчість Єдине, до чого варто бути готовими, — велика кількість імен, команд і внутрішніх процесів. Подекуди доводилося трохи пригальмовувати, щоб не загубитися в усіх цих людях. Та так як я так-сяк вже була знайома з компанією мені це все було зікаво«Грай чемно» — це чудовий приклад того, що документальна література може бути не менш захопливою за художню. Це книга, яка не намагається створити міф про Blizzard чи остаточно його зруйнувати. Вона показує, як народжувалася легенда, що допомогло їй вирости і які рішення зрештою призвели до її занепадуЗ чистою совістю раджу всім, кому цікаві історії і «нутро» гігантських компаній, бо тут саме про таку. Ну і, звісно, прихильникам проектів Blizzard, тут правда багато цікавого)Видавництво Mal’opus 🐙