ВПВС в постанові від 03.07.2018 у справі № 917/1345/17 дійшла висновку, що преюдиційне значення у справі надається саме обставинам, установленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдиційне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють лише обставини, які належали до предмета доказування у відповідній справі, безпосередньо досліджувались і встановлювались у ній судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Правова оцінка - це висновок щодо застосування права за певних обставин. Правова оцінка може полягати, зокрема, у висновках, зроблених у зв`язку з установленими судом обставинами, про те, чи виникли юридичні наслідки та які саме, чи порушене право особи, чи виконане зобов`язання належним чином відповідно до закону та договору, чи певна поведінка є правомірною або неправомірною, чи додержано стороною вимог закону тощо (підпункт 9.8 постанови ВПВС від 16.11.2022 у справі № 910/6355/20). Підтримуючи зазначену правову позицію ВПВС в п. 89 постанови https://reyestr.court.gov.ua/Review/137216116 від 13.05.2026 у справі № 456/252/22 зауважила, що правова оцінка суду і встановлені ним обставини не є тотожними поняттями. Висновки (судження) суду щодо прав і обов`язків сторін, зроблені на підставі встановлених при розгляді справи обставин, не є преюдиційними.
Відповідно до правового висновку ВПВС, викладеного у постанові від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц, правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено. Згідно висновку судової почеркознавчої експертизи позивачка не підписувала ні оспорювані договори оренди землі, ні акти приймання-передачі об`єктів оренди. Оскільки позивачка не погоджувала всіх істотних умов договорів оренди землі, які є обов`язковими для укладення таких договорів, ВПВС в постанові https://reyestr.court.gov.ua/Review/137216116 від 13.05.2026 у справі № 456/252/22 погодилась з висновками судів попередніх інстанцій, що договори оренди землі не були укладені. Саме по собі отримання позивачкою разової орендної плати за не можна трактувати як вчинення конклюдентних дій, та не вбачає підстав для застосування доктрини venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки) до правовідносин, що склалися між сторонами у цій справі. Відповідно до сталої судової практики у випадку оспорювання самого факту укладення правочину такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним, шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірних договорів у мотивувальній частині судового рішення. Встановивши, що відповідач фактично користується спірними земельними ділянками, створюючи перешкоди у їх користуванні власнику, суди правильно вважали, що в цьому випадку належним та ефективним способом захисту права, яке позивачка як власниця земельних ділянок вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним їй майном шляхом заявлення вимоги про повернення таких ділянок, тобто негаторний позов. При цьому було зауважено, що особа може вимагати, щоб суд надав захист її праву на землю, заявляючи вимоги про усунення існуючих перешкод шляхом припинення дій, що порушують право або відновлюють становище, яке існувало до порушення права (вимоги про повернення землі, визнання відсутнім права оренди, скасування державної реєстрації речового права тощо), залежно від того, у який спосіб чиняться перешкоди у здійсненні права користування та розпорядження належним їй майном. Невідповідність чи неповна відповідність позовних вимог належному способу захисту не може бути підставою для відмови в позові з формальних підстав, якщо прагнення позивача не викликає сумніву, а позовні вимоги можна витлумачити відповідно до належного способу захисту прав.
ВПВС відмовилась приймати до свого розгляду справу № 926/3616/23 (ухвала https://reyestr.court.gov.ua/Review/137144664 від 03.06.2026) щодо правильного застосування положень ч. 1 ст. 82 ЗК України (стосовно можливості набуття у власність земельних ділянок) для вирішення правової проблеми щодо поширення чи непоширення дії цієї статті на юридичних осіб, заснованих громадянами України або юридичними особами України, учасниками якої згодом стали іноземні громадяни або іноземні юридичні особи. Формування ВПВС єдиного підходу щодо того, зокрема, чи слід застосовувати положення абз. 11 ч. 2 ст. 134 ЗК України у разі продажу громадянами України або юридичними особами України земельних ділянок, на яких розташовані об`єкти зв`язку, що не є нерухомим майном та не належать особі, яка має намір набути у власність / оренду земельну ділянку без проведення земельних торгів, можливе лише у разі підтвердження різної судової практики судів касаційних інстанцій в цих питаннях. Відповідно справу було повернуто до КГС у складі ВС для продовження розгляду та самостійного вирішення вищезазначеної правової проблеми.
Позивачі вважали, що ВРП допустила протиправну бездіяльність, оскільки станом на час подачі позову вони не отримали жодної інформації (рішення, відповіді) про ухвалення Радою у визначений законом строк рішення за результатами розгляду їх дисциплінарної скарги. ВПВС в постанові https://reyestr.court.gov.ua/Review/137144668 від 04.06.2026 у справі № 990/62/26 вкотре зауважила, що право на звернення до ВРП не може ототожнюватися із правом / інтересом скаржника щодо здійснення дисциплінарним органом певних дій. Обставини здійснення дисциплінарного провадження (його тривалість, підстави залишення без розгляду та повернення дисциплінарної скарги, відкриття дисциплінарної справи, відмова у відкритті дисциплінарної справи тощо) не впливають на обсяг прав, обов`язків чи інтересів особи, яка звернулася до ВРП зі скаргою щодо дисциплінарного проступку судді, і не змінюють обсягу таких прав, обов`язків чи інтересів. Таким чином, відсутність у позивачів прав чи обов`язків у зв`язку з оскаржуваними діями, бездіяльністю чи рішеннями суб`єкта владних повноважень не породжує для них і права на захист, тобто права на звернення із цим адміністративним позовом. Відповідна правова позиція була висловлена ВПВС в постанові https://reyestr.court.gov.ua/Review/137144667 від 04.06.2026 у справі № 990/110/26.
Згідно з положеннями ст. 132 КПК України застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо, зокрема, прокурор не доведе, що існує обґрунтована підозра у вчиненні кримінального правопорушення. Визначення терміна «обґрунтована підозра» у кримінальному процесуальному законодавстві немає. Водночас, як неодноразово зазначав ЄСПЛ, поняття «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об`єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити кримінальне правопорушення (наприклад, п. 175 рішення від 21.04.2011 у справі «Нечипорук і Йонкало проти України»). Оскільки ВРП досліджувала сукупність доказів, долучених до клопотання, зокрема показання потерпілої та свідків, матеріали цивільної справи, висновки судових експертиз, протоколи оглядів електронних носіїв інформації, телефонних з`єднань, а також інших документів, що підтверджують обставини, викладені в повідомленні про підозру, ВПВС в постанові https://reyestr.court.gov.ua/Review/137071609 від 28.05.2026 у справі № 990/269/25 погодилась з обґрунтованістю рішення ВРП відсторонення про позивача від займаної посади. Подання нового клопотання про відсторонення від посади після переходу кримінального провадження до стадії судового розгляду не можна вважати повторним у розумінні ч. 6 ст. 64 Закону про ВРП.
Предметом оскарження у справі позивач визначив рішення ВРП про його звільнення з посади судді у зв`язку з поданням заяви про відставку в частині незарахування стажу роботи. Суд першої інстанції виснував, що спір у цій справі стосується звільнення з публічної служби і строк звернення до суду із цим позовом складає один місяць. Стверджуючи про поважність пропуску зазначеного строку звернення до адміністративного суду адвокат вказував на те, що мала місце бездіяльність ВРП, яка полягає в відмові у виправлені помилки за заявою позивача у спірному рішенні щодо обрахунку стажу. ВПВС в постанові https://reyestr.court.gov.ua/Review/137028050 від 28.05.2026 у справі № 990/33/26 вкотре зауважила, що поважними визнаються лише обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення сторони і пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення сторонами у справі процесуальних дій. Адвокат не довів, що в цій справі можливість вчасного подання позовної заяви, зокрема у місячний термін після ухвалення спірного рішення, й ознайомлення з його змістом і мотивами, не мало суб`єктивного характеру, тобто не залежало від волевиявлення позивача. Виправлення помилки у спірному рішенні не є альтернативним способом оскаржити таке рішення в адміністративному порядку і не може вважатися досудовим порядком врегулюванням спору в розумінні ч. 4 ст. 122 КАС України, для звернення до суду з цим позовом. Надання відповіді ВРП про відмову у внесенні виправлень не змінює моменту, коли у позивача виникло право на звернення до суду з позовом, позаяк безпосередньо не стосується прийняття рішення про звільнення.
ВРП вважала, що розгляд суддею клопотання сторони захисту про закриття кримінального провадження у зв`язку із закінченням строків давності без участі всіх учасників кримінального провадження призвів до істотного порушення засад рівності та змагальності сторін судового процесу. Також суддя не вжив достатніх заходів для забезпечення розгляду справи у визначені законом строки. ВПВС в постанові https://reyestr.court.gov.ua/Review/136901093 від 05.05.2026 ту справі № 990SCGC/53/25 зважила на ту обставину, що суддя не викликав у судове засідання учасників кримінального провадження та не повідомив їх про надходження до суду клопотання захисника, що підтверджує порушення суддею очевидних і зрозумілих вимог процесуального закону та недбале ставлення до своїх обов`язків. ВПВС врахувала, що кримінальна справа перебувала у провадженні судді 7 років та понад 7 місяців, що давало судді змогу прогнозувати наслідки можливого спливу строків давності. Хоча матеріали станом на день закриття складали 58 томів, у справі - 78 потерпілих та 79 свідків, обвинуваченою була лише одна особа, аналізувалося 4 епізоди, що відбулися в один день, в одному місці, протягом двох годин, справа не була визнана настільки складною, щоб об`єктивно унеможливити її розгляд у розумний строк. При цьому було зауважено, що нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для її руху є порушенням п. 1 ст. 6 Конвенції (рішення ЄСПЛ у справі «Смірнова проти України» від 8.11.2005). У разі системних дій учасників процесу, що призводять до затягування процесу, вирішальною є саме активна позиція судді. Саме лише суддівське навантаження не може бути єдиним та достатнім виправданням розгляду справи поза межами встановленого строку, якщо встановлені обставини, що показують невжиття суддею всіх можливих процесуальних і організаційних заходів задля належної підготовки та розгляду справи. ВПВС погодилась з пропорційністю застосованого дисциплінарного стягнення у виді подання про тимчасове, строком на два місяці, відсторонення від здійснення правосуддя з позбавленням права на отримання доплат до посадового окладу та обов`язковим направленням до Національної школи суддів України для підвищення кваліфікації з питань застосування норм КПК України та подальшим кваліфікаційним оцінюванням.
Чи допускається використання інформації, зазначеної в протоколах негласних слідчих (розшукових) дій (далі - НСРД), у дисциплінарному провадженні стосовно судді? В протоколах НСРД було зафіксовано позапроцесуальне спілкування судді зі сторонніми особами щодо конкретних предметних, притаманних саме для діяльності судді дій, що мали чинитися з певною очевидною метою і вигодою. Закон (стаття 257 КПК України) не забороняє використати отриману інформацію в іншому кримінальному провадженні, але визначає, що таке використання є можливим тільки на підставі ухвали слідчого судді, яка постановляється за клопотанням прокурора. Також у такому разі передання інформації, одержаної внаслідок проведення НСРД, здійснюється тільки через прокурора. НАБУ та САП надали дозволи на використання і розголошення документів (відомостей) досудового розслідування кримінального провадження в межах дисциплінарного провадження відповідно до ст. 222 КПК України, тому заборони ч. 2 ст. 255 КПК України у цьому випадку незастосовні. Отже, зазначену інформацію розсекречено й дозволено для використання уповноваженою особою в інших цілях, зокрема, у дисциплінарному провадженні, що не суперечить легітимній меті здобуття цих матеріалів. Додатково ВПВС в постанові https://reyestr.court.gov.ua/Review/136901096 від 14.05.2026 у справі № 990SCGC/32/25 зазначила, що правила КПК України не можуть бути застосовані в контексті заборони використання тих чи інших доказів у дисциплінарному провадженні, сфера регулювання якого, за визначенням ЄСПЛ, є ближчою до сфери цивільного, а не кримінального права. У підсумку ВПВС відхилила доводи скарги про недопустимість використання інформації, зафіксованої в протоколах НСРД, для цілей дисциплінарного провадження.
Підставою для зобов`язання судом суб`єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення є обставини, які ставлять під сумнів виконання цим суб`єктом судового рішення. У такому разі йдеться не про будь-якого суб`єкта владних повноважень і не про будь-який обов`язок, який може виникнути у зв`язку з набранням судовим рішенням законної сили, а саме про виконання відповідачем в адміністративній справі обов`язку (обов`язків), який (які) покладено на нього судовим рішенням. Задоволення заяви про зобов`язання подати звіт про виконання судового рішення має на меті встановлення, зокрема, таких обставин: чи виконано рішення суду, якщо так, то у який строк, порядок та спосіб. Велика Палата в постанові від 16.01.2019 у справі № 686/23317/13-а на підставі аналізу положень ЗУ № 1404-VIII «Про виконавче провадження» дійшла висновку, що не можна зобов`язати суб`єкта владних повноважень виконувати судове рішення шляхом ухвалення з цього приводу іншого судового рішення, оскільки примусове виконання рішення суду здійснюється в порядку, передбаченому цим Законом. Підтримуючи зазначену позицію ВПВС в постанові https://reyestr.court.gov.ua/Review/136901079 від 30.04.2026 у справі № 9901/459/21 дійшла висновку, що забезпечення виконання судового рішення не може породжувати нові спори та бути предметом їх розгляду. Така гарантія, як забезпечення виконання рішення, досягається вжиттям спеціальних заходів впливу на боржника. У цій справі заявниця не погоджувалась зі способом виконання судового рішення, з огляду на стягненням відповідачем сум податку та збору при відшкодуванні понесених нею витрат по сплаті судового збору, вимагаючи зобовʼязати відповідача подати звіт про виконання рішення суду (в порядку статей 381-1, 382 КАС України). ВПВС на це зауважила, що граничний строк пред`явлення до виконання виконавчих листів не сплинув, а тому заявниця мала можливість звернутись до суду із заявою відповідно до ст. 383 КАС України Констатуючи можливість розвʼязання спірного питання у порядку ст. 383 КАС України, ВПВС визнала помилковими висновки КАС у складі ВС, що порушені сторонами питання, які стосуються застосування норм матеріального права при виконанні судових рішень у цій справі, мають бути предметом розгляду окремого судового провадження.
Суддя, який є суб`єктом спеціального конституційного статусу та носієм особливих вимог до доброчесності, не може обмежуватись лише декларативними заявами про наявність законних доходів без належного підтвердження їх походження документами. У своїх деклараціях суддя вказував, що не надав інформації про грошові активи членів сім`ї з тієї причини, що члени сім`ї відмовилися надати йому відповідну інформацію, проте жодних доказів на підтвердження такого твердження не надав. Це свідчить про подання свідомо недостовірної інформації у частині мотивів ненадання відомостей про активи членів сім`ї, що, у свою чергу, ставить під сумнів рівень доброчесності судді як одного з основоположних критеріїв, необхідних для перебування на посаді судді. Саме суддя зобов`язаний довести свою відповідність критеріям доброчесності, надаючи повну, достовірну, переконливу інформацію. Зважаючи на відсутність достатньо аргументованих пояснень судді щодо доходів його близьких осіб, ВПВС в постанові https://reyestr.court.gov.ua/Review/136901077 від 30.04.2026 у справі № 990/341/23 дійшла висновку про відсутність правових підстав для визнання протиправним і скасування рішення ВРП про звільнення позивача з посади судді.
TGLIST.COM.UA
