ВПВС в додатковій постанові https://reyestr.court.gov.ua/Review/136828106 від 20.05.2026 у справі № 911/969/24 наголосила на тому, що втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони на підставі положень ч. 4 ст. 126 ГПК України можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. Суд може змінити розмір заявлених до стягнення витрат на професійну правничу допомогу як шляхом зменшення загальної суми таких витрат, зокрема у разі їх неспівмірності зі складністю справи, ціною позову чи значенням справи для сторони, так і шляхом відмови у відшкодуванні чи зменшення розміру витрат на оплату окремих послуг адвоката, зокрема у разі їх невідповідності критеріям реальності та розумності або через неспівмірність суми оплати із часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг) / обсягом наданих адвокатом послуг (коли одна послуга охоплюється і дублюється іншою послугою адвоката, внесеною до розрахунку) тощо. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами. За відсутності клопотання сторони про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, відсутні підстави для самостійного вирішення судом питання про зменшення цих витрат. Зменшення розміру заявлених витрат на професійну правничу допомогу через дублювання позиції сторони та змісту процесуальних документів протягом розгляду справи судами різних інстанцій є усталеним у практиці ВС. Оскільки витрати у визначеному заявником обсязі (65000 грн) не мали характеру необхідних і не були співмірними з виконаною роботою, ВПВС зменшила їх розмір до 20000 грн.
Належним відповідачем є особа, яка є суб`єктом матеріального правовідношення, тобто особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги, захистивши порушене право чи інтерес позивача (п. 8.10 постанови ВПВС від 05.07.2023 у справі № 910/15792/20). Підставами його процесуального правонаступництва можуть бути лише юридичні факти, які виникли під час процесу, а не до його початку. Поширення законної сили судового рішення на правонаступників сторін відбувається у тих випадках, коли правонаступництво має місце після ухвалення рішення у справі. За обставинами справи після смерті відповідача суд першої інстанції продовжував розгляд справи та ухвалив рішення щодо нього, вважаючи відповідача належним чином повідомленим. Апеляційний суд ухвалою залучив до участі у справі правонаступника відповідача та розглянув справу, ухваливши постанову року про залишення рішення суду першої інстанції без змін. ВПВС в постанові https://reyestr.court.gov.ua/Review/136784631 від 13.05.2026 у справі № 367/8835/16 зауважила, що такий підхід фактично допускає можливість існування та залишення в силі судового рішення, ухваленого щодо особи, яка на момент ухвалення рішення вже не мала цивільної процесуальної правосуб`єктності. Це суперечить самій природі цивільного судочинства, вимогам участі належної сторони у процесі, а також гарантіям справедливого суду і принципу змагальності сторін. Адже смерть сторони до ухвалення рішення зумовлює відсутність належного суб`єкта, щодо якого суд взагалі міг ухвалити рішення.
ВПВС вкотре в постанові https://reyestr.court.gov.ua/Review/136004944 від 09.04.2026 у справі № 990/472/25 звернула увагу на можливість оскарження актів індивідуальної дії лише їхніми адресатами, тобто суб`єктами, для яких відповідні акти створюють права та/чи обов`язки. Однією із цілей таких обмежень є недопущення розгляду в судах позовів третіх осіб в інтересах (або всупереч інтересам) адресатів індивідуальних актів. Дотримуючись зазначеного висновку, ВПВС в постанові https://reyestr.court.gov.ua/Review/136544734 від 07.05.2026 у справі № 990/46/26 констатувала, що сама по собі фактична тривалість здійснення ВРП дисциплінарного провадження щодо судді не порушує прав та інтересів особи, яка звернулася з відповідною дисциплінарною скаргою, і не може вплинути на такі права та інтереси. Вкотре було зауважено, що оцінювати дії судді під час виконання посадових обов`язків має право лише ВРП, рішення якої щодо притягнення чи відмови у притягненні судді до дисциплінарної відповідальності створюють юридичні наслідки для такого судді, але не для особи-скаржника. Тому правом на оскарження дій / рішень ВРП, її органів, що здійснюють дисциплінарне провадження, наділені лише суб`єкти цього провадження в порядку, передбаченому законом.
ВПВС в постанові від 27.06.2019 у справі № 9901/776/18 дійшла висновку, що загальний максимальний строк тимчасового відсторонення судді від здійснення правосуддя у зв`язку з притягненням до кримінальної відповідальності з урахуванням можливості продовження такого строку на стадії досудового розслідування становить чотири місяці, протягом яких досудове розслідування має бути завершеним. Ці законодавчі гарантії недоторканності та імунітету судді мають дисциплінувати і орієнтувати сторону обвинувачення на необхідність завершення досудового розслідування щодо відстороненого судді у строки, встановлені законом для відсторонення. Такий ліміт строку відсторонення судді від здійснення правосуддя не поширюється на застосування вказаного заходу кримінального провадження на стадії судового провадження, для якого встановлено спеціальний строк - до набрання законної сили вироком суду або закриття кримінального провадження. Тобто застосування тимчасового відсторонення судді від здійснення правосуддя на стадії досудового розслідування та судового провадження в межах одного кримінального провадження не є тотожними за юридичним змістом, підставами, значимістю, метою і тривалістю застосування. Підтримуючи зазначену правову позицію ВПВС в постанові https://reyestr.court.gov.ua/Review/136588261 від 29.04.2026 у справі № 990/347/24 погодилась з правомірністю тимчасового відсторонення судді від здійснення правосуддя у зв`язку з притягненням його до кримінальної відповідальності до набрання законної сили вироком суду або закриття вказаного кримінального провадження.
В ухвалі про роз`яснення судового рішення суд викладає більш повно та зрозуміло ті частини рішення, розуміння яких викликає труднощі, не змінюючи при цьому суті рішення і не торкаючись питань, які не були предметом судового розгляду. У такому разі суд, роз`яснюючи рішення, не вправі вносити будь-які зміни в існуюче рішення. Крім того, роз`ясненню підлягає судове рішення, яким суд розв`язав спір по суті, тобто якщо воно впливає на права, обов`язки та інтереси учасників спірних правовідносин. Не підлягає роз`ясненню рішення, що прийняте з процесуальних питань, які не стосуються суті спору, що виник між сторонами у справі. Оскільки ухвала суду першої інстанції стосувалася лише дослідження питання наявності підстав для зупинення провадження у справі, ВПВС в постанові https://reyestr.court.gov.ua/Review/136588263 від 30.04.2026 у справі № 990/254/24 (п.п. 19, 20) дійшла висновку, що її роз`яснення є неможливим, оскільки зумовлює надання відповідей на питання, які не зачіпались судом раніше.
Під час перегляду справи № 755/11021/22 у пунктах 67, 68 постанови ВПВС дійшла висновку: «… шість місяців, які визначені в реченні другому частини другої статті 46 ЦК України, мають відраховуватися від дня закінчення активних бойових дій на місці (на території) ймовірної загибелі фізичної особи, що дозволятиме надати правову охорону людям, які постраждали від війни та у яких у зв`язку з вірогідною смертю зниклої фізичної особи виникають певні цивільні права та правомірні інтереси, і забезпечуватиме правову справедливість». Шестимісячний строк, який у цьому випадку обчислюється з дня закінчення активних бойових дій, виконує функцію своєрідного запобіжника, спрямованого на захист прав та інтересів фізичної особи, яка може перебувати в невідомому місці або тимчасово не мати змоги вийти на зв`язок з різних причин, пов`язаних з обставинами воєнних дій, збройного конфлікту. Обставини справи № 755/11021/22, яка перебувала на розгляді у ВПВС, стосувались подій, коли ймовірна загибель фізичної особи сталась на території, де велись активні бойові дії, а після їх завершення територія залишилась під контролем України. Оскільки з часу ухвалення постанови в справі № 755/11021/22 на законодавчому рівні не відбулась зміна підходів до вирішення питання обчислення строків оголошення особи померлою, ВПВС в ухвалі https://reyestr.court.gov.ua/Review/136149460 від 16.04.2026 про відмову у прийнятті справи № 671/132/25 до свого розгляду констатувала відсутність мотивів необхідності відступлення від зазначеного висновку.
Відмовляючи у прийнятті справи № 755/16704/24 до свого розгляду, ВПВС в ухвалі https://reyestr.court.gov.ua/Review/136392504 від 29.04.2026 звернула увагу на те, що у постанові від 21.12.2020 у справі № 520/2226/19 КАС у складі ВС фактично сформулював загальний правовий висновок про таке:«[…] чинне законодавство не містить конкретного переліку документів, які потрібно пред`явити матері, що виховує дитину без батька, для отримання додаткової соціальної відпустки. Тому для підтвердження права на зазначену відпустку в цьому випадку роботодавцю має бути пред`явлений будь-який офіційно складений, оформлений та засвідчений в установленому порядку документ, в якому з достатньою достовірністю підтверджується відсутність участі батька у вихованні дитини. …обов`язок оформлення таких документів лягає на працівника, а не на роботодавця». КАС, з урахуванням усіх фактичних обставин, зокрема ненадання позивачкою відповідачу жодного документа для підтвердження її статусу одинокої матері під час перебування на посаді державного реєстратора, при формуванні графіка відпусток, на час звільнення, а також того факту, що позивачка за період роботи не зверталася із заявою про надання їй соціальної відпустки, виснував про те, що немає підстав для задоволення вимоги її позову про стягнення компенсації за 20 днів невикористаної додаткової відпустки як одинокій матері, яка виховує дитину без батька, за весь період роботи. Такий правовий висновок КАС у справі № 520/2226/19 є загальним та стосується належних документів, що варто пред`явити матері, яка виховує дитину без батька, для отримання додаткової соціальної відпустки.
ЄСПЛ 06.11.2025 ухвалив остаточне рішення у справі «Панкратьєв проти України», констатувавши порушення Україною п. 1 та п.п. «с» п. 3 ст. 6 Конвенції у зв`язку з порушенням права заявника на правову допомогу; п. 1 ст. 6 Конвенції у зв`язку з надмірною тривалістю провадження. Крім того, ЄСПЛ присудив заявнику 1800 євро на відшкодування моральної шкоди. Суд вказав на відсутність доказів, що до допиту заявнику роз`яснили його право на правову допомогу і він належним чином відмовився від цього права. При цьому важливим є те, що заявника незадокументовано тримали під вартою протягом декількох днів, перш ніж він надав свої показання. ЄСПЛ встановив, що суди не виключили пояснення, надані заявником за відсутності захисника, а також фактично вказав на необхідність надання оцінки іншим доказам на предмет їх похідного характеру від інформації, отриманої з початкових пояснень заявника. Також ЄСПЛ зазначив, що провадження тривало понад дев`ять років і один місяць у трьох інстанціях. Враховуючи констатовані ЄСПЛ порушення, ВПВС в постанові https://reyestr.court.gov.ua/Review/136392503 від 29.04.2026 у справі № 1-1099/11 зауважила, що суд касаційної інстанції в повній мірі не перевірив доводи касаційної скарги, враховуючи встановлений факт незадокументованого позбавлення волі заявника, а також написання ним у цей період без роз`яснення права на правову допомогу пояснень, в яких він визнав себе винним у вчиненні злочину. Оскільки порушення прав заявника, встановлені рішенням Європейського суду, свідчать, що їх виправлення потребує дослідження та оцінки доказів, ВПВС скасувала судові рішення та направила справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
У постанові від 13.09.2023 у справі № 204/2321/22, ВПВС висловила таку правову позицію: «Звернення фізичної особи до суду через офіційну електронну адресу суду з процесуальним електронним документом, який підписаний електронним цифровим підписом, є належним та правомірним способом безпосереднього звернення до суду, що ототожнюється із безпосереднім зверненням до суду через канцелярію або традиційними засобами поштового зв`язку і має кваліфікуватися саме як безпосереднє звернення до суду. Наведені висновки не стосуються адвокатів, нотаріусів, приватних виконавців, судових експертів, державних органів та органів місцевого самоврядування, суб`єктів господарювання державного та комунального секторів економіки, які реєструють свої офіційні електронні адреси в ЄСІТС в обов`язковому порядку». Підтримуючи зазначену правову позицію ВПВС в постанові https://reyestr.court.gov.ua/Review/136237083 від 30.04.2026 у справі № 990/52/24 наголосила, що адвокати мають подавати до суду процесуальні документи в електронній формі лише з використанням підсистеми «Електронний суд», а не шляхом їх надсилання електронною поштою з використанням кваліфікованого електронного підпису.
В ухвалі про передачу КГС ВС вказує, що аналіз нормативно-правових актів дає підстави для висновку про те, що підтверджене даними оператора ГТС фактичне постачання природного газу споживачу є належною та достатньою обставиною для визнання укладеним договору постачання природного газу постачальником «останньої надії», а тому такі відносини між сторонами є договірними, а не кондиційними у розмінні статті 1212 ЦК України. Водночас обставини, визначені статтею 15 Закону України «Про ринок природного газу» (зокрема, наявність простроченої заборгованості; неможливість постачання природного газу постачальником «останньої надії» споживачу із перевищенням 60-добового терміну протягом календарного року (за винятком оператора газорозподільної системи у певний період), не можуть свідчити про те, що договір постачання природного газу постачальником «останньої надії» є неукладеним у разі непереривного фактичного постачання природного газу споживачу. Наявність вказаних обставин не може звільняти споживача від обов'язку оплатити вже поставлений природній газ або ж сплачувати його у меншій сумі. Крім того, Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами (див. постанову ВПВС від 05.06.2018 у справі № 338/180/17). Перекваліфікація у цьому разі договірної вимоги на кондикційну, враховуючи принцип «jura novit curia» (суд знає закони), підриватиме стабільність відносин на ринку газу, створюючи правову невизначеність щодо розрахунків, суперечить самій правовій природі діяльності постачальника «останньої надії», що недопустимо. На обґрунтування існування виключної правової проблеми КГС ВС посилався на судові рішення, в яких суди першої та апеляційної інстанцій за подібних правовідносин доходили різних висновків щодо кваліфікації цих правовідносин: в одних випадках як таких, що виникли на підставі договору, в інших - як таких, що не є договірними, що зумовлює їх перекваліфікацію та застосування норм статей 1212,1213 ЦК України. Погоджуючись з обґрунтованістю мотивів ВПВС 17.04.2026 постановила ухвалу https://reyestr.court.gov.ua/Review/136149462 про прийняття справи № 904/1809/24 до свого розгляду.
TGLIST.COM.UA
