поле болото 21 💀

1950 рік, Торонто, Канада. У Народному домі проходить перша виставка експонатів Українського воєнно-історичного інституту. На світлині очільник цього закладу, полковник Армії УНР Михайло Садовський стоїть у товаристві уважної молоді й гордо тримає в руках унікальний артефакт – прапор Уманського полку кінних запорожців. На полотнищі чітко видно промовистий напис «На смерть за Україну» та зображення черепа з перехрещеними кістками. На стінах позаду експозиції розміщені плакати, що прославляють «лицарів військ Української Народної Республіки – борців за державність України 1917–1921» і вшановують пам’ять героїв Крут (1918) та Базару (1921). На звороті фотографії зберігся автентичний штамп Воєнно-історичного інституту з тризубом і постаттю вояка.Для тих, хто змушений був покинути Україну, це було більше ніж наукова діяльність. Це був спосіб опору: показати, що дух української боротьби ще живе і є люди, які, попри далеку відстань, зберігають та демонструють пам’ять про нього для майбутніх поколінь вільної України.Нарешті в грудні 2025 року цей безціннний історичний спадок повернувся в Україну, і нині вже наш музей готує виставку «Шлях героїв» із цими унікальними артефактами визвольної боротьби українців за свободу й незалежність у 20 сторіччі.Джерело: Національний музей історії України.Темна Академія ✺

вітаю волонтерок і волонтерів мого серця зі святом! і тих, з ким не знайома, звісно! ви робите неможливе безкінечно, і я в перманентному здивуванні й зворушенні, що маю за щастя свідчити це зсередини.майже зневажаю свята, окрім тих, що пов'язані з державністю, але цей день став ще одним моїм внутрішнім днем подяки світу за людей. жити боляче й холодно, проте завдяки волонтер*кам мені буває спокійно, радісно й не самотньо [особливо, коли хтось доїжджає до Берліну і ми обіймаємось]. український волонтерський рух — ще одне диво, про яке навряд чи складатимуть легенди, але дослідження точно будуть.хай всі боргові збори та "запити на вчора" закриваються миттєво! хай вистачає рук і часу! хай комунікація буде швидкою й простою! і хай здохнуть москалі, звісно.якщо хтось когось хоче привітати:🥀 Полю і Христю — донатом на авто зв'язківцям 81 ОАемБр🕸БФ "Шлях небайдужих" — донатом на потреби 3 БрОП НГУ "Спартан", Покровський напрямок ✨️мій любимий БФ "Фронт плюс тил" — осьдечки на підтримку групи РЕБ 412 бригади Nemesis🖤майстерню FPV KLYN Drones 💀мене — донатом на 3 бінокуляри для ССО чи на майбутній РЕБ для 116, чи на FPV (це моя чергова банка для KLYN Drones, яку збираю в фоновому режимі і перекидаю їм, коли вона наповнюється)

а це ось випадково знайшла в закладках:Місце запису: село Пуста Гребля Коропський район Чернігівська область;Дата запису: 3 серпня 2002 р.;Хто записав: Корацюба Євгенія Григорівна;Респондент: Кисіль Марія Єлисеєвна, 1927 р.н.;Під час Голодомору 1932-1933 років проживала в селі Пуста Гребля Коропського району Чернігівської області.(Свідчення з фондів Музею Голодомору).5-6 років було. Я страшна була пухла і мати пухла. Четверо дітей у матері. Хлопці їли молоко. Була у нас корова. А ми з матір’ю – медунки і од їх пухлі були. Очі не дивилися і живіт як барабан. Батько у нас умер. Я мати пошти сліпа була. Чого голод був не придумаю. Бог його знає, не вродило бог його знає. Їли ракушки. Знаю, шо у мого дядька хлопчик умер.У 1946-1947 нехватало чогось. Нічого було їсти. У колгоспі у буртах була картопля. Вона погнила. Збирали біле у торбинку. Промивали, добавляли соди і пекли млинці. Дуже добри були. Чого голод був – не вродило, я не придумаю. Бригада позабирала жито, шо мати напахала. Жито молотить мати, приходять з бригади. Мати каже: «Хоч убіть, а не оддам», та вони взяли й забрали. У хуторі не вмирали. Їли гнилички які собирали. Зелень збирали і їли.

перший найкращий в світі подкаст -- це подкаст Марини.другий найкращий в світі подкаст створили ЕГЕ films (Ірина Данилейко і хто?): "Нашою першою співрозмовницею стала Катерина Трохимівна Боголій, яка народилася у селі Окунинів, що до 1964 року лежало на березі мальовничого Дніпра. Через створення Київського водосховища Окунинів і сусідні села опинилися під водою, а люди роз’їхалися по Чернігівській та Київській областях, шукаючи нові домівки.Це наш перший лЕГЕнький подкаст і ми не образимось, якщо під час нього ви заснете, дивлячись перед сном)) бо він такий: про все потроху, з добрими і затишними людьми, в яких ви впізнаватимете своїх найрідніших. Думаємо, ви хотіли б задати такі ж питання своїм бабусям і дідусям, і, можливо, ми надихнемо вас!Кожне відео на нашому каналі – це результат виїздів в етнографічні експедиції. Ми будемо дуже раді, якщо ви зможете фінансово долучитися до наших пошуків та досліджень, з результатами яких ми обов’язково ділитимемось з вами!"ОСЬ ТУТ МОЖНА ПІДТРИМАТИ ЇХНІ ЕКСПЕДИЦІЇяк нам всім пощастило!

Друзі, маю для вас хорошу новину. Розпочинаю співочий курс з вивчення традиційних колядок та ліричних пісень Київського Полісся, який стартуватиме з 22листопада цього року. Для Вас, це буде чудова нагода ознайомитись не лише з пісенним матеріалом покинутого села з зони відчудження - Чапаївки (стара назва Хоромне), але й з діалектом цього села. Це відмінна можливість для тих хто хоче освоїти базові навички вокальної майстерності з традиційного співу Київського Полісся. Чапаївка (раніше Хоромне, потім Затонське) — це колишнє село в Київській області, яке входило до складу Чорнобильського району, та виселено в 1986 році через наслідки аварії на ЧАЕС. Багато хто з Вас, знає мене та цікавиться моєю творчістю та діяльністю. Але багато хто з Вас може запитати в чому ж унікальність цього курсу. То я поясню. З самого дитинства я виростав в середовищі, де ще активно виконувалися різножанрові календарно - обрядові пісні, ліричні пісні та духовні піснеспіви на унікальному діалекті, характерному для Чорнобильського краю. Від самого малку, я вбирав в себе цей безцінний матеріал, не знаючи, що в подальшому стану носієм цієї унікальної пісенної традиції. Цей співочий курс не лише ознайомить Вас з пісенною культурою Київського Полісся, але й дасть змогу в чудовій, тихій атмосфері, насолодитись унікальними давніми стравами приготовленими в справжній печі, за рецептами цього покинутого села. Тепер власне про сам співочий курс. До плати за співочий курс входить:- 3 дводенні заняття в сумі 6 занять тривалістю 3год кожен (сб-нд, сб-нд, сб-нд);- смачнюща традиційна вечеря та сніданок;- місце для ночівлі в затишному будинку для іногородніх (йде бонусом).Можливо для бажаючи буде проведено заняття і в будній зручний для Вас час. За більшими деталями звертайтесь у приват. Буду вдячний за репост.

oh la la, це видозмінене повторення вже десятки разів сказаного (і тут, і всюди).ніщо не має значення, окрім фронту, і я часто постійно розмірковую: як робити все, що роблю, ефективніше? одне з моїх хворих бажань -- залучити якомога більше людей до горизонтальних взаємодій, де кінцевою точкою в ланцюжку буде безпосередня, швидка, стала, стабільна підтримка підрозділів. тому я за любий двіж, якщо він волонтерський, і ні про що більше не говорю, окрім як про збори-війну-fpv-РЕБи. якщо раптом серед вас є люди, котрі поки не наважувалися відкрити допоміжні банки, бо *будь-яка причина* -- напишіть мені чи сходіть сюди почитати про мій досвід (починаючи з першого посту там є інструкції, ближче до кінця -- мої експерименти та регулярні практики). ні на що не претендую, але займаюся цим 2 роки нонстоп і, можливо, зумію в тій самій формі розказати-показати, підтримати чи заохотити. [принаймні, всі свої тексти про збори я пишу немов би колишній собі, бо в 2023 мені дуже не вистачало когось, хто все б пояснив: від "як завести картку Моно, якщо не живу в Україні сто років?" до "що робити, якщо не вмію в картинки й графічні редактори?", від "о котрій годині постити збір?" до "ой, все пропало! не знаю, як закрити банку"].і це теж повторюю: нам потрібно більше людей. більше рук -- швидше плетуться сітки. більше банок -- швидше буде РЕБ. а якщо ви +- в берліні і хочете щось на кшталт консультації чи колаборації-для-збору -- тим паче пишіть. і за репост буду вдячна. раптом це не ілюзія, і окрім мене колишньої все оце написане допоможе ще комусь.

я була зовсім маленькою, коли мій гардероб почала формувати баба Валя. баба Валя шукала мені мої перші не родинні вишиті сорочки і спадници по селу.ну а баба Слава завжди недовольна тим, шо ми одягаємося "як опудала". баба Слава любить такий стиль: в'язана люрексова майка з декольте золотого кольору, штіблєти, спортивні штáні. верх має бути максимально відкритий і трошечки соблазнітєльний. І НІЯКИХ ХУСТОК. ніякої довжини нижче коліна. ви не монашки, шоб так хадить.ще з шкільних часів ношу сукні усіх своїх бабусь — бо вони красиві і старомодні, а все, що старомодне — не нудне. українські дизайнери — це харашо, канєшно, але бабин шифанєр, прабабина скриня, похоронний вузол і чердак – найлуччіші. [тому баба Слава впевнена, що я не вийду заміж].деякі бабині сукні шилися з тканин, які мали використовуватися як фільтри на шосткинських фабриках. якщо це не перформативно-поетичний акт в текстилі, то ну я не знаю. а синій лабораторний халат баби Валі пережив берлінські демо-оргії. як я хочу додому, чорт.

снилося, як літаю під стелею ображіївської хати (в прихожій у баби Слави) на білих полотнах (як у циркових гімнасток), готуюся до концерту "панна вмерла". в залі Корчинський, я в когось закохана і питаю ДК, чи він прийде. а він не прийде, бо на війні.друга частина сну — Ображіївка, десь в районі клубу велика сцена, на якій ми маємо грати, взуваю ті самі рожеві чобітки, фарбуюсь, вибираю помаду. купа знайомих (Катька Малишчиха, Оля Гарбуз, ще однокласниці), я зі сцени в мікрофон кажу "перестаньте називати мене Катьою, я Катерина!". і хтось шепоче "Катюуууша" по-зміїному. неможливість відстояти своє ім'я — безсилля.вирізані вінки, гребінці з паперу.мама шле фото з Ображіївки, думаю про окупацію: яка вже, яка може бути, про окупацію зі снів. в селі збереглося багато текстилю. не знаю, куди поділися сорочки з музею, а було прям багато (білим по білому насамперед). в кожній хаті, куди заходила, було про що питати й слухати. Катя Ю. має колекцію і архів, баба Катя сама створює колекції. є що втрачати.

сьогодні останній день бабілонівської програми "каша-водка-ейзенштейн", де вони святкують закінчення війни сєрмяжним фуршетом і пропагандистським фільмом ("The war is over." – написано в їхній імейл-розсилці).якби мене запитали, щó суттєве спричиняють ці всі демо – не відповіла б. відповідати треба лекцією, а не реченням "нічого, але це як подивитися". звісно, інша справа -- залити балончиком вікна і стіни (Babylon же під охороною?), написавши слово "фашисти" 14 разів. *ЦЕ ІРОНІЯ*жбурляння аби-якими негативно конотованими + ідеологічно забарвленими словами на демо та й взагалі під час війни -- чудова жива ілюстрація загальної деградації та "демократизації" дискусії. можливістю говорити голосно (=засобами ретрансляції) оволоділи (але не "заволоділи"), зокрема, і найтупіші теж, а позаяк їхні екзистенційні потреби, функції та звички зводяться до поглинання, віддзеркалення та тиражування, ми спостерігаємо цей квазіреванш русофілії. "квазі" -- бо російська культура так і не стала табуйованою; її де не де прибрали з програм європейських університетів на пару семестрів і витримали паузи в показуванні російського протягом кількох місяців в 2022. так ліниво мій брат іноді ховає цигарки від мами, бо знає, що йому нічого не буде, проте зайвий раз слухати її крик не хоче. реванш по відсутності заборони/знищення -- абсурд, проте Спектакль його зараховує.всі ці вчорашні мавпи з публіки, що скакали (се правда!) та вимахували перед нами брошурами та ганчіркою СССР – загублені в котлі глобалізації персонажі, для яких доторкнутися до чогось нібито сильнішого й вічного дорівнює відчути себе нарешті гучними, а отже, існуючими.насправді варто трохи переформулювати питання з другого абзацу, і тоді (не)дієвість демонстрацій постає в новому світлі. чи можу я свідчити про суттєві зміни внаслідок берлінських демонстрацій?так, можу (тут ми не будемо дефініювати "суттєві зміни", тому що це вже захід в площину особистої філософії, і я готова говорити про це лише за донати або ж з моїми інтелектуально співзвучними друзями).а взагалі: пиздіти про (не)ефективність VS на практиці впевнитися в ній -- це про різні світогляди. я песимістка і не вірю, що без внутрішньої потреби, волі, свідомої роботи і готовності до поразок [тривалістю в десятиліття]може відбутися хоч щось суттєве.ми повертаємося в 1920ті гострими доторками голок, що мають зімітувати створення перфокарти.возвеличення примітивного, але вже розмноженного в тисячах тисяч творів "постулату" – про це, зокрема, всі наші любимі столітні німі фільми і тексти. вони не були про це, але наділені новими інтерпретаціями тепер. чесно кажучи, мені нудно від тупості так, що іноді я перетворююсь на мізантропа. і я, чорт, терпіти не можу ходити на демонстрації, але ходитиму.

🖤всіх [кого це стосується] вітаю з Днем закоханих в зраду🖤мій знайомий зі 101 бригади ТРО (70 батальйон) збирає на РЕБ, а я трошки допомагаю і розігрую прикраси.заради Толкієна і святих духів незмальованих земель, поширте цей рилз в інсті! (досі не вмію знімати-монтувати, але колекція суконь+прикрас витягує все). чи тут🤍🤍🤍🖤PayPal [email protected] 🖤4441 1111 2179 0061🖤Монобанка осьдечки P.S. мою прабабу-ображунку німці погнали остарбайтеркою ще зовсім юною, а прапрадіда розстріляли (там, де Технікум біля нашої гімназії в Шостці), прадіда вбили свої ж, словом, все як у всіх. цього "як у всіх" мені завжди було і буде достатньо, аби ні на що в цім світі не покладатися, ні від кого нічого не очікувати, не пройобувати неповторне життя на міщанські драми та відчай, спричинений зовнішнім. є тільки віра, робота, обов'язки і відповідальність перед історією. [і Алістер Кроулі].щиро не розумію, чому погані/хороші новини легітимізують пасивність та бездіяльність. сіно до зими треба заготовити, хай хоч сніг випаде.