сьогодні останній день бабілонівської програми "каша-водка-ейзенштейн", де вони святкують закінчення війни сєрмяжним фуршетом і пропагандистським фільмом ("The war is over." – написано в їхній імейл-розсилці).якби мене запитали, щó суттєве спричиняють ці всі демо – не відповіла б. відповідати треба лекцією, а не реченням "нічого, але це як подивитися". звісно, інша справа -- залити балончиком вікна і стіни (Babylon же під охороною?), написавши слово "фашисти" 14 разів. *ЦЕ ІРОНІЯ*жбурляння аби-якими негативно конотованими + ідеологічно забарвленими словами на демо та й взагалі під час війни -- чудова жива ілюстрація загальної деградації та "демократизації" дискусії. можливістю говорити голосно (=засобами ретрансляції) оволоділи (але не "заволоділи"), зокрема, і найтупіші теж, а позаяк їхні екзистенційні потреби, функції та звички зводяться до поглинання, віддзеркалення та тиражування, ми спостерігаємо цей квазіреванш русофілії. "квазі" -- бо російська культура так і не стала табуйованою; її де не де прибрали з програм європейських університетів на пару семестрів і витримали паузи в показуванні російського протягом кількох місяців в 2022. так ліниво мій брат іноді ховає цигарки від мами, бо знає, що йому нічого не буде, проте зайвий раз слухати її крик не хоче. реванш по відсутності заборони/знищення -- абсурд, проте Спектакль його зараховує.всі ці вчорашні мавпи з публіки, що скакали (се правда!) та вимахували перед нами брошурами та ганчіркою СССР – загублені в котлі глобалізації персонажі, для яких доторкнутися до чогось нібито сильнішого й вічного дорівнює відчути себе нарешті гучними, а отже, існуючими.насправді варто трохи переформулювати питання з другого абзацу, і тоді (не)дієвість демонстрацій постає в новому світлі. чи можу я свідчити про суттєві зміни внаслідок берлінських демонстрацій?так, можу (тут ми не будемо дефініювати "суттєві зміни", тому що це вже захід в площину особистої філософії, і я готова говорити про це лише за донати або ж з моїми інтелектуально співзвучними друзями).а взагалі: пиздіти про (не)ефективність VS на практиці впевнитися в ній -- це про різні світогляди. я песимістка і не вірю, що без внутрішньої потреби, волі, свідомої роботи і готовності до поразок [тривалістю в десятиліття]може відбутися хоч щось суттєве.ми повертаємося в 1920ті гострими доторками голок, що мають зімітувати створення перфокарти.возвеличення примітивного, але вже розмноженного в тисячах тисяч творів "постулату" – про це, зокрема, всі наші любимі столітні німі фільми і тексти. вони не були про це, але наділені новими інтерпретаціями тепер. чесно кажучи, мені нудно від тупості так, що іноді я перетворююсь на мізантропа. і я, чорт, терпіти не можу ходити на демонстрації, але ходитиму.