Нотатки креадира 🏴‍☠️

Мене дуже напружує тенденція до надмірного спрощення, яка поступово захоплює всі сфери нашого життя. Прості рішення. Прості методики. Прості способи знайти ідею. Прості відповіді на складні питання.Ми шукаємо лайфхаки та чарівні кнопки замість створення власної системи поглядів на свою діяльність. В очах відвідувачів профільних конференцій читається німий запит «Просто скажіть, який інструмент нам прикрутити, щоб все стало нормально». І обов’язково надішліть презентацію. Ми читаємо в скороченні, щоб отримати пласку есенцію знань, втративши при цьому їх об’ємне розуміння. Ми шукаємо фреймворки, алгоритми, схеми та таблиці, які «пояснять все», замість того, щоб рефлексувати та розвивати мислення.Креативний клас теж любить спрощення. І виражено це в любові до креативних методик. Гіперболи, метафори, абсурдні альтернативи, інверсії та всі інші моделі милиць, за допомогою яких легко та весело придумувати ідеї. І це добре. Буває, вони дійсно допомагають затупілому мозку поглянути на завдання під новим кутом, розім'яти забиті м’язи, keep the ball rolling, так би мовити. Але методики – це все ж таки милиці. В житті милиці допомагають людям замінити здорові ноги їх подобою. З ними можна пересуватися. Повільно, невпевнено, але якось переміщувати своє тіло в просторі. У креативній роботі завдання милиць схоже. І звертатися до них треба тільки тоді, коли поламався. Або коли заново починаєш ходити.Креативні милиці призводять до плоских пластмасових рішень. І не тому, що на їх основі було зроблено 100500 ідей до нас (врешті-решт, у музиці нот всього сім). А тому, що в них немає думки, немає людини, немає енергії. Є жарт, каламбур, твіст, алгоритм, а енергії немає.Як додати її у свою ідею? Де знаходиться цей генератор? У нашому ставленні. В авторському переосмисленні. В особистому, яке ми привносимо в робоче. Глибина ідей з’являється не в питаннях «на що це схоже?», «а що якщо перевернути ситуацію?» або «це молоко настільки натуральне, що…». Вона в спробах згадати, що в нашому досвіді пов’язане з продуктом, ситуацією, проблемою. У здатності знову відчути та розібрати почуття на запчастини. У дослідженні своїх болів, радощів, потреб та емоцій. Глибина з’являється там, де ми формулюємо власне ставлення до питання, згадуємо свій особистий досвід, рефлексуємо. У цих роздумах з’являється напруга. І майже завжди вона призводить до більш об’ємних рішень, яким легше співпереживати. Тому що в них видно людину. А людині співпереживати легше, ніж милиці.Перш ніж приступати до ідей, корисно згадати, осмислити, відчути. Знайти особисте в чужому. Знайти себе в поставленому завданні, продукті, проблемі. Потім додати до нього особисте людей, для яких створюється ідея. І тільки потім із цим всім вантажем на борту злітати.Глибокі ідеї починаються з особистого. А особисте – з роздумів та досвіду. Милиці нехай поки постоять в куточку, дочекаються чергового перелому. Можливо, і не знадобляться.

Перше, що хочеться зробити, коли стикаєшся з проблемою,- це знайти її головну причину й розібратися з нею. Проте саме ідея того, що у будь-якої проблеми існує всього одна корінна причина хибна. Зазвичай у проблем багато причин. Бо всі вони існують в складних системах, а системи складаються з багатьох елементів, які ще й по-різному взаємодіють один з одним. Й це все відбувається в нестабільному контексті. Коротше, все складно. Більш практичним для мене виглядає не пошук корінної проблеми, а пошук кращої проблеми для розвʼязання. Тобто тієї проблеми, рішення якої суттєво вплине на ситуацію. Цей процес зазвичай складається з двох етапів. Перший - визначення всіх можливих проблем, їх причин та симптомів. Для цього використовую свій улюблений інструмент від Голдтратта з занадто езотеричною назвою - Дерево інснуючоі дійсності (current reality tree). Другий - обрання найкращої проблеми та створення ідей щодо її вирішення. На цьому етапі дуже допомагає рефреймінг. Але коли мене питають що почитати про методи розвʼязання проблем, рекомендую всього дві книги:1. What’s your problem? В українському виданні - «У чому ваша проблема?»2. A beautiful constraint. В українському виданні не бачив.

У своїй статті «Парадокс публічності» дослідники Балаш Ковач і Аманда Шаркі розповіли про свій аналіз понад 38 000 книжкових рецензій на сайті GoodReads (на якому, до речі, я веду всі свої списки книг). Вони виявили, що в більшості випадків книги, які завоювали всілякі премії, отримували більш негативні відгуки, ніж книги-номінанти. Причинно-наслідковий зв'язок тут зовсім неочевидний, та якщо дивитись виключно на рейтинги чи коментарі, можна легко зробити геть невірний висновок. Річ у тім, що премії та нагороди приводять до популярності, а вона створює підвищені очікування. Які, як ми знаємо з життєвого досвіду, часто не виправдовуються. Ба більше, престижні премії приваблюють більш численну і різноманітну «не нашу» аудиторію. До неї зазвичай входять люди, які вирішили прочитати її тільки через отриману премію (така собі мотивація) або яким жанр книги взагалі не близький, але хайп притягує. Такі читачі частіше за все залишають негативні коментарі. Водночас книги, які тільки номінуються на премії, не привертають до себе таку увагу публіки, тому й рейтинги їх залишаються стабільними. Ту саму тенденцію ми спостерігали декілька років тому в нашій Hotspot School of English. Ця історія - за посиланням. А поки пам’ятайте, що навіть у Тихого океану рейтинг в Гуглі - 3,5.