Нотатки креадира 🏴‍☠️

«Нам подобається багато говорити про те, як бути крутим стратегом. Але здається ми ніколи не питали про це в людей, чия думка має найбільше значення». Повна версія дуже цікавого дослідження Алекса Моріса, який провів опитування серед сотень креативників про те, ким для них є стратеги, якої допомоги вони від них потребують та чого від них очікують. Залишу тут головні думки креативників для тих, кому не вистачить часу на читання (ліньки тобто). Але краще подивіться самі, це дійсно цікаве чтиво. ———- Будь ласка, робіть креативні брифи, які не тільки дають розуміння бізнес-задачі, але й надихають на пошук креативних рішень. Для нас це одночасно інструмент для організації роботи і джерело натхнення та глибоких інсайтів, які можуть стати поштовхом для мозкового штурму. - Круто, коли ви, стратеги, берете участь у креативному процесі та пишете брифи у співпраці з креативною командою. Це допомогає краще інтегрувати вашу стратегію з нашим креативним баченням та разом досягати більш високих результатів.- Нам дуже важливо, щоб ви, стратеги, розуміли як виглядає наш креативний процес. Взаємозв’язок між стратегією та креативною роботою є симбіотичним, тому ті з вас, хто розуміє креативників, вміють надавати чіткі, практичні інсайти замість того, щоб перевантажувати інформацією.- Часто з процесу брифінгу креативної команди ви повністю виключаєте культурний контекст, що може перешкоджати креативній команді створювати більш гострі рішення. - Одна з ваших, стратеги, задач в роботі з нами - синтезувати інформацію так, щоб креативна команда могла сфокусуватися на найголовнішому. Майже всі ми воліємо, щоб стратеги зосереджувалися на спрощенні та уточненні напрямку замість того, щоб ускладнювати процес великою кількістю ідей або даних.- Будь ласка, залишайтеся залученими на всіх етапах проєкту, від дослідження до фінальної реалізації. Це допомагає нам бути впевненими, що на кожному етапі ми рухаємось у вірному напрямку. - Памʼятайте, що найкращі результати досягаються в проєктах, в яких неможливо точно визначити, де закінчується стратегія і починається креатив.

Фрэнк Заппа, справжній рокер та один з найвпливовіших музикантів минулого століття, про те, чому музика була цікавішою та різноманітнішою у 60-70-х:«У той час усі працювали з товстими дядьками з сигарами в зубах. Вони нічого не розуміли в музиці й навіть не намагалися вдавати, що знаються на ній. Ми приходили до них із новими записами, і вони казали: “Мені це не подобається, як і все ваше музикальне лайно. Але давайте спробуємо. Якщо її почнуть купувати — працюємо. Якщо ні — відправимо до смітника”. Так з’являлася велика кількість експериментальної музики та нових звуків, яких раніше ніхто не чув. Але згодом ці товсті дядьки почали наймати випускників музичних коледжів, яким здавалося, що вони знають про музику все. Коли ми приходили з чимось новим, вони говорили: “Мені не подобається ваша музика, і в ній я розбираюсь. Ми цього не випустимо. Ідіть і зробіть щось, що нам сподобається”. Це й зруйнувало музичну індустрію. Ви починаєте працювати з людьми, які вважають себе експертами. А вони вбивають усе, що не відповідає їхній думці. Ось чому сьогодні довкола так багато однакової музики».Якщо уважно вчитатися в текст, можна побачити смішні паралелі з нашою індустрією сьогодні.

Друзі, привіт! Памʼятаєте наприкінці травня ми анонсували великий збір на чотири мільйони на Харківський напрямок? Разом з вами ми зібрали вже 2,1 мільйони й сьогодні нарешті можемо розповісти про покупку й передачу найдорожчої частини збору.Тоді, два місяці тому, серед купи іншого, ми збирали на екскаватор для спецпідрозділу «Kraken». Але, як всі ми знаємо, потреби на фронті постійно змінюються. Так екскаватор був замінений на евакуатор важкої техніки Volvo FM 12.420 з причепом, який витягує на собі 16 тонн. Вартість цього монстра - 1 252 000 грн. Цей евакуатор дозволить витягувати як нашу, так й ворожу техніку з лінії зіткнення. Тож він не тільки буде суттєво економити наші ресурси, але ще й залучати нові :) Дякуємо вам, неймовірні! Не будемо пояснювати як сильно впливає кожна ваша дія на нашу спільну перемогу, ви це самі знаєте. Тож просто попросимо вас не зупинятись, бо збір триває, потреби не зменшуються, ворог не зупиняє свої спроби зламати нас у всіх сенсах. Не дамо йому такої можливості. Долучайтесь до збору будь-яким способом. Посилання на монобанку тут.А ще зараз це найкраща подяка нашим бійцям за всі ті дива, яки вони роблять.

Short termism (очікування швидких результатів) – хронічна хвороба не лише маркетинг-директорів та їхніх директорів. Ми всі з вами чекаємо швидких результатів не лише в бізнесі, але й у спілкуванні з іншими.Наприклад, ми хочемо когось у чомусь переконати. Або змусити подивитись на ситуацію під іншим кутом. Або в чомусь запевнити людину. Чомусь одразу ми налаштовуємося на те, що людина одразу має прийняти нашу точку зору. І якщо цього не відбувається тут і зараз, так щоб ми своїми очима побачили, як людина змінює свої переконання, вважаємо діалог невдалим. Іноді все відбувається швидко. Але в більшості випадків комунікація працює "на довгострокову перспективу". Вона закладає в голову співрозмовника зерно, яке може прорости у ґрунті майбутніх роздумів людини наодинці із собою. Іноді таких зерен потрібно кілька, іноді достатньо й одного. Це вже залежить від складності теми, твердості ґрунту та його сумісності із зернами. Неодноразово спостерігав за собою та за іншими цю магію: сьогодні людина в діалозі вважає все сказане опонентом абсолютною нісенітницею, а завтра приходить до подібних із ним тверджень. А змінилося лише те, що людина подумала про розмову самостійно, в зручній для себе формі, без соціальних бар'єрів, комплексів і масок.Комунікація не повинна працювати швидко. Вона повинна працювати. І, в більшості випадків, - із відкладеним ефектом. Варто просто набратися терпіння і трохи почекати.

Мене дуже напружує тенденція до надмірного спрощення, яка поступово захоплює всі сфери нашого життя. Прості рішення. Прості методики. Прості способи знайти ідею. Прості відповіді на складні питання.Ми шукаємо лайфхаки та чарівні кнопки замість створення власної системи поглядів на свою діяльність. В очах відвідувачів профільних конференцій читається німий запит «Просто скажіть, який інструмент нам прикрутити, щоб все стало нормально». І обов’язково надішліть презентацію. Ми читаємо в скороченні, щоб отримати пласку есенцію знань, втративши при цьому їх об’ємне розуміння. Ми шукаємо фреймворки, алгоритми, схеми та таблиці, які «пояснять все», замість того, щоб рефлексувати та розвивати мислення.Креативний клас теж любить спрощення. І виражено це в любові до креативних методик. Гіперболи, метафори, абсурдні альтернативи, інверсії та всі інші моделі милиць, за допомогою яких легко та весело придумувати ідеї. І це добре. Буває, вони дійсно допомагають затупілому мозку поглянути на завдання під новим кутом, розім'яти забиті м’язи, keep the ball rolling, так би мовити. Але методики – це все ж таки милиці. В житті милиці допомагають людям замінити здорові ноги їх подобою. З ними можна пересуватися. Повільно, невпевнено, але якось переміщувати своє тіло в просторі. У креативній роботі завдання милиць схоже. І звертатися до них треба тільки тоді, коли поламався. Або коли заново починаєш ходити.Креативні милиці призводять до плоских пластмасових рішень. І не тому, що на їх основі було зроблено 100500 ідей до нас (врешті-решт, у музиці нот всього сім). А тому, що в них немає думки, немає людини, немає енергії. Є жарт, каламбур, твіст, алгоритм, а енергії немає.Як додати її у свою ідею? Де знаходиться цей генератор? У нашому ставленні. В авторському переосмисленні. В особистому, яке ми привносимо в робоче. Глибина ідей з’являється не в питаннях «на що це схоже?», «а що якщо перевернути ситуацію?» або «це молоко настільки натуральне, що…». Вона в спробах згадати, що в нашому досвіді пов’язане з продуктом, ситуацією, проблемою. У здатності знову відчути та розібрати почуття на запчастини. У дослідженні своїх болів, радощів, потреб та емоцій. Глибина з’являється там, де ми формулюємо власне ставлення до питання, згадуємо свій особистий досвід, рефлексуємо. У цих роздумах з’являється напруга. І майже завжди вона призводить до більш об’ємних рішень, яким легше співпереживати. Тому що в них видно людину. А людині співпереживати легше, ніж милиці.Перш ніж приступати до ідей, корисно згадати, осмислити, відчути. Знайти особисте в чужому. Знайти себе в поставленому завданні, продукті, проблемі. Потім додати до нього особисте людей, для яких створюється ідея. І тільки потім із цим всім вантажем на борту злітати.Глибокі ідеї починаються з особистого. А особисте – з роздумів та досвіду. Милиці нехай поки постоять в куточку, дочекаються чергового перелому. Можливо, і не знадобляться.

Перше, що хочеться зробити, коли стикаєшся з проблемою,- це знайти її головну причину й розібратися з нею. Проте саме ідея того, що у будь-якої проблеми існує всього одна корінна причина хибна. Зазвичай у проблем багато причин. Бо всі вони існують в складних системах, а системи складаються з багатьох елементів, які ще й по-різному взаємодіють один з одним. Й це все відбувається в нестабільному контексті. Коротше, все складно. Більш практичним для мене виглядає не пошук корінної проблеми, а пошук кращої проблеми для розвʼязання. Тобто тієї проблеми, рішення якої суттєво вплине на ситуацію. Цей процес зазвичай складається з двох етапів. Перший - визначення всіх можливих проблем, їх причин та симптомів. Для цього використовую свій улюблений інструмент від Голдтратта з занадто езотеричною назвою - Дерево інснуючоі дійсності (current reality tree). Другий - обрання найкращої проблеми та створення ідей щодо її вирішення. На цьому етапі дуже допомагає рефреймінг. Але коли мене питають що почитати про методи розвʼязання проблем, рекомендую всього дві книги:1. What’s your problem? В українському виданні - «У чому ваша проблема?»2. A beautiful constraint. В українському виданні не бачив.

У своїй статті «Парадокс публічності» дослідники Балаш Ковач і Аманда Шаркі розповіли про свій аналіз понад 38 000 книжкових рецензій на сайті GoodReads (на якому, до речі, я веду всі свої списки книг). Вони виявили, що в більшості випадків книги, які завоювали всілякі премії, отримували більш негативні відгуки, ніж книги-номінанти. Причинно-наслідковий зв'язок тут зовсім неочевидний, та якщо дивитись виключно на рейтинги чи коментарі, можна легко зробити геть невірний висновок. Річ у тім, що премії та нагороди приводять до популярності, а вона створює підвищені очікування. Які, як ми знаємо з життєвого досвіду, часто не виправдовуються. Ба більше, престижні премії приваблюють більш численну і різноманітну «не нашу» аудиторію. До неї зазвичай входять люди, які вирішили прочитати її тільки через отриману премію (така собі мотивація) або яким жанр книги взагалі не близький, але хайп притягує. Такі читачі частіше за все залишають негативні коментарі. Водночас книги, які тільки номінуються на премії, не привертають до себе таку увагу публіки, тому й рейтинги їх залишаються стабільними. Ту саму тенденцію ми спостерігали декілька років тому в нашій Hotspot School of English. Ця історія - за посиланням. А поки пам’ятайте, що навіть у Тихого океану рейтинг в Гуглі - 3,5.